Сфера дотримання спільних цінностей ЄС у правопорядках держав-членів охоплює центральний аспект самого функціонування правопорядку Європейського Союзу, де Європейська комісія та Суд ЄС відіграють ключову роль.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Одразу зауважимо, що у цій публікації через досить великий обсяг фактичного матеріалу та нормативного масиву фізично неможливо проаналізувати усі порушення права ЄС, які є у правозастосовній практиці держав — членів Європейського Союзу з початку функціонування ЄС. Ми також не зосереджували свою увагу на процедурних аспектах відкриття Європейською комісією справи про порушення, розслідування тощо, оскільки ці питання є окремим предметом для детального аналізу. У цій публікації ми проаналізували найпоширеніші порушення права ЄС, відповідну адміністративну практику Комісії у їх визначенні та правові позиції Суду справедливості ЄС з означеного питання.
Відповідно до ст. 17(1) Договору про ЄС Комісія обстоює загальний інтерес Союзу та висуває належні ініціативи в цьому напрямі. Вона забезпечує виконання договорів та заходів, які приймаються установами на їх підставі. Варто зазначити, що Єврокомісія виступає як «вартовий договорів» (Guardian of the Treaties) і є основним ініціатором процедур щодо порушення державами-членами права ЄС. А Суд справедливості ЄС (далі — Суд ЄС) є єдиним органом, уповноваженим остаточно визнати факт порушення державою-членом її зобов’язань за договорами. Його практика має ключове значення для тлумачення та застосування права ЄС.
Слід також зазначити, що Комісія контролює виконання рішення Суду ЄС окремою державою-членом та забезпечує, щоб усі інші держави-члени однаково застосовували певний правовий стандарт, встановлений у тому чи іншому рішенні Суду ЄС. Збільшення кількості попередніх рішень Суду ЄС щодо тлумачення положень права ЄС зробило важливий внесок у посилення виконання права ЄС у державах-членах.
При цьому Комісія приділяє значну увагу дотриманню принципу верховенства права. ЄС заснований на спільних для держав-членів цінностях: відповідно до ст. 2 ДЄС Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. Згадані у ДЄС цінності визначають ідентичність ЄС і мають бути дотримані всіма державами — членами ЄС. Повага до принципу верховенства права є зобов’язанням щодо результату, якого мають досягнути держави-члени, що безпосередньо випливає з їхнього членства в ЄС. Це є умовою для користування державами-членами всіма правами згідно із установчими договорами ЄС. Ст. 7 ДЄС дозволяє реагувати на всі серйозні та постійні порушення основоположних цінностей ЄС або на будь-який очевидний ризик такого порушення. Зокрема, ця стаття встановлює процедуру, згідно з якою деякі права держав-членів, що випливають із застосування договорів, можуть бути призупинені у разі серйозного та постійного порушення цінностей, спільних для держав-членів, зазначених у ст. 2 ДЄС.
Суд ЄС постійно констатує необхідність приймати рішення щодо дотримання державами-членами верховенства права в контексті позовів Європейської комісії про невиконання ними зобов’язань і запитів від національних судів держав-членів на попереднє рішення.
Ключовим елементом практики Суду ЄС є доктрина відповідальності держави за порушення права ЄС (об’єднані справи C-6/90 та C-9/90 Francovich від 19 листопада 1991 року; об’єднані справи С-46/93 та С-48/93 Brasserie du Pêcheur SA від 5 березня 1996 року). Це дає змогу фізичним і юридичним особам вимагати відшкодування збитків від своєї держави, якщо порушення права ЄС завдало їм шкоди. Якщо держава-член не виконує перше рішення Суду, Комісія може звернутися до Суду ЄС вдруге з вимогою застосувати фінансові санкції до такої держави-члена відповідно до ст. 260 ДФЄС.
Отже, ефективне застосування, імплементація та забезпечення виконання права ЄС є обов’язком Комісії, яка є також відповідальною за виконання установчих договорів ЄС.
Комісія здійснює моніторинг застосування та імплементації положень права ЄС, розв’язання проблем із державами-членами з метою усунення будь-яких можливих та фактичних порушень права ЄС і вжиття відповідних заходів у разі необхідності. З огляду на те, що Комісія систематично перевіряє, як саме держави-члени імплементують директиви, застосовують на практиці регламенти і виконують рішення Суду ЄС, вона приймає щорічні звіти й відповідні повідомлення.
Роль звітів Комісії полягає у моніторингу, попередженні та фіксації потенційних порушень права ЄС державами-членами, а також у забезпеченні прозорості застосування права ЄС. Звіти відображають кількість і види порушень права ЄС, визначають тенденції у цих порушеннях, виявляють сфери, в яких держави-члени системно не дотримуються норм права ЄС. Звіти допомагають виявляти порушення права ЄС ще до подання скарг, пріоритезувати справи, що мають найбільший вплив на внутрішній ринок ЄС або права громадян. Хоча такі звіти не мають юридично обов’язкової сили, вони можуть використовуватися Судом ЄС як аналітичне джерело при розгляді справ, бути допоміжним матеріалом при визначенні серйозності порушення права ЄС та впливати на оцінку належного виконання державою-членом своїх зобов’язань, визначених правом ЄС.
Так, щорічний звіт Комісії про оподаткування 2025 (Annual report on taxation 2025) містить ґрунтовний аналіз того, як держави-члени розробляють і керують своїми податковими системами, висвітлює останні тенденції, реформи та нові виклики в податковій сфері. Одним із ключових висновків такого звіту у 2025 році є те, що в умовах значної глобальної економічної невизначеності розробка стійких та адаптивних податкових систем залишається ключовою. Цей звіт описує стан оподаткування в державах — членах ЄС. Звіт починається з макроекономічного прогнозу та викликів, що виникають через старіння населення, містить детальний огляд податкових надходжень в усьому ЄС за податковою базою та типом, а також описує нещодавні ініціативи податкової політики як на рівні ЄС, так і на національному рівні. Звіт за 2025 рік представляє підходи до вимірювання податкових розривів (різниці між потенційними та фактичними податковими надходженнями для різних видів податків). У звіті обговорюються інструментальна роль податкових адміністрацій у сприянні дотриманню податкового законодавства, деякі аспекти управління податковими ризиками. Звіт завершується детальним обговоренням особливостей прогресивності податкових систем ЄС, а також викликів, пов’язаних із забезпеченням справедливого оподаткування заможних осіб.
Повідомлення Європейської комісії є актами «м’якого права» ЄС, роз’яснюють, як Комісія тлумачить і застосовує право ЄС, визначають адміністративну практику Комісії у конкретних сферах, орієнтують держави-члени, бізнес і громадян на єдине розуміння норм права ЄС. Це важливо для забезпечення однакового застосування права ЄС та його передбачуваності у всіх державах-членах. Суд ЄС часто враховує повідомлення у своїй практиці, якщо вони точно відображають мету актів права ЄС та сприяють єдиному тлумаченню норм у державах-членах.
Повідомлення також фіксують офіційну позицію Комісії, забезпечуючи передбачуваність її дій у справах про порушення, забезпечують превентивний контроль, зокрема допомагають уникнути порушень права ЄС, створюють однакові стандарти тлумачення для усіх держав-членів. Отже, повідомлення Комісії мають практичний нормативний вплив, навіть без формальної обов’язкової сили.
Комісія займає певні правові позиції у своїх повідомленнях також щодо визначення порушень права ЄС. Так, відповідно до Повідомлення Комісії до Європейського парламенту, Ради, Європейського економічно-соціального комітету та Комітету регіонів щодо виявлення та усунення бар’єрів на шляху до єдиного ринку від 10 березня 2020 року COM (2020) 93 (остаточна версія) наявні бар’єри на внутрішньому ринку ЄС у багатьох випадках зумовлені неправильним або неповним застосуванням установчих договорів та права ЄС. Відповідно до Звіту Комісії до Європейського парламенту, Ради, Європейського економічно-соціального комітету та Комітету регіонів щодо прикордонних регіонів ЄС: живі лабораторії європейської інтеграції від 14 липня 2021 року COM (2021) 393 (остаточна версія) особливо страждають малі та середні підприємства і стартапи, оскільки вони першими стикаються з адміністративним тягарем і складністю, особливо під час перетину кордонів для ведення бізнесу на єдиному ринку. Неправильне застосування правил також перешкоджає економії за рахунок масштабу, яку пропонує єдиний ринок, що шкодить інтересам споживачів. Непослідовні правила завдають шкоди, зокрема, транскордонним регіонам.
Відповідно до Повідомлення Комісії до Європейського парламенту, Ради, Європейського економічно-соціального комітету та Комітету регіонів щодо забезпечення виконання законодавства ЄС для Європи від 13 жовтня 2022 року COM (2022) 518 (остаточна версія) суворе дотримання правил конкуренції є важливим для того, щоб компанії та споживачі могли скористатися перевагами внутрішнього ринку. Неналежне застосування цих правил підриває рівні умови для бізнесу, і, як наслідок, споживачі можуть зіткнутися з вищими цінами та меншим вибором. Повне та послідовне застосування правил ЄС державами-членами є важливим для правової визначеності та довіри людей і бізнесу до національних інституцій та ЄС загалом. Це особливо актуально, коли йдеться про спільні цінності ЄС, основні права, верховенство права, чотири основні свободи ЄС та функціонування внутрішнього ринку. Прагнучи до Союзу рівності, ключовим є дотримання рівності та недискримінації в усьому ЄС, а також те, щоб громадяни могли користуватися однаковим рівнем захисту своїх прав, де б вони не проживали в ЄС.
Результати аналізу адміністративної практики Європейської комісії у визначенні порушень права ЄС показали, що такі порушення можуть полягати у невиконанні положень первинного права ЄС (установчі договори ЄС); вторинного права ЄС (регламенти, директиви, рішення тощо); рішень Суду ЄС, обов’язкових для держав-членів; недотриманні принципів права ЄС (наприклад, пропорційності, недискримінації, ефективності).
Найпоширеніші порушення права ЄС
Комісія може вважати порушенням будь-яку дію чи бездіяльність держави-члена, яка суперечить зобов’язанням, взятим на себе відповідними державами-членами і передбаченим правом ЄС. Це може бути:
1. Неправильна та/або неповна транспозиція положень директив у національне законодавство держав — членів ЄС. Зокрема, компетентні органи цих держав-членів формально приймають певні нормативно-правові акти, але залишають прогалини в них або викривляють при транспозиції зміст вимог права ЄС. Крім того, часто-густо зміст таких нормативно-правових актів може суперечити меті тієї чи іншої директиви, яка імплементується, її окремим положенням або може мати місце транспозиція не всіх її положень, що є типовим явищем у сферах захисту споживачів, ринку праці, довкілля, оподаткування.
Таким прикладом може бути неправильне транспонування Люксембургом правил Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року про спільну систему податку на додану вартість, де Люксембург вийшов за межі цієї директиви в частині звільнення наданих послуг від сплати ПДВ в межах незалежних груп осіб, які їх надають своїм членам групи, оскільки будь-які угоди між вказаними групами осіб та їхніми членами мають розглядатися як угоди між платниками ПДВ, і вони підпадають під сферу дії ПДВ.
Другим прикладом є неправильне транспонування Іспанією положень Директиви 2003/88/ЄС Європейського парламенту та Ради від 4 листопада 2003 року щодо деяких аспектів організації робочого часу, коли Іспанія не забезпечила, щоб усі категорії працівників (особливо лікарі в установах охорони здоров’я) мали гарантований мінімальний час відпочинку, зокрема, національні норми дозволяли в Іспанії перевищення максимальної тривалості робочого часу на тиждень.
Ще одним прикладом є неправильне транспонування Болгарією положень ст. 8(2), ст. 7(2)(b) та ст. 9(4)(c) Директиви Європейського парламенту та Ради 2009/54/ЄС від 18 червня 2009 року про експлуатацію та маркетинг природних мінеральних вод, коли Болгарія не заборонила продаж натуральної мінеральної води та джерельної води з одного й того самого джерела під більш ніж одним торговим найменуванням; не вимагала, щоб на етикетках природних мінеральних вод і джерельних вод було зазначено назву джерела, а також дозволила використання терміну «джерельна вода» для води, яка не відповідає умовам використання цього терміну.
Відповідно до п. 72 рішення Суду ЄС від 25 квітня 2024 року у справі С-147/23 Commission v Poland зобов’язання приймати положення з метою забезпечення повного транспонування директиви та зобов’язання повідомляти про них Комісію є фундаментальними зобов’язаннями, покладеними на держави-члени з метою забезпечення оптимальної ефективності права ЄС, і невиконання цих зобов’язань слід вважати безумовно серйозним порушенням.
Нетранспонування або неповне транспонування положень директив можуть створювати і певні ризики для практичної діяльності у певній сфері та правового порядку ЄС. Так, відповідно до п. 39 рішення Суду ЄС від 9 грудня 2008 року у справі С-121/07 Commission of the European Communities v French Republic Комісія також стверджує, що нездатність транспонувати директиву створила ризики транскордонного випуску ГМО, які не підлягають санкціям згідно з кримінальним правом, а перешкоджання біотехнічним дослідженням та торгівлі ГМО через те, що право Співтовариства, що застосовується до ГМО, імпортованих з країн, що не є членами ЄС, не базується на узгодженій внутрішній правовій базі Співтовариства, яка може виправдати таке законодавство. Відповідно до п. 72 рішення Суду ЄС у справі С-121/07 щодо того, що культивування ГМО на відкритому повітрі спровокувало та продовжує провокувати насильницькі демонстрації у Франції, що призводять до викорчовування рослин, і що затримка у виконанні рішення у справі C-419/03 була пов’язана, зокрема, із занепокоєнням, щоб парламенту було надано настанови в його роботі та проведено більш амбітну реформу, ніж та, що вимагається Директивою 2001/18, необхідно зазначити, що держава-член не може посилатися на положення, практику чи ситуації, що переважають у її внутрішньому правопорядку, щоб виправдати невиконання зобов’язань, які виникають згідно з правом Співтовариства. Зокрема, навіть якщо припустити, що соціальні заворушення, на які посилається Французька Республіка, насправді частково пояснюються імплементацією правил Співтовариства, держава-член не може посилатися на труднощі імплементації, які виникають на етапі введення в дію заходу Співтовариства, зокрема труднощі, пов’язані з опором з боку певних осіб, для виправдання невиконання зобов’язань, встановлених правом Співтовариства.
Відповідно до п. 3.2.2 Повідомлення Комісії 2023/C 2/01 щодо фінансових санкцій у провадженнях про порушення y Союзі, що базується на повазі до верховенства права, всі директиви, прийняті відповідно до законодавчих процедур, повинні вважатися однаково важливими та вимагати повної транспозиції державами-членами у встановлені ними строки.
Крім того, важливо зазначити, що особи у захисті своїх прав можуть посилатися на чіткі та безумовні положення директив, навіть якщо вони ще не були імплементовані тією чи іншою державою — членом ЄС.
2. Несвоєчасна транспозиція положень директив у національне законодавство держав-членів. Йдеться про пропуск державами-членами строків транспозиції, що є найтиповішим порушенням права ЄС, зокрема держави-члени затримують у часі імплементацію директив у своє національне законодавство. Це стосується майже всіх сфер: довкілля, енергетики, транспорту, фінансових послуг тощо. Деякі держави-члени (наприклад, Греція, Іспанія, Італія) системно не встигають зробити це у строки. Несвоєчасна транспозиція порушує зобов’язання добросовісної співпраці, передбаченої ст. 4(3) ДЄС, що може призвести до судового процесу, застосування до такої держави-члена фінансових санкцій як заходів її відповідальності, однак не звільняє таку державу-члена від обов’язку виконати директиву повністю.
Комісія надає великого значення своєчасному транспонуванню директив. Комісія завжди займає позицію, що відповідно до ст. 288(3) ДФЄС держави-члени зобов’язані прийняти національні положення, необхідні для транспозиції директив у свою національну правову систему, у строки, встановлені в цих директивах, та негайно повідомити її про ці положення, не зволікаючи виконанням покладених на них зобов’язань через певні суб’єктивні обставини. Так, відповідно до п. 26 рішення Суду ЄС від 25 квітня 2024 року у справі С-147/23 Commission v Poland особливі обставини, пов’язані з пандемією COVID-19 та війною в Україні, можуть бути доречними для обґрунтування затримки транспозиції директиви лише за умови, що відповідний акт Союзу передбачає можливість відступів або винятків за таких обставин або якщо дотримано критеріїв форс-мажорних обставин. Крім того, держави-члени можуть посилатися на форс-мажорні обставини лише протягом періоду, необхідного для подолання певних перешкод, що виникають у цій ситуації.
Комісія передає справи про порушення до Суду ЄС протягом 12 місяців, якщо нетранспонування положень директиви продовжується.
Одним із фундаментальних у цій сфері є рішення Суду ЄС від 26 лютого 1976 року у справі 52-76 Commission of the European Communities v Italian Republic, відповідно до п. 10 якого правильне застосування директиви є особливо важливим, оскільки імплементаційні заходи залишаються на розсуд держав-членів і були б неефективними, якщо бажані цілі не будуть досягнуті у встановлені строки. Хоча положення директиви не є менш обов’язковими для держав-членів, яким вони адресовані, ніж положення будь-якої іншої норми права Співтовариства, такий вплив здійснюють положення щодо строків, дозволених для імплементації передбачених заходів, оскільки існування відмінностей у правилах, що застосовуються в державах-членах після закінчення цих строків, може призвести до дискримінації.
Відповідно до п. 11 рішення Суду ЄС у справі 52-76 будь-які затримки, що могли виникнути з боку інших держав-членів у виконанні зобов’язань, покладених директивою, не можуть бути використані державою-членом для виправдання власного, навіть тимчасового, невиконання своїх зобов’язань. Установчий Договір не просто створив взаємні зобов’язання між різними суб’єктами, до яких він застосовується, але й встановив новий правовий порядок, який регулює права та обов’язки зазначених суб’єктів, а також процедури, необхідні для того, щоб будь-яке порушення було оголошено та покарано.
Відповідно до п.п. 12, 13 рішення Суду ЄС у справі 52-76 якщо строк, наданий для імплементації директиви, виявляється занадто коротким, єдиним способом дій, що відповідає праву Співтовариства (нині ЄС), доступним для відповідної держави-члена, є вжиття відповідних ініціатив у межах Співтовариства для отримання необхідного продовження строку компетентним органом Співтовариства. Тут можна зазначити, що в цьому випадку Рада фактично вирішує продовжити строк, наданий для імплементації певних положень директиви. Відповідно до п. 14 рішення Суду ЄС у справі 52-76 слід пам’ятати, що згідно зі ст. 169 Договору держави-члени несуть відповідальність незалежно від того, який орган держави відповідає за невиконання, і що держава-член не може посилатися на положення, практику чи обставини, що існують у її внутрішній правовій системі, щоб виправдати невиконання зобов’язань та строків, передбачених директивами Співтовариства.
3. Неповне або несвоєчасне повідомлення про національні заходи транспозиції положень директив у національне законодавство держав-членів. Комісія вважає, що може звертатися до Суду ЄС у порядку ст. 260(3) ДФЄС у разі повідомлення про заходи з транспозиції, які не вказують однозначно, яке саме положення акта національного законодавства держави-члена забезпечує транспозицію кожного положення відповідної директиви. Комісія вимагає наявності пояснювальних документів, до яких додається таблиця кореляції щодо порівняння положень директиви з положеннями відповідних актів національного законодавства держав-членів. Без такої інформації Комісія не може перевірити, чи держава-член повністю виконала покладені на неї установчими договорами зобов’язання в частині транспозиції положень тієї чи іншої директиви. Відповідно до пріоритету своєчасного повідомлення про заходи транспозиції Комісія повною мірою використовує можливості, передбачені ст. 260(3) ДФЄС, для посилення свого підходу до санкцій у таких випадках. Так, згідно зі ст. 260(3) ДФЄС, коли Комісія виносить справу на розгляд Суду відповідно до ст. 258 на тих підставах, що відповідна держава-член не виконала своє зобов’язання щодо повідомлення заходів, що транспонують директиву, ухвалену згідно із законодавчою процедурою, Комісія може, якщо вона вважає необхідним, визначити розмір одноразової виплати або штрафу, що підлягає сплаті відповідною державою-членом, які вона вважає належними за цих обставин. Якщо Суд встановлює, що є порушення, він може накласти на відповідну державу-члена зобов’язання сплатити одноразову виплату або штраф, що не перевищують розміру, визначеного Комісією. Зобов’язання щодо сплати набуває чинності з дати, визначеної Судом у його рішенні.
Варто зазначити, що Комісія не звертається до Суду ЄС в порядку ст. 260(3) ДФЄС, якщо зазначене повідомлення не вимагає від держави-члена пояснення щодо транспозиції відповідної директиви.
4. Неправильне застосування регламентів ЄС. Регламенти, на відміну від директив, мають пряму дію, тому їх неправильне застосування є безпосереднім порушенням права ЄС. Такими прикладами можуть бути: Франція, порушивши Регламент Європейського парламенту і Ради (ЄС) №1107/2009 від 21 жовтня 2009 року щодо введення в обіг засобів захисту рослин і про скасування директив Ради 79/117/ЄЕС і 91/414/ЄЕС, дозволила використання заборонених пестицидів; Іспанія неправильно застосувала положення Регламенту (ЄС) №1306/2013 Європейського парламенту та Ради від 17 грудня 2013 року про фінансування, управління та моніторинг спільної сільськогосподарської політики та про скасування регламентів Ради (ЄЕС) №352/78, (ЄС) №165/94, (ЄС) №2799/98, (ЄС) №814/2000, (ЄС) №1290/2005 та (ЄС) №485/2008 в частині сільськогосподарських субсидій.
Відповідно до п. 20 рішення Суду ЄС від 7 лютого 1973 року у справі 39-72 Commission of the European Communities v Italian Republic. Premiums for slaughtering cows не можна припустити, що держава-член неповною мірою або вибірково застосовує положення регламенту Співтовариства, що нівелює певні аспекти права Співтовариства, проти яких вона виступала або які вона вважає такими, що суперечать її національним інтересам. Відповідно до п. 21 рішення Суду ЄС у справі 39-72 щодо введення в дію заходу економічної політики з метою ліквідації надлишків певних товарів, то держава-член, яка не вживає у відповідні строки одночасно з іншими державами-членами обов’язкові заходи, підриває ефективність права Співтовариства, одночасно отримуючи перевагу на шкоду своїх партнерів з врахуванням вільного обігу товарів. Відповідно до п. 22 рішення Суду ЄС у справі 39-72 практичні труднощі, які виникають на етапі, коли захід Співтовариства має бути введено в дію, не можуть дозволити державі-члену в односторонньому порядку відмовитися від виконання своїх зобов’язань.
Відповідно до п. 24 рішення Суду ЄС у справі 39-72 якщо держава в односторонньому порядку порушує, відповідно до своєї власної концепції національних інтересів, рівновагу між перевагами та обов’язками, що витікають з її членства в Співтоваристві, то вона ставить під сумнів рівність держав-членів перед правом Співтовариства та створює дискримінацію за рахунок їхніх громадян і громадян самої держави, яка позиціонує себе поза правилами Співтовариства. Невиконання обов’язку солідарності, визнане державами-членами, негативно впливає на фундаментальну основу правового порядку Співтовариства.
Отже, Суд ЄС визнає, що неправильне застосування регламенту, який має пряму дію, є також порушенням права ЄС.
5. Адміністративна практика компетентних органів влади держав-членів, яка суперечить праву ЄС, навіть якщо формально норма права ЄС імплементована у національне законодавство держави-члена, або призводить до перешкод у реалізації прав, гарантованих правом ЄС, зокрема застосування відповідним компетентним органом держави-члена закону у спосіб, що суперечить праву ЄС (наприклад, введення на своїй території певних обмежень для іноземних медичних послуг); несумісна з правом ЄС адміністративна практика податкових органів держави-члена ЄС у частині унеможливлення виправлення декларацій з ПДВ, якщо економічна діяльність платника податків не приводить до виставлення рахунків, а лише до видачі касових чеків без можливості внесення повного і точного виправлення в деклараціях з ПДВ; несумісна з правом ЄС адміністративна практика податкових органів, яка позбавляє платників податків, що придбали нерухоме майно в межах процедури примусового продажу, права на відрахування ПДВ за відсутності податкового шахрайства чи зловживання правами.
Адміністративна практика відповідних компетентних органів держав-членів, що суперечить праву ЄС, навіть якщо вона не випливає із нормативних положень, може становити невиконання зобов’язань за положеннями ДЄС та ДФЄС, якщо вона демонструє певний ступінь системності та поширеності. Дії або бездіяльність компетентних адміністративних органів, які порушують право ЄС, можуть спричинити відповідальність цієї держави-члена із застосуванням до неї відповідних фінансових санкцій.
6. Порушення основних свобод внутрішнього ринку ЄС. Йдеться про обмеження у доступі до національних ринків однієї держави — члена ЄС для компаній чи громадян з інших держав — членів ЄС, зокрема непропорційні ліцензійні або реєстраційні вимоги, дискримінацію у сфері державних закупівель, бар’єри для вільного руху товарів (технічні стандарти, заборона імпорту товарів з інших держав-членів без законних підстав тощо). Прикладами таких порушень можуть бути: незабезпечення Францією захисту вільного руху сільськогосподарської продукції з Іспанії, коли фермери блокували імпорт; вимоги Німеччини на законодавчому рівні національного дозволу на надання консультаційних послуг, що було визнано непропорційним обмеженням свободи надання послуг; обмеження Італією діяльності німецького юриста, що порушило свободу заснування, гарантовану ст. 49 ДФЄС.
7. Невиконання певних екологічних вимог ЄС. Це одна з найбільш проблемних сфер у ЄС, оскільки держави-члени часто не виконують зобов’язання щодо якості повітря (перевищення викидів), поводження з відходами; очищення стічних вод; захисту біорізноманіття тощо. Проти кількох держав ЄС (наприклад, Італії, Польщі, Румунії, Греції) Суд ЄС неодноразово приймав рішення про застосування до них штрафів. Прикладом є імплементація державами-членами Директиви 2008/50/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21 травня 2008 року про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи, у більшості з яких рівень забруднення атмосферного повітря все одно перевищував допустимі межі, встановлені цією Директивою; Польща незаконно дозволила вирубку лісу, який є об’єктом Natura 2000, що є європейською екологічною мережею природоохоронних територій, яка створена для збереження біорізноманіття на території всіх держав — членів ЄС для забезпечення довгострокового виживання найцінніших і найбільш уразливих видів рослин та тварин.
8. Порушення у сфері оподаткування та митних правил. Це стосується порушення принципів недискримінації та свободи руху капіталу, де прикладами можуть бути, зокрема: встановлення податкових пільг лише для національних компаній певної держави — члена ЄС; звільнення від сплати податків, надане Бельгією компаніям, що належать до багатонаціональних груп; подвійне оподаткування; невідповідність митних процедур праву ЄС (Регламенту Європейського парламенту і Ради (ЄС) №952/2013 від 9 жовтня 2013 року про встановлення Митного кодексу Союзу); встановлення автономними регіонами або автономними громадами держави-члена різних регіональних ставок акцизного збору на один і той самий товар для керування поведінкою платників податків для зменшення споживання цього товару; застосування державою-членом зниженої ставки акцизного збору до певного товару порівняно зі звичайною національною ставкою, що є свідченням невиконання цією державою-членом зобов’язань, покладених на неї відповідною директивою; існування системи надмірних штрафів, пов’язаної з угорським податком на рекламу, за недотримання іноземними постачальниками рекламних послуг обов’язку подання податкової декларації за короткий проміжок часу порівняно з угорськими постачальниками рекламних послуг; неправомірне застосування Люксембургом зниженої ставки ПДВ до електронних книг.
9. Невиконання рішень Суду ЄС. Частина держав-членів затягує виконання рішень цього Суду, прийнятих проти них, навіть після того, як він визнав порушення права ЄС, що призводить до процедур за ст. 260 ДФЕС та застосування фінансових санкцій. Відповідно до ст. 260(1, 2) ДФЄС якщо Суд ЄС визнає, що держава-член не виконала зобов’язання за договорами, від держави вимагається вжити необхідних заходів для виконання рішення Суду. Якщо Комісія вважає, що відповідна держава-член не вжила необхідних заходів для виконання рішення Суду, Комісія може винести це питання на розгляд Суду ЄС після надання державі можливості представити свої пояснення. Комісія визначає розмір одноразової виплати або штрафу, що підлягають сплаті відповідною державою-членом, які Комісія вважає належними за цих обставин. Якщо Суд ЄС визнає, що відповідна держава-член не виконала рішення Суду, Суд ЄС може накласти на неї зобов’язання сплатити одноразову виплату або штраф.
Отже, якщо держава-член не виконує рішення Суду ЄС, яким було встановлено порушення права ЄС, то це є новим самостійним порушенням права ЄС, що фактично свідчить про підрив верховенства права та ефективності права ЄС, а також про порушення рівності усіх держав-членів перед правом ЄС. Крім того, невиконання рішення Суду може мати і певні наслідки для правового порядку ЄС. Так, відповідно до п. 34 рішення Суду ЄС від 4 червня 2009 року у справі С-568/07 Commission of the European Communities v Hellenic Republic невиконання рішення у справі Commission v Greece означало, що значне порушення основоположної свободи зберігалося, що призвело до дискримінації між фізичними та юридичними особами, що не відповідало ст.ст. 43 та 48 Договору про заснування ЄС (нині ст.ст. 49, 54 ДФЄС).
Механізми превентивного діалогу у праві ЄС
Комісія може почати перевірку дотримання права ЄС на підставі власного моніторингу виконання права ЄС, скарги фізичних осіб та компаній, звернення депутатів Європейського парламенту, від інших держав-членів чи інституцій ЄС, механізмів превентивного діалогу, як-от EU Pilot або SOLVIT.
Окремо слід приділити увагу цим двом механізмам превентивного діалогу. У системі забезпечення належного застосування права ЄС поряд із формальними процедурами порушення за ст.ст. 258–260 ДФЄС діють ці два інструменти превентивного характеру. Мета EU Pilot і SOLVIT полягає у розв’язанні проблем невідповідності або неправильного застосування права ЄС без судового втручання чи офіційних проваджень Європейської комісії.
EU Pilot є інструментом внутрішньої політики правозастосування, спрямованим на ефективніше виконання своїх обов’язків Єврокомісією як «охоронця договорів», та полягає у співпраці тільки між Комісією та державами — членами ЄС (без участі громадян і компаній), що запроваджений у 2008 році та забезпечує ефективне вирішення потенційних порушень права ЄС до того, як Комісія розпочне офіційну процедуру порушення за ст. 258 ДФЄС. Комісія надсилає державі-члену запит щодо можливого порушення або неправильного застосування права ЄС. Держава має 10 тижнів для надання відповіді та, за потреби, вжиття коригувальних заходів. Після цього Комісія протягом 10 тижнів оцінює відповідь і вирішує, чи питання є врегульованим, чи слід відкривати офіційну процедуру порушення. EU Pilot, по суті, запобігає порушенням права ЄС, допомагає уникнути надмірної завантаженості Суду ЄС, підвищує якість імплементації директив, а також покращує взаєморозуміння між національними адміністраціями держав-членів та інституціями ЄС.
SOLVIT є мережею національних центрів, що створена у 2002 році, мета якої полягає в наданні допомоги громадянам і компаніям, коли компетентні органи держав-членів неправильно застосовують право ЄС. У кожній державі — члені ЄС функціонує національний SOLVIT-центр (зазвичай при міністерстві). Скаргу може подати фізична або юридична особа, якщо вона зіткнулася з порушенням її прав, гарантованих правом ЄС. Відповідний центр комунікує з центром іншої держави-члена і разом вони намагаються знайти практичне вирішення питання протягом 10 тижнів. SOLVIT спрямований на розв’язання індивідуальних проблем правозастосування і не замінює судовий чи адміністративний розгляд справи.
Оцінка та кваліфікація Комісією порушення права ЄС
Повертаючись до аналізу питання визначення порушень права ЄС, слід додати, що при перевірці дотримання права ЄС Комісія застосовує політику пріоритетів, зокрема найбільш серйозними вважаються порушення права ЄС, що мають значний вплив на внутрішній ринок ЄС, порушують основні права громадян ЄС тощо. А ключовими критеріями, якими керується Комісія при визначенні порушень права ЄС, є: 1) чітка норма права ЄС, яку можна порівняти з діями/бездіяльністю держави-члена; 2) об’єктивна перевірка: факти мають підтверджувати невідповідність праву ЄС; 3) системність: визначається, чи порушення є випадковим, чи воно випливає з політики або стабільної адміністративної практики відповідних компетентних органів держави-члена; 4) наслідки для функціонування ЄС: наскільки порушення впливає на внутрішній ринок ЄС, права громадян, довкілля, верховенство права тощо.
Тобто Комісія визначає порушення не тільки за формальною відсутністю певної правової норми в національному законодавстві тієї чи іншої держави-члена, а й за реальним впливом адміністративної практики держави-члена, навіть якщо формально вона посилається на свою національну специфіку.
Не заглиблюючись у детальний аналіз процедур виявлення і розслідування порушень права ЄС, необхідно коротко все ж таки зазначити, як виглядає загалом визначення порушень права ЄС. Зокрема, при попередній перевірці після надходження відповідної інформації (скарги громадян чи компаній) або під час моніторингу імплементації директив Комісія оцінює, чи йдеться саме про порушення права ЄС, запитує у держави-члена пояснення або додаткові документи (це може відбуватися через EU Pilot чи прямий запит).
Якщо ж порушення права ЄС має місце і відповідна держава-член усуває це порушення в добровільному порядку, тоді справа про порушення Комісією не відкривається. Якщо порушення права ЄС цією державою-членом не було усунуто, то Комісія надсилає офіційне повідомлення, в якому детально описує свою позицію у порушенні права ЄС, надає цій державі-членові можливість подати заперечення. Таке повідомлення не є публічним актом права ЄС, але на дату його надсилання державі-члену Комісія вважає, що ймовірне порушення права ЄС є виявленим і справу про таке порушення розпочато. Якщо держава-член ЄС не надає задовільної відповіді (відповіді недостатньо) на це повідомлення або не вживає заходів припинення порушення права ЄС, тоді Комісія приймає офіційний висновок, у якому чітко викладає свою юридичну оцінку порушення права ЄС та вимагає припинити це порушення у визначений у цьому висновку строк. Якщо ж ця держава-член не виконує вимог офіційного висновку Комісії, то вона передає справу до Суду ЄС, який перевіряє факти, і якщо підтверджується порушення права ЄС, приймає рішення зобов’язати державу-члена припинити його у спосіб, визначений Судом ЄС. Якщо держава-член не виконує рішення Суду ЄС, то Комісія ініціює повторне провадження, в межах якого пропонує Суду ЄС розмір фінансових санкцій, а він за умови невиконання попереднього його рішення може застосувати їх до такої держави-члена. Фінансові санкції, що були застосовані Судом ЄС, не повинні перевищувати розмір, запропонований Комісією, і можуть складатися з одноразової виплати (як наслідок продовження порушення до прийняття рішення або повного виконання, якщо його буде досягнуто раніше) та щоденного штрафу, щоб спонукати відповідну державу-члена якомога швидше припинити порушення після прийняття рішення.
Окремо варто звернути увагу також і на те, який є підхід Комісії до визначення фінансових санкцій. Відповідно до п. 2 Повідомлення Комісії 2023/C 2/01 щодо фінансових санкцій у провадженнях про порушення з метою встановлення розмірів згаданих санкцій Комісія бере за основу такі критерії, як: серйозність порушення, його тривалість і необхідність забезпечити стримуючий ефект штрафу для запобігання повторним порушенням права ЄС. У п.п. 3, 4 вказаного Повідомлення Комісії міститься метод розрахунку фінансових санкцій.
Суд ЄС при розгляді справи повинен встановити одноразову виплату та відповідний штраф, які держава-член може бути зобов’язана сплатити у розмірі, що відповідає обставинам та є пропорційним невиконанню її зобов’язань. При визначенні розміру штрафу Судом ЄС враховуються такі фактори, як: серйозність невиконання зобов’язань; час, протягом якого невиконання тривало; платоспроможність відповідної держави-члена.
Практика Суду ЄС
Наведені вище порушення права ЄС не лише підривають його єдність, а й створюють, як було зазначено, загрозу ефективному застосуванню принципу верховенства права в ЄС. Водночас ефективна практика Суду ЄС і контроль Європейської комісії забезпечують системний механізм примусу окремих держав-членів до дотримання права ЄС.
Через аналіз певних знакових рішень Суду ЄС ми спробували показати в розрізі наведеної нами класифікації деяких порушень права ЄС, які підходи має Суд ЄС у визначенні порушень права ЄС та застосуванні фінансових санкцій, як держави-члени мають дотримуватися своїх зобов’язань відповідно до права ЄС, як вони притягаються до відповідальності за порушення права ЄС за різними підставами та необхідність дотримання ними певних встановлених у ЄС правових стандартів.
У рішенні Суду ЄС від 5 червня 2023 року у справі C-204/21 Commission v Poland (щодо незалежності та приватного життя суддів) йшлося про дотримання принципу верховенства права, а також констатувалося, що реформа польського правосуддя 2019 року порушує право ЄС. У цьому рішенні Суд ЄС постановив, що Республіка Польща не виконала своїх зобов’язань згідно з правом ЄС, порушивши принцип верховенства права та незалежності суддів.
Відповідно до п. 63 рішення Суду ЄС у справі С-204/21 хоча організація правосуддя в державах-членах, зокрема створення, склад, повноваження та функціонування національних судів, а також правила, що регулюють процес призначення суддів, або ті правила, що застосовуються до статусу суддів та виконання ними їхніх обов’язків, належать до компетенції цих держав, факт залишається фактом: під час здійснення цієї компетенції держави-члени мають дотримуватися своїх зобов’язань, що випливають з права ЄС та, зокрема, зі ст.ст 2, 19 Договору про ЄС. Далі Суд ЄС у цьому рішенні зазначає, що згідно зі ст. 2 ДЄС Європейський Союз ґрунтується на цінностях, спільних для держав-членів, і відповідно до ст. 49 ДЄС повага до цих цінностей є передумовою для вступу до Європейського Союзу будь-якої європейської держави, яка подає заявку на членство в Європейському Союзі. Крім того, слід зазначити, що для того, щоб мати змогу вступити до ЄС, Республіка Польща мала відповідати критеріям, які повинні виконувати держави-кандидати на вступ, зокрема що були встановлені Європейською радою в Копенгагені 21 та 22 червня 1993 року. Ці критерії вимагають, серед іншого, щоб держава-кандидат забезпечувала стабільність інституцій, що гарантують демократію, верховенство права, права людини, а також повагу та захист меншин.
Ст. 2 ДЄС — це не просто заява про політичні орієнтири чи наміри, а й містить цінності, що є невід’ємною частиною самої ідентичності Європейського Союзу як спільного правового порядку, цінності, що знаходять конкретне вираження в принципах, які містять юридично обов’язкові зобов’язання для держав-членів. Отже, дотримання державою-членом цінностей, що містяться у ст. 2 ДЄС, є умовою для здійснення всіх прав, що випливають із застосування договорів до цієї держави-члена. Дотримання цих цінностей не може бути зведене до зобов’язання, яке держава-кандидат повинна виконувати для вступу до ЄС і яке вона може знехтувати після свого вступу.
Хоча Європейський Союз поважає національну ідентичність держав-членів, притаманну їхнім фундаментальним політичним і конституційним структурам, так що ці держави користуються певною мірою свободи дій у впровадженні принципів верховенства права, це аж ніяк не означає, що це зобов’язання щодо результату, якого потрібно досягти, може відрізнятися від однієї держави-члена до іншої. Хоча вони мають окрему національну ідентичність, притаманну їхнім фундаментальним політичним та конституційним структурам, яку Європейський Союз поважає, держави-члени дотримуються концепції верховенства права, яку вони поділяють, як цінності, спільної для їхніх власних конституційних традицій і яку вони зобов’язалися поважати завжди. З огляду на принцип верховенства права ЄС посилання держави-члена на норми національного права, навіть конституційного порядку, не може підривати єдність та ефективність права ЄС. Відповідно наслідки принципу верховенства права ЄС є обов’язковими для всіх органів держави-члена і положення внутрішнього законодавства, зокрема конституційні положення не можуть цьому перешкодити.
Після прийняття Польщею 20 грудня 2019 року закону про внесення змін до національних правил, що стосуються організації судів загальної юрисдикції, адміністративних судів і Верховного суду (далі — закон про внесення змін), Європейська комісія подала позов щодо невиконання зобов’язань з проханням до Суду ЄС визнати, що режим, встановлений цим законом, порушує різні положення права ЄС. Комісія стверджує, що оскільки закон про внесення змін наділяє Дисциплінарну палату Верховного суду Польщі, незалежність і неупередженість якої не гарантовано, юрисдикцією приймати рішення у справах, які безпосередньо впливають на статус суддів та виконання ними своїх обов’язків, цей закон впливає на їхню незалежність. Крім того, за позицією Комісії, закон про внесення змін забороняє будь-якому національному суду перевіряти дотримання вимог права ЄС щодо незалежного та неупередженого суду, що був раніше створений законом, і встановлює такий перегляд як дисциплінарне порушення. Вважається, що Палата з надзвичайних питань перегляду та зв’язків із громадськістю Верховного суду має виключну юрисдикцію для проведення таких переглядів. Далі Комісія стверджує, що вимагаючи від суддів повідомляти інформацію, що стосується їхньої діяльності в асоціаціях чи фондах та попереднього політичного життя, а також плануючи опублікувати цю інформацію, закон про внесення змін порушує право на повагу до приватного життя та право на захист персональних даних.
Під час судового провадження Польщу було зобов’язано сплатити Комісії згідно з наказом віцепрезидента Суду ЄС від 27 жовтня 2021 року щоденний штраф у розмірі 1 000 000 євро. Застосування цього штрафу вважалося необхідним для того, щоб переконатися, що Польща ввела в дію тимчасові заходи, викладені раніше в наказі від 14 липня 2021 року, зокрема щодо призупинення застосування положень закону про внесення змін, оскарженого Комісією. Наказом віцепрезидента Суду ЄС від 21 квітня 2023 року суму щоденного штрафу було зменшено до 500 000 євро.
Наслідки цих наказів припиняють свою дію відповідно до цього рішення Суду ЄС, яке закриває провадження. Однак це не впливає на зобов’язання Польщі сплачувати щоденні штрафні виплати за минулий період.
По-перше, Суд ЄС підтверджує, що виконуючи свої повноваження щодо організації правосуддя, держави-члени повинні дотримуватися зобов’язань, що випливають із права ЄС. Отже, від них вимагається забезпечити, щоб у світлі цінності верховенства права було попереджено будь-яке погіршення якості їхніх законів щодо організації правосуддя, утримуючись від прийняття правил, які підірвали б незалежність суддів. Цій фундаментальній цінності, яка є невід’ємною частиною самої ідентичності Європейського Союзу, надається конкретне вираження в юридичних зобов’язаннях, якими держави-члени не можуть нехтувати.
По-друге, Дисциплінарна палата Верховного суду не відповідає вимозі незалежності та неупередженості. Проста перспектива для суддів, покликаних застосовувати право ЄС, ризикувати тим, що такий орган може приймати рішення щодо питань, що стосуються їхнього статусу та виконання їхніх обов’язків, зокрема санкціонуючи кримінальне провадження проти них або їхній арешт чи прийняття рішень, що стосуються істотних аспектів режимів зайнятості, соціального забезпечення або пенсійного забезпечення, що застосовуються до них, може вплинути на їхню незалежність.
По-третє, Суд ЄС вважає, що у світлі відносно широкого та нечіткого характеру положень закону про внесення змін, на який посилається Комісія, та особливого контексту, у якому ці положення були прийняті, вони тлумачаться так, що дозволяють використовувати дисциплінарний режим до суддів і санкції, які передбачає цей режим, щоб перешкодити національним судам оцінювати, чи відповідає суд або суддя вимогам, що стосуються ефективного судового захисту згідно з правом ЄС, у відповідних випадках шляхом передачі запитань до Суду ЄС для попереднього рішення. Отже, заходи, прийняті польським законодавцем, несумісні з гарантіями доступу до незалежного та неупередженого суду. Ці гарантії означають, що за певних обставин національні суди повинні перевірити, чи відповідають вони самі або судді, з яких вони складаються, або інші судді чи суди вимогам, встановленим правом ЄС.
По-четверте, той факт, що закон про внесення змін надав єдиному національному органу (а саме Палаті з питань надзвичайного перегляду та зв’язків з громадськістю Верховного Суду) повноваження щодо перевірки дотримання основних вимог щодо ефективного судового захисту, порушує право ЄС. Відповідність цим вимогам має бути гарантована в усіх основних сферах застосування права ЄС і в усіх національних судах, які розглядають справи, що належать до цих сфер.
Монопольний контроль, встановлений законом про внесення змін, у поєднанні із введенням зазначених вище заборон і дисциплінарних проваджень може сприяти ще більшому послабленню фундаментального права на ефективний судовий захист, що закріплене в праві ЄС.
Нарешті, на думку Суду ЄС, національні положення, які вимагають від суддів подавати письмову декларацію про будь-яке членство в асоціації, некомерційному фонді чи політичній партії, які передбачають розміщення такої інформації в інтернеті, порушують основні права цих суддів на захист персональних даних і поваги до приватного життя. Розміщення в інтернеті інформації, що стосується минулого членства в політичній партії, у цій справі не є доцільним для досягнення передбачуваної мети посилення неупередженості суддів. Інформація про членство суддів в асоціаціях або некомерційних фондах може виявити їхні релігійні, політичні чи філософські переконання. Розміщення такої інформації в інтернеті може надати особам, які з причин, не пов’язаних із передбачуваним суспільним інтересом, прагнуть отримати особисту інформацію про відповідного суддю, мати вільний доступ до цих даних.
Беручи до уваги конкретний контекст заходів, запроваджених законом про внесення змін, таке розміщення в інтернеті, крім того, може наражати суддів на ризик неправомірної стигматизації, невиправдано впливаючи на сприйняття цих суддів окремими особами та громадськістю загалом.
Рішенням Суду ЄС від 13 червня 2024 року у справі C-123/22 Commission v Hungary Угорщину було зобов’язано виплатити одноразову суму в розмірі 200 млн євро та штраф у розмірі 1 млн євро за день затримки за невиконання рішення Суду ЄС. Ситуація полягає в навмисному ухиленні Угорщиною від застосування спільної політики ЄС щодо надання особам притулку, що становить безпрецедентне та надзвичайно серйозне порушення права ЄС.
У рішенні від 17 грудня 2020 року у справі С-808/18 Commission v Hungary Суд ЄС вже постановив, що Угорщина не виконала норм права ЄС щодо, зокрема, процедур надання міжнародного захисту та повернення громадян третіх країн, які незаконно перебувають у країні. Це порушення стосувалося обмеження доступу до процедури міжнародного захисту, незаконного затримання заявників на міжнародний захист у транзитних зонах і недотримання їхнього права залишатися на території Угорщини до остаточного рішення щодо їхньої апеляції на відмову в їхній заяві, а також видворення громадян третіх країн, які незаконно перебувають у країні.
Вважаючи, що Угорщина все ще не виконала рішення Суду ЄС від 17 грудня 2020 року (за винятком транзитних зон, які Угорщина вже закрила до винесення цього рішення), Європейська комісія подала новий позов про невиконання зобов’язань, вимагаючи застосування фінансових санкцій.
У своєму рішенні Суд ЄС постановив, що Угорщина не вжила заходів, необхідних для виконання рішення Суду ЄС від 17 грудня 2020 року щодо доступу до процедури міжнародного захисту, права заявників на міжнародний захист залишатися в Угорщині до остаточного рішення щодо їхньої апеляції на відхилення їхньої заяви та видворення громадян третіх країн, які незаконно перебувають. При цьому ця держава-член, нехтуючи принципом щирої співпраці, навмисно ухиляється від застосування спільної політики ЄС щодо міжнародного захисту загалом і правил, що стосуються видворення громадян третіх країн, які незаконно перебувають.
Така поведінка становить серйозну загрозу для єдності права ЄС, що має надзвичайно серйозний вплив як на приватні інтереси, зокрема інтереси шукачів притулку, так і на суспільні інтереси. Зокрема, невиконання Угорщиною своїх зобов’язань, що має наслідком перекладання на інші держави-члени її відповідальності, зокрема фінансової, за забезпечення, відповідно до права ЄС, прийому заявників на міжнародний захист, розгляд їхніх заяв і повернення громадян третіх країн, які незаконно перебувають, серйозно підриває принцип солідарності та справедливого розподілу відповідальності між державами-членами.
Оскільки це невиконання зобов’язань є безпрецедентним і надзвичайно серйозним порушенням права ЄС, Суд ЄС зобов’язав Угорщину виплатити одноразову суму в розмірі 200 млн євро та штраф у розмірі 1 млн євро за день прострочення.
У рішенні Суду ЄС від 9 жовтня 2025 року у справі C-368/24 Commission v Greece Грецію було зобов’язано сплатити фінансові штрафи за невиконання рішення Суду ЄС, зокрема періодичний штраф у розмірі 12 500 євро за кожен день затримки виконання рішення Суду ЄС 2014 року та одноразову виплату у розмірі 5 500 000 євро.
У рішенні від 17 липня 2014 року у справі С-600/12 Commission v Greece Суд ЄС постановив, що Греція не виконала своїх зобов’язань за двома директивами щодо відходів. Греція не припинила використання сміттєзвалища в національному морському парку Закінф, середовищі існування морської черепахи Caretta caretta, хоча сміттєзвалище було переповнене, а його несправність становила небезпеку для здоров’я людини та навколишнього середовища.
Щодо цієї справи з 2014 до 2023 року між Європейською комісією та Грецією відбувався обмін листами щодо заходів, вжитих останньою для рекультивації сміттєзвалища на Закінфі та виконання рішення Суду ЄС від 17 липня 2014 року у справі С-600/12. Вважаючи, що Греція ще не вжила необхідних заходів для цього, Комісія надіслала офіційний лист у 2017 році, а у 2024 році подала новий позов до Суду ЄС про невиконання зобов’язань, що призвело до прийняття рішення у цій справі.
У рішенні від 9 жовтня 2025 року у справі С-368/24 Суд ЄС визнає, що Греція не виконала свого зобов’язання вжити всіх заходів, необхідних для виконання рішення Суду ЄС від 17 липня 2014 року у справі С-600/12 Commission v Greece. У справі С-600/12 Судом ЄС було встановлено, що право ЄС вимагає від держав-членів вживати необхідних заходів для забезпечення того, щоб управління відходами здійснювалося без загрози здоров’ю людини та без шкоди для навколишнього середовища. Держави-члени також зобов’язані заборонити залишення, скидання або неконтрольоване управління відходами. Крім того, всі дозволи на захоронення відходів видаються за певних умов, тоді як вплив проєктів, які можуть суттєво вплинути на об’єкт, має бути належним чином оцінений з урахуванням цілей, пов’язаних зі збереженням середовищ існування дикої фауни та флори.
Національний морський парк Закінф є частиною мережі Natura 2000 з 2006 року завдяки морським черепахам (Caretta caretta), які там мешкають. Однак екологічні проблеми, спричинені з 1999 року діяльністю сміттєзвалищ у парку, мали серйозний вплив на середовище існування цих черепах. Ці проблеми особливо гостро стоять поблизу пляжу Секанія, який визначено як абсолютно захисну зону.
План управління відходами для регіону Іонічних островів з 2005 року (запланованого закінчення експлуатації сміттєзвалища) фактично передбачав будівництво нового сміттєзвалища в іншому місці на Закінфі. У 2005 році Асоціація Закінтосу з управління твердими відходами запропонувала п’ять можливих нових сміттєзвалищ (два з цих місць, розташовані в гірській місцевості, отримали позитивний відгук у 2008 році). Однак Асоціація не подала оцінку впливу на навколишнє середовище будівництва нового сміттєзвалища.
Наявне сміттєзвалище все ще працює в морському парку, хоча дозволи та пов’язані з ним екологічні умови закінчилися у 2006 році. Було вирішено, що одночасно з проведенням робіт з відновлення та покращення ділянки наявне сміттєзвалище продовжуватиме приймати відходи, що утворюються на Закінфі, доки не почне працювати нове сміттєзвалище (або до 31 грудня 2015 року, коли закінчується термін дії екологічних умов, оновлених у 2011 році).
Вважаючи, що Греція порушує право ЄС у сфері охорони навколишнього середовища, Комісія направила справу про порушення до Суду ЄС. У рішенні від 17 липня 2014 року у справі 600/13 Суд ЄС зазначає, що Греція не заперечує ні факти, на які посилається Комісія, ні ризик, який становить неналежне функціонування сміттєзвалища для здоров’я людини та довкілля. Суд ЄС вважає, що поновлення дозволу на сміттєзвалище ставить під загрозу територію Natura 2000. Отже, Суд ЄС оголошує, що продовжуючи експлуатацію на острові Закінф переповненого сміттєзвалища, яке не функціонує належним чином та не відповідає праву ЄС у сфері довкілля, Греція не виконала своїх зобов’язань згідно з Директивою про відходи та Директивою про захоронення відходів. Крім того, поновлюючи дозвіл на сміттєзвалище в порушення права ЄС, Греція також не виконала своїх зобов’язань щодо збереження середовищ існування та дикої фауни та флори.
А у рішенні від 9 жовтня 2025 року у справі C-368/24 Суд ЄС зазначає, що до дати, встановленої в офіційному повідомленні, а саме 28 червня 2017 року, Греція не розробила ані плану розвитку для подальшої експлуатації сміттєзвалища на Закінфі відповідно до вимог Директиви 1999/31, ані вивела з експлуатації це сміттєзвалище. Крім того, сміттєзвалище на Закінфі продовжувало приймати відходи до кінця 2017 року.
Відповідно до цього Суд ЄС зобов’язує цю державу-члена сплатити Комісії періодичний штраф у розмірі 12 500 євро за кожен день затримки з дати прийняття сьогоднішнього рішення до дати виконання рішення Суду ЄС від 17 липня 2014 року, а також одноразову виплату у розмірі 5 500 000 євро. Розмір цих штрафів залежить від серйозності порушення. Це порушення становить значний ризик для навколишнього середовища та здоров’я людини.
Крім того, Суд ЄС врахував велику кількість рішень, у яких було встановлено, що відповідна держава-член не виконала своїх зобов’язань щодо управління відходами, врахував кількість справ, у яких було встановлено, що держава-член не виконала його рішення у цій сфері, врахував платоспроможність держави-члена, а також той факт, що порушення тривало ще довго після прийняття рішення від 17 липня 2014 року.
Ще одним цікавим рішенням є рішення Суду ЄС від 27 лютого 2018 року у справі C-64/16 Associação Sindical dos Juízes Portugueses (ASJP) v Tribunal de Contas (Професійна асоціація португальських суддів проти Рахункової палати). Хоча ця справа не була класичною процедурою порушення (за ст. 258 ДФЄС), вона є найбільш релевантною та знаковою. Вона була порушена через запит про преюдиційне рішення від португальського суду.
Справа стосувалася тимчасового зниження заробітних плат португальським суддям, застосованого в межах заходів жорсткої економії (austerity measures) у період фінансової кризи. Португальське законодавство передбачало зниження зарплат для всіх високооплачуваних працівників державного сектору, зокрема суддів. Асоціація суддів оскаржила ці заходи, стверджуючи, що вони порушують принцип незалежності судової влади.
Суд ЄС постановив, що принцип незалежності судової влади, закріплений у ст. 19(1) ДЄС, вимагає, щоб національні суди могли ефективно забезпечувати правовий захист у сферах, що охоплюються правом ЄС. Незалежність суддів вимагає гарантій від будь-якого зовнішнього втручання або тиску, особливо з боку законодавчої та виконавчої влади. Положення про заробітну плату та пенсійне забезпечення суддів є ключовими елементами, що забезпечують їхню незалежність.
Суд ЄС постановив, що заходи, які призводять до непропорційного зниження винагороди суддів, можуть підірвати гарантії їхньої незалежності. Також Суд ЄС зазначив, що тимчасові та загальні заходи економії, які застосовуються до всіх державних службовців, не обов’язково порушують незалежність.
Цим рішенням Суд ЄС підтвердив, що фінансове забезпечення суддів підпадає під сферу застосування права ЄС (ст. 19(1) ДЄС) і є необхідною умовою для забезпечення ефективного правового захисту у Європейському Союзі.
Отже, у цій справі йшлося про межі заходів жорсткої економії щодо суддів та їхній вплив на незалежність судової системи, а не про пряме рішення про порушення з боку Комісії.
Підсумовуючи, варто окремо наголосити, що відповідальність держав-членів ЄС за дотримання спільних цінностей Європейського Союзу є фундаментальним і постійним юридичним обов’язком, закріпленим у Договорі про Європейський Союз. Ці цінності є не просто декларацією, а юридично обов’язковою основою членства.