Оскарження рішень органів місцевого самоврядування: реальні шанси

Багато хто сприймає рішення органів місцевої влади як моноліт, який неможливо похитнути. Проте юридична реальність інша: органи місцевого самоврядування помиляються часто, а процедурні порушення є їхньою «ахіллесовою п’ятою».

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Тому в даному випадку доцільно зосередитися на стратегічному плані аналізу та оскарження відповідного рішення.

Аналіз «на міцність»: де органи місцевого самоврядування помиляються найчастіше?

Судова практика у більшості випадків показує, що рішення скасовуються не тому, що вони «несправедливі», а тому, що вони незаконні. Виокремити таке рішення можливо за наявності певних критеріїв.

Одним із таких критеріїв є наявність компетенції органу місцевого самоврядування. Йдеться про те, чи мала право саме ця рада або виконавчий комітет приймати відповідне рішення. (Наприклад, виконком не може вирішувати питання, які належать до виключної компетенції сесії ради).

Наступним критерієм є дотримання процедури (вимог Регламенту). Зокрема: чи було дотримано строки оприлюднення проєкту рішення? Чи був кворум? Чи проводилися громадські слухання (якщо вони є обов’язковими)?

Важливо звернути увагу, що порушення регламенту — це найшвидший шлях до скасування рішення в суді.

Не менш важливим критерієм є обґрунтованість рішення та встановлення всіх обставин справи. Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає, щоб рішення було прийнято обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин. Якщо таким рішенням, без належних обґрунтувань і посилань на конкретні норми права, відмовлено, — це достатньо вагомий аргумент для його оскарження.

«Золота трійця» аргументів із судової практики

Верховний Суд, розглядаючи справи цієї категорії, сформував кілька потужних позицій, які стають «щитом» для громадянина, а саме:

1. Принцип юридичної (правової) визначеності

Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 містить такий висновок: «Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується: обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної та передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

2. Пропорційність

Принцип пропорційності (або принцип «справедливого балансу») — це свого роду «юридичні терези». У правовій державі будь-яке рішення влади, яке обмежує права людини, має бути не лише законним, а й співмірним.

У нашому законодавстві цей принцип прямо закріплений у п. 8 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, перевіряючи рішення органу місцевого самоврядування, зобов’язаний з’ясувати, чи прийнято воно: «…пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)».

3.  Дискреція – це не свавілля

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб’єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов’язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов’язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти — то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким.

Ради часто кажуть: «Це наше право — давати землю чи ні». Сучасна практика вказує на інше: якщо особа виконала всі умови закону і відсутні інші обґрунтовані підстави для відмови, у ради немає вибору (дискреції) — вона зобов’язана прийняти позитивне рішення.

У сучасній судовій практиці (зокрема у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 825/602/17) закріплено принцип: якщо всі умови виконані, дискреція стає обов’язком.

Якщо особа подала повний пакет документів і немає законних підстав для відмови (наприклад, невідповідність генплану), рада зобов’язана прийняти позитивне рішення.

Аналізуючи викладене, можна виокремити один із базових шляхів свого захисту.

Перше — це підґрунтя вашого позову, яким є, зокрема, запит на публічну інформацію. Отримайте протокол голосування, копію регламенту ради та всі додатки до рішення. Часто «диявол» криється саме в додатках.

Друге, і не менш головне, — це забезпечення позову. Якщо ви оскаржуєте рішення, яке реалізується, необхідно негайно просити суд заборонити будь-які дії до фінального рішення. Інакше до кінця судового розгляду фактично не залишиться предмета оскарження.

Третє і основне — це вибір правильної вимоги. Звертайте увагу, що в більшості оскаржень необхідно не просто «визнати незаконним», а й «зобов’язати вчинити дії» (наприклад, повторно розглянути заяву або видати документ).

Важливо також зауважити, що згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищенаведене, шанси на перемогу в суді проти місцевої влади сьогодні перебувають на високому рівні, оскільки суди досить глибоко досліджують рішення суб’єкта владних повноважень на користь захисту прав людини. Головне — знайти «тріщину» в рішенні та правильно обґрунтувати свої доводи.

Про автора:

Руслан Бондарєв

юрист практики вирішення судових спорів RELIANCE,  адвокат, член Миколаївської обласної організації Союзу юристів України, член Асоціації правників України.