У судовій практиці останніх років питання способу захисту дедалі частіше визначає результат справи ще до оцінки доказів по справі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Позивач може мати сильну матеріально-правову позицію, підтверджену документами, але судове рішення буде не на його користь через те, що заявлена вимога не відповідає характеру порушення, не дає можливості виконати майбутнє рішення або втручається у права особи, яка не брала участі у справі.
Усталена судова практика розцінює це як обрання неналежного або неефективного способу захисту.
Що таке належний та ефективний спосіб захисту?
Законодавство не містить окремої дефініції понять «належний спосіб захисту» та «ефективний спосіб захисту».
Закон визначає право на захист і перелік основних способів, але остаточний зміст цих критеріїв сформований судовою практикою.
У пункті 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 зазначено, що належний спосіб захисту має гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання відповідного відшкодування.
У своїх презентаціях судді ВС зазначають, що ефективним є спосіб, який приводить до результату, на який спрямована мета позивача у конкретному спорі, виключає необхідність повторного звернення до суду та дає можливість виконати судове рішення.
Отже, ефективність характеризує результат захисту. Потрібно з'ясувати, чи буде після виконання рішення усунено порушення, чи отримає позивач те, заради чого звернувся до суду, і чи не доведеться йому знову подавати позов. Належність має додатковий вимір: обраний спосіб повинен відповідати закону, правовій природі спору та не може призводити до безпідставного втручання у права осіб, які не були учасниками справи.
Судова практика сформувала кілька маркерів, які кваліфікують спосіб захисту як неналежний.
Зокрема, судова практика визнає спосіб неналежним, наприклад, у тих випадках, коли вимога заявляється з метою штучного створення преюдиції.
Неналежність констатується і тоді, коли позивач намагається штучно змінити правила юрисдикції спору або неодноразово звертається до різних судів з одними й тими самими вимогами.
Тому спосіб може бути спрямований на бажаний результат, але залишатися неналежним, наприклад, якщо цей результат досягається ціною незаконного позбавлення іншої особи права на участь у справі або коли правові інструменти використовуються всупереч їхньому прямому призначенню.
Які наслідки має неправильний вибір способу захисту?
Верховний Суд послідовно виходить із того, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Такий підхід сформульовано, зокрема, у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Якщо спосіб захисту не здатний захистити саме те право, за яким особа звернулася, суд може відмовити незалежно від того, чи справді мало місце порушення.
У чому полягають «процесуальні пастки» новітньої практики Великої Палати ВС?
Судова практика є надзвичайно динамічною.
Спосіб захисту, який вважався належним та ефективним на момент подання позову, під час його розгляду може вже таким не визнаватися, що призводить до негативних наслідків для позивача.
На розгляд Великої Палати ВС періодично потрапляють справи від судів касаційної інстанції різних юрисдикцій з обґрунтуваннями про необхідність відступу від раніше сформованих правових висновків.
За результатами розгляду таких справ, Велика Палата в одних випадках погоджується відступити від попередніх висновків, а в інших — ні.
Для прикладу можна навести декілька судових справ.
Так, Касаційний господарський суд передав справу № 908/2388/21 на розгляд Великої Палати ВС, пропонуючи відступити від висновків Касаційного цивільного суду щодо визначення належного відповідача за позовом про знесення самочинного будівництва.
Господарський суд вважав, що відповідачем має бути первісний забудовник, а не останній набувач майна.
Проте Велика Палата ВС у постанові від 17 грудня 2025 року відмовилася відступати від практики цивільного суду. Вона підтвердила, що належним відповідачем є саме останній набувач (особа, яка фактично чинить перешкоди власнику землі).
Якби Велика Палата ВС відступила від висновків, то це призвело б до вкрай негативних наслідків для багатьох позивачів в активних судових спорах у такій категорії справ. Зокрема, суди відмовили б у задоволенні позовів через неналежний спосіб захисту, оскільки по справі був би неналежний відповідач.
Іншим прикладом є справа № 367/8835/16-ц.
Касаційний цивільний суд передав її до Великої Палати ВС для відступу від висновків Касаційного господарського суду.
Питання полягало в тому, який позов (негаторний чи віндикаційний) є належним способом захисту при поверненні земель природно-заповідного фонду.
Велика Палата ВС цей спір по суті не розглянула, але сам факт прийняття її до розгляду свідчить, що в будь-який момент практика може змінитись.
Сьогодні ефективним способом захисту є віндикаційний позов, а через час замість нього ефективним способом захисту вже може стати негаторний позов.
Як приклад можна також навести справу № 910/2546/22, постанову в якій Велика Палата Верховного Суду прийняла 3 вересня 2025 року.
Позивачі звернулися з позовом до Міністерства юстиції України про скасування наказу, яким було скасовано реєстрацію їхніх прав оренди та суборенди.
При визначенні відповідача позивачі цілком обґрунтовано керувалися практикою Касаційного господарського суду у складі ВС, який у низці постанов не вбачав підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у разі визначення відповідачем лише Мін'юсту та розглядав такі спори по суті.
Однак під час перегляду справи Велика Палата ВС констатувала наявність виключної правової проблеми через існування різних підходів до визначення складу учасників та вирішила відступити від згаданих висновків Касаційного господарського суду.
Велика Палата вказала, що оскарження рішення Мін'юсту має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою.
Відтак, належним відповідачем у цій справі є особа, право на майно якої оспорюється, а не сам лише Мін'юст, з яким у позивачів немає спору про речові права.
Вищевказані приклади свідчать про те, що Велика Палата ВС в будь-який момент може визначити той чи інший спосіб захисту неналежним чи неефективним, що може мати вкрай негативні наслідки для позивача.
Замість висновків
Наразі визначення правильного способу захисту — це об'єктивно непросте завдання. Воно вимагає не лише буквального прочитання нормативної бази, а й глибокого, детального вивчення актуальної та мінливої практики Верховного Суду щодо конкретних категорій спорів.
Нехтування цим аналітичним етапом на стадії підготовки позову може призвести до вкрай негативних ризиків.
Обравши неправильний спосіб захисту, позивач може втратити декілька років на виснажливі судові розгляди, зазнати суттєвих фінансових збитків (на судовий збір та на професійну правничу допомогу), щоб у підсумку отримати судове рішення не на свою користь.
При цьому, навіть якщо позивачем все зроблено ідеально на стадії подання позову, це ще не гарантує, що на момент ухвалення судового рішення судова практика не зміниться.
Тому, на жаль, є такі процесуальні пастки у новітній практиці Великої Палати ВС, які навіть за ідеальної роботи адвоката можуть призвести до ухвалення негативного судового рішення, оскільки не на кожній стадії процесу можна змінити предмет позову чи залучити співвідповідача.