Чому сімейне планування є важливим?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Питання сімейного планування власників бізнесу часто сприймаються як щось окреме від корпоративної структури, управління компанією та відносин із партнерами. Насправді межа між приватною і бізнес-сферою значно тонша. Розлучення, майновий спір або смерть одного з власників можуть безпосередньо та суттєво вплинути на структуру власності, можливість ухвалювати корпоративні рішення та стабільність відносин між співвласниками.
Актуальність цього питання особливо зростає тоді, коли частка у бізнесі є одним із найдорожчих активів сім’ї.
На відміну від квартири чи автомобіля, з корпоративними активами складнощі виникають не лише у зв’язку з необхідністю встановити їх вартість. Корпоративні права є складним активом, пов’язаним передусім із правом голосу, контролем над компанією, отриманням дивідендів, доступом до інформації та можливістю впливати на стратегічні рішення. Тому сімейний спір власника може швидко перетворитися на корпоративну проблему для всього бізнесу.
Коли частка вважається спільною?
Поширене уявлення, що у випадку розлучення другий із подружжя автоматично отримує «половину компанії», є юридично неточним. Так само неточно вважати, що реєстрація частки лише на одного з подружжя повністю захищає бізнес від майнових вимог другого.
За загальним правилом відповідно до ст. ст. 60, 61 Сімейного кодексу України (далі — СК України) майно, набуте подружжям під час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю, якщо інше не випливає із закону, договору або конкретних обставин його набуття. Цей принцип поширюється і на майнові права.
Крім того, поки сторони перебувають у шлюбі, презюмується, що чоловік та дружина розпоряджаються часткою в статутному капіталі господарського товариства за взаємною згодою, що є вкрай важливим при укладенні договорів щодо корпоративних прав, набутих у шлюбі.
Тому для підприємця проблема полягає не лише в тому, що у разі спору другий із подружжя може заявити майнові вимоги. Значно важливішими можуть бути практичні наслідки таких вимог.
Відсутність заздалегідь погоджених правил може призвести не лише до тривалого судового процесу. Непідготовлений поділ або спадкування корпоративних прав може спричинити:
- втрату або послаблення контролю над компанією;
- невизначеність щодо подальшого управління нею;
- затримки та блокування рішень загальних зборів;
- конфлікти із бізнес-партнерами;
- потребу терміново залучати кошти для виплати компенсації колишньому із подружжя чи спадкоємцям;
- судові обмеження щодо розпорядження корпоративними правами, в тому числі арешти на майно;
- зниження вартості бізнесу через тривалий корпоративний конфлікт;
- появу серед учасників осіб, які не мають досвіду або не поділяють стратегію компанії, не зацікавлені в її розвитку (мова йде про спадкоємців померлого акціонера).
Такі ризики особливо відчутні для компаній, у яких бізнес фактично залежить від одного власника, відсутній професійний менеджмент, а порядок викупу часток не врегульований. У критичний момент підприємцю доводиться одночасно захищати сімейні майнові інтереси, зберігати контроль над компанією та виконувати зобов’язання перед партнерами, працівниками, банками й контрагентами.
Саме тому визначення правового режиму корпоративних прав є важливим як для захисту інтересів сім’ї, так і для збереження стабільності самого бізнесу.
Йдеться не про «підготовку до розлучення», а про класичне управління ризиками. Власник бізнесу має розуміти наступні ключові аспекти: який саме актив може стати предметом вимог/спору, як визначатиметься його вартість, за рахунок чого виплачуватиметься компенсація та чи здатний особистий конфлікт вплинути на функціонування компанії.
Складність таких справ додатково посилюється тим, що номінальний розмір статутного капіталу часто не відповідає реальній вартості бізнесу. Підприємство може володіти нерухомістю, обладнанням, торговельними марками та іншими активами, вартість яких у багато разів перевищує первинний внесок учасника. Тому під час поділу корпоративних прав особливого значення набуває також і правильне визначення предмета спору, оцінка ринкової вартості частки та вибір належного способу захисту.
Як і у якому вигляді бізнес може стати предметом поділу між подружжям?
Думка, що у разі розлучення другий із подружжя автоматично отримує половину компанії, є помилковою. Так само не відповідає закону й уявлення про те, що дружина чи чоловік, які не створювали компанію, не мають жодних прав на корпоративні права.
За загальним правилом той із подружжя, який не є співвласником бізнесу, має право на грошові компенсації вартості частки у бізнесі, в окремих випадках частини майна юридичної особи, або поділу доходів. Власник бізнесу з одного боку є більш захищеним, оскільки за ним залишається компанія, але має уразливі місця у випадку конфліктів із подружжям, які можуть блокувати діяльність бізнесу.
Необхідно чітко відділяти майно самої юридичної особи від частки її учасника.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Тому кошти, нерухомість, обладнання або інше майно, передані до статутного капіталу товариства, стають власністю юридичної особи. Власник частки не є співвласником автомобіля, приміщення чи коштів на рахунку компанії. Відповідно, і його чоловік чи дружина не можуть вимагати поділу майна товариства лише тому, що один із них є учасником цього товариства.
Активи компанії належать самій юридичній особі й не діляться між подружжям безпосередньо. Натомість предметом спору може стати вартість корпоративної частки, придбаної або сформованої за рахунок спільних коштів.
Для підприємця ця різниця має цілком практичне значення. Якщо компанії належить офіс, другий із подружжя не може просто вимагати «половину офісу». Проте вартість цього активу може впливати на ринкову вартість корпоративної частки, а відтак і на розмір потенційної грошової компенсації.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18: майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
Наразі актуальний підхід щодо прав іншого з подружжя у разі поділу корпоративних прав подружжя закріплено у правових висновках, наведених Великою Палатою Верховного суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц: у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати 1/2 вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про наявність підстав для відступу від висновку, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц.
Вказаний відступ полягає у тому, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства.
Практичне значення цього підходу полягає в тому, що розмір вимог іншого з подружжя може істотно відрізнятися від суми первісного внеску до статутного капіталу. Якщо бізнес за роки діяльності зріс у вартості, володіє значними активами або генерує стабільний прибуток, предметом спору фактично стає економічна вартість корпоративної частки на момент розгляду справи, а не лише розмір коштів, внесених під час створення товариства. Це означає, що питання належної оцінки бізнесу набуває ключового значення для визначення розміру компенсації.
У більшості спорів про поділ корпоративних прав одним із ключових доказів стає висновок експерта або звіт про оцінку. При цьому предметом оцінки є не розмір статутного капіталу, а реальна вартість частки учасника з урахуванням активів, зобов'язань та фінансового стану компанії.
Наприклад: учаснику належить 50 % із номінальним внеском 500 000 грн. Протягом діяльності компанія придбала нерухомість, обладнання та сформувала прибутковий бізнес, і відповідно, реальна вартість частки становить вже не 500 000 грн, і сама вона може бути врахована у спорі про поділ майна подружжя.
У той самий час можливим залишається альтернативна вимога щодо половини отриманого іншим з подружжя доходу від діяльності товариства (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11, правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 642/2179/17).
Кроки задля захисту бізнесу як для членів подружжя, так і для співвласників компанії.
Захист бізнесу — це комплекс заходів та інструментів, які передбачають планування, впровадження та довгострокове функціонування цілісної багатокомпонентної системи, яка створює безпеку.
Ризик не зникає і тоді, коли власник відчужив частку до або під час спору. Спроба терміново «переписати» корпоративну частку на родича або пов’язану особу після виникнення сімейного конфлікту не є надійною системою захисту. Такі дії, навпаки, можуть створити додатковий судовий спір щодо правочину.
Найкращим способом мінімізувати такі ризики є завчасне сімейне, корпоративне та спадкове планування. Головна перевага такого підходу — передбачуваність у складних життєвих ситуаціях. Особиста ситуація одного партнера не повинна несподівано змінювати умови ведення бізнесу для всіх інших.
Для збереження цілісності бізнесу важливо, щоб майнові наслідки попередніх шлюбів також були належним чином врегульовані.
Шлюбний договір, договір про поділ майна, статут, корпоративний договір і спадкові розпорядження мають узгоджено визначати, кому належать корпоративні права, як оцінюватиметься частка, хто зберігатиме управління компанією та яким чином будуть захищені інтереси другого з подружжя й інших співвласників.
Договорами можна закріпити частку за одним із подружжя, передбачивши компенсацію іншому, або збалансувати її передання іншим майном: нерухомістю, заощадженнями чи цінними паперами.
- Шлюбний договір дозволяє заздалегідь визначити майновий режим корпоративних прав між подружжям.
- Якщо бізнес уже існує, подружжя може врегулювати майнові відносини договором про поділ майна.
- Спадкове планування дозволяє власнику заздалегідь визначити, якою буде доля бізнесу після його смерті. В одному випадку бажаною моделлю може бути продовження сімейного бізнесу спадкоємцями, в іншому — збереження компанії за чинними партнерами з економічним розрахунком зі спадкоємцями. Для цього спадкове планування має бути узгоджене також з корпоративною структурою, майновими домовленостями подружжя.
- У корпоративному договорі та інших документах можуть бути врегульовані порядок викупу частки, метод її оцінки, строки розрахунків, правила голосування, переважні права учасників і механізми запобігання блокуванню діяльності компанії.
Наведений вище перелік юридичних інструментів є базовим і трансформується у ширший набір правових механізмів у кожному конкретному випадку.
Сімейно-правові та корпоративні документи мають бути узгодженими. Інакше шлюбний договір може передбачати один механізм розрахунків, а корпоративний договір - інший.
Такі документи повинні відповідати на практичні запитання:
- кому належить корпоративна частка та чи мають на неї права члени подружжя (існуючі чи колишні);
- чи має другий із подружжя право на компенсацію вартості цієї частки;
- чи вносилося сімейне майно у статутний фонд компанії;
- як і на яку дату визначатиметься вартість бізнесу у випадку поділу майна подружжя чи смерті власника бізнесу для цілей спадкування;
- з яких коштів виплачуватиметься компенсація дружині чи чоловіку власника бізнесу на випадок поділу майна, або спадкоємцям у разі смерті акціонера;
- чи можуть інші учасники компанії викупити частку власника бізнесу у випадку його смерті;
- хто управлятиме компанією у разі смерті або втрати працездатності власника;
- як спадкуватиметься бізнес у випадку смерті акціонера;
- як запобігти появі у бізнесі небажаного співвласника на випадок смерті власника бізнесу та бажання зберегти його управлінську структуру без залучення спадкоємців;
- як забезпечити безперервність управління бізнесом на випадок смерті акціонера тощо.
Отже, планування долі бізнесу — це не підготовка до розлучення або конфлікту. Це необхідний елемент відповідального управління активом, який дозволяє одночасно захистити права подружжя, забезпечити передбачуваність для бізнес-партнерів і зберегти безперервність діяльності компанії.
Корпоративне планування не завершується визначенням наслідків розлучення. Не менш важливим є питання смерті учасника та спадкові відносини після неї. Перехід частки учасника спадкоємцям також може призвести до появи у бізнесі осіб, які не мають досвіду управління, не поділяють бачення партнерів або перебувають між собою у конфлікті.
Основа для спадкового планування — розуміння актуального статусу кожного учасника родинних відносин та детальний аудит майна (визначення того, що саме спадкуватиметься), визначення подальшої долі активів.
У кожного співвласника може бути власна родина, а тому у разі смерті одного з них та за відсутності плану спадщини бізнес може зіткнутися з небажаними конфліктами зі спадкоємцями, тому такий підхід також має бути системним.
Висновки
Корпоративні права — це актив, щодо якого сімейне та бізнес-планування особливо тісно перетинаються. Для підприємця недостатньо знати, що частка зареєстрована на нього, а майно належить юридичній особі.
Необхідно розуміти, якщо станеться з компанією, якщо спір виникне у найбільш невдалий для бізнесу момент.
Ефективне планування дозволяє не усунути всі ризики, а зробити їх контрольованими. Для власника бізнесу важливо заздалегідь визначити механізми врегулювання сімейних, корпоративних та спадкових питань, щоб особисті життєві обставини не створювали загрозу для стабільності компанії та її подальшого розвитку.
Шлюбний договір, договір про поділ майна, статутні документи, спадкове планування, а також інші юридичні механізми мають працювати не як набір не пов’язаних між собою документів, а як єдина система управління ризиками власника бізнесу.