Сімейне право у світлі можливих змін: рекомендації до проєкту ЦК України

14 травня 2026 року відбувся онлайн-захід на тему: «Сімейне право у світлі можливих змін: переваги та недоліки проєкту ЦК України», який організовано Асоціацією правників України спільно з Асоціацією адвокатів України. Це унікальна подія, на якій у форматі жвавої дискусії мали змогу обмінятись думками щодо переваг та недоліків проєкту Цивільного кодексу України представники правничої спільноти.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Модератором заходу була Катерина Власюк, співголова Комітету з сімейного права Асоціації адвокатів України, керуюча партнерка АБ «Сімейний адвокат Катерина Власюк», адвокатка.

Учасниками обговорення були, зокрема:

• Михайло Хоменко, радник голови Верховної Ради України, секретар робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України, доцент кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
• Павло Пархоменко, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України;
• Олег Простибоженко, адвокат в Адвокатському бюро: «АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ОЛЕГА ПРОСТИБОЖЕНКА»», кандидат юридичних наук;
• Наталія Піпа, народна депутатка України;
• Світлана Савицька, адвокатка, кандидатка юридичних наук;
• Олена Сібірцева, членкиня Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, радниця AGA Partners, адвокатка;
• Ірина Сорокіна, співголова Комітету з сімейного права Асоціації адвокатів України, голова адвокатського об'єднання V.I.Partners, адвокатка;
• Ольга Лепіхіна, членкиня Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, адвокатка;
• Юрій Некляєв, Голова Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, радник Asters, адвокат.

За результатами проведеного заходу було сформовано ряд зауважень та пропозицій до проєкту Цивільного кодексу України №15150 від 09.04.2026 (до книги 6, а також до деяких положень із попередніх книг, які пов’язані із сімейними правовідносинами) у форматі «стаття – зауваження до неї/пропозиції»:

Ст. 6. Доброзвичайність (boni mores)

• Підлягає виключенню, оскільки не містить чіткості та може слугувати зловживанню правом за її невірного трактування. У випадку наявності детальної дефініції цієї норми, можливе її залишення з урахуванням відповідності змісту суспільним інтересам.

Глава 3 та поняття «правомірного інтересу»

• У ряді норм (16 – 25) введено поняття захисту правомірного інтересу. Доцільно надати дефініцію цьому поняттю, або залишити норми у редакції, які не містять відсилання на цю дефініцію. Наявність нових дефініцій без чіткої регламентації їх змісту може стати підставою для неправильного тлумачення норм, заподіяння шкоди правам суб’єктам правовідносин та штучному застосуванню запропонованих правових категорій не задля захисту прав, а зловживання ними.

ч. 2 ст. 28. Розширення статусу «дитина»

• Ця норма підлягає виключенню, або деталізації випадків, у яких вона підлягає застосуванню. Це пов’язано із чіткістю регламентації правових наслідків такого статусу. Наприклад, якщо у випадку питань спадкування така норма може бути використана як доречна, щоб зрозуміти черговість спадкування, коло спадкоємців тощо, то у питаннях участі у вихованні дитини батьками, утримання дитини тощо, виникає неоднозначність трактування строків прав та обов’язків батьків щодо дитини.

ч. 2 ст. 37. Розширення змісту часткової цивільної дієздатності малолітньої дитини

• Не вбачається доцільність включення цієї норми, зважаючи на вік дитини. Може бути заподіяна шкода самій же дитині через неправомірне втручання у її право власності сторонніми особами, заподіяння шкоди дитини через доступ до платіжних засобів, до яких вона матиме доступ.
• Вбачається загроза принципу якнайкращих інтересів дитини.
• Також, розширено ч. 1 ст. 37 НЦК можливістю самостійно здійснювати право на ім’я. Зважаючи на вік малолітньої дитини, вбачаються ризики щодо порушення її прав, в тому числі за участі батьків при існуючих спорах між ними, зловживання правами. Доречно надати дитині самостійно здійснювати це право з 16 років (що узгоджується із запропонованою редакцією статті 315 НЦК), з урахуванням отримання нею паспортного документа та меншого ризику втручання у її життя наслідків спорів, які можуть існувати між батьками (щодо країни або місця проживання, випадків незаконного переміщення дитини з території країни її звичного місця проживання тощо).

ч. 3 ст. 57. Щодо реєстрації усиновлення у контексті актів цивільного стану

• У запропонованій нормі передбачено здійснення державної реєстрації усиновлення як акту цивільного стану. Така реєстрація може спричинити порушення таємниці усиновлення та відповідно порушення прав дитини. Вказана норма може існувати виключно у випадку вчинення додаткових дій, направлених на організацію порядку реєстрації усиновлення із забезпеченням таємниці усиновлення.

ч. 2 ст. 275. Скорочення позовної давності для стягнення неустойки за прострочення стягнення аліментів

• Ця норма погіршує становище дитини, оскільки окремо для стягнення неустойки (штрафу, пені) за прострочення сплати аліментів позовну давність не встановлено.

Ст. 1472. Поняття сім`ї

• Пропонується залишити чинну редакцію норми (діюча ст. 3 СК України), оскільки вона не звужує права осіб, які проживають сім’єю, але без реєстрації шлюбу.
• Поняття сім’ї в цілому доцільно розширити відповідно до стандартів ЄС та передбачити можливість включення до норм, які регулюють сімейні відносини, положення для пар, які відносяться до ЛГБТК+.

Ст. 1473. Поняття шлюбу

• Аналогічно до попереднього коментаря, статтю потрібно змінити, без прив’язки до різностатевості пар, врахувати права ЛГБТК+ пар.

Ст. 1474. Поняття фактичного сімейного союзу

• Аналогічно до попереднього коментаря, статтю потрібно змінити, без прив’язки до різностатевості пар, врахувати права ЛГБТК+ пар.

Ст. 1476. Найкращі інтереси дитини

• Необхідно визначити чіткі та вичерпні критерії поняття «найкращі інтереси дитини» з метою формування орієнтирів для судів під час ухвалення рішень, оскільки відсутність конкретизації створює ризик надмірної дискреції та різнотлумачень у судовій практиці.

Статті, в яких є вказівки на різностатевість у парі: 1479 (шлюбний вік), 1480 (добровільність шлюбу), 1482 (одношлюбність) тощо привести у відповідність з урахуванням запропонованих вище змін.

Ст. 1477. Участь органу опіки та піклування при розгляді справ, які стосуються захисту прав та інтересів дітей

• Запропонованою редакцією ч. 4 ст. 1477 НЦК передбачено:

«При розгляді судом спорів щодо розподілу батьківської відповідальності, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, які виникають між батьками або іншими родичами дитини, орган опіки та піклування сприяє суду у встановленні обставин відповідної справи у спосіб надання акта обстеження умов проживання дитини, визначення думки дитини тощо».

Доцільно конкретизувати перелік дій, які може вчиняти орган опіки та піклування, а не залишати його невизначеним задля чіткості застосування цієї норми.

Крім того, доцільно передбачити письмову форму для надання суду результатів визначення думки дитини. У запропонованій редакції відсутня чітка регламентація цього питання.

• Також доцільним вбачається подання висновку органу опіки та піклування при розгляді судом справ про усиновлення, тобто розширення ч. 5 ст. 1477 НЦК.

Ст. 1488. Заручини

• НКУ вводить поняття заручин для регулювання сімейних відносин. При цьому, статус заручин не передбачає реєстрації та обов’язку вступу у шлюб. Зважаючи на ряд правових наслідків для заручених як-то можливість укладення шлюбного договору, відшкодування витрат на приготування до весілля, вбачається необхідність уточнення цієї норми:

(а) посиланням на можливість існування заручин виключно з одним партнером

(б) реєстрації заручин.

Або ж у випадку, якщо заручини залишаються у формі без реєстрації державними органами, виключити можливість зарученими укладати шлюбний договір.

Недійсність шлюбу з особою, яка змінила стать (ч. 4 ст. 1495). Час, з якого шлюб є недійсним (ст. 1500).

• Частиною 4 ст. 1495 пропонується передбачити наступне:

«Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка змінила стать».

Таке формулювання є дискримінаційним. Логічно його трансформувати та додати умову, що такий шлюб може бути визнано недійсним за умови, якщо інший із подружжя не був обізнаний про зміну статі іншого із подружжя і вважає своє право порушеним.

• Також пропонується наступна редакція ст. 1500 НЦК:

«У випадках, встановлених статтями 1495–1497 цього Кодексу, шлюб є недійсним з дня його державної реєстрації, крім визнання шлюбу недійсним через зміну статі одним із подружжя, який визнають недійсним з дня реєстрації зміни статі».

Логічним вбачається скоригувати цю статтю та прибрати другу її частину щодо зміни статі, оскільки як у випадку зміни статі до реєстрації шлюбу, так і після, правові наслідки для шлюбу настають з дня його реєстрації, а тому визнання його недійсним коректніше прив’язувати з дати реєстрації шлюбу, а не окремі періоди його існування.

Ст. 1513. Заходи суду для примирення подружжя

• Ця норма потребує доопрацювання та спрощення. По-перше, щодо ч. 1 ст. 1513 НЦК дивіться коментар у п. 1) цього документу щодо доброзвичайності.
• Також, у ч. 2 та 3 доцільно залишити у дискреції суду можливість, а не обов’язок надавати строк на примирення, тобто передбачити, що «суд може надати строк на примирення». Не вбачається коректним передбачати таку умову як обов'язкове досягнення домовленостей щодо правових наслідків шлюбу, оскільки це значне поле для маніпуляцій з боку того із подружжя, який не згоден розлучатися. Фактично, ігнорування перемовин щодо цих питань призведе до подовження строків розірвання шлюбу, у період якого будуть і надалі діяти його правові наслідки (зокрема, щодо майна та спадкування), що порушує заборону примушування до перебування у шлюбі.
• Так само, з ч. 4 цієї статті доцільно прибрати умови щодо того, що подружжя дійшло згоди щодо юридичних наслідків шлюбу. З практики вбачається, що строк для примирення не впливає на досягнення домовленостей з питань, що випливають зі шлюбу, а часто є маніпулятивним інструментом для порушення прав одного із подружжя. Водночас із погляду права факт розірвання шлюбу не позбавляє сторін права домовитися про усі юридичні питання, що виникли у шлюбі.
• Умови щодо «домовленостей про юридичні наслідки шлюбу» суперечать положенню ч. 4 ст. 1508 НЦК, якою передбачено, що: «4. Шлюб розривають безвідносно до наявності між подружжям спорів щодо поділу майна, стягнення аліментів, розподілу батьківської відповідальності тощо».

Щодо імені особи (стаття 34, 315) та ч. 2 ст. 1516 НЦК (щодо негідної поведінки та вимоги змінити прізвище).

• Оновленою нормою запропоновані наступні положення, які вбачаються дискримінаційними та можуть потенційно нести ризики зловживання правами:

«2. Дружина, чоловік має право вимагати відновлення дошлюбного прізвища того з подружжя, який поводився негідно (вчинення домашнього насильства, кримінального правопорушення, аморального вчинку, зради тощо).

3. Юридичні наслідки, визначені частиною другою цієї статті, поширюються і на подвійне прізвище подружжя».

• Також, вказані положення суперечать положенням ст.ст. 34 та 315 НЦК, якими передбачено можливість обирати будь-яке прізвище.

Ст. 1517. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання

• З огляду на сформовану судову практику, доцільно розглянути можливість збереження правила про набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу протягом 30 днів з моменту його ухвалення.
• Доцільно передбачити обов’язок суду з’ясовувати та встановлювати фактичний момент (дату) припинення ведення спільного господарства подружжям.

Ст. 1527. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій одинокими матір’ю чи батьком

• Потребує доопрацювання механізм, який буде діяти у разі розкриття інформації щодо донорів біологічного матеріалу, оскільки у разі розкриття такої інформації донори можуть ініціювати визнання батьківства, що створює ризики зловживань та правової нестабільності.

Ст. 1535. Поняття батьківської відповідальності

• У пункті 2 доцільно розглянути можливість доповнення формулюванням «з моменту настання вагітності».

Ст. 1551. Вирішення судом справи щодо розподілу батьківської відповідальності

• Доцільно переглянути використання терміну «осідок».
• Не рекомендується прив’язувати дитину виключно до конкретної адреси проживання, оскільки така практика вже застосовувалась і була переглянута судами як непрактична.
• У статті наявна орфографічна помилка, що потребує виправлення.
• Суд не повинен визначати конкретну школу або заклад охорони здоров’я для дитини, оскільки це призведе до затягування спорів та перекладення батьківської відповідальності на суд.
• Відсутні критерії для визначення почергового проживання дитини, зокрема:

1) у випадку первісного та зустрічного позову з однотипними вимогами;

2) коли вже визначено місце проживання та графік спілкування, але один із батьків ініціює позов про почергове проживання.

Щодо висновку медіатора, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або іншої особи за результатами вжиття заходів примирення батьків (п. 9 ч. 2 ст. 1552 НЦК).

• Запропонованою нормою передбачено, що:

«При вирішенні питань батьківської відповідальності суд бере до уваги такі обставини: … 9) висновок медіатора, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або іншої особи за результатами вжиття заходів примирення батьків».

Ця норма має бути скориговано, шляхом доповнення випадками, коли один із батьків відмовляється чи ігнорує пройти процедуру медіації чи взяти участь в інших заходах щодо примирення, які передбачені цією нормою. Норма у діючій редакції у цій частині може створити перепони для швидкого реагування при порушенні прав дитини, коли інший із батьків буде вчиняти дії щодо затягування процесу, шляхом відмови/ігнорування від медіації, що унеможливлює складання висновку, який зазначено у цій нормі.

Також норма підлягає доповненню у частині можливості сторін звернутися за правовою допомогою до адвоката, зокрема, з метою вжиття заходів щодо врегулювання питань батьківської відповідальності між сторонами. Належним доказом процедури досудового врегулювання при цьому може бути листування щодо мирного врегулювання існуючих питань, документи, підготовлені адвокатом за результатами наданої правової допомоги. Часто саме адвокація переговорного процесу і є спробою досудового врегулювання спору.

Ст. 1553. Вжиття заходів примирення між батьками

• Стаття потребує доопрацювання в контексті:

1) встановлення чітких строків застосування заходів примирення;

2) встановлення запобіжників від зловживань та затягування процесу;

3) можливості застосування санкцій (штрафів або обмежень у батьківських правах) у разі недобросовісної поведінки.

• Вказана норма має містити диспозитивний характер, оскільки може заблокувати належний судовий захист прав та інтересів дитини. Це пояснюється тим, що до суду батьки, як правило, звертаються уже після вичерпання усіх спроб домовитися, або у випадку, якщо домовленостей досягти не вдається з різних причин (психоемоційної складової спору, особистої неприязні одного із батьків до іншого, перебування одного із батьків за кордоном та відсутністю комунікації з ним, неможливості встановити з ним/нею зв'язок тощо.
• Окремі зі спорів можуть бути немедіабельними, а самі перемовини та спроби їх провести можуть взагалі не відповідати інтересам дитини, яка потребує виключно судового захисту.
• Імперативний характер вказаної норми може призвести в першу чергу до порушення прав дитини, тому пропонується її викласти диспозитивною (не як обов’язок, а як опція для батьків).

Ст. 1556. Юридичні наслідки самочинної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків чи іншою особою

• Не визначено правових наслідків самочинного переміщення дитини.
• Не врегульовано питання визнання батьківського викрадення своєї дитини, яке має тенденцію до зростання з 2020 року та набуває системного характеру.

Ст. 1581. Базовий режим майна подружжя

• Введено новий термін «базовий режим майна», однак відсутня системна логіка його застосування.
• Необхідно або чітко обґрунтувати доцільність введення цього поняття, або переглянути його використання, оскільки незрозумілим є введення даного терміну, враховуючи, що інших видів режиму майна подружжя за законодавством не існує.
• Пропонується адаптувати цю норму відповідно до принципу свободи договору та передбачити, що подружжя може обрати базовий режим майна подружжя, встановивши його умовами шлюбного договору.
• Норма в існуючому форматі містить недоліки, оскільки може спричинити зловживання правом одним із подружжя та мати наслідком втручання у право власності того із пари, хто є власником майна.
• Своєю чергою, можливість закріпити базовий режим майна у шлюбному договорі відповідатиме інтересам кожного із подружжя, оскільки становитиме їхню домовленість та збереже баланс від втручання держави у приватні інтереси.

Ст. 1582. Захист прав на сімейне житло та речі домашнього вжитку

• Визначається поняття сімейного житла, однак не врегульовано ситуацію, як має діяти суд, якщо у подружжя наявний лише один об’єкт нерухомості.
• З логіки статті: якщо суд визначає проживання дітей у такому житлі, то подружжя під час розлучення вимушено орендувати окреме житло (кожен собі), що створює надмірне фінансове навантаження.
• Стаття потребує чітких критеріїв для ухвалення рішень у таких випадках.
• Фактично проєктом передбачається, що власник особистого майна не може вільно розпоряджатися належним йому житлом без згоди другого з подружжя, навіть якщо таке майно не є спільною сумісною власністю. Разом із цим право власності відповідно до законодавства України включає: право володіння, право користування, та право розпорядження майном. Саме право розпорядження є одним із ключових елементів права приватної власності. Натомість запропонована норма фактично ставить реалізацію права власника у залежність від волі іншої особи. На практиці це може призвести до ситуацій, коли один із подружжя фактично блокуватиме будь-які способи розпорядження особистим майном власника. Вважаємо, що у випадку, якщо майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, власник не повинен бути зобов’язаний отримувати згоду іншого з подружжя на розпорядження таким майном, тому таку норму необхідно виключити.
• Вказана норма, як і попередня, містить ризики зловживань подружжям у частині прав на таке майно і потребує доопрацювання. Доцільно виключити. По-перше, незрозумілою вбачається ціль такої статті. Якщо подружжя перебуває у шлюбі, майно, яким вони користуються, задовольняє житлові потреби сім’ї без надання йому того чи іншого статусу. У випадку розірвання шлюбу, статус сімейного житла взагалі залишається незрозумілим, оскільки на цьому етапі мова йтиме про окреме проживання та гіпотетичний поділ майна подружжя. По-друге, незрозумілим вбачається, яким чином буде фіксуватися статус сімейного житла. У статті не йде мова про договір чи інший правочин або реєстраційні дії, які б підтверджували статус житла як сімейного. Логічно, знову-таки, за необхідності такі питання вирішувати шлюбним договором, при цьому із розумінням цілі надання певному житлу статусу сімейного житла.
• Не вбачається доцільним виносити в окрему норму положення ч. 2 цієї статті, оскільки відповідно до закону розпорядження спільним майном подружжя і так вимагає згоди іншого із них, якщо інше не встановлено шлюбним договором.
• Критичним є положення щодо необхідності додаткових згод чи дозволів щодо особистого майна одного із подружжя (частина 3 цієї статті). Статус особистого майна одного із подружжя не може передбачати необхідність згоди від іншого щодо вчинення дій стосовно нього, оскільки це є прямим втручанням у право мирного володіння майном, принцип непорушності права власності.
• Приписи частин 4 та 5 мають свої недоліки, втім, можуть бути адаптовані до застосовних. Наприклад, сторони при укладенні договору оренди можуть за спільною згодою виступати одночасно орендарями, або у самому договорі оренди може бути зазначено, що інший із подружжя має право користування житлом для усунення ризиків обмеження іншим із пари його доступу до житла. Ці положення можуть бути як у частині норм щодо договору оренди, так і окремо у межах норми у книзі щодо сімейних відносин.

Ст. 1583. Забезпечення потреб сім’ї

• Дана стаття може створити умови для одноособових зловживань.
• Необхідні чіткі критерії застосування норми.
• Потребує обґрунтування, чому внесок на потреби сім’ї діє як презумпція, а не навпаки.
• Загалом ця стаття врегульовує обов’язок подружжя брати участь у забезпеченні потреб сім’ї як у грошовій, так і в негрошовій формі, що є позитивним підходом. Разом із цим частина 3 статті потребує доопрацювання, оскільки не містить чітких критеріїв щодо того, що саме є “невиконанням обов’язку щодо внеску на потреби сім’ї”. На практиці це може призвести до спорів у випадках, коли один із подружжя за спільною домовленістю: перебуває у декретній відпустці, займається домашнім господарством, або здійснює догляд за дітьми та не має офіційного доходу. У такому випадку інший із подружжя потенційно може звернутися до суду з позовом про стягнення “невиконаного внеску”, попри фактичне виконання сімейних обов’язків у негрошовій формі. Вважаємо за доцільне конкретизувати положення частини 3 та прямо передбачити, що ведення домашнього господарства, догляд за дітьми та перебування у декретній відпустці є належним виконанням обов’язку щодо внеску на потреби сім’ї.
• Ця норма підлягає доопрацюванню та виключенню положень частин 2 – 4.
• Частина перша цієї норми може мати місце, втім, далі положення мають виключно грошовий характер та вступають з нею у протиріччя. Адже якщо одна сторона бере участь у внеску до потреб сім’ї у негрошовій формі, то частини 2 – 4 встановлюють вимоги суто щодо грошових потреб.
• Норми, які стосуються дітей, при цьому врегульовано окремими положеннями, які регулюють питання аліментів та додаткових витрат, тому не вбачається за доцільне залишати їх у контексті цієї норми.
• Також положення частини 3 цієї норми містить ризики зловживання правами, оскільки внески на потреби сім’ї є досить широким поняттям, не мають чіткого переліку та можуть стати предметом маніпуляцій та зловживань з цілями, не пов’язаними із захистом інтересів сім’ї.

Ст. 1585. Особисте майно кожного з подружжя

• У новій редакції пропонується внести уточнення щодо речей індивідуального користування як особистої приватної власності, але доцільно залишити попередню редакцію, яка була ширшою.
• Так, п. 6) ч. 1 ст. 1585 НЦК передбачає, що: «1. Особистим майном кожного з подружжя є: … 6) речі індивідуального користування, зокрема коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя». Чинна редакція містить наступний зміст: «2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя». Тобто, чинна редакція захищає ширший перелік майна, а не виключно право на коштовності.

Ст. 1588. Право на доходи, плоди та продукцію, які походять від особистого майна одного з подружжя

• Стаття істотно відрізняється від чинного регулювання.
• Потребує додаткового опрацювання та правового обґрунтування.
• Втім, як і у частині коментаря до ст. 1582 НЦК, вбачається втручання у право особи на мирне володіння майном, оскільки доходи, плоди та продукція, які походять від особистого майна, є наслідком правомочностей власника (володіння, розпорядження тощо). Відповідно, доцільно залишити чинну редакцію, або адаптувати оновлену норму до неї, залишивши статус особистого майна (а не спільного, як пропонується) відносно до доходів, плодів та продукції, що походять від особистого майна.

Ст. 1590. Майнові права подружжя

• Доцільно провести фахове обговорення даної норми.
• Інтелектуальна власність є специфічним об’єктом прав, тому варто розглянути можливість віднесення її до особистої приватної власності.

Статті 1591, 1592, 1594

Ст. 1591. Права подружжя на об’єкт незавершеного будівництва

Ст. 1592. Спільні борги подружжя

Ст 1594. Виконання обов’язків подружжя за боргами

• Потребують додаткового доопрацювання та професійної дискусії:
• Ст. 1591: Доцільно доопрацювати вказану норму у частині обов’язкової спільної заяви подружжя для прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об’єкта (новоствореного майна).

Запропонована редакція може призвести до гіпотетичних спорів, оскільки не обов’язково у разі виникнення спору подружжя діятиме спільно, не перешкоджаючи один одному, у процесі прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта. На наш погляд, якщо сторони уже здійснили поділ матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна), логічно, що кожен з них є відокремленим правоволодільцем, а тому може здійснити необхідні дії щодо реєстрації виключно щодо своєї частки.

Цю норму слід доповнити положенням про те, що у випадку, якщо один із подружжя ухиляється від дій, направлених на подання спільної заяви, передбаченої ч. 2 цієї статті, інший із подружжя має право на здійснення реєстраційних дій щодо прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта (новоствореного майна) одноосібно щодо частки, яка відповідає результатам поділу між подружжям матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення майна), або окремо своєї частки, якщо поділ майна не мав місця.

• Ст. 1592: Доцільно спростити до такого змісту:

«До спільного майна подружжя належать борги (майнові права та обовʼязки):

1) взяті спільно обома з подружжя;

2) взяті одним з подружжя за згодою іншого із подружжя».

Непоодинокими є випадки, коли один із подружжя створює боргові зобов’язання з метою зловживання правом, особливо при поділі майна подружжя. Зокрема, у ході поділу майна подружжя один із пари пред’являє боргові розписки, вказуючи, що борг було взято в інтересах сім’ї. Інша сторона, не бувши навіть обізнаною про цей борг, потрапляє у ситуацію, коли вона зобов’язана нести відповідальність солідарно з іншим із пари. Встановлення імперативного обов’язку щодо одержання згоди іншого на взяття боргу здатне запобігти подібним спірним ситуаціям.

Що стосується спрощення норми у частині пунктів 2-4, то знову-таки вбачається поле для маніпуляцій тим, хто бере борг, та створення обтяжливих зобов’язань для іншого із подружжя. Попри те, що конструкція цих пунктів робить фокус на інтереси сім’ї, невиправданою вбачається можливість одного із подружжя взяти борг без відома та згоди іншого із подружжя. До прикладу, один із подружжя може взяти значну суму боргу на утримання дитини, втім, інший із подружжя може не погоджуватися з обсягом та необхідністю взяття такого боргу, зокрема, з підстав того, що він не матиме змоги покривати ці борги як солідарний боржник.

Виправданим, на наше переконання, є передбачення обов’язкової згоди подружжя (по аналогії із придбанням нерухомого майна) для спільних боргових зобов’язань задля мінімізації спорів та забезпечення рівності прав та обов’язків подружжя.

Запропонований пункт 5 створює знову-таки поле для маніпуляцій, у тому числі створення штучних спорів.

Ст. 1593: Пропонуємо уточнити п. 1 ч. 1 цієї норми, виклавши його наступним чином: «набуті до реєстрації шлюбу». Не вбачається коректним також розширювати цю норму у частині невичерпного переліку особистих боргів та окремого посилання на борги, взяті без згоди іншого із подружжя. Тому логічно залишити лише пункти 1) та 3).

Ст. 1600. Припинення юридичного режиму спільності майна подружжя

• Потребує доопрацювання п. 3 ч. 1 оновленої редакції. Не може припинятися правовий режим спільності майна подружжя тотожно для трьох різних категорій – розірвання шлюбу, визнання його недійсним, встановлення режиму окремого проживання.
• Доцільно залишити діючі норми щодо припинення правового режиму спільності майна подружжя:

(1) у випадку укладення між подружжям договору, яким змінено такий режим – з дня укладення такого договору;

(2) з моменту набрання рішенням про розірвання шлюбу – щодо майна, набутого після дати набрання рішенням про розірвання шлюбу чинності. Щодо майна, набутого у такому шлюбі – з моменту поділу, виділу, укладення інших правочинів між подружжям, або набрання чинності рішення суду про поділ майна подружжя, іншим рішенням суду, яким змінено режим власності такого майна;

(3) з моменту набрання рішенням про визнання шлюбу недійсним – щодо набутого майна під час такого шлюбу;

(4) з моменту набрання чинності рішенням про встановлення режиму окремого проживання – щодо майна, набутого після встановлення такого режиму проживання, а до його встановлення з моменту поділу, виділу, укладення інших правочинів між подружжям, або набрання чинності рішення суду про поділ майна подружжя, іншим рішенням суду, яким змінено режим власності такого майна.

• Запропонована конструкція без зазначених змін містить чисельні ризики щодо зловживань з боку одного, чи обох з подружжя, у вигляді подання штучних позовів про розірвання шлюбу, визнання його недійсним, встановлення режиму окремого проживання, із подальшим затягуванням судових процесів, відкликання цих заяв тощо, виключно задля впливу на статус майна. Конструкція норми, яка передбачає зміну режиму власності з моменту подання будь-яких заяв до суду містить значні ризики.
• Крім того, правові наслідки щодо майна, набутого у шлюбі, не припиняються і після його розірвання, тому запропонована редакція є некоректною.
• Також, у п. 4 ч. 1 оновленої редакції некоректним вбачається строк – з наступного дня після укладення такого договору. Правильно – з дня укладення договору. По-перше, за проміжок часу між укладенням договору та його вступом у дію знову-таки можуть бути вчинені зловживання, направлені на зменшення обсягу спільного майна, по-друге, у правовій невизначеності залишається майно, набуте у цей проміжок. Крім того, часто при зміні режиму власності (наприклад, при укладенні договору про поділ майна подружжя) здійснюється реєстрація права власності, а тому відстрочення дії договору не відповідає закону, якщо тільки сторони за домовленістю не вирішили на окремі його пункти поширити інші строки дії такого договору (наприклад, при сплаті грошової компенсації вартості частки майна у певний строк).

Ст. 1602. Визначення обсягу та вартості спільного майна подружжя

• Виключити із запропонованої норми частини 1 та 3 задля правової визначеності моменту припинення режиму спільної сумісної власності подружжя. На сьогодні визначення вартості майна, яке підлягає поділу, здійснюється у порядку, запропонованому ч. 2 нової редакції, і є дієвим.
• Додатково посилити цю норму можна, визначивши порядок проведення такої оцінки (якщо сторони не дійшли згоди), зокрема, на підставі звіту про оцінку майна відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», або на підставі судової експертизи. Такий порядок є усталеним у судовій практиці, втім не закріплений на законодавчому рівні, що іноді призводить до зловживань правами у межах судових процесів.

Ст. 1603. Право подружжя на поділ їхнього спільного майна

• Доцільно адаптувати до існуючого правового регулювання, зокрема, залишивши можливість укласти договір про поділ майна подружжям як у період перебування у шлюбі, так і після його розірвання.
• Запропонована конструкція є обмежуючою та позбавляє подружжя права на вільне володіння майном, розпорядження спільною сумісною власністю, шляхом укладенням договорів між собою.
• Договір про виділ майна зі спільної сумісної власності не покриває усіх права подружжя, дозволяє виключно виділити певну частину майна на користь іншого із подружжя. Він, звісно, є застосовним до окремих правовідносин. Але так само іноді у подружжя виникає необхідність здійснити виділ майна одночасно обом у парі (кожному окремі об’єкти), в тому числі, під час перебування у шлюбі. Тому, доцільно зробити фокус на договір про поділ майна подружжя та не обмежувати право подружжя укласти його на будь-якій стадії існування сімейних відносин.

ч. 6 ст. 1605. Способи поділу спільного майна подружжя

• Незрозумілим вбачається поняття «домірна частка», потребує доопрацювання. Аналогічно у статті 1606 НЦК.

ч. 1 ст. 1607. Право на укладення шлюбного договору

• Доцільно виключити можливість укладення шлюбного договору зарученими, якщо у правове регулювання цього інституту не внести зміни.

Ст. 1608. Зміст шлюбного договору

та наступні статті у главі 103. Шлюбний договір

• Положення потребують розширення та деталізації.
• Відсутнє положення щодо договору про поділ майна подружжя як окремого інструменту врегулювання майнових відносин при розірванні шлюбу.

Ст. 1624. Способи надання утримання

• Відсутні чіткі мінімальні та максимальні межі сум.
• Не визначено, до яких показників (прожитковий мінімум, середній дохід тощо) мають бути прив’язані такі суми.

Ст. 1628. Індексація аліментів, визначених у твердій грошовій сумі

• Відсутнє законодавче визначення поняття «аліменти».
• Не встановлено чіткого переліку витрат, що входять до складу аліментів.
• Не визначені критерії для додаткових витрат на дитину.
• У запропонованій редакції норма матиме суб’єктивний характер застосування, що вже призвело до неоднакової судової практики.

ч. 3 ст. 1629. Обчислення суми аліментів, визначених договором або присуджених судом як частка заробітку

• Цю норму доречно доопрацювати задля покращення становища дітей та їхнього права на аліменти.
• Стягнення аліментів з фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування, виходячи із середньої заробітної плати працівника за місцем його проживання на практиці часто є інструментом для маніпуляцій. Зокрема, такі платники можуть отримувати значні суми доходів сумарно за рік, в той час як аліменти на утримання дітей стягуються на мінімумі (калькуляція із середньої заробітної плати).
• Доцільно у частині таких платників передбачити можливість звернення стягувача аліментів до державного/приватного виконавця із заявою про здійснення перерахунку аліментів за результатами річного (іншого звітного) періоду задля нарахування різниці між фактично отриманими платником сумами доходів та розміру середньої заробітної плати по регіону, які стягуються щомісяця. На практиці, річні доходи таких платників часто перевищують розмір середньої заробітної плати по регіону в десятки, іноді сотні разів, що не є прийнятним при відрахуванні аліментів на рівні середніх заробітних плат. Вказані зміни сприятимуть захисту найкращих інтересів дитини.

ч. 2 ст. 1631. Час, з якого присуджуються аліменти

• Діючою редакцією передбачено строк у 10 років (ч. 2 ст. 191 СК України). Пропонується залишити діючу редакцію норми, оскільки оновлена редакція погіршує становище дитини, шляхом скорочення строку, за який аліменти можуть бути стягнуті за минулий час.

ч. 1 ст. 1632. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами

• Діючою редакцією передбачено строк у 10 років (ч. 1 ст. 194 СК України). Пропонується залишити діючу редакцію норми, оскільки оновлена редакція погіршує становище дитини, шляхом скорочення строку, за який аліменти можуть бути стягнуті за минулий час.

ч. 1, 2 ст. 1636. Звільнення від обов’язку надавати утримання або заборгованості за аліментами

• Ця норма має бути доопрацьована з урахуванням того, що одержувач аліментів тут розуміється не як дитина (як це передбачено ст. 188 СК України), а як інший із батьків. Відповідно, виникає неправильне тлумачення за якого у випадку, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, матиме більший дохід за платника аліментів, нібито може бути звільнення від сплати аліментів.
• Важливо цю норму зробити більш чіткою, залишивши формулювання із діючої редакції СК України.

Щодо розірвання шлюбу

Вважаємо за необхідне додатково врегулювати у проєкті Цивільного кодексу питання розірвання шлюбу у випадках, коли місце перебування одного з подружжя невідоме або особа перебуває на тимчасово окупованій території.

За таких обставин сторони фактично позбавлені можливості: досягти згоди щодо юридичних наслідків розірвання шлюбу, укласти відповідні договори, а також забезпечити належну комунікацію між собою. Разом із цим проєкт кодексу значну увагу приділяє саме погодженню сторонами юридичних наслідків розірвання шлюбу та застосуванню заходів примирення.

На практиці це може суттєво ускладнити реалізацію права особи на припинення шлюбних відносин у випадках: відсутності зв’язку з одним із подружжя, невідомого місця його перебування, або перебування особи на тимчасово окупованій території. У зв’язку з викладеним вважаємо доцільним передбачити у проєкті окрему спрощену процедуру розірвання шлюбу для зазначених категорій справ.

Напрацьовані зауваження та пропозиції до проєкту Цивільного кодексу України скеровані Голові Верховної Ради України Стефанчуку Руслану, Голові Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Маслову Денису В’ячеславовичу, Секретарю Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Піпа Наталії Романівні, Президенту України Зеленському Володимиру, Першій леді України Зеленській Олені.

Щиро сподіваємося, що голос практикуючої правничої спільноти буде почутий, а напрацьовані зауваження та пропозиції – враховані у процесі доопрацювання проєкту Цивільного кодексу України.

Окремо закликаємо правничу спільноту не залишатися осторонь процесу реформування цивільного законодавства, а активно долучатися до обговорення проєкту Цивільного кодексу України та поширювати напрацьовані за результатами заходу, проведеного 14 травня 2026 року за участю практикуючих сімейних адвокатів, суддів, науковців, представників органів державної влади, зауваження і пропозиції та сприяти їх врахуванню з метою створення ефективного та дієвого законодавства.