У житті подружжя можуть виникати обставини, коли спільне проживання під одним дахом стає складним, або навіть неможливим. Причини можуть бути різними: постійні конфлікти, втрата довіри, психологічне, економічне, сексуальне чи фізичне насильство, несумісність характерів, або зовнішні обставини, як-от вимушене проживання в окремих країнах чи містах (у зв`язку із навчанням, роботою тощо).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Сьогодні, під час повномасштабної війни, таких ситуацій ще більше. Подружжя часто вимушене жити окремо не через бажання розлучитися, а через евакуацію, мобілізацію, втрату житла, чи інші життєві обставини.
Але навіть за таких умов не всі готові остаточно розірвати шлюб. Розлучення — це непростий процес, який може мати серйозні психологічні наслідки як для подружжя, так і для дітей. Тому іноді пари приймають рішення тимчасово жити окремо, щоб спробувати залагодити конфлікти чи визначитися з майбутнім шлюбу.
Водночас просте рішення «роз’їхатися» має юридичні ризики. За той час, коли пара не проживає разом, але перебуває у шлюбі, дія сімейного законодавства на шлюб не припиняється. Майно, яке набувається парою у цей період, так само отримує статус спільного, боргові зобов`язання, взяті одним із подружжя, мають наслідки і для іншого у парі, нові стосунки чоловіка чи дружини не мають юридичних наслідків, притаманних цивільному шлюбу тощо. Якщо згодом постане питання про розлучення та поділ майна, може виникнути ситуація, за якої чоловік чи дружина не вважатимуть за доцільне ділити майно, набуте за час окремого проживання. Це призведе до конфліктів у парі, ускладнення судового процесу та не завжди позитивних наслідків для кожного з подружжя у захисті своїх прав.
Окремим чутливим питанням, яке може виникнути під час фактичного непроживання пари разом, є народження дітей від інших партнерів. Якщо режим окремого проживання встановлено, дитина, народжена після спливу 10 місяців, не вважається автоматично такою, що походить від подружжя. Це стосується не лише питання батьківства, а й похідних від нього аспектів: виховання дитини, її утримання, кола спадкоємців тощо.
Для таких випадків Сімейний кодекс України передбачає інструмент захисту прав у парі, яка не має наміру розлучатися, але вирішила припинити спільне проживання та ведення господарства — встановлення режиму окремого проживання подружжя (сепарації).
Його головна ідея — дати подружжю можливість зберегти шлюб і не приймати поспішне рішення про розлучення, при цьому забезпечивши захист кожного у парі від можливих наслідків такої сепарації.
Фактично це юридичне оформлення ситуації, коли подружжя більше не живе разом і не веде спільне господарство, але офіційно шлюб ще триває.
Такий режим захищає як особисті, так і майнові права кожного з подружжя, допомагає попередити спори щодо дітей, аліментів чи поділу майна.
Це гнучкий механізм, який дає час і простір, щоб відновити стосунки, або згодом вирішити питання розлучення, уникнувши додаткових конфліктних ситуацій.
Співвідношення режиму окремого проживання та розірвання шлюбу
Як наголошено у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 режим окремого проживання та розірвання шлюбу у судовому порядку є самостійними категоріями.
Розлучення можливе тоді, коли шлюб зберегти неможливо, або це суперечить інтересам одного з подружжя чи дітей. Важливо, щоб була чітка воля припинити шлюбні відносини.
Сепарація ж встановлюється тоді, коли подружжя не може, або не хоче жити разом, але при цьому не прагне остаточного розриву відносин. Причини відсутності бажання розлучатися для суду ролі не відіграють.
Якщо один з подружжя подає позов про розлучення, інший може у відповідь подати позов про встановлення режиму окремого проживання, і навпаки. У кожному випадку суд оцінює, чи можна розглядати такі вимоги разом.
Актуальна судова практика свідчить про те, що суди у більшості випадків приходять до висновків про відсутність зв'язку між позовом про встановлення режиму окремого проживання та зустрічним позовом про розірвання шлюбу. Це обумовлено тим, що дослідженню у цих справах підлягають різні обставини, у них різний предмет доказування, а тому вони повинні розглядатися також в різних провадженнях.
Також варто враховувати, що під час процедури розірвання шлюбу передбачено право одного з подружжя звернутися до суду з клопотанням про надання строку для примирення сторін. Така процедура дозволяє подружжю реалізувати можливість відновити відносини та зберегти шлюб. Тому використання інструменту встановлення режиму окремого проживання за вже розпочатої процедури розлучення не завжди є доцільним.
Порядок встановлення
Сімейний кодекс України (ст. 119, 120) передбачає, що режим окремого проживання подружжя може бути встановлений лише в судовому порядку. Для цього подружжя подає спільну заяву. Така справа розглядається в порядку окремого провадження, головна особливість якого — відсутність спору між сторонами.
Закон не встановлює вичерпного переліку причин для запровадження режиму окремого проживання. Найчастіше підставами стають: необхідність жити окремо у зв’язку з роботою чи навчанням, постійні конфлікти, залежності одного з подружжя, зради, інша негідна чи аморальна поведінка.
Якщо подружжя не досягло згоди щодо встановлення режиму окремого проживання, або виник спір з інших обставин, суд залишає спільну заяву без розгляду. У такому випадку один із подружжя може подати позов про встановлення режиму окремого проживання. Тоді заява одного з подружжя повинна бути належно обґрунтована. Суд перевірятиме характер взаємин та доцільність застосування режиму окремого проживання, аби уникнути зловживань, наприклад, у майнових чи інших конфліктах.
Тривалість дії цього режиму законом не обмежена і суд її не визначає.
Відповідно до ст.119 Сімейного кодексу України сепарацію можна припинити у будь-який час у разі поновлення сімейних відносин, або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.
Втім, оскільки у законодавстві та судовій практиці немає чіткого визначення поняття «поновлення сімейних відносин», доведення цього факту може бути ускладнено. Тому найбільш надійний спосіб припинити режим окремого проживання — звернутися до суду із відповідною заявою. Цей спосіб мінімізує ризики зловживань одним із подружжя щодо дійсного періоду сепарації у випадках виникнення спорів у майбутньому.
Які наслідки має встановлення режиму окремого проживання?
Відповідно до положень ст.120 Сімейного кодексу України режим окремого проживання подружжя має два основні наслідки: 1) майно, набуте в майбутньому одним із подружжя не вважатиметься їх спільним; 2) дитина, яка буде народжена після спливу 10 місяців, не вважається автоматично їх спільною.
Втім майно, придбане за рахунок спільних накопичень сім’ї, все ще буде об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки фактичного поділу такого майна між сторонами не здійснювалося. Якщо хтось із подружжя не буде згоден із статусом майна, набутого під час сепарації, але за кошти подружжя, пара, найімовірніше, опиниться у суді для з`ясування статусу майна та його поділу.
Запровадження режиму окремого проживання не надає подружжю права укладати новий шлюб, або повертатися до дошлюбного прізвища, оскільки шлюб все ще продовжує існувати.
Встановлення режиму окремого проживання не скасовує обов’язків і прав подружжя, що виникли до цього, а також не змінює умови, визначені в шлюбному договорі. Усі зобов’язання, які існували раніше, залишаються чинними.
Нагадаємо, що положення ч. 2 ст. 7 Сімейного кодексу України свідчать про можливість укладення шлюбних договорів, спрямованих на врегулювання прав та обов'язків подружжя. Це надає можливість закріпити у договорі додаткові положення, які регулюватимуть відносини між подружжям й у разі їх окремого проживання.
Здебільшого суди встановлюють режим окремого проживання з дня подачі позову до суду. Однак це не означає, що суди взагалі не встановлюють режим окремого проживання подружжя з більш ранньої дати. Суди іноді встановлюють факт сепарації з моменту фактичного припинення шлюбних відносин, що майже завжди передує зверненню до суду.
Наприклад, постановою від 06 травня 2021 року у справі № 717/1435/19 Чернівецький апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким було встановлено режим окремого проживання подружжя за попередні роки. Однак варто звернути увагу на те, що під час розгляду цієї справи було підтверджено достовірними та належними доказами, що позивачка з 01 вересня 2000 року не проживала однією сім`єю з відповідачем і шлюбні відносини були між ними припинені з моменту її переїзду до Італії.
У постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 442/7538/23 Львівським апеляційним судом також було встановлено режим окремого проживання за попередні проміжки часу, щодо яких суди встановили фактичне припинення шлюбних відносин між подружжям та ведення спільного господарства у зв'язку з перебуванням позивачки за межами України.
Утім варто звернути увагу й на правову позицію, викладену у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року у справі № 6-27361ск15: режим не можна використовувати для вирішення майнових питань, оскільки він не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте до цього.
У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 721/1177/15-ц роз'яснено, що законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого після встановлення режиму окремого проживання, і майна, набутого за обставин, визначених у ч.6 ст. 57 Сімейного кодексу України. Остання лише допускає, але не встановлює автоматично можливість визнання судами особистою приватною власністю майна, набутого за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. На майно, набуте за час, коли не було встановленого режиму сепарації - поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, режим окремого проживання подружжя не може використовуватись ретроспективно задля уникнення поділу майна, якщо майно вже набуте. Воно належить обом із подружжя на праві спільної сумісної власності.
Рекомендуємо
Отже, перш ніж приймати рішення «роз’їхатися» варто зважати на наступні рекомендації:
- Сепарація не обов'язково веде до розірвання шлюбу і може бути припинена у будь-який момент, утім, належне її встановлення надає захист певним правам та інтересам кожного з подружжя.
- При цьому рішення «просто проживати окремо» —навпаки має певні юридичні ризики (продовження дії презумпцій спільності набутого майна та батьківства щодо дітей).
- У період невизначеності щодо подальшої долі вашого шлюбу доречно звернути також увагу на альтернативний спосіб врегулювання — встановлення на певний термін режиму окремого проживання, що дозволить захистити власні майнові та немайнові права та запобігти гіпотетичним спорам щодо майна та/або батьківства у майбутньому.
- Якщо інший з подружжя звернувся до суду, важливо не ігнорувати процес. Інакше є ризик спотворення дійсних обставин справи іншим з подружжя у власних інтересах (щодо моменту початку окремого проживання, фактичного припинення шлюбних відносин тощо) та порушення прав іншого із пари.
- У таких випадках слід відстежувати розгляд справи через офіційний вебсайт Судової влади України та Єдиний державний реєстр судових рішень, звертати увагу на інформацію, що надходить у застосунок «Дія», контролювати поштову кореспонденцію, щоб вчасно реагувати та ефективно захищати свої права та інтереси.
Пам'ятайте, що найбільш ефективним та менш стресовим способом захистити майнові права кожного з подружжя є укладення шлюбного договору та/або договору про поділ майна подружжя.