Поділ бізнесу після розлучення традиційно належить до найскладніших категорій сімейних спорів. Причина не лише у вартості активів або небажанні сторін розкривати реальний фінансовий стан підприємства. В одному провадженні перетинаються сімейні, корпоративні, зобов’язальні правовідносини.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Від половини внеску — до половини вартості частки
До 2024 року суди застосовували висновок Верховного Суду України, сформульований ще у 2015 році, відповідно до якого: якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов’язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або у праві вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
У 2024 році практика змінилася, визначальною стала постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 760/20948/16-ц відповіла на питання про те, чи може один із подружжя претендувати:
(а) на визначення розміру його частки шляхом поділу частки іншого з подружжя у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю,
або
(б) на стягнення половини вартості частки іншого з подружжя у такому капіталі,
або
(в) на стягнення половини вартості внеску іншого з подружжя у цьому капіталі. Вирішити, чи має право один із подружжя, який був співвласником коштів чи іншого майна, внесених у статутний капітал товариства, вимагати поділу спільної сумісної власності у такому і, відповідно, виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі товариства.
Велика Палата ВС у постанові у справі № 760/20948/16-ц сформулювала за вищенаведеними питаннями чіткий висновок про те, що в разі внесення одним із подружжя як вкладу в статутний капітал ТОВ коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка зробила внесок у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, унесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі спільного сумісного майна подружжя набуває право вимагати виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Звісно, що розмір такої компенсації повинен відповідати половині вартості такої частки. ВП ВС виходила з презумпції, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилася (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилася).
Після прийняття зазначеного рішення Великої палати ВС, здавалося б, спори щодо правозастосування у спірних правовідносинах повинні припинитися і все ясно:
- інший із подружжя може претендувати тільки на виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі;
- розмір такої компенсації повинен відповідати половині вартості такої частки, яка встановлюється за даними Єдиного державного реєстру чи за висновком судової експертизи.
Однак аналіз даних судового реєстру показує протилежне.
Проаналізуємо спірні питання, що виникають і досі під час поділу корпоративних прав між подружжям.
Чи є компенсація єдиним можливим способом захисту?
Станом на 26 серпня 2026 року це питання остаточно не закрите.
22 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 297/1252/24. У ній порушено питання, чи завжди право другого з подружжя обмежується грошовою компенсацією, або за певних обставин можливе визнання права власності безпосередньо на частину корпоративної частки. Конкретний спір пов’язаний зі смертю титульного власника та вимогами до його спадкоємців, однак майбутній висновок може вплинути й на спори після розлучення. На дату підготовки цієї статті рішення по суті ще не оприлюднено.
Чи можна визнати за другим із подружжя половину частки у ТОВ?
Ні, і відповідні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц.
Додатково таку позицію підтверджує постанова Верховного Суду від 6 травня 2026 року у справі № 759/8676/19. Позивачка просила визнати за нею право власності на частину корпоративної частки чоловіка, але не заявила вимоги про виплату половини її вартості. Верховний Суд залишив відмову в позові, змінивши її мотиви: належним способом захисту за встановлених обставин було саме стягнення половини вартості частки.
Практичний висновок із цієї справи досить жорсткий: суд не зобов’язаний замість позивача формулювати іншу майнову вимогу та присуджувати грошову компенсацію, якої той не просив. Тому важливо відразу визначити спосіб порушеного права і правильно сформулювати матеріально-правову вимогу.
Номінальна, договірна і дійсна вартість: як визначити вартість частки іншого із подружжя в статутному капіталі
У корпоративному спорі можуть одночасно існувати декілька різних сум:
- зареєстрований розмір статутного капіталу;
- сума фактично внесеного вкладу;
- ціна, за яку частку колись придбали;
- ціна її подальшого продажу;
- балансова вартість чистих активів;
- дійсна ринкова вартість частки на дату звернення до суду.
Верховний Суд виходить із того, що за відсутності належних доказів іншої вартості розмір внеску може бути відправною точкою для оцінювання частки. Однак це не незмінне правило. Сторона, яка стверджує, що частка подорожчала або знецінилася, повинна подати відповідні докази. Вартість визначається на дату пред’явлення позовних вимог, а не на дату реєстрації підприємства чи ухвалення рішення судом.
У справі № 369/5830/22 від 19 лютого 2025 року Верховний Суд залишив у силі рішення щодо стягнення 250 тис. грн, оскільки учасник товариства не спростував відповідність заявленої суми вартості його корпоративної частки. Суд окремо наголосив, що йдеться про половину вартості частки, а не про половину внеску як окремої грошової суми.
Показовою є також справа № 569/7279/18, розглянута 9 квітня 2025 року. Частку розміром 85 % було продано за ціною, еквівалентною 1,4 млн євро. Водночас в іншій справі було встановлено зобов’язання продавця повернути покупцю значну частину коштів. У результаті дійсну вартість частки визначили у розмірі 6 588 863,44 грн, а другому з подружжя присудили половину — 3 294 681,61 грн. Тобто суд врахував не лише текст договору продажу, а й реальні фінансові зобов’язання, пов’язані з цією операцією.
ТОВ і приватне підприємство: різні підходи
Щодо товариств з обмеженою відповідальністю судова практика після 2024 року однозначно приймає рішення щодо права другого з подружжя саме на грошову компенсацію.
Щодо приватних підприємств ситуація менш однозначна.
У постанові від 2 квітня 2025 року у справі № 606/2201/23 Верховний Суд дійшов висновку, що статутний капітал приватного підприємства — юридичної особи може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Наслідком його поділу може бути виділення одному з подружжя частки у статутному капіталі та визнання права власності на неї. Водночас Верховний Суд не вирішив спір по суті, а направив справу на новий розгляд.
Справа ще не розглянута. Тому висновок у справі № 606/2201/23 не варто автоматично переносити на будь-яке ТОВ або навіть на кожне приватне підприємство. Організаційно-правова форма, положення статуту, кількість засновників і характер заявленої вимоги мають самостійне значення.
З позиції адвокатської практики, навіть у спорі щодо приватного підприємства доцільно розглядати грошову компенсацію як основну або принаймні альтернативну конструкцію захисту.
Продаж корпоративної частки без згоди другого з подружжя
Поширеною є ситуація, коли після фактичного припинення сімейних відносин, але до судового поділу майна учасник продає або дарує корпоративну частку третій особі.
Відсутність письмової чи нотаріальної згоди другого з подружжя сама по собі ще не гарантує визнання договору недійсним.
У постанові Касаційного господарського суду від 17 лютого 2026 року у справі № 918/173/25 Верховний Суд зазначив, що необхідно досліджувати добросовісність набувача. Для недійсності правочину має бути встановлено, що покупець знав або за обставинами справи не міг не знати про належність частки до спільного майна та про відсутність згоди другого співвласника. Через неповне дослідження цих обставин справу було направлено на новий розгляд.
Отже, оспорювання договору продажу частки потребує доказів змови або принаймні недобросовісності набувача: пов’язаності сторін, обізнаності про шлюб, неринкової ціни, відсутності реальних розрахунків, збереження фактичного контролю продавця над товариством.
Якщо покупець був добросовісним, ефективнішим способом захисту може бути стягнення компенсації з колишнього чоловіка або дружини, які розпорядилися спільним корпоративним активом.
Дивіденди не завжди є спільним майном
Корпоративну частку необхідно відрізняти від дивідендів, виплачених її власнику.
У постанові від 13 травня 2026 року у справі № 277/1353/24 Верховний Суд розглянув ситуацію, коли частка належала одному з подружжя ще до шлюбу, але дивіденди були виплачені вже під час шлюбу.
Суд виходив із того, що такі дивіденди не стають автоматично спільною сумісною власністю лише через дату їх виплати. Для зміни правового режиму необхідно довести, що другий із подружжя своєю працею або коштами істотно брав участь в управлінні, утриманні чи збільшенні вартості відповідного майна.
Якщо підприємство створене до шлюбу, а капітал збільшувався під час шлюбу
Дата реєстрації юридичної особи не завжди визначає правовий режим усієї корпоративної частки.
Підприємство могло бути створене до шлюбу, але вже під час шлюбу:
- збільшувався статутний капітал;
- викуповувалися частки інших учасників;
- вносилося нерухоме або рухоме майно;
- здійснювалися додаткові вклади;
- особиста частка одного з подружжя змінювалася внаслідок нових внесків або корпоративних операцій.
У справі № 362/1505/18 Верховний Суд прямо вказав на необхідність встановити час здійснення внесків і відповідність вартості часток розміру таких внесків.
Отже, не можна автоматично ділити весь бізнес лише тому, що на дату розлучення один із подружжя володів 100 % корпоративних прав. Суд повинен відокремити особисту складову від тієї частини корпоративного активу, яка була набута або сформована за рахунок спільного майна.
Так само помилковим є протилежний підхід: відмова у будь-якій компенсації лише тому, що юридичну особу зареєстрували до шлюбу. Якщо під час шлюбу до її капіталу передавалися спільні кошти або майно, відповідна майнова складова повинна бути досліджена.
Зареєстрований, але неоплачений статутний капітал
Окремої уваги заслуговує поширена ситуація, коли підприємство створено у період шлюбу, у реєстрі зазначено значний статутний капітал, однак учасник фактично не вніс відповідні кошти або майно.
Сам факт державної реєстрації статутного капіталу не доводить, що:
- вклад був реально внесений;
- для його внесення використовувалися спільні кошти подружжя;
- корпоративна частка має вартість, яка дорівнює зареєстрованому номіналу.
Висновок із цього питання містить постанова Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 369/14186/17.
За учасником була зареєстрована частка номінальною вартістю 858 106,60 грн. Апеляційний суд стягнув із нього 429 053,30 грн як половину внеску. Однак фінансова звітність товариства містила показник «Неоплачений капітал» у розмірі 387 500 грн, а учасник стверджував, що відповідний вклад фактично не вносився.
Верховний Суд визнав розрахунок апеляційного суду передчасним. Суд мав оцінити фінансову звітність і встановити, чи відповідає присуджена компенсація половині дійсної вартості корпоративної частки.
Якщо вклад узагалі не був внесений, немає підстав автоматично вважати, що спільне майно подружжя було передано товариству. Запис у реєстрі не замінює фактичної передачі грошей або майна. Водночас це ще не доводить нульову вартість корпоративної частки.
Товариство могло отримувати дохід, придбати активи з інших джерел, мати дебіторську заборгованість, нематеріальні активи, наявні контракти або іншу самостійну економічну цінність.
Тому необхідно розмежовувати дві ситуації.
1. Товариство фактично порожнє
Якщо товариство не працювало, не мало активів і не отримувало доходів, а вклад повністю не внесений, дійсна вартість частки може бути нульовою або мінімальною. За таких обставин стягнення половини номінального статутного капіталу суперечило б економічному змісту корпоративного активу.
2. Капітал не оплачений, але бізнес має вартість
Якщо підприємство здійснює діяльність і має економічну цінність, неоплачений капітал є лише одним із факторів оцінювання. Він може зменшувати вартість частки, але не обов’язково її обнуляє.
Для доказування фактичного формування капіталу недостатньо витягу з ЄДР. Необхідно досліджувати:
- фінансову звітність товариства, зокрема показник «Неоплачений капітал»;
- банківські виписки товариства за період, коли вклад мав бути внесений;
- касові документи та прибуткові касові ордери;
- акти приймання-передачі майна, документи про його оцінку та державну реєстрацію;
- рішення учасників про формування або збільшення статутного капіталу;
- фінансовий стан товариства на дату пред’явлення позову, тощо.
Отже, остання практика Верховного Суду показує, що корпоративний спір між колишнім подружжям здебільшого не може бути вирішений лише за даними Єдиного державного реєстру.
Суд повинен з’ясувати не тільки те, коли зареєстровано підприємство і на чиє ім’я оформлена частка, а й те:
- чи були фактично внесені кошти або майно;
- чи належали вони подружжю спільно;
- яку частину корпоративного активу набуто під час шлюбу;
- якою є дійсна вартість частки на дату позову;
- чи має товариство активи, борги та самостійну економічну цінність;
- чи правильно сформульовано спосіб захисту.
А тому результат справи визначає не лише презумпція спільності майна, а насамперед якість доказів: походження коштів, фактичне формування капіталу, реальна вартість бізнесу та юридично точна конструкція позовних вимог.