Податковий спір можна програти не лише тоді, коли податковий орган має сильні аргументи по суті. Іноді вирішальними стають процесуальні помилки самого платника податків: пропущений строк звернення до суду, неправильно обраний спосіб захисту, несвоєчасно подані докази чи зміна правової позиції вже під час розгляду справи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для декого такі помилки можуть видатися лише формальністю. Однак для суду вони є процесуальними правилами, недотримання яких може позбавити платника податків можливості отримати розгляд спору по суті. І навіть маючи сильну правову позицію, можна програти справу лише тому, що один із необхідних процесуальних кроків було зроблено надто пізно або не було зроблено взагалі.
Безумовно, більшість податкових спорів програються або виграються саме через правильність застосування норм матеріального права та належність доказової бази. Проте судова практика свідчить, що існує й окрема категорія справ, у яких результат спору визначають саме процесуальні помилки платника податків.
У цій статті ми розглянемо деякі з цих помилок та актуальну практику Верховного Суду з негативними для платників податків рішеннями.
Помилка №1. Пропуск строку звернення до суду
На практиці це одна з найпоширеніших процесуальних помилок платників податків. Причини можуть бути різними. Хтось помилково вважає, що в нього достатньо часу для звернення до суду. Хтось відкладає підготовку позову через необхідність зібрати значний пакет документів. А інколи бізнес просто не контролює отримання поштової кореспонденції та пов’язані з цим строки.
Проте у податкових спорах пропущений строк може коштувати можливості захистити свої права.
У липні 2025 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 500/2276/24 розставила чіткі акценти щодо строків звернення до суду в податкових спорах. Зокрема:
- якщо платник податків не оскаржував рішення податкового органу в адміністративному порядку, тобто не подавав скаргу до Державної податкової служби України, строк звернення до суду становить 6 місяців (ч. 2 ст. 122 КАС України);
- якщо платник податків оскаржував в адміністративному порядку рішення податкового органу, яке не стосується нарахування грошових зобов’язань, наприклад блокування ПН, присвоєння ризикового статусу тощо, строк звернення до суду становить 3 місяці (ч. 4 ст. 122 КАС України);
- якщо платник податків оскаржував в адміністративному порядку рішення податкового органу, яке передбачає нарахування грошових зобов’язань, наприклад податкове повідомлення-рішення, строк звернення до суду становить 1 місяць (п. 56.19 ст. 56 ПК України).
При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу ще на один важливий аспект. Суд поновлює пропущений процесуальний строк лише в разі, якщо причини його пропуску є поважними, об’єктивними та непереборними. Власна неорганізованість, байдужість до своїх прав чи небажання дізнатися про їх порушення, а також легковажне ставлення до процесуальних строків чи помилки в організації роботи платника податків такими причинами не є.
Іншими словами, недостатньо пояснити суду, чому позов не було подано вчасно. Необхідно довести, що обставини, які перешкоджали зверненню до суду, були справді непереборними та не залежали від волі платника податків.
Про те, наскільки формально й водночас суворо суди підходять до оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду, свідчить і актуальна судова практика.
Кейс №1. Військова служба директора не завжди є поважною причиною пропуску строку
У справі № 380/17493/24 (постанова Верховного Суду від 09.04.2026) товариство пропустило шестимісячний строк звернення до суду для оскарження рішення про відмову в реєстрації податкової накладної. Платник податків пояснював пропуск строку тим, що директор товариства одночасно виконував функції бухгалтера та з початку повномасштабного вторгнення добровільно проходив військову службу. Через постійне перебування в зоні бойових дій без зв’язку він фізично не мав можливості передати представнику підприємства документи, необхідні для підготовки позову.
Здавалося б, наведені обставини є більш ніж поважними.
Проте Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що навіть під час проходження військової служби директор продовжував здійснювати керівництво діяльністю товариства: представляв його інтереси у відносинах із контрагентами, підписував первинні документи, організовував виконання договірних зобов’язань та передавав результати виконаних робіт замовникам. Саме тому Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт перебування директора на військовій службі не може автоматично свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Кейс №2. «Я не отримував податкові повідомлення-рішення» не завжди спрацьовує
У справі № 580/10785/25 (постанова Верховного Суду від 08.04.2026) позивач наполягав, що дізнався про існування податкових повідомлень-рішень, датованих 03.10.2024, лише після отримання листа податкового органу в березні 2025 року, а отже, саме з цього моменту має обчислюватися строк звернення до суду.
Однак суди встановили, що податкові повідомлення-рішення були направлені контролюючим органом ще в жовтні 2024 року рекомендованим листом за податковою адресою платника податків та повернулися відправнику 22.10.2024 у зв’язку із закінченням строку їх зберігання.
Верховний Суд звернув увагу, що документи були направлені за належною адресою платника податків, яку він сам зазначав і під час судового розгляду. При цьому позивач не повідомляв контролюючий орган про зміну своєї податкової адреси. У результаті податкові повідомлення-рішення були визнані належним чином врученими ще 22.10.2024, а строк звернення до суду — пропущеним.
Кейс №3. Повторне звернення до суду не означає початок нового строку
У справі № 320/3656/25 (постанова Верховного Суду від 18.03.2026) товариство вже зверталося до суду з позовом про оскарження податкових рішень. Проте первинний позов було залишено без розгляду. Отримавши 29.07.2024 ухвалу суду про залишення позову без розгляду, товариство 31.12.2024 повторно звернулося до суду та вважало, що має право подати новий позов протягом шести місяців з моменту отримання відповідної ухвали.
Однак Верховний Суд не погодився з такою позицією та зазначив, що сам факт попереднього звернення до суду не означає автоматичного поновлення або початку нового строку звернення до суду, а пропуск строку внаслідок попереднього звернення до суду оцінюється судом за загальними правилами оцінювання причин такого пропуску. Проте позивач не навів жодного обґрунтування того, чому протягом майже шести місяців не вчиняв жодних процесуальних дій для захисту своїх прав.
У результаті повторний позов також не було розглянуто по суті.
Практичний висновок
Пропуск строку звернення до суду є тією процесуальною помилкою, яку досить складно виправити у майбутньому. Якщо строк пропущено, суд насамперед оцінюватиме не вашу правову позицію, а поважність причин такого пропуску. Саме тому бізнесу важливо не лише контролювати строки адміністративного та судового оскарження, а й належним чином організувати внутрішні процеси: своєчасно перевіряти поштову кореспонденцію та повідомлення в Електронному кабінеті, зберігати поштові конверти і не відкладати підготовку позову на останні дні.
У цій категорії спорів формальність працює найжорсткіше: навіть маючи сильну правову позицію, платник податків може так і не отримати можливості довести свою правоту в суді.
Помилка 2. Оскарження не того рішення
У податкових спорах важливо не лише вчасно звернутися до суду, а й правильно визначити, що саме необхідно оскаржувати. Інколи платники податків концентруються на першому документі, який видається незаконним, або на останньому отриманому рішенні податкового органу. Однак не кожне таке рішення є таким, що підлягає судовому оскарженню, а іноді оскарження навіть очевидно незаконного рішення вже не призведе до відновлення порушеного права. У результаті платник податків витрачає час та кошти на судовий спір, але так і не отримує розгляду своїх аргументів по суті.
Кейс №4. Якщо допустили податковий орган до перевірки, окремо скасувати наказ про її проведення вже не вийде
У справі № 560/3732/25 (постанова Верховного Суду від 14.05.2026) платник податків звернувся до суду з вимогою скасувати наказ про проведення перевірки. Водночас матеріалами справи було підтверджено, що посадові особи контролюючого органу були допущені до проведення перевірки, а головний бухгалтер підприємства підписала направлення на її проведення.
Верховний Суд зазначив, що після фактичного допуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки наказ про її призначення вважається реалізованим. Тобто такий акт індивідуальної дії вже вичерпав свою дію і не підлягає оскарженню. Визначальним є факт допуску працівників контролюючого органу до проведення перевірки на підставі оскаржуваного наказу, а не наявність відповідного акта перевірки за її результатами чи інших документів або рішень, прийнятих контролюючим органом.
При цьому така правова позиція не є новою. Ще в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 було зроблено висновок, що у випадку допуску контролюючого органу до проведення перевірки наказ про її призначення вже не може бути належним та ефективним способом захисту прав платника податків.
Це не означає, що порушення під час призначення перевірки втрачають своє значення. Навпаки, вони можуть бути використані платником податків як підстави для оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами такої перевірки. Однак предметом спору в такому випадку вже мають бути саме рішення (ППР), прийняті за її результатами, а не наказ про її призначення.
Кейс №5. Оскарження рішення, яке саме по собі не порушує прав платника податків
У справі № 520/14108/24 (постанова Верховного Суду від 23.09.2025) платник податків оскаржував саме рішення комісії центрального рівня, однак не оскаржував первинні рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкових накладних.
Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та зазначив, що рішення комісії центрального рівня саме по собі не створює для платника податків нових правових наслідків. Воно лише залишає чинним рішення про відмову в реєстрації податкових накладних, прийняте раніше.
Іншими словами, позивач оскаржував не те рішення, яке безпосередньо впливало на його права.
Практичний висновок
У податкових спорах недостатньо розуміти, що податковий орган діяв незаконно. Не менш важливо правильно визначити, яке саме рішення порушує ваші права та який спосіб їх захисту буде ефективним. Іноді одна процесуальна помилка може мати такі негативні наслідки, як програш у суді, адже коли обрано неналежний предмет оскарження, тобто оскаржено не те рішення, суд не перейде до розгляду аргументів платника податків по суті спору. Саме тому ще до звернення до суду варто відповісти на два запитання: яке рішення фактично порушило права бізнесу та чи дозволить його скасування справді відновити ці права.
Помилка 3. Ілюзія, що суд сам «дотягне» справу
Однією з помилок у податковому спорі також є переконання, що, коли податковому органу не було надано певних документів під час перевірки, їх завжди можна буде подати вже в суді. Таке право справді існує, але судова практика неоднозначна. Розраховувати на те, що суд у конкретній справі застосує найбільш сприятливий для платника підхід, — це фактично випробовувати удачу. Тому не варто недооцінювати значення самої перевірки та заперечень на акт перевірки, а якщо документів об’єктивно немає, ще важливіше суворо дотриматися процедури, яку закон передбачає саме для такого випадку.
Кейс №6. Бути правим по суті недостатньо: документи необхідно подавати своєчасно
У справі № 160/25879/24 (постанова Верховного Суду від 09.06.2026) платник податків оскаржував, зокрема, застосування штрафних санкцій за нібито несвоєчасну реєстрацію розрахунків коригування покупцем, посилаючись на те, що розрахунки коригування було зареєстровано своєчасно з урахуванням фактичної дати їх отримання від постачальника.
Верховний Суд у цій справі залишив у силі штраф за несвоєчасну реєстрацію розрахунків коригування покупцем лише на тій підставі, що докази дати отримання розрахунків коригування було надано до суду, проте не подано під час перевірки або разом із запереченнями на акт перевірки.
Практичний висновок
Не варто розглядати податкову перевірку, заперечення на акт перевірки та судовий спір як окремі етапи захисту своїх прав. Насправді це єдиний процес, у якому кожна процесуальна дія має значення.
Якщо у вас є документи, їх необхідно подавати якомога раніше, не відкладаючи це на стадію судового розгляду. Якщо документи відсутні або були втрачені, необхідно суворо дотримуватися передбаченої законом процедури.
Однією з причин таких помилок є переконання бізнесу, що податкова все одно не змінить своєї позиції, а тому немає сенсу витрачати час на підготовку ґрунтовних заперечень на акт перевірки. Насправді ж заперечення є не формальністю, а можливістю сформувати належну доказову базу ще до звернення до суду.
Підготовка заперечень нерідко вимагає зібрати сотні сторінок документів, а тому ця робота не повинна покладатися виключно на бухгалтера. Доцільно залучати до цього процесу інших працівників, які розуміють зміст господарських операцій та можуть оперативно сформувати необхідний пакет документів. Значно простіше організувати цей процес на етапі перевірки, ніж у майбутньому намагатися переконати суд врахувати докази, які з’явилися надто пізно, або змінювати правову позицію вже під час судового спору.
Помилка 4. Розрахунок на те, що обґрунтування позову можна змінити на будь-якому етапі
У податкових спорах нерідко трапляється ситуація, коли на якомусь етапі стає зрозуміло, що обрана правова позиція була не найсильнішою. Тоді виникає спокуса «посилити» справу новими аргументами або послатися на обставини, які не були зазначені в позові. Однак процесуальне законодавство встановлює чіткі правила: позивач має право змінити предмет або підстави позову, але лише у визначені законом строки. Після їх спливу розраховувати на те, що суд дослідить нові аргументи, не варто.
Кейс №7. Непослідовна процесуальна позиція та відсутність документів
У справі № 480/4896/24 (постанова Верховного Суду від 12.02.2026) платник податків оскаржував податкові повідомлення-рішення, однак не зміг надати первинні документи за кілька років діяльності.
Обґрунтовуючи свою позицію, платник податків посилався на те, що строк обов’язкового зберігання документів (1095 днів) уже сплив. Проте Верховний Суд звернув увагу, що положеннями ПК України перебіг строків давності було зупинено на період з 18.03.2020 до 31.07.2023. Отже, доводи про закінчення строку зберігання документів виявилися юридично необґрунтованими.
Крім того, платник податків зазначав, що частину документів було втрачено внаслідок повномасштабного вторгнення та що про це було повідомлено контролюючий орган до закінчення перевірки. Верховний Суд з цього приводу звернув увагу на принцип змагальності сторін, а також на те, що в позовній заяві підставою для скасування податкових повідомлень-рішень зазначалася виключно відсутність обов’язку щодо їх зберігання, та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.
Кейс №8. Сильний аргумент, наведений запізно, може не бути почутим судом
У справі № 440/12136/23 (постанова Верховного Суду від 20.05.2026) платник податків оскаржував податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами фактичної перевірки.
Подаючи позов, платник податків обрав єдину підставу для скасування податкових повідомлень-рішень — незаконність самої перевірки, оскільки наказ про її проведення не містив належного обґрунтування фактичних підстав призначення перевірки, а отже, і сама перевірка була проведена протиправно.
Однак уже в апеляційній скарзі фактично було змінено правову позицію у справі та вказано на необґрунтованість висновків податкового органу щодо суті виявлених порушень.
Верховний Суд звернув увагу, що ці обставини існували ще на момент подання позовної заяви та могли бути використані платником податків як підстави позову. Водночас правом змінити підстави позову у встановлений законом строк позивач не скористався, тож суд апеляційної інстанції правомірно керувався підставою позову. Верховний Суд окремо зазначив, що такі доводи потенційно можуть бути підставою для окремого позову, однак вони не можуть оцінюватися в межах уже розпочатого спору.
Практичний висновок
Позовна заява — це не «чернетка», яку можна без обмежень доповнювати новими аргументами на будь-якому етапі спору. Ще до звернення до суду варто визначити всі можливі підстави для скасування рішення податкового органу та продумати процесуальну стратегію захисту. Якщо ж під час розгляду справи виникла необхідність змінити або доповнити правову позицію, зробити це потрібно у спосіб та в межах строків, установлених КАС України. Інакше навіть потенційно сильні аргументи можуть так і не стати предметом судового розгляду.
Висновок
Податковий спір — це не лише питання правильного застосування норм податкового законодавства. Це ще й питання процесуальної дисципліни. Строки звернення до суду, належний спосіб захисту, своєчасність подання доказів та послідовність правової позиції є такими ж важливими складовими успішного захисту, як і аргументи по суті спору.
Судова практика Верховного Суду показує, що навіть очевидно сильна правова позиція не гарантує перемоги, якщо допущено процесуальну помилку. Водночас більшість таких помилок можна попередити завдяки належній організації роботи бізнесу та своєчасному залученню фахівців.
Важливо пам’ятати, що податковий спір не починається з моменту подання позову до суду. Насправді він розпочинається значно раніше: з отримання запиту податкового органу, наказу про проведення перевірки, акта перевірки чи іншого рішення контролюючого органу. Саме на цих етапах формується майбутня правова позиція платника податків та закладаються передумови для успішного або, навпаки, безрезультатного судового спору.
Тому в податкових спорах недостатньо бути правим по суті. Не менш важливо своєчасно, послідовно та процесуально правильно реалізувати своє право на захист.