Ще до 25 вересня 2019 року в Кримінальному кодексі України існувала норма ст. 205, яка передбачала кримінальну відповідальність за фіктивне підприємництво. Її суть полягала у створенні або придбанні суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Вказана норма була виключена Законом України щодо зменшення тиску на бізнес № 101-IX від 18.09.2019 року. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! У пояснювальній записці до вищезазначеного закону було вказано, що метою його ухвалення є подолання практики використання контролюючими органами матеріалів досудового розслідування та вироку суду у кримінальному провадженні за ст. 205 Кримінального кодексу України для обґрунтування донарахування грошових зобов`язань платникам податків, де вироки суду мали преюдиціальне значення чим суттєво підсилювали позицію податкових органів в спорах про скасування податкових повідомлень-рішень. Правові позиції контролюючих органів підсилювалися й наявними висновками Верховного Суду, у яких зазначалося, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний вз легальною підприємницькою діяльністю (постанови Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 12.11.2019 № 826/17813/18, від 02.12.2019 у справі № 804/729/17 тощо), і як наслідок, вирок суду слугував підставою для висновку про нереальність господарських операцій платника податку з його контрагентом, від яких страждали, як правило добросовісні платники податків, оскільки про існування фіктивного статусу у підприємств-контрагентів вони дізнавались або за результатами податкової перевірки або вже під час оскарження нарахованих податкових зобов’язань. 07 липня 2022 року, з метою подолання існуючої правової проблеми, Великою Палатою Верховного Суду була прийнята постанова у справі № 160/3364/19, яка сформувала інший підхід у спорах про оскарження податкових повідомлень‑рішень, де правомірність нарахованого податкового зобов’язання обґрунтовувалась наявністю вироку суду з визнання посадової особи підприємства винним за статтею 205 КК України. Зокрема, Великою Палатою у справі № 160/3364/19 було викладено наступні висновки: Поняття «фіктивне підприємство» в законодавстві відсутнє. Положення ст. 205 КК України закріплювали термін «фіктивне підприємництво», але таке вичерпувалося вже на етапі створення / придбання «фіктивного» підприємства та не охоплювало подальші господарські відносини такого суб`єкта господарювання з його контрагентами. Формулювання Верховного Суду — «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» — не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства. Положення ст. 55-1 «Фіктивна діяльність суб`єкта господарювання» Господарського кодексу України (втратив чинність 25.08.2025 року) визначає наявність перелічених ознак фіктивності як підставу для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою — підприємцем, зокрема визнання реєстраційних документів недійсними. Водночас ця стаття та інші норми законодавства не містять згадок про автоматичну «фіктивність» усіх операцій з таким підприємством. На практиці непоодинокі випадки, коли підприємство, директор якого був визнаний винним за ст. 205 КК України, реально функціонувало, забезпечуючи роботою реальних співробітників, реально придбаваючи / продаючи товари, сплачуючи податки тощо. Ураховуючи аналіз кримінальної складової усіченого складу злочину, передбаченого ст. 205 КК України, злочин фіктивного підприємництва вважається закінченим у момент реєстрації / перереєстрації юридичної особи, що не має нічого спільного з господарською діяльністю такої юридичної особи, зокрема підписанням первинних документів і сплатою податків. Отже, суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку». Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) — не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Отже, висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 160/3364/19, є чинними та широко застосованими у подібних спорах з контролюючими органами (постанови Верховного Суду від 28.02.2025 у справі № 808/3367/17, від 02.04.2025 у справі № 160/337/20, від 12.08.2025 у справі № 520/13003/19 тощо), де наявність вироку суду вже не є гарантією відмови добросовісним платникам податків у скасуванні податкових повідомлень-рішень. У свою чергу вже неіснуючий термін «фіктивне підприємництво», як і термін «фіктивне підприємство», який ніколи не існував, настільки прижився в правовій культурі нашого суспільства, що за пошуком в інтернеті можна знайти багато посилань на статті про опис таких господарських операцій суб’єктів господарювання та навіть пресреліз з наради за участі керівництва Державної служби фінансового моніторингу України, Державної податкової служби України та Бюро економічної безпеки України, які звітують про зупинення майже 30 млн грн на банківських рахунках підприємств, які мають ознаки «фіктивності». Загальний опис фіктивних господарських операцій або операцій фіктивних підприємств зазвичай зводиться до того, що це «паперові» безтоварні операції, купівля товару чи отримання послуг за значно завищеними цінами, діяльність конвертаційних центрів, фіктивний експорт, дроблення бізнесу на групу ФОПів і так далі. Метою здійснення таких операцій, зазвичай є штучне формування податкового кредиту, незаконне відшкодування ПДВ або зменшення оподаткованого доходу. Проте добросовісний платник податків наразі має захист від надмірного тиску зі сторони податкових органах та в разі наявності доказів на здійснення господарської діяльності довести протиправність нарахування податкових зобов’язань, навіть за наявності порушень зі сторони його контрагента.
24 вересня 2025, 17:18