На перший погляд, у 2025 році міжнародний арбітраж не зазнав радикальних змін, однак цей період виявився показовим і з погляду закріплення раніше окреслених тенденцій, і з погляду їхнього подальшого розвитку. Тенденції, що були проаналізовані нами за підсумками минулого року, у 2025 році отримали своє логічне продовження та значною мірою збіглися з прогнозами, сформульованими провідними міжнародними юридичними фірмами на початку 2025 року.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Йдеться, зокрема, про подальше проникнення в міжнародний арбітраж елементів штучного інтелекту та технологій, оновлення національного арбітражного законодавства та регуляторних рамок, розвиток гібридних моделей вирішення спорів, а також загострення питань конфлікту інтересів, державного імунітету і впливу санкцій на перебіг арбітражного провадження та виконання арбітражних рішень. Геополітичні зміни також продовжували чинити системний тиск на арбітраж. Вони впливали на перерозподіл спорів між арбітражними інституціями світу. Вони наділяли новим сенсом класичні уявлення про нейтральність арбітражних інституцій, неупередженість арбітрів та повагу різних юрисдикцій до верховенства права (Rule of Law), а також породжували пінг-понг антисудових, антиантисудових та антиарбітражних заборон (anti-suit, anti- anti-suit, anti-arbitration injunctions).
У цій статті ми маємо на меті підсумувати основні події та тенденції міжнародного та українського арбітражу за 2025 рік і дати своє бачення їхнього подальшого розвитку. Для цього ми умовно поділили тенденції на наступні блоки (і) міжнародні тенденції (в тому числі щодо розвитку та позиціювання міжнародних арбітражних інституцій); (іі) визначальні судові та арбітражні рішення та тренди у вирішенні спорів та (ііі) український контекст.
І. Міжнародні тенденції
1. Зміни в національному законодавстві
1.1. Новий закон про арбітраж Англії та Уельсу
Набрання чинності Англійського арбітражного акту 2025 року (Акт 2025 року), яким було завершено багаторічний процес реформування арбітражного законодавства Англії та Уельсу (Англійського арбітражного акту 1996 року), очікувано стало однією з ключових подій. Упродовж року англійська й міжнародна професійна спільнота активно обговорювала новий Акт, зокрема в межах галузевих заходів і аналітичних статтях.
Насправді Акт 2025 року не запроваджує фундаментальних змін і зосереджується на питаннях, значною мірою пов’язаних з практикою LCIA, зокрема, Акт 2025 року:
(і) запроваджує чіткі правила щодо визначення застосовного права до арбітражної угоди,
(іі) закріплює повноваження арбітражного трибуналу щодо винесення рішень у спрощеному порядку (award on summary basis),
(ііі) посилює гарантії захисту арбітрів від відповідальності за відшкодування судових витрат або інших збитків, що випливають із виконання або припинення виконання повноважень арбітра,
(iv) закріплює повноваження англійського суду постановляти обов’язкові для третіх осіб ухвали на підтримку арбітражу та визнавати та виконувати обов’язкові приписи (peremptory orders) надзвичайних арбітрів,
(v) закріплює безперервний обов’язок арбітра розкривати обставини, що обґрунтовано можуть поставити під сумнів його неупередженість,
(vi) забороняє перегляд юрисдикції арбітражного трибуналу національним судом як попереднього питання, якщо трибунал уже визнав свою юрисдикцію,
(vii) закріплює повноваження арбітражного трибуналу розподілити арбітражні витрати навіть за відсутності юрисдикції трибуналу щодо основного спору,
(viii) обмежує можливість національного суду скасовувати арбітражне рішення або визнавати його недійсним із підстав відсутності юрисдикції (суд не повинен скасовувати арбітражне рішення або визнавати його недійсним повністю чи частково, якщо існує можливість повернути питання на повторний розгляд трибуналу й це вважається доцільним) та звужує межі самого такого перегляду судом (забороняючи сторонам подавати нові докази або аргументи для повторного розгляду питання юрисдикції).
Велика Британія залишається однією із провідних юрисдикцій для проведення арбітражу. Значна кількість компаній обирає її як місце арбітражу саме завдяки законодавчим засадам та проарбітражному ставленню суддів. Відтак на ці зміни варто звернути увагу.
1.2. Зміни в арбітражному законодавстві Китаю
У 2025 році зміни в арбітражному законодавстві відбулися ще в одному значному за обсягом справ міжнародному арбітражному хабі. Так, у вересні 2025 було ухвалено Переглянутий Закон про арбітраж Китайської Народної Республіки (Закон 2025 року), який набере чинність 1 березня 2026 року.
Закон 2025 року наближає регулювання арбітражу в Китаї до міжнародних стандартів. Серед іншого, він: (і) встановлює порядок визначення місця арбітражу в разі відсутності угоди сторін щодо нього, (іі) розширює перелік заходів забезпечення, які можна отримати для підтримки арбітражу (додатково до заходів збереження майна можна також отримати заходи щодо регулювання поведінки сторін та / або збереження доказів) причому вперше явно передбачено можливість подання заяв про такі заходи безпосередньо до національного до початку арбітражу, (ііі) зменшує строк для подачі заяви про скасування арбітражного рішення із шести місяців до трьох місяців, (iv) розширює обсяг поняття «іноземні спори», (v) прямо дозволяє ad hoc арбітраж для певних спорів, (vi) закріплює презумпцію існування арбітражної угоди в разі, якщо позивач стверджує про її наявність під час подання заяви про арбітраж, а відповідач не заперечує її існування (письмово) до першого слухання по суті.
Цими змінами Китай, який є однією з передових економік світу, демонструє амбітну ціль підвищити довіру до своїх національних центрів.
1.3. Геополітичні підходи та законодавчі зміни щодо запобігання санкційно зумовленим позовам
Окремим напрямом у 2025 році стало запровадження спеціальних захисних механізмів, спрямованих на попередження «санкційних» інвестиційних позовів російських та білоруських інвесторів.
На рівні Європейського Союзу (ЄС) у 2025 році було закріплено 18-й санкційний пакет, який, зокрема, спрямований на протидію «нелегітимним» інвестиційним позовам російських інвесторів. Згідно з новими правилами, викладеними в статтях 11(2a) та 11(2b) зміненого Регламенту Ради (ЄС) 833/2014, будь-які позови інвесторів до держави, подані російськими або білоруськими юридичними особами, що знаходяться за межами ЄС, вважаються незаконними, а держави-члени ЄС не визнають і не виконують будь-які судові рішення, судові заборони або арбітражні рішення, що випливають із таких проваджень. На практиці, якщо російський інвестор, на якого накладено санкції, отримує арбітражне рішення за кордоном, наприклад, через позов за двостороннім інвестиційним договором (BIT) відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ або арбітражу за окремим інвестиційним договором, національні суди країн-ЄС повинні відмовити у визнанні та виконанні будь-якого арбітражного рішення, що випливає із цього (як, наприклад, у справі Михайла Фрідмана проти Люксембургу, в якій подано позов в Гонконзі на суму 16 млрд доларів США щодо заморожування активів відповідно до інвестиційного договору між Бельгією, Люксембургом та Радянським Союзом від 1989 року). Державам-членам ЄС доручено висувати заперечення проти визнання та виконання на підставі «публічного порядку» відповідно до Нью-Йоркської конвенції 1958 року, аргументуючи це тим, що надання дозволу на визнання та виконання підірве режим санкцій ЄС та ефективність Регламенту Ради (ЄС) 2025/1494.
Арбітражні рішення Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів (ICSID) також підпадають під дію цієї заборони. Хоча РФ не є стороною Конвенції ICSID, більшість держав-членів ЄС є її сторонами, що означає, що вони залишаються зобов’язаними визнавати та давати дозвіл на виконання арбітражного рішення ICSID. Однак Регламент 2025/1494 змушує їх відмовляти у виконанні, фактично в порушення цих міжнародних договірних зобов’язань. Позиція ЄС полягає в тому, що інвестори, на яких накладено санкції, не можуть стягнути гроші або активи через міжнародний арбітраж, коли їхні збитки виникають унаслідок санкцій ЄС, незалежно від змісту їхньої вимоги.
Законодавство ЄС також передбачає можливість стягнення з інвесторів та пов’язаних із ними осіб збитків, завданих у зв’язку з ініціюванням або підтримкою відповідних інвестиційних арбітражних проваджень. Нагадаємо, наприкінці 2024 року Рада ЄС також заборонила визнання та виконання на території ЄС рішень російських судів щодо антисудових (anti-suit) та антиарбітражних (anti-arbitration) заборон та повʼязаних із ними драконівських штрафів.
Загалом 18 санкційний пакет ЄС знаменує якісну нову зміну у відносинах між геополітикою та міжнародним інвестиційним правом. Якщо раніше дискусії та критика навколо системи ISDS зосереджувалися здебільшого на вдосконаленні процесуальних аспектів, то із запровадженням 18 санкційного пакета ЄС фокус зміщується на більш фундаментальні питання: як узгодити санкційні політики з базовими гарантіями захисту інвесторів, щоб заходи спрямовані на обмеження певних субʼєктів, не створили довгострокових ризиків для стійкості всієї арбітражної архітектури.
Хоча ці заходи виправдані як виняткові реакції на визнаний міжнародними актами факт збройної агресії РФ проти України, їхнє міжнародне правове значення полягає й у розумінні прецеденту, який вони створюють для всієї системи ISDR. Зокрема, в частині ризиків для передбачуваності, нейтральності та взаємності, на яких ґрунтується глобальний інвестиційний режим. Загальна фрагментація інвестиційного режиму потребує особливої уваги, оскільки може знизити довіру до ISDS не лише через критику доктрини, а й через практичні виклики для міжнародної системи виконання рішень. У такому разі міжнародний захист інвестицій ризикує стати більше залежним від геополітичних факторів, аніж від принципів верховенства права. У 2025 році ці питання широко дискутувалися і у публікаціях, і на міжнародних форумах.
Швейцарія також запровадила у 2025 році комплексні законодавчі контрзаходи проти санкційно зумовлених інвестиційних позовів. По-перше, Швейцарія офіційно повідомила Секретаріат Договору до Енергетичної хартії про намір відмовити російським та білоруським інвесторам у перевагах Частини III Договору, обґрунтовуючи це тим, що надання інвестиційного захисту суперечило б чинним санкціям та створювало б ризик їх обходу. Аналогічні дії були раніше прийняті ЄС, Великою Британією, Німеччиною та Україною.
По-друге, Швейцарія також запровадила законодавчу заборону на визнання та виконання арбітражних рішень, ухвалених за межами Швейцарії або Європейської економічної зони, які можуть призвести до задоволення вимог, пов'язаних із санкціями. Крім того, Швейцарія матиме право на відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті врегулювання спорів між інвесторами та державою. У цьому контексті будь-які запити про взаємну правову допомогу будуть відхилені. Крім того, законодавство надає Швейцарії право вимагати відшкодування прямих і непрямих збитків, включно із судовими витратами, завданих унаслідок відповідних інвестиційних арбітражів.
2. Діяльність арбітражних інституцій та організацій
Минулий рік також підтвердив тенденцію до активного оновлення інституційних арбітражних правил і цифрових платформ. Арбітражні інституції більш системно адаптують свої процедури до розвитку технологій, ускладнення структури транскордонних спорів та запиту бізнесу на швидкість, процесуальну гнучкість, передбачуваність і прозорість. Як показало дослідження 2025 року, п’ятьма найпопулярнішими місцями для арбітражу залишаються Лондон, Сінгапур, Гонконг, Пекін і Париж, водночас Лондон і Сінгапур входять до п’ятірки лідерів у всіх шести регіонах, у яких респонденти переважно здійснюють професійну діяльність. Найбільш популярними арбітражними правилами є Регламенти Міжнародної торговельної палати (ICC), Гонконзького міжнародного арбітражного центру (HKIAC), Сінгапурського міжнародного арбітражного центру (SIAC), Лондонського міжнародного арбітражного суду (LCIA) та ЮНСІТРАЛ, причому Регламент ICC стабільно входить до трійки найпопулярніших виборів у кожному регіоні. Геополітичні та економічні санкції істотно впливають на арбітражну практику: 30% респондентів були змушені обрати інше місце арбітражу, 27% зіткнулися з адміністративними та фінансовими труднощами, а 25% – із проблемами залучення адвокатів або арбітрів, що породжує занепокоєння щодо доступу до правосуддя.
2.1. Оновлення Регламенту SIAC
З 1 січня 2025 року набрало чинності оновлене сьоме видання Регламенту SIAC. Як зазначено в статті 1.5 Регламенту SIAC, якщо сторони не домовилися про інше, ці Правила застосовуються до будь-якого арбітражу, розпочатого з 1 січня 2025 року або після цієї дати. Як зазначає сам SIAC, оновлений Регламент має на меті забезпечення справедливого процесу, ефективного і пропорційного розміру та складності спору ведення арбітражу, а також можливості подальшого виконання арбітражного рішення. Серед основних новел можна виокремити:
- Впроваджено Оптимізовану процедуру розгляду (Streamlined Procedure) для вирішення незначних спорів (вона застосовується (і) якщо сторони домовились про її застосування до моменту утворення складу арбітражного трибуналу, або (іі) якщо сума спору не перевищує 1 мільйон сінгапурських доларів і інше не визначено Головою SIAC за заявою однієї зі сторін). За цією процедурою арбітражний трибунал зобов’язаний ухвалити рішення протягом трьох місяців із дати свого утворення та може застосовувати визначені Регламентом процедурні механізми з метою завершення арбітражного провадження у встановлений строк. Також у межах оптимізованої процедури ставки гонорарів трибуналу та адміністративних зборів SIAC значно менші за стандартні ліміти.
- Переглянуто умови застосування Прискореної процедури (вона застосовується, якщо: (i) сторони домовилися про її використання до утворення складу арбітражного трибуналу; або (ii) сторона подала до Реєстратора заяву про застосування Прискореної процедури до утворення трибуналу і виконано одну з умов: (а) сума спору перевищує 1 мільйон, але не перевищує 10 мільйонів сінгапурських доларів; (б) сума спору перевищує 1 мільйон сінгапурських доларів, і Голова SIAC визначив, що Оптимізована процедура не застосовується; (в) обставини справи обґрунтовують застосування Прискореної процедури). Застосування Прискореної процедури передбачає винесення рішення протягом шести місяців із дати утворення арбітражного трибуналу.
- Закріплено повноваження трибуналу робити Попереднє вирішення (Preliminary Determination; тобто остаточне та обов’язкове рішення щодо будь-якого питання арбітражу на попередньому етапі, якщо (і) обидві сторони на це погодились; або (іі) заявник може довести, що Попереднє розв'язання питання ймовірно сприятиме економії часу та витрат і забезпечить більш ефективне та швидке вирішення спору; або (iii) обставини справи будь-яким іншим чином це виправдовують).
- Заохочується раннє врегулювання спорів, зокрема через медіації, включно з процедурою SIAC-SIMC Arb-Med-Arb. Трибунал може на першій процесуальній конференції або на будь-якому етапі арбітражу піднімати питання про застосування альтернативних методів врегулювання спору, включно з призупиненням провадження для їх втілення. Сторони також заохочуються зазначити у Заяві про арбітраж або Відповіді на неї побажання щодо застосування методів альтернативного вирішення спорів.
- Зобов’язано сторони розкривати наявність угод про фінансування третіх сторін та дані фондувальника. Трибунал уповноважений вимагати таке розкриття та враховувати його у разі розподілу витрат. Після утворення трибуналу сторона не може укладати угоду про фінансування, що потенційно створює конфлікт інтересів із членом трибуналу. Це сприяє прозорості арбітражного провадження та збереженню високих стандартів незалежності та неупередженості трибуналу.
Цікаво, що питання темпорального застосування Регламенту SIAC 2025 та меж і умов розкриття щодо фінансування третіх осіб за ним стали темами цьогорічних студентських змагань імені Віллема Віса. Це створює додатковий майданчик для професійної дискусії та креативних аргументів щодо них.
2.2. Нові Додаткові швейцарські правила для спорів щодо трастів, спадщини та фондів
Швейцарський арбітражний центр (SAC) представив нові Додаткові швейцарські правила для спорів щодо трастів, спадщини та фондів (Регламент TEF), які набули чинності 1 липня 2025 року. До TEF-спорів належать, зокрема, спори між спадкоємцями щодо поділу спадщини, між спадкоємцями або виконавцем заповіту, у тому числі щодо дійсності заповіту, між подружжям і дітьми померлого (включно з питаннями застосовного шлюбного режиму), а також між бенефіціарами фондів і органами їх управління, між довіреними особами та бенефіціарами.
Регламент TEF підтверджує дійсність арбітражних застережень, включених до односторонніх правочинів (зокрема заповітів, статутів фондів і трастових актів), відповідно до швейцарського права, за умови визначення місця арбітражу у Швейцарії. Він складається із чотирьох статей, які регулюють їх сферу застосування, питання інформування та представництва заінтересованих осіб, порядок призначення арбітражного трибуналу та визначення застосовного матеріального права у TEF-спорах. Вони застосовуються разом із Регламентом SAC в частині, не врегульованій безпосередньо Регламентом TEF.
Арбітражне вирішення TEF-спорів є відносно нетиповим, однак має очевидні переваги в транскордонних спадкових структурах, зокрема коли заповідач мав активи або місце проживання в кількох юрисдикціях, або коли спадкоємці мають різний доміцилій. У таких випадках арбітраж забезпечує більшу передбачуваність та дозволяє уникнути паралельних і тривалих судових проваджень у різних юрисдикціях.
2.3. Інші новини арбітражних інституції та організацій
Ми коротко підсумували ряд різних нововведень від інших арбітражних інституцій, які теж будуть цікавими арбітражному практику та бізнесу з погляду погодження компетентної арбітражної юрисдикції.
- DIS
З 1 січня 2025 року набули чинності нові Правила спортивного арбітражу Німецької арбітражної інституції (DIS). Одним із ключових оновлень стало розширення сфери їх застосування. На відміну від редакції 2016 року, яка вимагала наявності «зв’язку зі спортом», нова редакція дозволяє розгляд ширшого кола спорів, зокрема спорів зі спонсорських та інших комерційних договорів, питань ліцензування і допуску до змагань у межах спортивних федерацій, спорів щодо відбору та номінацій, а також корпоративних спорів клубів і асоціацій зі спортивною частиною.
- HKIAC
HKIAC опублікував Практичну памʼятку щодо сумісності арбітражних застережень, яка містить рекомендації з оцінки їх сумісності для цілей консолідації арбітражних проваджень та розгляду спорів в одному провадженні за кількома контрактами. Памʼятка HKIAC роз’яснює критерій сумісності арбітражних застережень, наводить приклади сумісних і несумісних положень, а також визначає загальний підхід до призначення арбітрів у багатодоговірних справах. Практична памʼятка HKIAC є одним із найбільш детальних документів провідної світової арбітражної інституції із цього питання.
- CIArb
Королівський інститут арбітрів (CIArb) оприлюднив свої перші Керівні принципи щодо використання штучного інтелекту в арбітражі. Документ окреслює потенційні переваги та ризики застосування ШІ в арбітражному провадженні, містить загальні рекомендації для сторін, визначає повноваження арбітрів щодо надання вказівок і ухвалення рішень із питань використання ШІ сторонами, а також регулює можливості застосування ШІ самими арбітрами. До Керівних принципів додано модельну угоду сторін про використання ШІ в арбітражі та зразок процесуального наказу із цього питання.
CIArb також оприлюднив Керівні настанови щодо фінансування третіх осіб в арбітражі. Документ складається з двох частин. Перша частина описує як відбувається процес фінансування, які кроки здійснюється для оцінки та фінансування спору, які види фінансових продуктів використовуються, які є основні комерційні умови таких угод, якими є взаємовідносини між фінансуючою стороною, стороною, що отримує фінансування, та її адвокатами, а також, що таке ATE-страхуванню (страхування «після настання події») та його роль в арбітражі. Друга частина присвячена впливу фінансування на ведення арбітражної справи, включно з питаннями розкриття інформації, конфлікту інтересів, забезпечення витрат і їх розподілу.
- VIAC
Віденський міжнародний арбітражний центр (VIAC) опублікував власну Пам’ятку щодо використання штучного інтелекту в арбітражних процедурах. Пам’ятка має рекомендаційний характер і складається із шести коротких пунктів щодо меж та умов використання ШІ в VIAC арбітражах.
- ICC
ICC оновила свою цифрову платформу ICC Case Connect на базі Opus 2, одного зі світових лідерів у сфері програмного забезпечення для управління судовими справами та проведення слухань. Платформа дозволяє електронну подачу та обробку документів, інтегровану оплату арбітражних зборів, спрощує спільну роботу учасників та покращує контроль за перебігом справи.
- SCC
Арбітражний інститут Стокгольмської палати (SCC) також оновив свою цифрову платформу SCC із впровадженням нових дизайнерських та технічних рішень, спрямованих на покращення користувацького досвіду та спрощення проведення арбітражних процедур.
SCC також запровадив зміни до своїх Правил медіації, які набули чинності 1 січня 2025 року. Зокрема, було скасовано попередній реєстраційний збір і встановлено фіксований адміністративний збір у розмірі 4000 євро та фіксований гонорар медіатора в розмірі 16 000 євро.
- LCIA
LCIA оголосив про стратегічне партнерство з Jus Mundi, глобальною платформою для аналітики арбітражу на базі штучного інтелекту, з метою розвитку міжнародного арбітражу через обмін знаннями, освітні ініціативи та впровадження інноваційних рішень на основі ШІ.
Підсумовуючи, характерною рисою окреслених змін є посилений фокус на інструментах процесуального менеджменту: від оптимізованих і прискорених процедур до механізмів попереднього розв'язання окремих питань або альтернативного врегулювання спору, управління багатосторонніми та багатодоговірними спорами, а також цифровізації комунікації та адміністрування справ. Водночас інституції дедалі чіткіше реагують на трансформацію моделей фінансування спорів, зокрема поширення фінансування від третіх осіб та спроби встановити для них рамки, та зростання кількості «нетипових» спорів із транскордонним елементом.
Ці новели підвищують роль вироблення та оцінки процесуальної стратегії вже на етапі формування арбітражних застережень і вибору інституції. Оптимізовані та прискорені процедури, вимоги щодо розкриття фінансування, спеціальні регламенти для нетипових категорій спорів і активна цифровізація означають, що помилки на договірному або ранньому процесуальному етапі можуть мати значно більші наслідки, ніж раніше. Це створює для користувачів як нові можливості, так і додаткові ризики, які потребують уважного врахування, у тому числі на стадії погодження арбітражного застереження.
II. Визначальні судові та арбітражні рішення та тренди у вирішенні спорів
1. Ескалація антисудових, антиарбітражних та антиантисудових заборон
Антисудові (anti-suit) та антиарбітражні (anti-arbitration) заборони історично розвивалися як інструменти, покликані «захищати» арбітражну угоду та юрисдикцію трибуналу від паралельних (часто недобросовісних) проваджень у національних судах. Їхнє класичне застосування сформувалося насамперед у юрисдикціях загального права та було спрямоване на дотримання домовленостей сторін щодо способу вирішення їх спорів, запобігання дублюванню спорів і гарантування вирішення цих спорів у безсторонньому та незаангажованому форумі.
Однак останніми роками в контексті геополітичних конфліктів, санкційних режимів і спорів за участю держав та державних компаній антисудові та антиарбітражні заборони зазнали суттєвої трансформації. Ці процесуальні механізми дедалі частіше використовуються не як засіб підтримки арбітражу, а як інструмент тиску на іншу сторону, арбітрів та навіть арбітражні інституції. Відповіддю на це стало зростання кількості так званих антиантисудових заборон (anti-anti-suit injunctions) – судових заборон однієї юрисдикції, спрямованих на заборону національному судові іншої юрисдикції забороняти стороні арбітражної угоди продовжувати спір у національному суді.
Цей тренд супроводжується новими викликами для міжнародного арбітражу: загостренням питань державного імунітету, меж повноважень судів місця арбітражу, конфлікту інтересів, а також безпрецедентними фінансовими санкціями та штрафами, які національні суди намагаються накладати на сторони арбітражу, їхніх представників і арбітрів.
Одним із найбільш показових прикладів такого «зіткнення юрисдикцій» та «процесуальних воєн» у 2025 році стала справа Wintershall v. Russia (2). У 2024 році, німецька енергетична компанія Wintershall ініціювала інвестиційний арбітраж проти РФ за Договором до Енергетичної хартії (ECT) через вплив на активи компанії російських регуляторних заходів, що були запроваджені після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Подальший виклад розвитку подій у справі Wintershall v. Russia (2) демонструє наскільки у 2025 році цей спір супроводжувався паралельними та взаємопов’язаними процесуальними діями в різних юрисдикціях:
- У квітні 2025 року російський Генеральний прокурор звернувся до московського суду з вимогою видати антиарбітражну заборону та застосувати до арбітрів та радників позивача суворі санкції в разі її порушення. Арбітр пан Гараві, призначений самою РФ, заявив про вимогу до РФ припинити російське судове провадження і запевнити, що трибунал ECT та арбітражні радники позивача мають імунітет від судового переслідування в Росії. Після відмови РФ пан Гараві склав повноваження арбітра. Двоє інших арбітрів (пані Адекоя та пан Понсет) видали процесуальний наказ про тимчасове зупинення арбітражного провадження (Процесуальний наказ № 4).
- У відповідь РФ заявила відвід згаданим арбітрам, посилаючись на нібито їх упередженість з питання юрисдикції трибуналу вирішувати спір), а також окремо щодо пана Понсет, через те, що одне з арбітражних рішень, винесених ним як арбітром, було скасовано.
- Надалі трибунал у Процесуальному наказі № 5 зафіксував порушення РФ Процесуального наказу № 4, відновив арбітражне провадження і задовольнили клопотання Wintershall про антисудову заборону проти РФ. Wintershall також звернувся до Суду DIFC щодо визнання та виконання Процесуального наказу № 5.
- Орган призначення відхилив усі відводи РФ як необґрунтовані та призначив нового третього арбітра.
- У вересні 2025 року російський суд видав антиарбітражну заборону та встановив для членів трибуналу та радників позивача солідарний штраф за її порушення в розмірі 7,5 мільярдів євро.
- Паралельно трибунал виніс Процесуальний наказ № 10, у якому вдруге заборонив звертатися до національних судів, зобов'язав РФ утриматися від виконання російської антиарбітражної заборони в будь-якій юрисдикції, та зобов'язав сторони не ескалувати спір.
- Після цього Генеральний прокурор РФ ініціював примусове накладання на арбітрів штрафу. У процесі цього стало відомо, що, за заявою Wintershall, Суд DIFC виніс антисудову заборону на виконання забезпечувальних заходів трибуналу та зобов’язав РФ припинити російське судове провадження під загрозою штрафу. На думку Генерального прокурора, рішення Суду DIFC порушує принцип незалежності судової влади, гарантований Конституцією РФ.
- Наприкінці листопада 2025 року Суд DIFC надав тимчасовий дозвіл на визнання та виконання протисудових заборон трибуналу. Суд дійшов висновку, що застосовне арбітражне законодавство наділяє DIFC повноваженнями щодо виконання подібних тимчасових заходів. Суд DIFC заборонив РФ подавати будь-які заяви у зв’язку з провадженням у Суді DIFC до ухвалення остаточного рішення за заявою Wintershall та зазначив, що порушення цих приписів тягне за собою можливість застосування таких санкцій, як позбавлення волі, штраф та конфіскація майна.
- Тим часом російський суд дозволив застосування штрафу в розмірі 7,5 млрд євро, зазначивши відсутність перспектив «неупередженого, всебічного та справедливого» арбітражного розгляду через санкційний режим та національність арбітрів. Суд також послався на нібито “антиросійські настрої” з боку Постійної палати третейського суду (як інституції) та Нідерландів (як місця знаходження інституції). Ба більш, суд дійшов висновку про відсутність належної незалежності та неупередженості арбітрів з огляду на членство в комітеті Міжнародної асоціації юристів (IBA), ймовірні зобов’язання щодо звітування перед своїм урядом чи антиросійську позицію, зокрема шляхом формування прецедентів в інвестиційному арбітражі проти РФ.
- Пізніше РФ заявила відвід судді Суду DIFC мотивів його громадянства, попереднього статусу судді та релігійної приналежності. У відводі було відмовлено.
Можливо з меншим розмахом і процесуальною складністю, ніж у справі Wintershall v. Russia (2), у 2025 рік сталося чимало інших прикладів того, як антисудові, антиарбітражні та антиантисудові заборони використовуються як інструменти геополітичної процесуальної війни:
- Google Ireland v. Google Russia: Російський суд заборонив компанії Google Ireland продовжувати арбітражне провадження, яке ведеться проти її колишньої російської дочірньої компанії ТОВ «Google» під егідою Американської арбітражної асоціації (AAA), погрожуючи штрафом у розмірі 814 мільйонів доларів США за будь-яке порушення судових заборон.
- Naftogaz v. Gazprom (3): У серпні 2025 року російський суд видав заборону українському «Нафтогазу» отримувати та виконувати арбітражне рішення ICC у справі проти російського «Газпрому», а також ініціювати будь-які пов’язані провадження, включно з антисудовими заборонами. Російський суд запровадив застосування штрафних санкцій за порушення своєї заборони, розмір яких було збільшено зі 150 млн євро до 1,3 млрд євро з підстав відсутності для російської сторони ефективного доступу до правосуддя за межами РФ.
- MSA Global v. Engineering Project (India) Ltd: Спір виник у межах арбітражного провадження за правилами ICC, ініційованого оманською оборонною компанією MSA Global проти індійської державної компанії EPIL. Договір сторін містив арбітражне застереження на користь ICC-арбітражу, а також окрему домовленість про вибір судів Делі для вирішення спору по суті. Після невдалих спроб оскаржити склад трибуналу за lex arbitri та не заперечуючи того, що місцем арбітражу є Сінгапур, EPIL звернулася до судів Делі із заявами, спрямованими на припинення арбітражного провадження, посилаючись, зокрема, на нібито упередженість арбітрів. Через це MSA Global звернулося до Високого суду Сінгапуру за антисудової заборони щодо провадження в Делі.
У рішенні від 9 жовтня 2025 року Високий суд Сінгапуру дійшов висновку, що положення договору про юрисдикцію судів Делі не наділяє ці суди повноваженнями діяти як суд місця арбітражу або втручатися в арбітражне провадження. З огляду на те що місцем арбітражу є Сінгапур, суд застосував сінгапурське арбітражне законодавство, яке імплементує Типовий закон ЮНСІТРАЛ, та зазначив, що суди юрисдикції поза місцем арбітражу не мають права видавати антиарбітражні заборони. Високий суд Сінгапуру визнав, що провадження в судах Делі є порушенням арбітражної угоди, що обґрунтовує запровадження Високим судом Сінгапуру антисудової заборони щодо судового провадження в Делі. Висновки Високого суду Сінгапуру в цій справі є цікавими для так званих Model Law юрисдикцій, якою є, зокрема, Україна (тобто юрисдикцій, які адаптували Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж у своє національне законодавство).
Отже, тенденцією 2025 року стало використання антисудових та антиарбітражних заборони не як суто процесуального інструменту, а як засобу екстериторіального та економічного тиску на арбітраж.
Зростальне використання стратегічних антисудових та антиарбітражних заборон ставить під загрозу дотримання засад верховенства права в транскордонних спорах. Суди юрисдикцій цивільного права, особливо в ЄС, історично скептично ставилися до таких заборон через принципи взаємної довіри та lis pendens. Однак остання практика свідчить про поступове поширення використання цих заборон у складних міжнародних справах. Ситуації дублювання заборон у спорах, що охоплюють кілька юрисдикцій, створюють суттєві системні ризики. Це особливо актуально для санкційних спорів щодо активів, розкиданих по всьому світу, що підтверджується як наведеними, так і іншими справами.
За відсутності міжнародної гармонізації та значущої багатосторонньої реформи підходів ці процесуальні тактики можуть і надалі призводити до втрат всіх сторін, послаблювати ефективність арбітражу та наражати сторони на значну правову невизначеність. У такому разі навіть наявність дійсного арбітражного застереження та захисні механізми Нью-Йоркської Конвенції 1958 року не зможуть повноцінно убезпечити сторони від подібного втручання з боку національних судів.
2. Розкриття інформації арбітрами та конфлікт інтересів
У 2025 році обов'язки щодо розкриття інформації та виклики для арбітрів залишалися в центрі уваги арбітражної спільноти, а суди та арбітражні інституції уточнювали межі між законною прозорістю та тактичним зловживанням. Цей рік відзначився не доктринальними інноваціями, а скоріше судовою консолідацією стандартів розкриття інформації та більш рішучим опором серійним або опортуністичним оскарженням, особливо в спорах із високою вартістю та політично чутливих спорах. Одним з широко цитованих рішенням у цьому відношенні було рішення в справі DLS v. DLT [2025] SGHC 139, в якому Вищий суд Сінгапуру відхилив повторну заяву про відвід арбітра на підставі очевидної упередженості.
Заявник спирався на ті самі фактичні обставини, які вже були розглянуті і відхилені в попередніх провадженнях. Суд постановив, що передбачений законом механізм оскарження не може бути використаний для повторного вирішення вже розглянутих питань або для створення процедурних важелів проти продовження арбітражу. Важливо, що суд підтвердив, що релевантним стандартом залишається те, чи може неупереджений та поінформований спостерігач дійти висновку про реальну можливість упередженості. Сама ж лише незадоволеність процедурними рішеннями або рішеннями щодо управління справою не відповідає цьому стандарту.
Одночасно дискусії на різних міжнародних майданчиках відокремлювали важливість проактивного розкриття інформації. Це питання набуло особливої актуальності у світлі перегляду Керівних принципів IBA щодо конфлікту інтересів у 2024 році, які продовжували формувати арбітражну й судову практику впродовж 2025 року.
Судова практика свідчить, що суди все частіше очікують від арбітрів схильність до розкриття інформації, у тому числі щодо непрямих професійних відносин, повторних призначень та зв'язків із юридичними фірмами або сторонніми фандерами (third-party founders). Під час обговорень на сесіях основних арбітражних форумів у Європі та Азії у 2025 році було наголошено на зближенні юрисдикцій загального права та цивільного права у їхньому підході до реакції на випадки невиконання вимог щодо розкриття інформації. Замість формалістичного підходу, суди та інституції зосередилися на тому, чи може будь-яке нерозкриття інформації викликати обґрунтовані сумніви щодо неупередженості, і чи мало це упущення істотний вплив на здатність сторін оцінити незалежність арбітра на момент призначення.
Взаємодія між повнотою розкриття інформації та підставами для відводу арбітрів також займала чільне місце в професійних дебатах. Це пов’язано з тим, що відводи арбітрів все частіше виникають не через нерозкриті фінансові інтереси, а через складні професійні екосистеми, в яких арбітри, адвокати, експерти та фандери працюють у рамках перехресних повноважень. Практичною реакцією, що спостерігалася у 2025 році, був більший інституційний акцент на структурованих перевірках конфліктів, постійному розкритті інформації впродовж усього провадження та ранньому розв'язанні потенційних проблем, перш ніж вони переростуть у формальні відводи.
III. Український контекст
Четвертий рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну закономірно позначився і на розвитку інвестиційного та арбітражного ландшафту. Запровадження Україною санкцій щодо бізнесу, афілійованого з державою-агресором, стало підставою для низки нових інвестиційних арбітражів проти України.
Серед найбільш відомих справ, інформація про які є у відкритих джерелах, варто згадати, зокрема,
- E.M.I.S. Finance v. Ukraine: Нідерландська компанія EMIS Finance BV ініціювала інвестиційний арбітраж в ICSID на підставі BIT між Нідерландами та Україною. Компанія заявляє, що у зв’язку з націоналізацією Sense Bank Україна вжила заходів, які негативно вплинули на її інвестиції, зокрема на кредити, надані колишньому акціонеру банку кіпрській компанії ABH Ukraine Limited для придбання акцій банку, що фінансувалися через випуск та перепродаж так званих нот участі в кредиті (LPNs). Унаслідок цього EMIS нібито втратила можливість обслуговувати свої зобов’язання перед власниками цих інструментів та реалізувати очікувану економічну вигоду від інвестиції, у зв’язку з чим оцінює свої збитки приблизно в 400 мільйонів доларів США.
- Smart Energy & Ukrgazvydobutok v. Ukraine: Нідерландська компанія Smart Energy B.V. та її дочірня українська компанія «Укргазвидобуток» подали в ICSID інвестиційний позов за BIT між Нідерландами та Україною. Позивачі стверджують, що видобувні ліцензії «Укргазвидобутку» були зупинені Україною через санкції, запроваджені Україною наприкінці 2022 року щодо бізнесмена Вадима Новинського, хоча, він уже нібито не мав юридичного контролю над компанією з 2022 року.
- Enwell Energy v. Ukraine: Британська компанія Enwell Energy, ще одна афілійована компанія групи Smart Holding, згодом подала в ICSID інвестиційний позов за BIT між Великою Британією та Україною через ті ж самі санкційні обмеження щодо «Укргазвидобуток».
- AEROC Investment Deutschland v. Ukraine: Німецька компанія AEROC Investment Deutschland GmbH в ICSID інвестиційний позов за BIT між Німеччиною та Україною. Позивач належить російській групі LSR, що пов'язана з російським олігархом Андрієм Молчановим. У травні 2023 року позивач був внесений до санкційного списку України, а місцеві суди згодом постановили про стягнення державою Україна акцій його української дочірньої компанії ТОВ Аерок, яка володіє двома заводами з виробництва автоклавного газобетону в Україні.
- Tatneft v. Ukraine: Російська Tatneft подала інвестиційний позов за BIT між РФ та Україною (на основі її положення про дію після денонсації, англ. «sunset clause»). Позивач заявляє, що починаючи з 2014 року, Україна ухвалила низку законодавчих актів, які створили механізм запровадження односторонніх санкцій та конфіскації активів російських інвесторів, які в результаті призвели до втрати його інвестицій в Україні.
- Optim Holding v. Ukraine: Австрійська трейдингова компанія Optim Holding GmbH ініціювала інвестиційний арбітраж в ICSID на підставі BIT між Австрією та Україною. Спір, імовірно, пов’язаний із включенням компанії до санкційного списку України з 2023 року через її бізнес-активи та продовження діяльності у РФ після вторгнення 2022 року.
Водночас це лише відомі публічно арбітражі, тоді як кількість непублічних або ще не розкритих спорів може бути більшою.
Хоча Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України поки не оприлюднив статистику за 2025 рік, є підстави вважати, що як і в попередні роки так звані оборонні спори, зокрема пов’язані з виконанням «воєнних контрактів», займали помітну частку в його практиці.
Попри виклики воєнного часу, в Україні зберігається проарбітражний підхід та триває розвиток арбітражної інфраструктури. Важливим кроком у розвитку арбітражу став Законопроєкт №12141 від 21 жовтня 2024 року «Про внесення змін до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (Законопроєкт № 12141) щодо розширення компетенції міжнародного арбітражу», який у квітні 2025 року було прийнято за основу.
Як випливає з пояснювальної записки до Законопроєкту № 12141 та офіційних повідомлень Апарату Верховної Ради України, запропоновані зміни спрямовані на розширення поняття міжнародного спору відповідно до підходів Типового закону ЮНСІТРАЛ. Пропонується дозволити передавати до міжнародного комерційного арбітражу спори з договірних та інших цивільно-правових відносин не лише тоді, коли комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном, а й у випадках, коли спір має об’єктивний зв’язок із більш ніж однією державою. Такий зв’язок може випливати, зокрема, з місця арбітражу, місця виконання значної частини зобов’язань, місця, з яким найбільш тісно пов’язаний предмет спору, або з прямої домовленості сторін про міжнародний характер правовідносин. Окрім цього, законопроєкт передбачає можливість розгляду на території України інвестиційних спорів за участю інвестора та держави (її органів або установ) чи міжурядової організації у зв’язку зі здійсненням інвестиційної діяльності на території України або іншої держави. Такий підхід розглядається як інструмент розвитку України як місця арбітражу та як більш доступна альтернатива дорогим інституційним інвестиційним арбітражам.
Питання перспектив України як місця арбітражу активно обговорювалося і в професійному середовищі. Зокрема, Законопроєкт № 12141 став предметом дискусії у 2025 році на панелі «Перспективи України як місця арбітражу» в межах XII Міжнародних арбітражних читань пам’яті академіка І.Г. Побірченка.
Паралельно подальшого публічного обговорення очікує, поки що офіційно незареєстрований, законопроєкт, підготовлений членами Української арбітражної асоціації, який має на меті узгодження українського арбітражного законодавства з редакцією Типового закону ЮНСІТРАЛ 2006 року та комплексну модернізацію регулювання питань, пов’язаних з міжнародним арбітражем в Україні.
Окрім згаданих Арбітражних читань Побірченка, 19 грудня 2025 року відбулися Kyiv Arbitration Days, під час яких обговорювалися питання міжнародного арбітражу та штучного інтелекту, санкцій та геополітичної нестабільності, а також нової хвилі енергетичних трансформацій і пов’язаних із ними міжнародних спорів.
Короткий висновок
Події 2025 року показали, що міжнародний арбітраж дедалі частіше опиняється в зоні перетину процесуального права та геополітики (включно з санкційною політикою). Практика також виявила межі традиційних гарантій автономії арбітражу, а фрагментація підходів різних юрисдикцій і політизація окремих процесуальних інструментів створюють ризики для передбачуваності та ефективності арбітражного вирішення спорів. Це особливо стосується спорів, що пов’язані із санкціями та державним інтересом. В українському контексті ці процеси доповнюються необхідністю адаптації до воєнних ризиків, санкційного режиму та наростальній кількості складних спорів із міжнародним елементом.
На початку 2026 року стає очевидно, що подальший розвиток арбітражу залежатиме не стільки від кількості реформ, скільки від їхньої узгодженості та здатності забезпечити сталість і правову визначеність процедури. Без цього ризик поступової ерозії довіри до арбітражу як нейтрального механізму вирішення міжнародних спорів може набути системного характеру.