У часи повномасштабного вторгнення рф нагальним питанням є збереження української культурної спадщини, зокрема документів Національного архівного фонду, які є носіями історичної пам’яті нації. Одним з інструментів такого захисту є маркування об’єктів культурної спадщини відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Проте здебільшого архівні установи досі залишаються неозначеними спеціальними розпізнавальними знаками. Чому?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Україна сумлінно дотримується вимог міжнародного гуманітарного права під час міжнародного збройного конфлікту, спричиненого агресією рф. Це включає численні дії держави з імплементації норм міжнародного гуманітарного права, серед яких ухвалення і застосування правил використання відмітних емблем і розпізнавальних знаків.
До перших міжнародне гуманітарне право відносить відмітні (розпізнавальні) емблеми (символіка Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала відповідно до Закону України «Про символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала в Україні»). До других – розпізнавальний знак культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак для установок і споруд, що містять небезпечні сили, міжнародний розпізнавальний знак цивільної оборони.
Правила використання цих відмітних емблем і розпізнавальних знаків регулюються, по-перше, міжнародними договорами з міжнародного гуманітарного права, зокрема І, II та IV Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 року, Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 року, Гаазькою конвенцією про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту від 14 травня 1954 року, які відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. По-друге, Законом України «Про символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала в Україні» щодо відмітних емблем. По-третє, підзаконними актами України, серед яких «Порядок маркування в особливий період будівель та споруд, транспортних засобів, які підпадають під дію норм міжнародного гуманітарного права, відповідними розпізнавальними знаками (емблемами)», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2022 р. № 1199.
Саме останній нормативно-правовий акт безпосередньо «…визначає механізм маркування в особливий період будівель та споруд, транспортних засобів, пошуково-рятувальних суден, які підпадають під дію норм міжнародного гуманітарного права… відповідними розпізнавальними знаками (емблемами)» (п. 1). Дія Порядку поширюється, серед іншого, на культурні цінності (п. 2). Порядок визначає культурні цінності як «…об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, а також центри зосередження культурних цінностей, будівлі, головним і дійсним призначенням яких є збереження або експонування рухомих культурних цінностей, сховища архівів, укриття, призначені для збереження в разі збройного конфлікту рухомих культурних цінностей» (п. 3).
На жаль, визначення культурних цінностей у Положенні не відповідає визначенню культурних цінностей у Гаазькій конвенції про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту від 14 травня 1954 року, яка у ст. 1 визначає перелік культурних цінностей, на який поширюється захист і які можуть бути позначені розпізнавальним знаком згідно зі статтями 6 і 10 та в порядку, передбаченому главою V Конвенції 1954 року.
Відповідно до Порядку, для розпізнавання культурних цінностей використовується «спеціальний розпізнавальний знак культурних цінностей». Він може застосовуватися: одноразово — для розпізнавання культурних цінностей, що не перебувають під спеціальним захистом, а також осіб, на яких покладено функції з контролю, і персоналу, призначеного для охорони культурних цінностей та посвідчень відповідних осіб; триразово — для розпізнавання культурних цінностей, що перебувають під спеціальним або посиленим захистом, транспортних засобів, залучених виключно до переміщення культурних цінностей, і укриттів, призначених для збереження рухомих культурних цінностей у разі збройного конфлікту.
До культурних цінностей Гаазька конвенція про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту від 14 травня 1954 року відносить колекції архівних матеріалів (п. а ст. 1), сховища архівів, а також укриття, призначені для збереження у випадку збройного конфлікту рухомих культурних цінностей, у тому числі архівних матеріалів (п. а ст. 1), центри, в яких знаходиться значна кількість культурних цінностей (п. b ст. 1), «центри зосередження культурних цінностей» (п. c ст. 1).
Тобто архівні колекції (архівні документи), сховища архівів (власно архівні установи), центри, в яких знаходиться значна кількість архівних документів, належать до культурних цінностей і підлягають позначенню «спеціальним розпізнавальним знаком культурних цінностей». Положення виокремлює «сховища архівів» серед інших об’єктів (абз. 2 п. 3).
Тобто чинним законодавством унормовано, що архіви та сховища архівів належать до культурних цінностей і перебувають під спеціальним захистом міжнародного гуманітарного права, отже мають бути позначені «спеціальним розпізнавальним знаком культурних цінностей».
Переліки об’єктів міжнародного гуманітарного права визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання на підставі методик, які розробляються та затверджуються органами центральними органами виконавчої влади, зокрема щодо культурних цінностей – Міністерством культури і стратегічних комунікацій (п. 6 Постанови). Зауважимо, що станом на зараз така методика, на жаль, досі не розроблена.
Державна політика у сфері архівної справи формується Міністерством юстиції України, а реалізується Державною архівною службою України (Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи»).
Тому, фактично, попри те, що архівні установи підлягають маркуванню «спеціальним розпізнавальним знаком культурних цінностей» відповідно до міжнародного гуманітарного права і законодавства України, їх фактичне позначення ускладнено через відсутність з 2022 року затвердженої методики, а також чітко визначених повноважень Міністерства юстиції України та Державної архівної служби України щодо її розроблення для архівних установ.
Ця прогалина була частково врахована у Плані основних заходів цивільного захисту України на 2025 рік, затвердженому розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 24 грудня 2024 р. № 1313-р. Зокрема, пункт 6 цього Плану передбачає проведення протягом 2025 року маркування об’єктів міжнародного гуманітарного права відповідними розпізнавальними знаками (емблемами), а відповідальними за виконання визначено місцеві державні адміністрації (військові адміністрації).
Водночас цей документ має обмежений строк дії, а його положення поширюються лише на обласні та районні державні архівні установи, залишаючи без розв'язання питання щодо центральних державних архівів.
Архівні установи України як об’єкти культурної спадщини мають бути захищені через належне маркування. Правове поле для цього існує, однак воно залишається неефективним через відсутність затвердженої методики та чітко визначених повноважень органів, які відповідають за реалізацію та формування політики у сфері архівної справи.
Отже, на нашу думку, дієвим механізмом усунення недоліків у використанні «спеціального розпізнавального знаку культурних цінностей» стосовно архівних установ є доповнення п. 6 Положення нормою, яка б наділяла Міністерство юстиції України та Державну архівну службу України повноваженнями щодо участі у розробленні та затвердженні методики стосовно культурних цінностей. Або ж, що видається більш оптимальним, враховуючи наявність окремої системи архівних установ (розділ VI Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи»), — надання Міністерству юстиції України та Державній архівній службі України повноважень для самостійного розроблення методики позначення архівних установ спеціальним розпізнавальним знаком культурних цінностей.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».