За час свого існування, тобто з 1959 року, Європейський суд з прав людини (надалі – ЄСПЛ) відіграє важливу роль у становленні та розвитку ефективного механізму захисту прав людини.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Практика ЄСПЛ має значний вплив на національні правові системи держав-учасниць Ради Європи, оскільки рішення суду не тільки вказують на конкретні порушення, а й змушують країни вносити зміни в національне законодавство, судову практику та процедури, аби уникати повторення подібних порушень. Тобто це чіткий індикатор, який вказує на проблему, яку потрібно обов’язково вирішити. Однак постає питання, чи вирішуються такі проблеми та чи виконуються рішення ЄСПЛ Україною, яка є державою-членом Ради Європи та стороною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція)?
Верховний Суд систематично готує огляди практики ЄСПЛ за рішеннями, ухваленими впродовж попередніх місяців, а з аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що національні суди України фактично в кожному судовому рішенні цитують висновки ЄСПЛ по ключових справах. Однак замість посилання на актуальну практику в рішеннях здебільшого формально зазначено рішення ЄСПЛ, ухвалені десятки років тому.
Окрім того, поширеною є думка про те, що згадка будь-якого рішення ЄСПЛ у процесуальному документі автоматично підсилює позицію та доводи, викладені в ньому, а тому посилання на відповідні рішення у документах учасників судового процесу стало радше правилом гарного тону, ніж реальним використанням актуальної та релевантної практики ЄСПЛ.
Відтак, проблеми практичного застосування рішень ЄСПЛ національними судами та виконання рішень, ухвалених у справах проти України, які протягом багатьох років є предметом дискусій, у 2025 році досі залишаються актуальними та невирішеними.
Перш за все, варто зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика суду є джерелом права, що вимагає її урахування під час розгляду справ національними судами.
Однак проблема практичного застосування рішень ЄСПЛ судами України полягає передусім у недостатній обізнаності суддів з актуальною практикою суду, обмеженому доступі до повних текстів рішень ЄСПЛ, а також у відсутності систематизованих перекладів українською мовою.
Використання практики ЄСПЛ залишається формальним та вибірковим, часто без належного аналізу або обґрунтування з огляду на конкретні обставини тієї чи іншої справи. Окрім того, часто судді інтерпретують практику ЄСПЛ по-різному, що призводить до неузгодженості у судових рішеннях, або ж навпаки, свідомо уникають зазначення рішень ЄСПЛ у судових рішень, особливо якщо вони суперечать попереднім позиціям суду.
Більше того, ЄСПЛ неодноразово констатував порушення права на справедливий суд, зокрема в аспекті надмірних строків розгляду справ, спричинених скороченням суддівського корпусу та надмірним навантаженням на суддів. Проте національні суди фактично не враховують цю категорію порушень у своїй діяльності та не вживають належних заходів для дотримання процесуальних стандартів, визначених Конвенцією, не кажучи вже про застосування практики ЄСПЛ під час розгляду справ, які перебувають у їхньому провадженні.
Аналогічна ситуація спостерігається й серед учасників судового процесу, які майже в кожному документі посилаються на те чи інше рішення ЄСПЛ, проте здебільшого без попереднього аналізу його змісту. Водночас фрагментарне застосування практики ЄСПЛ, зокрема цитування правових позицій, що не є релевантними для конкретної справи, є неприпустимим.
По-друге, не менш актуальною є проблема, пов’язана з виконанням рішень ЄСПЛ у справах проти України, яка є державою-членом Ради Європи та стороною Конвенції.
Відповідно до статті 46 Конвенції Україна зобов’язана виконувати рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вона є стороною.
Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено порядок виконання рішень ЄСПЛ у справах проти України, порядок усунення виявлених порушень, впровадження європейських стандартів прав людини у національне судочинство та створення умов для зменшення кількості заяв до суду.
У 2024 році, коли Комітет міністрів Ради Європи відзначав 75-річчя Ради Європи, знову згадувалося про надзвичайний внесок, зроблений системою Європейської конвенції з прав людини у захист прав людини та верховенства права, у тому числі в Україні.
Було наголошено на тому, що система нагляду за виконанням рішень знову підтвердила свою стійкість. Водночас залишаються серйозні виклики. Усім державам-членам необхідно докладати максимальних зусиль для забезпечення повної ефективності системи Конвенції.
Як заявив Президент Комітету міністрів Ради Європи, виступаючи перед Парламентською асамблеєю в жовтні 2024 року: «Виконання остаточних рішень Європейського суду з прав людини – не вибір, а міжнародне юридичне зобов’язання, яке держави-члени взяли на себе добровільно. Повне і швидке виконання рішень Суду всіма державами-членами має вирішальне значення для системи Конвенції і є пріоритетом Ради Європи».
Водночас, за останні роки Комітет міністрів Ради Європи неодноразово констатував суттєві затримки у виконанні рішень ЄСПЛ проти України, що свідчить про наявність системних проблем у цій сфері.
Базуючись на даних Комітету міністрів Ради Європи за 2022-2024 роки, проміжних результатах 2025 року та з огляду на інформацію, що публікується Департаментом виконання рішень ЄСПЛ на офіційному вебсайті, вважаємо за необхідне навести актуальну статистику.
Загальна статистика справ проти України
Загалом станом на 01.01.2025 року кількість справ у ЄСПЛ проти України становила 7 703 (12,7% від їх загальної кількості).
Однак для розуміння масштабів варто зазначити, що у 2024 році ЄСПЛ розглянув 2 885 заяв щодо України, з яких 2 329 було визнано неприйнятними або вилучено з реєстру.
Хоча кількість заяв, які суд визнає прийнятними та за якими ухвалює рішення, є незначною, навіть ці рішення Україна не виконує в повному обсязі та у встановлені строки.
Згідно з даними Комітету міністрів Ради Європи: всього справ, прийнятих до розгляду з моменту ратифікації Конвенції – 2 263. Тобто це загальна кількість справ, які перебували під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, та в яких ЄСПЛ встановлено порушення Україною Конвенції. З них: 240 – провідні справи (leading case), тобто це ті справи, в яких суд уперше встановлює нове або важливе порушення Конвенції, що вказує на наявність у держави-учасниці структурної або системної проблеми, усунення якої вимагає не лише виплати компенсації заявнику, а й зміни законодавства, судової практики чи адміністративних процедур; 2 023 – повторювані справи (repetitive case), тобто типові, пов’язані з уже встановленими проблемами, які держава не усунула.
Динаміка невиконаних справ (2022-2024)
Станом на 31.12.2024 року на виконанні перебувало 842 справи (для порівняння: 766 – у 2023 році та 716 – у 2022 році), з яких 106 провідних та 736 – повторюваних. З 106 провідних справ: 48 становили провідні справи, віднесені до категорії посиленої процедури (для порівняння: 50 – у 2023 році та 51 – у 2022 році), та 58 – провідні справи, віднесені до категорії стандартної процедури.
Із числа провідних справ, що розглядаються за посиленою процедурою, 41 справа перебуває на стадії виконання понад п’ять років; аналогічно, 29 провідних справ, що розглядаються за стандартною процедурою, перебувають на стадії виконання понад п’ять років. Із цих справ 18 провідних справ за стандартною процедурою перебували на розгляді комітету понад 10 років.
Оскільки статистика ледь не щодня змінюється, відомо, що станом на 07.03.2025 року серед невиконаних залишалося понад 100 рішень, визначених як провідні справи (leading cases).
Закриті справи
За 2022 рік: 67 (16 провідних); за 2023 рік: 75 (24 провідні); за 2024 рік: 75 (1 провідна).
Із загального числа закритих у 2024 році справ: 1) 72 справи були повторюваними, закритими через відсутність необхідності або можливості вжиття подальших індивідуальних заходів; 2) лише одна провідна справа була закрита під посиленим наглядом. 3) дві провідні справи під стандартним наглядом. Це демонструє пріоритетність вирішення менш складних справ та намагання зменшити навантаження, а не вирішити основні порушення.
Підсумовуючи слід зазначити, що лише станом на червень 2025 року до ЄСПЛ надійшло 72 нові справи проти України. Водночас більше ніж 800 справ протягом тривалого часу очікують на розгляд.
Відтак, якщо за результатами розгляду таких заяв судом буде визнано порушення Конвенції, кількість справ, що зобов’язана буде виконати держава, суттєво збільшиться.
Значне накопичення справ, що очікують виконання, та більшість з яких є повторюваними, є свідченням того, що структурні проблеми в Україні залишаються невирішеними.
Виплати справедливої сатисфакції
Не менш важливою є фінансова сторона виконання рішень ЄСПЛ, особливо в частині виплати справедливої сатисфакції заявникам.
У 2024 році повністю сплачено компенсацію у 126 справах, але у більшості випадків виплата була прострочена на понад 6 місяців, що є окремим показником невиконання або зволікання у виконанні рішень ЄСПЛ.
Згідно з 18-м щорічним звітом Комітету міністрів Ради Європи (2024), який охоплює дані за 2023-2024 роки, Україна залишається одним із лідерів за загальною сумою присудженої справедливої сатисфакції. У 2023 році Україна мала загальну суму до сплати: 2 166 105 євро; у 2024 році ця сума зросла до 2 673 680 євро.
Для порівняння, Польща у 2024 році мала сплатити 1 463 344 євро, а Румунія – 1 434 355 євро. Навіть держави з більшим населенням, як-от Туреччина, перевищують Україну лише за рахунок виняткових рішень (у Туреччини – 8 028 888 євро в 2024 році).
Ці цифри свідчать про масштаб проблем з дотриманням прав людини в Україні, які регулярно фіксує ЄСПЛ.
Варто окремо зазначити й щодо основних груп справ, що перебували на нагляді у 2024 році. Так, у 2024 році Комітет міністрів Ради Європи розглянув дев’ять груп справ, зокрема:
- порушення, пов’язані з незалежністю та неупередженістю судової влади, несправедливі дисциплінарні провадження проти суддів;
- множинні порушення, пов’язані із зупиненням протестів на Майдані у 2013-2014 роках, та відсутність ефективного і незалежного розслідування;
- незаконні арешти, незаконне та тривале тримання під вартою;
- неналежні умови тримання у слідчих ізоляторах, відділеннях поліції та в’язницях, а також відсутність національних засобів правового захисту;
- неналежне поводження/катування з боку поліції та відсутність ефективного розслідування;
- невиконання рішень судів.
Ці справи часто є системними, з десятками та сотнями заявників, що свідчить про глибинні проблеми у правовій системі держави.
При цьому, до найтиповіших порушень, за які ЄСПЛ присуджує компенсацію заявникам у справах проти України, належать:
- неналежні умови тримання під вартою (ст. 3 Конвенції);
- невиконання рішень судів (особливо порушення ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції);
- незаконне позбавлення волі (ст. 5 Конвенції);
- неефективне розслідування (ст. 2 та 3 Конвенції);
- порушення права на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8 Конвенції).
Ці системні порушення формують багаторічну негативну статистику, що має фінансові наслідки для бюджету України та підриває довіру до судової та виконавчої гілки влади.
Проблеми, виявлені Комітетом міністрів Ради Європи
Основні невирішені питання, які повторюються з року в рік: неефективність судових рішень (державні органи не виконують рішення судів); тривалість судових процесів; неефективні розслідування катувань, зникнень, дискримінації; відсутність ефективних засобів правового захисту; обмеження свободи вираження поглядів, мирних зібрань.
З викладеного вище вбачається, що Україна систематично не виконує значну кількість рішень ЄСПЛ, особливо щодо ключових питань. Незважаючи на прогрес у певних напрямках, статистика за 2022-2024 роки показує зростання навантаження та збереження системних проблем.
Вказана статистика безумовно впливає й на правозастосовну практику в Україні. Невиконання Україною рішень ЄСПЛ позбавляє національні суди можливості належно мотивувати рішення та формує уявлення про необов’язковість їх виконання у подібних правовідносинах в аналогічних справах.
Це, в свою чергу, обмежує учасників судових проваджень у повноцінному використанні рішень ЄСПЛ як джерела права, оскільки за таких умов суди усвідомлюють відсутність реальних правових наслідків у разі неврахування практики ЄСПЛ у своїй діяльності. Тому питання впливу рішень ЄСПЛ на українську практику залишається відкритим.
Щодо факторів, які впливають на невиконання рішень ЄСПЛ
До основних факторів, що зумовлюють невиконання державою зобов’язань, взятих у межах Конвенції, належать:
- відсутність передбаченого фінансування у Державному бюджеті України для забезпечення своєчасного виконання рішень ЄСПЛ, зокрема щодо виплати справедливої сатисфакції заявникам;
- відсутність належних процесуальних механізмів для забезпечення стягнення заборгованості з держави Україна як у межах національного правового порядку, так і з використанням ефективних міжнародних процедур;
- недостатня ефективність Комітету міністрів Ради Європи як органу, що здійснює контроль за виконанням рішень ЄСПЛ, через відсутність у нього практичних інструментів примусу держави до виконання зобов’язань на національному рівні;
- відсутність закріпленої у законодавстві юридичної відповідальності за невиконання рішень ЄСПЛ, з огляду на те, що боржником у відповідних справах виступає держава в особі її органів, а механізми персоніфікованого притягнення до відповідальності посадових осіб відсутні.
Зазначені обставини створюють системну проблему, яка не лише підриває авторитет міжнародної системи захисту прав людини, але й ставить під сумнів реальність зобов’язань держави щодо дотримання стандартів Ради Європи.
Наостанок варто звернути увагу на правові висновки ЄСПЛ, викладені, серед іншого, у ключових справах «Бурмич та інші проти України» (Burmych and Others v. Ukraine, 2017) «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, 2009), де судом зазначено наступне: «держава повинна забезпечити наявність ефективних механізмів для виконання рішень національних судів, оскільки без цього інші гарантії, передбачені Конвенцією, втрачають своє значення».
Своєю чергою, останні рішення ЄСПЛ переконливо демонструють: шлях до реального прогресу лежить через комплексний підхід, що поєднує глибокі системні реформи та дієвий контроль за їх реалізацією. Лише так можна запобігти новим порушенням прав людини та утвердити повагу до верховенства права.