 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Юридичний спір про акції аргентинської компанії перетворився на черговий тест для міжнародного правопорядку.
2 жовтня 2025 року Україна вперше за багато років зробила незвичний для себе крок у міжнародній юридичній практиці. Разом із Чилі, Італією, Румунією та Уругваєм вона подала Amicus Brief до Апеляційного суду США другого округу (United States Court of Appeals for the Second Circuit) на підтримку Аргентини у справах Eton Park Capital Management v. Argentine Republic та Petersen Energía Inversora S.A.U. v. Argentine Republic.
Що таке Amicus Brief?
Amicus Вrief — це документ, який особа або організація, яка не є стороною спору, подає до суду. У ньому викладаються юридичні аргументи або міркування, які можуть допомогти суду у вирішенні справи. Зазвичай такі документи готують правничі асоціації, наукові установи чи громадські організації, коли вважають, що результат справи має ширший вплив, ніж просто суперечка між сторонами.
Чому це важливо для України
Україна — держава, яка постійно бере участь у міжнародних судових і арбітражних процесах. Проте вона вкрай рідко подає Amicus Briefs, насамперед через ризик, що висловлена в такому документі позиція може вступати в суперечність із позицією самої України в інших справах. Адже виступивши публічно з певною юридичною аргументацією, держава фактично «зв’язує» себе цією позицією на майбутнє. Інакше кажучи, висловивши певну аргументацію в Amicus Brief, держава вже не може просто «передумати» в іншій справі — кожен її наступний крок буде оцінюватися крізь призму попередньо заявленої позиції.
Крім того, внутрішній процес ухвалення рішення про подання Amicus Brief є надзвичайно складним і бюрократизованим. Для кожної окремої справи створюється міжвідомча робоча група під головуванням профільного департаменту Міністерства юстиції відповідно до встановлених процедур. До її складу входять представники різних органів влади, здебільшого люди, які не спеціалізуються на міжнародному праві. У таких умовах будь-яку ініціативу складно провести через усі узгодження.
Ситуацію ускладнює й політичний контекст: двосторонні відносини між Україною та Аргентиною не можна назвати тісними. Буенос-Айрес не демонструє активної підтримки України ані в межах Генеральної Асамблеї ООН, ані в питаннях створення Спеціального трибуналу чи Компенсаційного механізму. Саме тому робоча група має оцінювати не лише юридичні ризики, а й потенційні політичні наслідки такого кроку.
Попри це у справах Eton Park та Petersen Україна вирішила втрутитися, адже наслідки рішення суду можуть стати небезпечним прецедентом для всіх держав. Подання Amicus Brief у цьому випадку — не прояв солідарності з Аргентиною, а захист базового принципу міжнародного права — державного суверенітету, який для України має особливе значення в умовах війни з росією.
Передісторія
Справи Eton Park та Petersen виникли через суперечку навколо націоналізації нафтової компанії YPF S.A. урядом Аргентини. У 1993 році Аргентина приватизувала YPF, відкривши продаж акцій на світових ринках. Але у 2012 році уряд ухвалив закон, який повернув державі контрольний пакет у 51% акцій і водночас заборонив будь-яку їх подальшу передачу без схвалення двома третинами членів парламенту.
Міноритарні акціонери — компанії Petersen Energía Inversora S.A.U. та Eton Park Capital Management — звернулися до судів США, заявивши, що Аргентина порушила статут компанії YPF, оскільки при поверненні контролю не запропонувала їм обов’язковий викуп акцій. У 2022 році суд Нью-Йорка присудив позивачам компенсацію у розмірі 16,1 млрд доларів США.
Поки Аргентина оскаржує це рішення, позивачі домоглися від суду ухвалення так званих Turnover Orders — судових наказів, які зобов’язують уряд Аргентини передати державний пакет акцій YPF (51%) на рахунок американського банку Bank of New York Mellon, після чого він мав би перейти у розпорядження приватних компаній. Тобто суд США фактично наказав іноземній державі змінити правовий режим власності на стратегічний актив, що знаходиться в межах території самої Аргентини.
На перший погляд, рішення здається справедливим: держава має відповідати за свої дії перед інвесторами. Але є один принциповий нюанс — акції YPF розміщені в Аргентині й регулюються аргентинським законодавством. Фактично суд США вперше в історії зобов’язав іноземний уряд передати державне майно, яке перебуває поза межами території Сполучених Штатів, до американського банку для подальшої передачі приватним компаніям.
Це рішення стало безпрецедентним прикладом екстериторіального втручання, коли суд однієї країни намагається поширити свою юрисдикцію на майно, що знаходиться на території іншої держави. Такий підхід безпосередньо зачіпає основоположні принципи державного суверенітету й імунітету держави від примусового виконання.
Саме тому низка держав, серед яких і Україна, вирішили подати Amicus Brief на підтримку Аргентини. Цей крок спрямований не на захист уряду Аргентини, а на захист згаданих вище принципів міжнародного права.
Що постановив суд
Суд у Нью-Йорку дійшов кількох дискусійних висновків.
По-перше, він заявив, що майно іноземної держави, розташоване за межами США, не користується імунітетом від примусового виконання. Аргумент простий: «згідно з буквальним змістом» FSIA (закон, що врегульовує питання імунітету іноземних держав на території США) імунітетом наділяється лише майно, яке перебуває на території Сполучених Штатів.
По-друге, суддя застосувала виняток із цього правила — п. 1610(а) FSIA. Він дозволяє виконання судового рішення щодо майна іноземної держави, якщо це майно використовується для комерційної діяльності у США. І тут суд фактично розширив зміст цього поняття:
-
Майно може вважатися таким, що «перебуває у США», якщо суд просто зобов’язує державу перемістити його туди. Інакше кажучи, майно вважається «американським» уже в момент судового наказу про переміщення майна, презюмуючи, що наказ суду буде виконано.
-
Майно вважається «використаним для комерційної діяльності в США», якщо держава використовує його будь-де, і лише пов’язана комерційна діяльність відбувається у США; при цьому комерційна діяльність здійснюється не безпосередньо державою, а третьою особою.
-
Тож для суду не мало значення, що Аргентина використовувала акції YPF в Аргентині, а не в США, і що комерційну діяльність у США вела сама компанія YPF, а не уряд. Суд просто визнав, що цього достатньо, аби визнати майно «комерційним».
Таке тлумачення різко спрощує критерії FSIA: тепер, щоб обійти імунітет державного активу від примусового виконання, кредитору достатньо показати, що державне майно будь-де у світі якось пов’язане з комерційною діяльністю в США.
По-третє, суд відхилив аргумент Аргентини про суперечності її національному законодавству. Закон Аргентини 2012 року прямо забороняє передачу державних акцій YPF без схвалення двома третинами парламенту. Але суд відповів, що Аргентина «завжди може отримати дозвіл Конгресу або просто змінити закон», щоб виконати американське рішення.
У підсумку Turnover Orders зобов’язують уряд Аргентини передати 51% акцій YPF на рахунок у Bank of New York Mellon у Нью-Йорку протягом 14 днів, після чого банк має протягом одного робочого дня передати ці акції позивачам.
Короткий зміст позиції держав у Amicus Brief
Перший і головний аргумент, викладений у документі, стосується принципів суверенної рівності та територіального суверенітету.
Згідно з принципом par in parem non habet imperium («рівний не має влади над рівним») жодна держава не може нав’язувати свою юрисдикцію іншій. Цей принцип закріплений у ст. 2(1) Статуту ООН, однак існував задовго до нього як норма звичаєвого міжнародного права. Він невід’ємно пов’язаний із принципом територіального суверенітету, який гарантує державі виключне право розпоряджатися власною територією, її майном і юрисдикцією.
Цей підхід чітко сформульований ще у справі Island of Palmas (Netherlands v. United States), де арбітраж підтвердив, що жодна держава не може здійснювати владу на території іншої без її згоди. Міжнародний суд ООН повторно підтвердив це положення у рішенні Germany v. Italy (Jurisdictional Immunities of the State).
Здавалося б, що це норми міжнародного, а не національного права, однак у США (як і в більшості держав світу) звичаєве міжнародне право є частиною національного права. Верховний суд США неодноразово підкреслював, що суди зобов’язані застосовувати міжнародно-правові норми при розгляді справ, які зачіпають інтереси іноземних держав (наприклад, справи The Paquete Habana, 1900; Sosa v. Alvarez-Machain, 2004; Banco Nacional de Cuba v. Sabbatino, 1964).
Отже, принципи суверенної рівності та територіального суверенітету діють як взаємодоповнюючі механізми:
-
перший захищає державу від втручання іноземних судів;
-
другий гарантує її повну автономію у межах власної території.
Порушення цих двох засад, як у випадку з Turnover Orders, означає фактичне ігнорування міжнародно-правової рівності держав.
Другий аргумент: принцип міжнародної ввічливості (comity) та розумності.
Amicus Вrief наголошує, що американські суди зобов’язані діяти з повагою до законів та інтересів іноземних держав — це основа доктрини international comity, або міжнародної ввічливості. Цей принцип вимагає, щоб суди утримувалися від рішень, які ставлять іншу державу в ситуацію конфлікту між її власним законодавством і вимогами іноземного суду.
Проте саме такий конфлікт і створили Turnover Orders. Вони прямо суперечать аргентинському закону 2012 року, який забороняє відчуження акцій YPF без схвалення двома третинами парламенту. На думку суду, для виконання рішення суду США Аргентина мала б або змінити свій закон, або отримати дозвіл парламенту, або укласти спеціальну угоду з позивачами, тобто зробити те, що жоден суверенний уряд не може робити за наказом іноземного суду.
Таке рішення не лише порушує міжнародні принципи, а й підриває авторитет американської судової системи, зокрема юрисдикції Нью-Йорка, яка є одним із ключових фінансових центрів світу. За таких умов іноземні державні компанії можуть обмежити або перевести свою комерційну діяльність в інші юрисдикції, остерігаючись ризику судового втручання у свої активи. Це зі свого боку негативно позначиться на довірі до США як до глобального фінансового хабу. Також якщо інші держави почнуть відповідати симетрично, то суди за кордоном можуть ухвалювати дзеркальні рішення щодо американських активів, створюючи загрозу для США як міжнародного фінансового гравця.
Підсумовуючи, у Turnover Orders суд фактично наказав іноземній державі змінити або обійти власне законодавство, поширивши дію американської юрисдикції на територію іншої держави, що є прямим порушенням принципів міжнародної ввічливості та розумності.
Чому це важливо для України
На перший погляд, участь України в історії з аргентинськими акціями може здаватися далекою від її інтересів. Проте ця ситуація має безпосереднє значення для інтересів України. З 2017 року Україна виступає відповідачем у справі за позовом ПАТ «Татнєфть» в судах США, зокрема в Південному окружному суді округу Нью-Йорк — тому самому суді, який видав Turnover Orders у аргентинській справі.
В межах справи проти України «Татнєфть» намагається примусово виконати арбітражне рішення на 112 млн доларів плюс відсотки річних. Це рішення було визнане американськими судами ще у січні 2021 року. Після цього «Татнєфть» ініціювала в США процедуру discovery proceedings — вимагала від суду дозволу на розкриття інформації щодо українських активів у всьому світі (окрім території України), щоб забезпечити можливість стягнення.
Формально це стандартна юридична процедура. Але фактично, з огляду на те, що «Татнєфть» повністю підконтрольна уряду Республіки Татарстан, однієї з адміністративних одиниць російської федерації (підпорядкованої Москві), її дії мають очевидний політичний підтекст. Республіку Татарстан, а також раду директорів «Татнєфті», очолює прем’єр-міністр Рустам Мініханов — представник системи, яка активно підтримує російську агресію проти України. Рустам Мініханов знаходиться під санкціями США.
Не випадково найактивніша фаза вимог «Татнєфті» щодо розкриття інформації щодо активів України припала на листопад 2021 — лютий 2022 року, тобто безпосередньо перед повномасштабним вторгненням. Після початку повномасштабної війни справа фактично зупинилась і не розглядалася до 2024 року.
У 2024-му «Татнєфть» подала клопотання про поновлення провадження в тому самому суді Нью-Йорка, який зараз розглядає справу Аргентини. Україна, цілком очікувано, заперечила, наголошуючи на неприйнятності подальшого розкриття інформації, як мінімум в обсягах, що витребовуються «Татнєфтью». Цю позицію повністю підтримав уряд США, який подав офіційну заяву про свій інтерес у справі — рідкісний і важливий жест на підтримку української держави.
Попри це у травні 2025 року суд поновив провадження, і сторони обмінялися оновленими позиціями. У своїй відповіді Україна наголосила, що контекст справи докорінно змінився, зокрема:
-
Татарстан є одним із регіонів — учасників війни проти України, а її підсанкційний прем’єр-міністр — головою ради директорів «Татнєфті»;
-
на його території розміщено завод із виробництва дронів Shahed, які використовуються російською армією;
-
об’єкт, який був предметом спору в арбітражі — Кременчуцький НПЗ, неодноразово ставав мішенню російських ударів.
Отже, для України участь у поданні Amicus Brief на підтримку Аргентини — не жест правової солідарності, а захист власних інтересів. Якщо рішення у справах Eton Park Capital Management v. Argentine Republic та Petersen Energía Inversora S.A.U. v. Argentine Republic залишаться в силі, це може стати прецедентом, який дозволить судам США вимагати від України того самого — передавати державне майно, що знаходиться за межами США, всупереч національному законодавству.
Український контекст: чому це має значення
Парадокс ситуації полягає в тому, що сьогодні саме «Татнєфть» посилається на інший аргентинський прецедент, щоб тиснути на Україну в американських судах. Йдеться про рішення у справі Republic of Argentina v. NML Capital, Ltd., у якій Верховний суд США розглядав подібне питання — чи може кредитор вимагати від іноземної держави розкриття інформації про її активи за межами США.
Тоді Аргентина, замість того, щоб наводити змістовні юридичні аргументи, просто заявила, що законодавство США взагалі не може змушувати іноземного суверена до такого розкриття. Суд, розглядаючи справу, погодився, що вимагати від держави інформацію про активи за межами США немає сенсу, адже стягнути їх у будь-якому разі неможливо. Але оскільки Аргентина не навела конкретних заперечень, суд задовольнив вимогу кредитора.
Сьогодні «Татнєфть» відверто спекулює цим рішенням, стверджуючи, що воно дозволяє вимагати від України розкриття інформації про її закордонні активи.
Україна ж у справі з «Татнєфтью» займає принципово іншу позицію: у своїх поданнях вона чітко заперечує можливість будь-якого розкриття будь-якої інформації про активи поза межами США. Такий підхід логічний і юридично обґрунтований та був підтриманий урядом США у наступному письмовому поданні до суду. Проте якщо Turnover Orders вистоять в апеляції та залишаться чинними, ця позиція втратить сенс: Україна фактично буде зобов’язана розкрити всю інформацію про свої закордонні активи, а в перспективі може отримати наказ про передачу цих активів під юрисдикцію США для подальшої передачі на користь «Татнєфті».
Наслідки такого сценарію вийдуть далеко за межі юриспруденції. Розкриття подібної інформації створює пряму загрозу національній безпеці України та інтересам країн-партнерів, адже немає сумнівів в тому, що ця інформація буде негайно передана спецслужбам рф. Ця позиція також була підтримана урядом США. Ба більше, до переліку «активів» можуть потрапити не тільки державні рахунки, а й міжнародна фінансова допомога, постачання товарів подвійного чи військового призначення, державні облігації тощо.
Ситуацію ускладнює те, що суди США вимагають спочатку повного розкриття інформації, а лише потім вирішують, чи захищений відповідний актив імунітетом та чи може він бути стягнений на задоволення вимог кредитора, на відміну від судів інших країн, наприклад, Великої Британії, де діє протилежний порядок. Це означає, що гіпотетично «Татнєфть» може отримати інформацію щодо всіх активів України, зокрема тих, які захищені імунітетом: насамперед це інформація про майно, що належить закордонним дипломатичним і консульським установам, а також активи, що використовуються для військових цілей. Ба більше, транзакції в доларах проходять через американські банки, а «Татнєфть» тлумачить поняття «держава Україна» максимально широко, включаючи «Нафтогаз», «Укроборонпром», Ощадбанк, Приватбанк та інші держкомпанії. За таких умов «Татнєфть» може отримати інформацію й навіть перехопити транзакцію не тільки Уряду України, а й низки державних компаній, зокрема прямо задіяних у забезпеченні війська товарами військового призначення.
Якщо ця інформація потрапить до рук російської сторони, це відкриє для неї необмежені можливості:
-
ініціювати арешти чи блокування українського майна за кордоном;
-
паралізувати зовнішньоекономічну діяльність України;
-
здійснювати диверсії проти стратегічних активів держави.
Саме тому результат розгляду справ Eton Park та Petersen в апеляційному суді США має не лише юридичне, а й геополітичне значення не тільки для Аргентини, а й для України.