Обговорення заборони чи застосування допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства в Україні завжди було предметом гострих дискусій.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
10 серпня 2026 року було зареєстровано два законопроєкти — № 15506 та № 15507, якими пропонується внести зміни до низки нормативно-правових актів України у сфері регулювання ДРТ. Запропоноване регулювання, зокрема, передбачає заборону застосування методу сурогатного материнства на користь іноземців та осіб без громадянства у визначених законопроєктом випадках, а також встановлення кримінальної відповідальності за організацію, проведення процедур ДРТ методом сурогатного материнства або укладення відповідних договорів у таких випадках.
При цьому законопроєкт № 15507 є основним матеріально-правовим проєктом, а № 15506 — його кримінально-правовим продовженням. Вони напряму взаємопов’язані: кожен передбачає набрання чинності одночасно з іншим.
Нижче наведемо короткий юридичний аналіз запропонованих нововведень, акцентуючи увагу на медичних закладах, оскільки саме для них зазначені законопроєкти створюють найбільш істотні ризики.
Обмеження кола осіб, щодо яких застосовується сурогатне материнство, за громадянством і критерієм проживання
Частина 1 проєкту № 15507 пропонує доповнити статтю 123 СК України:
4. Дозволити сурогатне материнство лише якщо обоє з подружжя (або один із подружжя у передбаченому законом випадку) є громадянами України і постійно проживають в Україні не менше трьох років до укладення договору.
5. Водночас заборонити застосування методики сурогатного материнства на користь іноземців та осіб без громадянства, крім випадків, якщо один із подружжя є громадянином України.
Першою проблемою є нечіткість формулювання «постійно проживають». Проєкт не визначає, що саме означає ця фраза — фактичне проживання; зареєстроване місце проживання; наявність посвідки на постійне проживання; податкове резидентство; перебування на території України тощо. Тому виникає питання, яким документом клініка зможе підтвердити три роки постійного проживання пацієнтів.
Також не зовсім зрозуміло, який саме передбачений законом випадок мають на увазі автори законопроєкту у ч. 4, і чому трирічний критерій постійного проживання на території України не встановлюється у ч. 5 змін до ст. 123 СК України, тобто для змішаного подружжя іноземця і громадянина України.
Наступним серйозним питанням є те, чим мотивується встановлення саме трирічного строку постійного проживання громадян України на території України до моменту укладення договору сурогатного материнства? Які ризики для прав дитини або державних інтересів усуваються саме після спливу трьох років, але не усуваються після одного чи двох років?
Звісно, є певне раціональне зерно в самій ідеї вимагати певного зв'язку з Україною задля запобігання використанню України як юрисдикції для репродуктивного туризму. Однак, до прикладу, особа, яка прожила в Україні 30 років, але змушена була виїхати через повномасштабне вторгнення рф на 2,5 роки, за законопроєктом виявиться менш «допустимою», ніж особа, яка прожила в Україні лише три роки.
Тому у разі відсутності належного обгрунтування три роки виглядають певною мірою довільним законодавчим порогом.
І, звичайно, найбільш обговорюваним наразі є питання тотальної заборони застосування методу сурогатного материнства для іноземних подружніх пар.
Безумовно, держава має право встановлювати правове регулювання сурогатного материнства, однак таке обмеження має відповідати вимогам необхідності та пропорційності. І ще важливіше: заборона не повинна бути побудована за логікою «іноземець = чорний ринок = потенційний покупець дитини».
На цьому тлі репродуктивна спільнота хотіла б почути реальний причинний зв'язок між іноземним громадянством і тим ризиком, який держава намагається усунути.
Захист прав дитини?
Як випливає з пояснювальної записки до законопроєкту № 15506, проведення програм СМ для іноземців створює високі ризики порушення прав дитини, зокрема загрозу її нелегального транскордонного переміщення, та унеможливлює здійснення ефективного державного, адміністративного й дипломатичного контролю за безпекою та подальшою долею дитини з боку компетентних органів України
Але ж реєстрація народжених дітей у програмах сурогатного материнства проводиться відділами ДРАЦС України на законних підставах, і вже роками напрацьовані алгоритми оформлення проїзних документів у посольствах/консульствах держав громадянської належності генетичних батьків. Тому перешкод під час процедури встановлення походження дитини, визнання батьківських прав пацієнтів, легалізації іноземних документів про народження, а також набуття дитиною громадянства країни походження батьків та отримання паспорта для легального перетину державного кордону не вбачається.
Що стосується подальшого контролю з боку Української держави за подальшою долею дитини, то згідно з нормами міжнародного приватного права така дитина набуває громадянства країни своїх генетичних батьків, і тут не зовсім зрозуміло, чи відстежує Україна долю всіх дітей, народжених іноземцями на нашій території як з використанням ДРТ, так і без нього?
Якими міжнародно-правовими документами такий контроль передбачений?
Захист сурогатних матерів?
Надалі автори законопроєктів зауважують, що відсутність чітких законодавчих обмежень у частині застосування технологій ДРТ дозволяє суб'єктам господарювання (приватним медичним закладам та посередницьким агентствам) використовувати репродуктивну функцію жінок з метою отримання неправомірної вигоди. Це призводить до укладення угод на завідомо кабальних умовах, приховування медичних і юридичних ризиків для сурогатних матерів та тінізації відповідного сектору медичних послуг.
З цього знову ж таки випливає презумпція, що всі договори у сфері СМ є незаконними і укладаються сурогатними матерями під впливом психологічного й ледь не фізичного тиску через складні життєві умови. Але яку загрозу несуть випадки, коли жінка вступає у програму як сурогатна мати усвідомлено, отримавши попередню консультацію та будучи поінформованою про всі процедури і юридичну сторону, щодо якої організовано належний супровід під час вагітності та пологів та яка отримує належну винагороду за нотаріально посвідченою цивільно-правовою угодою?
Водночас яким чином саме ця заборона захищає жінку? Бо якщо українська жінка добровільно погоджується на програму з українською сім'єю, ризики медичної експлуатації, фінансового тиску або психологічного примусу нікуди автоматично не зникають.
На наш погляд, для захисту сурогатної матері більш дієвими інструментами могли б бути медичні гарантії, консультація незалежного юриста, психологічна допомога, страхування, контроль змісту договору, а не категорична заборона укладення договорів з іноземними подружніми парами.
Невиконання зобов’язань під час війни?
Окрім того, законотворець вказує як відвернену шкоду ризики зловживань та невиконання зобов'язань: у випадках виникнення форс-мажорних обставин (епідемії, режим надзвичайного або воєнного стану тощо). Задля справедливості хотілося б зазначити, що, на жаль, такі ризики зараз притаманні всім галузям в Україні. Чи є це приводом заборонити всі види господарської діяльності?
Нова вимога щодо реєстрації народження дитини
Паралельно законопроєктом № 15507 планується внести зміни до Закону «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» і для реєстрації дитини, народженої сурогатною матір'ю, вимагати подання:
- документів про громадянство України щонайменше одного з генетичних батьків;
- висновку закладу охорони здоров'я про відповідність процедури вимогам законодавства України.
У цьому аспекті великим викликом є другий пункт — фактичне розширення повноважень закладу охорони здоров’я. Адже на практиці медзаклад зобов’язаний буде підтвердити не лише те, що він надав медичну послугу, а те, що вся процедура була законною. А це вже виходить за межі суто медичної компетенції, враховуючи, що лікар не є службовцем органу ДРАЦС, Державної міграційної служби України, нотаріусом і не має доступу до відповідних державних реєстрів. За новим регулюванням вся відповідальність за відповідність процедури законодавству з незрозумілих причин фактично перекладатиметься на заклад охорони здоров’я.
Внесення змін до ст. 48 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я»
У разі прийняття законопроєкту № 15507 положення про надання медичних послуг з використанням ДРТ методом сурогатного материнства виключно громадянам України, крім випадків, передбачених Сімейним кодексом України, буде внесено безпосередньо до ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
При цьому на заклади охорони здоров'я покладається обов’язок здійснювати перевірку громадянства та документів, що посвідчують особу потенційних генетичних батьків, перед початком застосування допоміжних репродуктивних технологій у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Якщо перевірка медзакладами паспортів пацієнтів є стандартною процедурою, зокрема для ведення медичної документації, електронної системи охорони здоров'я, оформлення договору про медичне обслуговування тощо, то перевірка громадянства, а тим більше строків постійного проживання на території України, знову ж таки виходить за межі типових повноважень закладу охорони здоров’я.
Окрім того, законопроєктом не деталізовано, які документи є достатніми для перевірки і яким чином вони мають підлягати перевірці — звичайним переглядом оригіналів або через доступ до певних державних реєстрів. Проєкт говорить: «у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади...» Тобто закон встановлює обов'язок зараз, але механізм його виконання залишає майбутньому підзаконному акту. За таких умов залишається під питанням, що робити клініці в період між набранням чинності законом і затвердженням відповідного порядку?
Зміни у статусі іноземців та осіб без громадянства
Окрім того, законопроєкт № 15507 передбачає внесення змін до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»: “Наявність укладеного договору про сурогатне материнство або факт народження дитини сурогатною матір'ю на території України не є підставою для продовження строку перебування іноземця чи особи без громадянства в Україні або отримання посвідки на тимчасове чи постійне проживання».
Таке регулювання вочевидь створює певну правову невизначеність у сфері міграційного статусу іноземців: попри те, що сурогатне материнство законопроєктом № 15506 визначається як метод лікування безпліддя, № 15507 прямо виключає укладення договору про сурогатне материнство та народження дитини сурогатною матір’ю з підстав для продовження строку перебування в Україні. Але ж саме лікування вказано однією із перших, тобто найвагоміших, підстав у чинному Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання.
І якщо припустити, що іноземна пара має намір прибути в Україну за певний проміжок часу до пологів, або уявити собі найгірший сценарій, що дитині після народження потребуватиметься тривале лікування або догляд в Україні, і її законних батьків не матимуть можливості перебувати у країні на законних підставах, хто піклуватиметься про неї і чи відповідатиме таке положення найвищим інтересам дитини.
Таке обмеження, очевидно, спрямоване на недопущення використання програм сурогатного материнства як самостійної підстави для легалізації тривалого перебування іноземців в Україні. Проте допускаючи участь окремих категорій іноземців до участі у програмах сурогатного материнства, досить дивно, що законопроєкт не передбачає для них спеціальної міграційної підстави для перебування в Україні на період реалізації такої програми.
Реєстр договорів сурогатного материнства та суб’єктів господарювання у сфері репродуктивної медицини
Останнім абзацом прикінцеві положення №15507 зобов'язують Кабінет Міністрів України розробити та запровадити Єдиний державний реєстр договорів сурогатного материнства та суб'єктів господарювання у сфері репродуктивної медицини.
Ідея запровадження реєстру як інструменту державного контролю цілком зрозуміла. Тому найімовірніше реєстр буде не просто інформаційним, а матиме певне правовстановлювальне значення, про яке, однак, у законопроєктах поки що також не згадується.
Це потенційно дуже масштабна контраверсійна система, при тому, що сам законопроєкт не визначає ані держателя реєстру, ані перелік відомостей, які мали б увійти; хто та саме головне — з якою метою матиме до нього доступ.
Сама назва реєстру теж викликає питання — поняття «суб'єкти господарювання у сфері репродуктивної медицини» значно ширше, ніж «суб'єкти, які застосовують сурогатне материнство». До того ж, теоретично це можуть бути не лише суб’єкти господарювання охорони здоров’я, а й юридичні компанії — агентства сурогатного материнства, фізичні особи-підприємці, лабораторії, банки репродуктивних клітин тощо. Тут у законопроєкті бажано чітко визначити, які саме суб'єкти та договори (доволі різні за своєю правовою природою об’єкти) підлягають включенню, та з якими правовими наслідками буде пов’язане внесення/невнесення до реєстру.
Перехідна норма — договори, укладені до прийняття закону
Законопроєкт № 15507 передбачає, що договори, укладені до набрання чинності законом за участю іноземців або осіб без громадянства, зберігають чинність до повного виконання, але не довше ніж 9 місяців.
За таких умов може виникнути серйозна практична проблема перехідного регулювання. Адже програма сурогатного материнства за своєю природою може тривати довше ніж 9 місяців.
Якщо пологи відбудуться після спливу зазначеного строку, проєкт не надає відповіді на запитання, хто відповідатиме за дитину, чи можна буде зареєструвати народження, хто визнаватиметься батьками тощо.
Кримінальна відповідальність
І врешті-решт законопроєкт № 15506 пропонує нову статтю 149¹ КК України, відповідно до якої кримінальним правопорушенням будуть такі діяння:
- організація;
- проведення процедур ДРТ за методикою сурогатного материнства;
- укладення відповідних договорів, якщо потенційними батьками є іноземці або особи без громадянства, які не перебувають у шлюбі з громадянами України, що каратиметься позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Подібна редакція також містить певні колізії та невизначені терміни, які можуть створювати проблеми як для правозастосування, так і для самої кримінальної кваліфікації.
Наприклад, хто є «організатором» програми сурогатного материнства? Клініка, яка прийняла пацієнтів, перевірила документи і провела медичну процедуру, чи агентство, яке веде комунікацію з пацієнтами і здійснило підбір сурогатної матері? Проєкт не розмежовує ці ролі.
Поняття «проведення процедур» ще ширше. Фактично лікар, який проводить стимуляцію, здійснює пункцію, проводить ембріотрансфер, здійснює медичний супровід, може підпадати під це поняття. І це вже принципово інша ситуація, ніж класична цивільно-правова відповідальність клініки.
Найтяжчий склад цього злочину становлять дії, вчинені організованою групою або якщо вони спричинили тяжкі наслідки (карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна). Примітка вказує на те, що тяжкі наслідки — шкода, яка в 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Цей механізм видається дуже механічним, оскільки відсутня будь-яка деталізація тяжких наслідків для цього злочину. Що мали автори на увазі — фізичну, моральну шкоду, шкоду здоров’ю, шкоду дитині або сурогатній матері, потенційним батькам, і як її виміряти у грошовому еквіваленті? Все це потребує уточнення.
При цьому суб’єкти законодавчої ініціативи чесно зізнаються, що наразі правоохоронні органи змушені кваліфікувати подібні протиправні дії за загальною статтею 149 Кримінального кодексу України («Торгівля людьми»), що ускладнює доказування через відсутність спеціального складу правопорушення, орієнтованого саме на специфіку сфери допоміжних репродуктивних технологій. І сподіваються на те, що така кардинальна заміна загальної кваліфікації на спеціальну дозволить правоохоронним органам чітко фіксувати специфічні ознаки правопорушення, уникаючи розмитих формулювань під час досудового розслідування.
Звісно, у разі прийняття законопроєктів ефективність досудового розслідування значно зросте, оскільки сам факт організації програми сурогатного материнства для іноземців — без жодного аналізу завданої шкоди чи ризику її заподіяння у конкретній справі — буде вже доведеним фактом вчинення злочину. Чи витримає така жорстка модель перевірку на пропорційність, час покаже.
Звичайно, жодним чином не хочемо применшувати наявність у сфері СМ багатьох проблем, не лише законодавчих, а й спричинених діяльністю незначної кількості недобросовісних суб’єктів ринку.
З іншого боку, чому іноземець не може брати участь у цілком законній, контрольованій процедурі ДРТ методом сурогатного материнства? Адже законодавець сам весь час повторює тезу про відсутність комплексного нормативно-правового регулювання застосування ДРТ. А воно якраз могло б містити чіткі механізми захисту всіх учасників лікувальних програм (до прикладу, встановлення чітких правових та етичних вимог до діяльності агентств сурогатного материнства, запровадження обов’язкового юридичного та психологічного консультування сурогатних матерів, розробка типових договорів у сфері СМ, перевірка генетичної спорідненості новонародженої дитини з батьками тощо).
Отже, у цілому законопроєкти № 15506 та № 15507 спрямовані на радикальне обмеження та посилення державного контролю за сурогатним материнством, особливо у випадках участі іноземців, із одночасним запровадженням нових обов’язків для закладів охорони здоров’я та кримінальної відповідальності за порушення встановлених вимог. Водночас їхня редакція містить низку юридичних прогалин, невизначеностей та необґрунтованих нововведень, які можуть створити значні правозастосовні та кримінально-правові ризики насамперед для медичних закладів, а також для захисту прав усіх інших учасників лікувальних програм ДРТ методом сурогатного материнства та новонароджених дітей, і потребують суттєвого перегляду та доопрацювання.