Попри реформу кримінальної юстиції та запровадження змагальної моделі процесу, на практиці діяльність органів досудового розслідування і прокуратури досі значною мірою оцінюється через кількісні показники: кількість завершених розслідувань, повідомлень про підозру та обвинувальних актів, направлених до суду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Такий підхід нерідко створює передумови для використання окремих процесуальних механізмів не за їхнім прямим призначенням, а для вирішення внутрішньовідомчих завдань.
Одним із прикладів є практика затягування відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку статті 290 КПК України, що може призводити до порушення принципу розумних строків та створювати процесуальний дисбаланс між сторонами обвинувачення і захисту.
Використання процесуальних механізмів для забезпечення статистичного благополуччя
На практиці наявні випадки маніпуляцій стороною обвинувачення певними процесуальними нормами з метою забезпечення так званої статистичної звітності. У розрізі цього хотілося б звернути увагу на таку важливу стадію досудового розслідування, як його завершення та відкриття матеріалів.
Після завершення досудового розслідування кримінальне провадження переходить у стадію відкриття матеріалів сторонам відповідно до ст. 290 КПК України. Ця норма покликана забезпечити ключовий елемент справедливого процесу — реальну можливість стороні захисту ознайомитися з усіма доказами обвинувачення, підготувати правову позицію та належним чином реалізувати свої процесуальні права. Однак на практиці дедалі частіше виникає ситуація, коли прокурори та слідчі зловживають цією процедурою.
Так, після формального повідомлення про завершення досудового розслідування сторона обвинувачення нерідко не надає матеріали кримінального провадження стороні захисту в розумні строки або фактично блокує доступ до них. Це може проявлятися у формі затягування з визначенням місця та часу ознайомлення, надання матеріалів частинами без об’єктивних причин, створення технічних або організаційних перешкод, формального повідомлення про відкриття матеріалів без реальної можливості їх перегляду.
Фактично це означає, що стадія, яка має бути завершальною перед передачею обвинувального акта до суду, штучно розтягується на невизначений термін.
Мотиви зловживання сторони обвинувачення
Такі дії часто мають прагматичне підґрунтя. Основна мета — контроль за процесуальними строками. Оскільки після відкриття матеріалів строки досудового розслідування фактично зупиняються на період ознайомлення сторін, сторона обвинувачення отримує можливість маніпулювати статистичними показниками, зокрема відкладати направлення обвинувального акта до суду, «підганяти» показники розкриття та завершення справ під звітні періоди, уникати відповідальності за порушення строків досудового розслідування.
Отже, процесуальний інструмент, який мав би гарантувати права захисту, перетворюється на засіб адміністративного та статистичного маніпулювання.
Неврегульованість процедури оскарження бездіяльності сторони обвинувачення
Особливо гостро проблема проявляється у відсутності ефективних механізмів впливу на таку поведінку. Сторона захисту фактично позбавлена можливості отримати доступ до матеріалів, водночас не передбачений і механізм встановлення через суд чітких строків для відкриття матеріалів. Крім того, кримінальне процесуальне законодавство не передбачає процедури оскарження бездіяльності прокурора чи слідчого саме з цього питання.
Суди зазвичай займають обережну позицію, вважаючи ці питання дискрецією сторони обвинувачення на стадії досудового розслідування. У результаті захист опиняється у процесуально слабшому становищі.
Наприклад, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2025 року у справі № 991/4818/25 (провадження 1-кс/991/4873/25) залишено без розгляду клопотання захисника підозрюваного про встановлення строку, після спливу якого прокурори та слідчі у кримінальному провадженні вважатимуться такими, що реалізували свої зобов’язання надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в їх розпорядженні. Рішення мотивоване тим, що порушене захисником у клопотанні не належить до повноважень слідчої судді згідно з КПК України.
З аналогічних підстав ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва відмовлено у відкритті провадження за скаргою підозрюваного на бездіяльність слідчого, яка полягала у неналежному виконанні статті 290 КПК України та ненаданні матеріалів досудового розслідування вказаного кримінального провадження на ознайомлення (справа № 761/28237/25, провадження № 1-кс/761/18632/2025). Таку ж позицію займає, зокрема, і Київський апеляційний суд у справі № 757/46642/25 (провадження № 11-сс/824/7905/2025).
Порушення фундаментальних принципів
Така практика прямо суперечить базовим засадам кримінального провадження та грубо порушує їх. Зокрема, сторона обвинувачення отримує можливість одноосібно контролювати хід завершальної стадії розслідування, тоді як захист не має дієвих інструментів реагування. Це створює дисбаланс процесуальних можливостей та порушує засаду рівності сторін.
Не менш важливо підкреслити й порушення принципу розумності строків. Так, штучне затягування відкриття матеріалів призводить до невиправданого продовження кримінального провадження. При цьому підозрюваний може перебувати під процесуальними обмеженнями у виді заходів забезпечення кримінального провадження.
І наостанок, без повного і своєчасного доступу до матеріалів кримінального провадження сторона захисту не може належно підготуватися до судового розгляду, що суттєво порушує право на ефективний захист.
Системне використання таких практик підриває довіру до кримінальної юстиції. Воно створює враження, що процесуальні норми використовуються не для забезпечення справедливості, а для досягнення внутрішньовідомчих цілей. Крім того, це формує небезпечний прецедент, коли формальне дотримання закону маскує його фактичне порушення.
Дії сторони захисту у разі зловживання правами стороною обвинувачення
Хоча процесуальні можливості сторони захисту на цій стадії є обмеженими, це не означає повної відсутності інструментів реагування на зловживання з боку слідчого чи прокурора. Важливо діяти системно, фіксуючи кожне порушення та формуючи підґрунтя для подальшого процесуального захисту.
Передусім доцільно документувати всі факти ненадання або затягування відкриття матеріалів. Йдеться про направлення письмових клопотань із вимогою надати доступ до матеріалів, фіксацію відсутності відповіді або формального її надання.
Також досить ефективним кроком є подання скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора, зокрема керівникам органу досудового розслідування або прокуратури, акцентуючи на порушенні принципів розумності строків і рівності сторін.
У певних випадках варто розглядати й можливість дисциплінарних скарг щодо прокурорів, якщо їхні дії мають системний або очевидно недобросовісний характер.
Висновок
Проблема ненадання матеріалів кримінального провадження стороні захисту після завершення досудового розслідування є не лише питанням процесуальної дисципліни, а й викликом фундаментальним принципам кримінального процесу. Відсутність ефективного судового контролю за цією стадією створює можливості для зловживань та порушення прав людини.
Очевидною є потреба у чіткому нормативному визначенні строків відкриття матеріалів, запровадженні дієвих механізмів судового контролю, встановленні відповідальності за безпідставне затягування та надання стороні захисту можливості отримувати матеріали для ознайомлення шляхом подання клопотань слідчому судді.
Без цього стадія, яка повинна гарантувати прозорість і справедливість процесу, і надалі залишатиметься інструментом процесуальних маніпуляцій.