Укладання угод про визнання винуватості стає поширеною формою завершення гучних справ white-collar crimes (WCC). Правники часто вважають згаданий інститут вагомим досягненням українського законодавця, зважаючи на його суттєві переваги як для держави й правоохоронців, так і для обвинувачених та адвокатів. І хоча укладення угод є поширеною практикою навіть у зразково демократичних країнах, досить часто такий фінал справ зазнає критики та викликає вкрай неоднозначну реакцію в українських медіа й суспільстві.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Незалежним арбітром, який покликаний вирішити, чи має право угода між прокурором та обвинуваченим на життя, виступає суд. Проте й суд зобов’язаний діяти в чіткій законодавчій рамці та брати до уваги виключно ті обставини, які визначені Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК України). У цій статті проведено аналіз відповідних положень законодавства та детально досліджено практику оцінювання суддями Вищого антикорупційного суду (ВАКС, суд) критерію наявності інтересу суспільства в укладенні угод про визнання винуватості у WCC-справах.
Хто та коли має право на укладення угоди про визнання винуватості
Особливим порядком кримінального провадження є провадження на підставі угод. Глава 35 КПК України передбачає два види угод — угоду про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, а також угоду між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, що є характерним для справ білокомірцевої злочинності. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Проте право укласти таку угоду не є абсолютним, і законодавець прив’язує надання такої можливості як до виду та тяжкості злочину, так і до дотримання обвинуваченим певних умов.
Наприклад, угоди про визнання винуватості у корупційних кримінальних правопорушеннях та кримінальних правопорушеннях, пов’язаних із корупцією, можуть бути укладені за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи (осіб) у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного із корупцією, та якщо інформація щодо вчинення такою особою (особами) кримінального правопорушення буде підтверджена доказами й за умови повного або часткового (з урахуванням характеру та ступеня участі особи у вчиненні злочину) відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані). При цьому угода з організатором корупційного чи пов’язаного із корупцією злочину може бути укладена тільки за таких обставин та за умови викриття ним іншого організатора корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов’язаного із корупцією.
У справах за фактами вчинення корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, укладення угод про визнання винуватості можливе у разі відсутності ознак вчинення цих кримінальних правопорушень у співучасті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження і за умови повного відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо таких збитків або шкоди було завдано).
Укласти угоду можна в будь-який момент після повідомлення особі про підозру і до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Проте, крім дотримання зазначених вище умов, прокурор, приймаючи рішення про можливість укладення угоди про визнання винуватості, зобов’язаний врахувати обставини, визначені ст. 470 КПК України, зокрема:
1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;
2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри);
3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Крім того, варто врахувати, що часто в WCC-справах, зокрема у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, угода про визнання винуватості не тільки аналізується з погляду сприяння людини у проведенні розслідування, тяжкості обвинувачення, наявності суспільного інтересу, а й сам факт укладення угоди та її умови погоджуються з керівництвом прокуратури, залежно від ступеня тяжкості інкримінованого правопорушення.
Умови угоди: обов’язкові та не дуже
Відповідність зазначеним вище вимогам закону — перший крок на шляху до укладення угоди про визнання винуватості. Наступний — узгодження сторонами її умов. Законодавець чітко визначає зміст угоди про визнання винуватості у ст. 472 КПК України та відносить до її складових відомості про:
- сторони такої угоди;
- формулювання підозри чи обвинувачення та його правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
- істотні для відповідного кримінального провадження обставини;
- беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення;
- обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце);
- умови часткового звільнення підозрюваного чи обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків унаслідок вчинення ним кримінального правопорушення;
- узгоджене покарання та згода підозрюваного чи обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням;
- умови застосування спеціальної конфіскації;
- наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України;
- наслідки невиконання угоди;
- дату її укладення та підписи сторін.
Із системного аналізу норм КПК випливає, що до обов’язкових умов угод у WCC-справах належить викриття підозрюваним чи обвинуваченим інших осіб у вчиненні будь-яких корупційних чи пов’язаних із корупцією кримінальних правопорушень і така інформація має бути підтверджена доказами, а також повне відшкодування збитків або шкоди.
Водночас практика застосування інституту угод засвідчила існування й інших умов, які не передбачені законом, але набули активного поширення. До прикладу, добровільне взяття на себе підозрюваним чи обвинуваченим обовʼязку перерахувати кошти на підтримку Збройних Сил України.
Роль суду в угодах про визнання винуватості
Досягнення згоди щодо укладення угоди сторонами кримінального провадження та погодження її умов ще не означають автоматичного втілення такої угоди в життя, оскільки саме суд приймає рішення, чи затверджувати таку угоду, чи, навпаки, відмовити в її затвердженні.
На суддю як незалежного арбітра покладається обов’язок переконатися, чи повністю обвинувачений розуміє:
1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов’язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:
мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;
мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;
допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;
2) наслідки укладення та затвердження угод, передбачені ст. 473 КПК України;
3) характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим;
4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд зобов’язаний переконатися, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Для з’ясування добровільності укладення угоди у разі потреби суд має право витребовувати документи, в тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх.
Під час прийняття рішення щодо доцільності затвердження угоди про визнання винуватості або про відмову в такій угоді суд повинен детально проаналізувати всі обставини справи та особу обвинуваченого. За наслідками такого аналізу суд може прийняти рішення про відмову в затвердженні угоди та навіть зобовʼязаний це зробити у випадках, коли:
1) умови угоди суперечать вимогам КПК та/або закону, в тому числі допущено неправильну правову кваліфікацію кримінального правопорушення, яке є тяжчим, ніж те, щодо якого передбачено можливість укладення угоди;
2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним або сторони не примирилися;
5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань;
6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
Як зрозуміти, чи є інтерес суспільства в умовах угоди?
Одним із найбільш дискусійних критеріїв відмови суду в затвердженні угоди є невідповідність умов такої угоди інтересам суспільства. Неоднозначність тлумачення такої категорії може стати як рятівним колом для обвинуваченого, так і, навпаки, призвести до відмови суду в затвердженні угоди про визнання винуватості. Проте насамперед варто зрозуміти, що означає суспільний інтерес для тих, хто ухвалюватиме відповідні рішення.
У справі № 991/2053/22 судді ВАКС зазначили, що під суспільним інтересом у кримінальному процесі розуміють певні вигоди для всього суспільства, без задоволення яких неможливо забезпечити його всебічний, стабільний та демократичний розвиток. Вони визнані державою, забезпечені правом, а їх задоволення є гарантією існування і розвитку суспільства в цілому. Суспільний інтерес — це те, що спонукає діяти так, а не інакше заради блага всього суспільства та окремої людини.
У кримінальному провадженні суспільний інтерес загалом виражений у його завданнях, визначених статтею 2 КПК України, та полягає у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності у міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. З урахуванням комплексності й неоднорідності завдань кримінального провадження оцінюючи суспільний інтерес, суд має встановити баланс між зацікавленістю обвинуваченого отримати м`якше покарання та запитом суспільства отримати від обвинуваченого щось на заміну такому пом`якшенню.
Попри абстрактний характер поняття «суспільний інтерес», зазначена норма процесуального закону досить чітко його розкриває та дає зрозуміти, в якому саме аспекті повинні оцінюватися умови угоди про визнання винуватості, щоб відповідати інтересам суспільства.
Крім того, у справі № 991/1573/23 суд зазначив, що за своєю правовою природою угода про визнання винуватості є ключовим інструментом узгодження інтересів: з одного боку держави (публічний або суспільний інтерес), з іншого — підозрюваного або обвинуваченого. В узагальненому вигляді суспільний інтерес є інтересом суспільства або усередненого представника цієї спільноти, пов`язаний із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку.
В угодах наявність суспільного інтересу обґрунтована: 1) забезпеченням швидкого судового провадження, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання підозрюваних за вчинення кримінального правопорушення, викритті інших причетних осіб; 2) запобіганням повторному вчиненню кримінальних правопорушень як самими підозрюваними, так і іншими особами.
Практика суду на користь затвердження угод
Як зазначалося вище, відповідність умов угоди про визнання винуватості у WCC-справах інтересам суспільства є однією з важливих передумов затвердження такої угоди судом. При цьому така категорія, як «інтерес суспільства», має цілком чіткі прояви у конкретних справах.
Так, у справі № 991/2053/22 суд зазначив, що показання обвинуваченого як учасника кримінальних правопорушень сприятимуть узгодженню всіх доказів, викристалізації фактичних обставин вчинення злочинів, розмежуванню ролей співучасників та притягненню до кримінальної відповідальності всіх причетних, що також становить суспільний інтерес, який полягає в тому, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності у міру своєї вини.
Водночас суспільний інтерес у цьому провадженні полягає у загальній та спеціальній превенції, яка завжди відбувається внаслідок притягнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, до кримінальної відповідальності, коли сам обвинувачений та інші особи (на його прикладі) мають можливість оцінити негативні наслідки вчинення кримінальних правопорушень та відмовитися від їх вчинення у майбутньому.
Затвердження угоди про визнання винуватості сприятиме запобіганню, виявленню чи припиненню більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких злочинів за рахунок зменшення процесуального навантаження на прокурорів у цьому кримінальному провадженні та зміщення акцентів на інші провадження, значно заощадить ресурс, який держава витратить у разі, якщо угоду буде затверджено і призначено узгоджене покарання, у результаті чого мінімізується ймовірність оскарження кінцевого судового рішення в апеляційному та касаційному порядку.
Схожою є й позиція у справі № 991/1573/23, де, на думку суду, затвердження угод про визнання винуватості впливатиме на усвідомлення іншими особами караності злочинних діянь, сприятиме прагненню суспільства до правослухняної поведінки, гарантуватиме невідворотність покарання, а також забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінального провадження, досягнення цілей та завдань кримінального провадження за мінімальних витрат державних ресурсів, особистих ресурсів учасників кримінального провадження, а також зменшить навантаження на прокуратуру, адвокатів і суд.
У вироку в справі № 991/3607/20 суд зазначив, що умови угоди відповідають інтересам суспільства, оскільки затвердження угоди свідчить про швидке здійснення судового провадження, яке забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинене ним корупційне правопорушення з метою виправлення останнього. Крім того, зазначене впливатиме на усвідомлення іншими особами караності злочинних діянь, сприятиме формуванню у суспільства антикорупційної правосвідомості та свідчитиме про невідворотність покарання.
Особливої уваги заслуговує й аналіз критерію відповідності укладення угоди інтересам суспільства у гучній справі, у якій обвинувачений на час вчинення кримінального правопорушення очолював найвищий судовий орган у системі судоустрою України (справа № 991/1692/24). Суд дійшов висновку, що умови угоди відповідають інтересам суспільства:
- і в частині запобігання вчиненню обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, у тому числі більш тяжких, адже передбачені угодою зобов`язання обвинуваченого, а також узгоджений сторонами вид і розмір покарання, який обвинувачений відбуватиме реально, є такими, що здатні забезпечити належний превентивний ефект, сформувати в обвинуваченого стійке усвідомлення неприпустимості протиправної поведінки та утримати його від вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому.
Корупційне правопорушення безпосередньо було повʼязане з його професійною діяльністю. Зазіхання на незалежність діяльності найвищого судового органу істотно підірвало довіру суспільства до діяльності судової системи в Україні та міжнародний авторитет. Отже, лише реальне покарання є тією важливою складовою цієї угоди, що підкреслює суспільний інтерес, невідворотність покарання та відновлення довіри до правосуддя.
Ба більше, застосування спеціальної конфіскації до коштів, вилучених під час обшуків, що були предметом кримінального правопорушення, а також коштів, на які було перетворено предмет кримінального правопорушення, сприятиме формуванню в обвинуваченого переконання про неможливість отримання будь-якого матеріального зиску від вчинення суспільно небезпечних діянь.
Наведене в сукупності, на переконання суду, здатне забезпечити спеціально-превентивний ефект.
- і в частині як покарання, так і взятих зобов’язань, які здатні досягти і цілі загальної превенції, продемонструвавши суспільству невідворотність покарання та сувору протидію держави проявам злочинності, у тому числі корупційної.
Особливого значення наведене набуває з огляду на статус обвинуваченого. Так, обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, перебуваючи на посаді судді найвищого суду в системі судоустрою України — Верховного Суду та обіймаючи адміністративну посаду — голови цього суду. Його діяльність та поведінка перебувають у полі підвищеної суспільної уваги та здатні впливати на формування суспільних уявлень щодо допустимості або неприпустимості певних моделей поведінки. За таких обставин застосування до обвинуваченого реальних та відчутних кримінально-правових наслідків має підвищене значення для досягнення цілей загальної превенції, оскільки демонструє рівність усіх перед законом та відсутність привілеїв чи імунітету від кримінальної відповідальності у зв`язку з публічним статусом особи.
Про наявність суспільного інтересу суд дійшов висновку й у справі № 991/4190/26, де одне з інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень належить до корупційних. Зважаючи на притаманну корупційним злочинам латентність, судове провадження за загальною процедурою у таких кримінальних провадженнях характеризується підвищеною складністю та тривалістю.
На користь висновку суду про тривалість судового розгляду кримінального провадження стосовно обвинуваченого в загальному порядку свідчить і той факт, що обсяг матеріалів первинного провадження, з якого виділені матеріали стосовно обвинуваченого у зв`язку з досягненням згоди щодо укладення угоди, становить близько 50–60 томів, а кількість свідків тільки сторони обвинувачення — 15 осіб. Очевидно, що розгляд справи такої складності за загальною процедурою вимагав би значного часу та суттєвих процесуальних ресурсів.
Крім того, як свідчить подана до суду угода, обвинувачений добровільно та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. За таких обставин укладена прокурором угода з обвинуваченим забезпечує суспільний інтерес у швидкому судовому розгляді, оскільки дає змогу уникнути тривалого судового процесу, пов`язаного зі значним обсягом процесуальних дій, та досягти завдань кримінального провадження у значно коротші строки з мінімальними витратами як державних, так і особистих ресурсів учасників провадження.
Водночас у контексті дотримання прокурором вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 470 КПК України суд враховує, що відповідно до умов угоди обвинувачений зобов`язався співпрацювати з правоохоронним органом у викритті інших осіб у вчиненні корупційного кримінального правопорушення. На виконання такого зобов`язання обвинувачений надав показання щодо обставин вчинення іншими особами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.
Надання таких показань доводить не декларативний, а реальний характер співпраці обвинуваченого з органом досудового розслідування, спрямованої на викриття осіб, причетних до корупційних правопорушень. Ба більше, за твердженням прокурора, показання обвинуваченого є важливим та критично необхідним джерелом доказування у провадженні щодо цих осіб, де наразі вирішується питання про завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду.
З огляду на це суд вважає, що умови угоди відповідають інтересам суспільства в частині викриття та припинення більшої кількості кримінальних правопорушень.
На користь існування інтересу суспільства може вказувати та покладення грошових зобовʼязань на обвинуваченого. Так, у справі № 991/6614/22 у разі затвердження угоди про визнання винуватості обвинувачений зобов`язався перерахувати на користь Збройних Сил України на визначений рахунок кошти у сумі 6 млн грн.
Зазначене в умовах повномасштабної військової агресії з боку рф безпосередньо пов`язане з благополуччям, стабільністю та безпекою українського суспільства.
Коли умови угоди не відповідають інтересам суспільства
Дійшовши висновку про невідповідність умов угоди про визнання винуватості інтересам суспільства, суд відмовляє у затвердженні такої угоди, і така практика суду також є досить поширеною у WCC-справах.
Так, у вже згаданій справі № 991/1453/21 суд зазначив, що у разі затвердження судом угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, хоча і може бути забезпечена процесуальна економія та економія ресурсів кримінального правосуддя, проте таке забезпечення не буде співмірним із обставинами і тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення та передбаченим кримінальним законом покаранням за його вчинення, а також шкодою суспільним відносинам, зважаючи на несприйняття та осуд таких дій суспільством, боротьбу держави Україна з таким ганебним явищем, як корупція, не виправдає очікувань суспільства, а отже угода не відповідає за метою укладення інтересам суспільства, оскільки спрямована винятково на задоволення приватного інтересу обвинуваченого щодо пом`якшення покарання.
До схожого висновку суд дійшов і в справі № 991/1287/20, де, на думку колегії суддів, ступінь та характер сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження не відповідають тому пом`якшенню покарання, яке просять застосувати сторони угоди про визнання винуватості, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що умови угоди не відповідають інтересам суспільства.
У справі № 761/11536/16 суд зазначив, що із поданих сторонами матеріалів та отриманих пояснень колегією не встановлено фактів будь-якого сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього чи викриття інших суспільно небезпечних діянь. Окрім цього, колегія вважає, що погоджені в угоді обов`язки є недієвими, оскільки їхнє виконання не свідчить про можливість реального відшкодування завданих збитків.
Зі змісту угоди про визнання винуватості у справі № 991/3760/21 вбачається, що при її укладенні прокурором враховано виключно наявність суспільного інтересу у швидкому судовому провадженні. Водночас як повідомили сторони угоди про визнання винуватості, під час досудового розслідування обвинувачений не давав викривальних показань щодо себе, при цьому досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні тривало приблизно вісім місяців, протягом яких були проведені численні слідчі дії, зокрема допитані свідки, призначені та проведені експертизи.
Отже, у будь-якому разі впродовж досудового розслідування державний процесуальний механізм притягнення особи до кримінальної відповідальності був задіяний у повному обсязі й процесуальні витрати, пов`язані, зокрема, із залученням експертів, вже понесені. Тому скорочення часу на розгляд цього кримінального провадження в суді не може свідчити про швидке судове провадження.
З наведеного вбачається, що за умов затвердження такої угоди суспільний інтерес у забезпеченні швидшого досудового розслідування, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень фактично нівелюється, і вказані обставини не враховані прокурором належним чином. Тобто наслідки затвердження угоди у вигляді економії процесуального часу на здійснення судового провадження є явно непропорційними суспільному інтересу, який полягає у досягненні завдань кримінального провадження, зазначених у статті 2 КПК України.
Суд зауважує, що, хоча покладення на обвинуваченого обов`язків та наявність суспільного інтересу у забезпеченні швидшого досудового розслідування не є обов`язковими умовами для затвердження угоди про визнання винуватості, втім у цьому конкретному випадку обставини кримінального провадження унеможливлюють затвердження угоди.
У справі № 991/2510/23 суд ретельно проаналізував обовʼязок надати викривальні показання щодо себе та іншого співучасника злочину, який зазначений у пункті 5 угоди та підтверджується сторонами угоди у судовому засіданні.
Водночас відповідно до даних, які зазначив прокурор в угоді, під час досудового розслідування матеріали кримінального провадження щодо такого співучасника було виділено в окреме провадження, у якому укладено угоду про визнання винуватості, яку надалі затверджено вироком ВАКС.
З наведеного вбачається, що, по-перше, за умовами угоди новий злочин не викривається. По-друге, суд дійшов висновку, що умова угоди про обов`язок обвинуваченого надати викривальні показання стосовно співучасника не має жодних правових наслідків, оскільки останній вважається таким, що відбув покарання. Водночас зазначений в угоді обов`язок обвинуваченого надати викривальні показання щодо себе не ґрунтується на нормах КПК України й по суті є визнанням винуватості.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що укладена прокурором угода про визнання винуватості з обвинуваченим суперечить чинному законодавству та не відповідає інтересам суспільства.
Висновки
Порядок та умови укладення угод про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у WCC-справах чітко визначені кримінальним процесуальним законом. Водночас наявність підстав для відмови у затвердженні таких угод, які не мають чіткого законодавчого визначення, до прикладу, невідповідність умов угоди інтересам суспільства, залишають право суду на власне тлумачення таких критеріїв та обставин справи. Наведене має наслідком і як поширену практику затвердження судом угод про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у WCC-справах, так і відмови в їх затвердженні з огляду на невідповідність умов угод інтересам суспільства.
Про авторку
Олена Гаджук, адвокат, керуючий партнер HADZHUK & PARTNERS, PhD, позаштатний консультант Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності