Відповідно до статті 170 глави 17 Кримінального процесуального кодексу України «Накладення арешту на майно», арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав або розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, а також арешту з метою забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи неправомірно отриманої вигоди або можливої конфіскації майна.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, яке вже перебуває під арештом відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді або суду про накладення арешту на майно відповідно до правил КПК України.
Забороняється накладати арешт на кошти на єдиному рахунку, відкритому в порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України; на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість; на кошти, що перебувають на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику»; на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання»; на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами; на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання» та статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»; на спеціальному рахунку експлуатаційної організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки».
У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора або цивільного позивача може розв'язати питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші в будь-якій валюті готівкою або в безготівковій формі, у тому числі кошти та цінності, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові та корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді або суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до статті 175 КПК України «Виконання ухвали про арешт майна» ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим або прокурором.
Потрібно зазначити, що слідчий і прокурор не є органами примусового виконання.
І якщо з арештом майна, яке не потребує державної реєстрації, проблем не виникає, то арешт грошових коштів у банківських установах, а також арешт майна, яке потребує державної реєстрації, вимагають доступу до певного інструментарію.
Ані слідчий, ані прокурор не мають доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження, яка, своєю чергою, покликана забезпечити швидкий автоматизований арешт коштів боржника.
Слідчий і прокурор доставляють до банку ухвали про накладення арешту на кошти в паперовому вигляді, тоді як державні та приватні виконавці накладають арешти на кошти боржників у банківських установах за допомогою АСВП значно швидше.
Крім цього, в період дії такого арешту особа, на кошти якої накладено арешт, може відкривати нові рахунки, і такі дії також потребують швидкого виявлення та відповідної реакції, зокрема накладення арешту на кошти на цих рахунках.
Ані слідчий, ані прокурор не мають доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, не є реєстраторами та не мають права, на відміну від державного чи приватного виконавця, здійснювати реєстрацію обтяжень майна в зазначених реєстрах. На практиці слідчий і прокурор звертаються з ухвалами про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні до державних реєстраторів, а також до органів державної виконавчої служби.
Таку процедуру навряд чи можна вважати швидкою та оперативною, адже в цей час майно, на яке ухвалою накладено арешт, може бути відчужене.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі — рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та, у визначених законом випадках, — на приватних виконавців.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі ухвал і постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, а також у кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Однак на сьогодні законом передбачено, що ухвала про арешт майна виконується виключно слідчим або прокурором.
Вбачається необхідність частково усунути у слідчого та прокурора невластиві їм повноваження щодо примусового виконання судових рішень, до яких належать і ухвали про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні.
На наш погляд, статтю 175 КПК доцільно доповнити положенням про те, що ухвала суду про арешт майна виконується державним або приватним виконавцем. Також потрібно доповнити відповідною нормою Закон України «Про виконавче провадження».
Це підвищить результативність виконання цивільних позовів, а також майбутніх вироків про стягнення з юридичної особи неправомірної вигоди, конфіскацію майна тощо.
Коментар
Вікторія Пташник, адвокат
У кримінальному процесі клопотання про арешт майна підозрюваного чи обвинуваченого може бути ініційоване не лише слідчим чи прокурором, а й потерпілим-цивільним позивачем для забезпечення відшкодування шкоди, завданої останньому кримінальним правопорушенням. Причому КПК встановлює всього дві вимоги до відповідного клопотання, що ініціюється таким потерпілим: 1) вказати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та розмір позовних вимог; 2) зазначити докази факту завдання шкоди та розміру цієї шкоди.
Для розв'язання питання про накладення арешту на майно підозрюваного чи обвинуваченого за ініціативою цивільного позивача для суду не повинно мати значення, чи збігається розмір шкоди, заявлений потерпілим, із розміром, встановленим слідством (можливі ситуації, коли потерпілий здатний довести, що розмір завданої шкоди значно вищий, аніж визначив слідчий). Головне — це обґрунтування потерпілим такого розміру та надання суду доказів, які його підтверджують, що саме такий є розмір на думку потерпілого.
Водночас на практиці часто суди просять цивільного позивача — ініціатора арешту майна підозрюваного/обвинуваченого — надати докази, що підтверджують право власності останнього на майно, на яке має бути накладений арешт. Саме тому важливо подавати такі документи одразу з клопотанням про арешт, щоб під час його розгляду суду не доводилося робити перерву. Адже перерва навіть в один день може суттєво ускладнити життя потерпілого — коли відповідне майно буде виведене підозрюваним/обвинуваченим на інших осіб із метою уникнути його арешту. Зрозуміло, що потім подібні правочини можна визнавати фраудаторними, що призведе до їхньої недійсності, однак це потребуватиме додаткового часу та ресурсів.
Якщо все вдалося, суд задовольнив клопотання цивільного позивача в кримінальному провадженні й виніс ухвалу про накладення арешту на майно потерпілого/обвинуваченого, то на практиці можуть виникнути проблеми під час виконання цієї ухвали. Річ у тому, що ст. 175 КПК України дуже чітко встановлює, ким виконується ухвала про арешт майна — слідчим та прокурором.
Однак на практиці судді й особливо прокурори чомусь тлумачать дану норму по-різному, стверджуючи, що вона стосується виключно випадків, коли відповідний арешт був ініційований слідчим чи прокурором. А у випадках, коли арешт майна підозрюваного/обвинуваченого був ініційований цивільним позивачем у кримінальному провадженні, він сам і має забезпечити виконання відповідної ухвали через виконавчу службу. Якщо суд чи особливо прокурор займає таку позицію, тут виникають найбільші труднощі для потерпілого, адже приватні виконавці, що дорожать своїм статусом, навряд чи візьмуться за виконання ухвали про арешт майна підозрюваного/обвинуваченого, посилаючись саме на ст. 175 КПК України, а прокурор буде намагатися всіляко ухилитися від «допомоги» потерпілому в забезпеченні виконання ухвали.
Тому задля реалізації прав потерпілого на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, законодавцю варто було б приділити увагу удосконаленню процедури накладення арешту на майно підозрюваних/обвинувачених та запропонувати зміни щонайменше до ст. 175 КПК України, розширивши склад суб’єктів, що виконують ухвали про арешт майна в кримінальному процесі державними та приватними виконавцями.