У цій статті досліджується проблематика питання застосування згідно зі ст. 349 КПК України встановленого строку подання доказів до суду та наслідки порушення такого строку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ст. 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, і ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Але чи діє сьогодні така гарантія, бо все частіше клієнти запитують: «А чому я повинен збирати докази, надавати документи, доводити свою невинуватість? Хіба принцип, закріплений у ст. 62 Конституції України, вже не діє?».
У цій статті поговоримо про те, чи діють конституційні гарантії у кримінальному процесі, що і коли змінилося і чому свою невинуватість все ж таки треба доводити.
В Україні до листопада 2012 року діяв Кримінально-процесуальний кодекс УРСР, ухвалений ще 28 грудня 1960 року, і з 20 листопада 2012 року набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України(ухвалений 13 квітня 2012 року), яким користуємося і сьогодні.
Однак слід зазначити, що норма ст. 62 Конституції України в частині про те, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, діяла як ефективний інструмент до 2001 року, адже саме до цього часу у кримінальному процесі був відсутній термін «змагальність сторін». А 21 червня 2001 року Кримінально-процесуальний кодекс УРСР було доповнено ст. 16-1, у якій вперше у кримінально-процесуальному законодавстві було вжито термін «змагальність». Зокрема, ч. 1 ст. 16-1 Кримінально-процесуального кодексу УРСР визначала, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.
Впровадження та існування ч. 1 ст. 16-1 Кримінально-процесуального кодексу УРСР радикально не впливало на процес, адже тягар доведення вини так чи інакше покладався на сторону обвинувачення. А з введенням у дію 20 листопада 2012 року нового Кримінального процесуального кодексу України (ухвалений 13 квітня 2012 року) кримінальний процес вже відбувається за новими правилами гри, хоча інколи здається, що цього ще не зрозуміли ні судді, ні прокурори, ні навіть адвокати.
Які ж кардинальні зміни в кримінальному процесі відбулися, але й досі залишаються поза увагою?
Наразі ч. 1 ст. 22 діючого Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України) передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
У ч. 2 ст. 22 КПК України гарантується, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Отже, очевидно, що про роботу в кримінальному процесі тільки сторони обвинувачення та виконання стороною обвинувачення обов’язку доказування, передбаченого ст. 62 Конституції України, сьогодні вже не йдеться, адже закон чітко визначає, що і сторона захисту, і сторона обвинувачення самостійно та рівно обстоюють, доводять свою позицію, а сторона захисту доводить свою невинуватість.
Але чи дійсно такі рівні права сторін — сторони обвинувачення і сторони захисту, як визначає КПК України, і чи дійсно суд застосовує визначену законом рівність справедливо до кожної зі сторін?
З урахуванням визначеного принципу змагальності сторін та інших норм КПК України вбачається, що ст. 349 КПК України встановлений чіткий термін подання кожною зі сторін доказів до суду, і недотримання цього терміну повинно мати відповідні наслідки у вигляді неможливості долучити докази на іншій стадії, але, на жаль, суди й досі закривають очі саме на процесуальні порушення сторони обвинувачення, але часто й адвокати не реагують на допущені порушення.
Практикуючим юристам у кримінальному процесі зрозуміло, що усі докази, які підтверджують обвинувачення, повинні бути зібрані на стадії проведення досудового розслідування, адже якщо є будь-який сумнів щодо винуватості особи, тоді немає підстав для складання, затвердження та направлення до суду обвинувального акта. Але на практиці буває і таке, що сторона обвинувачення приносить до суду докази, які не було зібрані на стадії досудового розслідування, яких не було під час відкриття матеріалів іншій стороні в порядку ст. 290 КПК України і яких не було на момент передачі справи до суду, що взагалі суперечить розумінню кримінального процесу, який передбачає, що достатніми, достовірними, належними та допустимими мають бути докази, що свідчать про винуватість особи, ще на стадії вручення повідомлення про підозру.
Саме тому тема цієї статті присвячена питанню застосування принципу змагальності сторін як ефективного інструменту сторони захисту та безпосередньо питанню виконання вимог ст. 349 КПК України щодо строку подання доказів до суду та наслідків порушення таких строків.
Отже, далі трохи сухої нормативки та відповідне резюме й узагальнення із практики, яке може бути корисним для колег адвокатів у сфері кримінальної практики.
Відповідно до ч. 1 ст. 349 КПК України визначено, що після виконання дій, передбачених ст. 348 цього Кодексу, головуючий надає стороні обвинувачення та стороні захисту право проголосити вступні промови. У вступній промові зазначається, якими доказами сторона підтверджуватиме наведені нею обставини, порядок дослідження доказів, а також може бути зазначена позиція сторони. Сторона обвинувачення і сторона захисту мають право відмовитися від проголошення вступної промови. Право проголосити вступну промову першою надається стороні обвинувачення, після чого вступну промову проголошує сторона захисту. Вступні промови проголошуються з дотриманням розумних строків залежно від обсягу обвинувачення. Якщо проголошення вступної промови має ознаки зловживання правом з метою затягування судового розгляду, то суд після усного попередження зупиняє проголошення промови. Інші учасники судового провадження можуть висловити свою думку про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження після вступної промови сторони захисту. Докази сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, сторони захисту — у другу.
Відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України визначено, що обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Під час здійснення спеціального судового провадження досліджуються всі надані докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 КПК України визначено, що головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 321 КПК України визначено, що головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КПК України визначено, що документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження, долучаються до обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності і є матеріалами кримінального провадження (кримінальною справою).
Системний аналіз ст.ст. 317, 349 КПК України та практика їх застосування свідчить про те, що саме на стадії вступної промови кожна сторона (і сторона обвинувачення, і сторона захисту) має право проголосити вступну промову або відмовитися від її проголошення, але саме в цей момент, визначений КПК України термін, кожна сторона має право зазначити, якими доказами вона підтверджуватиме наведені нею обставини, запропоновувати порядок дослідження доказів, подати клопотання про долучення доказів та, відповідно, надати суду ті докази, які вона має намір долучити для доведення своєї позиції.
Неповідомлення про докази будь-якою стороною під час або замість проголошення вступної промови та неподання клопотання про долучення таких доказів з відповідним деталізованим їх переліком позбавляє таку сторону можливості подати суду такі докази на будь-якій іншій стадії.
Саме такий порядок дій забезпечує протилежній стороні в подальшому можливість реалізувати своє право, визначене ч. 1 ст. 317 КПК України, на ознайомлення із матеріалами кримінального провадження під час судового розгляду та доказами іншої сторони, які, як зазначено в КПК України, ще на стадії виконання вимог ст. 290 КПК України мають бути відкритими іншій стороні.
Відповідно кожна сторона буде мати можливість ознайомитися із такими доказами, а під час їх дослідження судом сторона зможе заявити клопотання про недопустимість чи неналежність таких доказів.
Позицію, викладену у цій статті, підтверджує і численна судова практика. Наприклад, Любомльський районний суд Волинської області у своїй ухвалі від 27 вересня 2023 року у справі №163/1572/23 встановив порядок та обсяг дослідження доказів і деталізовано розписав усі докази документи, які підлягають дослідженню, та в ухвалі зазначив: «В ході судового розгляду справи прокурор, обвинувачений, захисник відмовилися від проголошення вступної промови та висловили свою думку про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження, відповідно до попередньо поданих письмових клопотань».
А у разі, якщо сторона у визначений ст. 349 КПК України строк, під час або замість проголошення вступної промови, не повідомила про докази, якими вона має намір доводити свою правову позицію, не подала клопотання про їх долучення та не подала до суду такі докази для долучення їх до матеріалів справи, інша сторона має право заперечувати і щодо долучення таких доказів, і щодо дослідження таких доказів судом.
Саме в цьому і полягає принцип змагальності сторін у КПК України, який фактично нівелює гарантовані ст. 62 Конституції України права, але дає можливість стороні захисту ефективно використовувати на свою користь допущені на стадії судового розгляду стороною обвинувачення процесуальні порушення.
На практиці норми ст. 349 КПК України та алгоритм долучення доказів у кожному суді, у кожному процесі, навіть під головуваннями одного й того самого головуючого судді, виглядає по-різному, бо так склалися обставини. Зазвичай процесом «керує» сторона обвинувачення — прокурор, який або приніс докази для їх дослідження судом, або не приніс. І нерідко буває, що серед доказів, які подає прокурор суду з порушенням термінів, визначених ст. 349 КПК України, можуть бути докази, яких не було в матеріалах кримінального провадження під час виконання ст. 290 КПК України, і сторона обвинувачення посилається на те, що КПК України цього не забороняє.
Але тут слід повернутися до інших гарантій, які визначені у ст. 19 Конституції України. Так, у цій статті зазначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, сторона обвинувачення зобов’язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та норм законів, у суворій відповідності до вимог ст. 349 КПК України та інших його норм і не може посилатися на принцип «дозволено все, що прямо не заборонено законом».
Тобто і сторона захисту, і сторона обвинувачення повинні під час реалізації свого права, визначеного у ст. 349 КПК України, на проголошення вступної промови повідомити суду про усі докази, якими кожна із них має намір обстоювати, доводити свою правову позицію, а суд в ухвалі, відповідно, має визначити обсяг (деталізований перелік) доказів, які будуть досліджуватися, та встановити порядок їх дослідження.
Принцип, який часто діє сьогодні, коли сторона обвинувачення (прокурор) не повідомляє про докази на стадії виконання вимог ст. 349 КПК України, а потім приносить матеріали до суду в день дослідження таких доказів, не відповідає вимогам КПК України, позбавляє іншу сторону права ознайомитися з такими доказами та призводить до затягування процесу.
Тут слід зробити акцент для колег адвокатів, адже коли сторона захисту просить суд відкласти судове засідання для ознайомлення із такими доказами, часто суди негативно ставляться до таких клопотань, зазначаючи саме про затягування процесу, про те, що стороні захисту добре відомо про докази, адже їй такі докази були відкриті під час виконання вимог ст. 290 КПК України, і сторона захисту не повинна перетворюватися ще й на особу, що зловживає процесуальними правами, і чітко має відстоювати свою позицію щодо порушення стороною обвинувачення встановлених ст. 349 КПК України строків для повідомлення та подання доказів.
І саме тут ми підходимо до істини, до розв’язання питання: повинна чи не повинна сторона захисту доводити свою невинуватість, адже ще й досі адвокати кажуть своїм клієнтам, що роботи в криміналі немає, поки не розпочинається судовий процес.
Але, як вже було зазначено, ч. 2 ст. 22 діючого КПК України визначає, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Аналіз ч. 2 ст. 22 діючого КПК України а також інших норм КПК України свідчить, що з моменту вручення повідомлення про підозру, як отримання «статусу» у кримінальному провадженні, сторона захисту має процесуальні права збирати й подавати докази, і не лишу суду, а й слідчому та прокурору. А насправді збирати і подавати докази слід вже з отриманням першого виклику особи на допит як свідка.
Ефективне використання процесуальних прав на підготовку пояснень і подання доказів ще на стадії досудового розслідування на практиці приводить до того, що такі кримінальні провадження не доходять до суду, бо підозра не підтверджується, якщо дійсні обставини описати й підтвердити доказами, які спростовують підозру.
Отже, резюмуючи наведене вище, слід зазначити, що принцип змагальності сторін у діючому Кримінальному процесуальному кодексі України є важливим інструментом сторони захисту, оскільки сторона обвинувачення, попри те, що діючий КПК Українивведений в дію ще у 2012 році, тобто діє 13 років, все ще й досі ігнорує встановлені ст. 349 Кодексу строки на повідомлення та подання доказів до суду, а суд, який керується принципом змагальності сторін, якщо інша сторона, сторона захисту, не заперечує щодо порушення таких строків, позбавлений можливості реагувати на такі порушення.
Про автора
18 років юридичного практичного стажу роботу у сфері захисту інтересів клієнтів у судах, захист інтересів бізнесу, ведення кримінальних справ, податкових, митних спорів.
З 2014 року — засновниця ЮК «Надійний правовий партнер». Компанія працює за різними напрямами роботи, бере участь у всеукраїнських конференціях для бізнесу, проводить навчання персоналу на предмет внутрішніх процесів та поведінки під час перевірок й обшуків, супроводжує workshop для студентів юридичних вузів, у портфелі має 200+ клієнтів.
https://npp.legal — сайт компанії
https://www.instagram.com/npp.legal/ — сторінка компанії в Instagram
https://www.facebook.com/npp.legal — сторінка компанії у Facebook
https://www.instagram.com/anna.kukharchuk.npp.legal/ — сторінка Анни Кухарчук в Instagram
https://www.facebook.com/anna.kuharcuk.2025 — сторінка Анни Кухарчук у Facebook