Суспільний запит на боротьбу з корупцією та відсутність усталеної судової практики зумовлюють необхідність вивчення специфіки доказування у справах про незаконне збагачення осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини.
Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! Незаконне збагачення, тобто набуття сумнівних активів, є кримінально караним діянням, що містить ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 Кримінального кодексу України (далі — КК України). Введення такої норми у КК України є кримінально-правовою реакцією держави на латентні кримінальні правопорушення публічних службовців, яка є складовим елементом ширшої політики держави у сфері запобігання та протидії корупційним проявам. На думку науковців, зокрема Хавронюка М. І., Дудорова О. О., Михайленка Д. Г., законодавець, криміналізуючи вказане діяння, мав розрахунок на встановлення державою post factum латентних кримінальних правопорушень. Тобто незаконне збагачення є останнім рубежем кримінально караної поведінки публічного службовця. Цьому кримінальному правопорушенню завжди передує вчинення предикатного кримінального правопорушення (наприклад, ст. 191, 364, 368, 369-2), однак ці предикатні злочини не завжди пов’язані з корупцією. Можуть бути випадки, коли такі злочини спрямовані проти власності (ст. 190, 191 КК України) або проти господарської діяльності (ст. 212, 209 КК України) тощо. Проте такий предикат «виводиться за дужки» через неможливість доведення, і сам факт набуття публічним службовцем активів, вартість яких перевищує його законні доходи більш ніж на встановлений законом розмір прожиткових мінімумів для працездатних осіб, вважається закінченим злочином. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 визнав статтю 368-2 Кримінального кодексу України («Незаконне збагачення») неконституційною, підкресливши, що вказана норма суперечить основним положенням та принципам: 1) правової визначеності; 2) in dubio pro reo (усі сумніви на користь обвинуваченого); 3) захисту від самообвинувачення; 4) покладення тягаря доказування на сторону обвинувачення. Враховуючи суспільну важливість боротьби з проявами корупції та обов’язок держави імплементувати положення Конвенції ООН проти корупції, Верховна Рада України не відмовилася від ідеї кримінального переслідування за вчинення вказаного злочину і 31 жовтня 2019 року прийняла Закон № 263-IX, яким Кримінальний кодекс України було доповнено статтею 368-5, згідно з якою набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більше ніж на 6 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб перевищує її законні доходи, карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. 17 червня 2025 року Верховна Рада України прийняла Закон № 4496-IX, яким було зменшено поріг кримінальної караності — розмір перевищення законних доходів з 6 500 до 3 000 ПМ. Однак цей Закон не поширюється на діяння, що були вчинені до набрання ним чинності, адже норми закону погіршуватимуть становище особи. Щодо обставин, які підлягають доказуванню у справах незаконного збагачення Згідно з Приміткою до статті 45 КК України вказане кримінальне правопорушення віднесено до корупційних, а тому досудове розслідування вказаного кримінального правопорушення потребує ретельної уваги з боку органів слідства, зокрема в контексті збору необхідних доказів для подальшого представлення їх у суді. Особливості доказування вчинення незаконного збагачення обумовлюються, перш за все, специфікою складу вказаного злочину. Об’єктом незаконного збагачення є суспільні відносини у сфері службової діяльності, які повинні ґрунтуватися на доброчесній поведінці публічних службовців, що виявляється, зокрема, у внесенні достовірних відомостей до декларації публічного службовця. Для доведення вказаної ознаки вчинений злочин має характеризуватися набуттям сумнівних активів протягом часу перебування особи на посаді та здійснення публічної службової діяльності. Предметом незаконного збагачення є активи, вартість яких перевищує законні доходи на 3 000 ПМ. Станом на зараз для утворення складу незаконного збагачення мінімальний розмір активів становить 9 984 000 гривень. Коли вартість активів є меншою, то щодо них може бути пред’явлено позов у межах так званої цивільної конфіскації в порядку статті 290 Цивільного процесуального кодексу України. Фактично предметом вказаного кримінального правопорушення є різниця між вартістю активів станом на день набуття та законними (офіційними) доходами публічного службовця. Відповідно до п. 3 Примітки до статті 368-5 КК України під активами слід розуміти грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а також роботи чи послуги, надані публічному службовцю. Втім, варто зазначити, що основним регулятором майна, його набуття, переходу, відчуження, обігу є Цивільний кодекс України, відповідно до ст. 177 якого об’єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Частиною другою цієї статті визначено, що об’єкти цивільних прав можуть існувати у матеріальному світі та/або цифровому середовищі, що обумовлює форму об’єктів, особливості набуття, здійснення та припинення цивільних прав і обов’язків щодо них. Неврегульованим та проблемним активом залишається криптовалюта, адже профільний Закон України «Про віртуальні активи» № 2074-IX від 17.02.2022 р. не набрав чинності. Згідно із п. 4 Примітки до ст. 368-5 КК України під законними доходами особи слід розуміти доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (отримані доходи суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі заробітна плата, отримана як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів, подарунки, а також соціальні виплати, кошти, надані третім особам, кошти, надані третім особам, які не сплачені, але строк їх сплати настав на підставі юридичних фактів). У примітці до ст. 368-5 КК України визначений невичерпний перелік законних джерел доходу, а тому він підлягає розширювальному тлумаченню. Разом з цим, відповідно до положень Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід — будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Водночас перелік доходу, що підлягає оподаткуванню, чітко визначений ПК України. Згідно зі ст. 165.1 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, зокрема: сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на державні цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, та на боргові зобов’язання Національного банку України; кошти або вартість майна, які надходять платнику податку за рішенням суду в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя у зв’язку з розірванням шлюбу; кошти або майно, отримані платниками податку як дарунок з урахуванням положень цього розділу; доходи, отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, для ведення садівництва та/або для будівництва; дохід ФОП, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу; вартість побічних лісових користувань для власного споживання (заготівля лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених Лісовим кодексом України) тощо. Отже, не всі доходи підлягають оподаткуванню і, тому, можуть бути ситуації, коли придбання активів відбулося саме за рахунок таких неоподатковуваних доходів, а тому стверджувати, що такий актив набуто незаконно, є неправильним з точки зору податкового законодавства. Окрім того, офіційні відомості про доходи та їх джерела є доступними лише з І кварталу 1998 року, однак це не означає, що таких доходів не могло бути, тому такі обставини також мають братися до уваги під час кримінального переслідування публічних службовців за ст. 368-5 КК України. З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що стороною обвинувачення під час доведення розміру предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, ототожнюють поняття законні доходи та оподатковувані доходи. Основними доказами різниці між вартістю набутих незаконних активів станом на день набуття та розміром законних доходів виступають відомості про доходи особи та членів її сім’ї або наближених до неї осіб, що може оформлюватися як протоколом огляду, так і офіційними листами Державної податкової служби; інформація з декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; інформація з державних реєстрів; інформація щодо руху коштів на рахунках, з якої обчислюються витрати субʼєкта декларування та його близьких осіб; висновок спеціаліста (який не є доказом у кримінальному провадженні) та висновок експерта, який переважно дублює висновок спеціаліста та фактично робиться на його підтвердження. Об’єктивна сторона незаконного збагачення може вчинятися у трьох формах: 1) набуття активів публічним службовцем у власність; 2) набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням публічного службовця; або 3) публічний службовець може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Щодо першої форми об’єктивної сторони незаконного збагачення, то набуття активів у власність означає перехід права власності на певне рухоме чи нерухоме майно, грошові кошти, майнові права тощо на користь публічного службовця. Вказане може підтверджуватися інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Щодо другої форми об’єктивної сторони, то основним у даному випадку є доведення доручення публічного службовця іншій особі на набуття нею активів. Однак зазначимо: з даної норми не зрозуміло, ким саме обставини надання доручення публічним службовцем на набуття мають бути доведені. Варто вказати, що така інша особа не обов’язково повинна бути близьким родичем, членом сім’ї або наближеною до публічного службовця особою. Щодо доведення факту доручення, то суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панаїд І. В. у своїй дисертації на тему «Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення (стаття 368-5 Кримінального кодексу України)» наголошує на відсутності підстав ототожнення доручення в цивільно-правовому розумінні і в нормі про незаконне збагачення. Останнє необхідно сприймати як вказівку на набуття і, за необхідності, оформлення активу іншою фізичною чи юридичною особою на власне ім’я, але саме в інтересах спеціального суб’єкта. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22 викладено висновок, відповідно до якого фактичне володіння через третіх осіб (ч. 4 ст. 290, п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України) «за дорученням»: 1) вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; 2) означає набуття суб’єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; 3) вчинення дії «за дорученням» може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб’єкта декларування, а суб’єкт декларування, у свою чергу, отримує вигоду від набутого активу. Проте доведення обставин у кримінальному провадженні під час судового розгляду має відбуватися за найвищим стандартом «поза розумним сумнівом», коли існує єдина логічно послідовна, безсумнівна версія подій, і за наявності інших версій подій сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Щодо третьої форми об’єктивної сторони, то склад незаконного збагачення утворюють обставини, коли публічний службовець вчиняє щодо набутих активів дії, тотожні праву розпорядження. Такі дії можуть включати, наприклад: постійне користування транспортними засобами, нерухомістю, що належать близьким особам; надання у позику «неіснуючих» грошових коштів тощо. Так, відповідно до ухвали слідчого судді ВАКС від 10.05.2024 року у справі № 991/3813/24 стороною обвинувачення встановлено, що підозрюваним набуто транспортний засіб, який оформлено на близьку особу, однак остання протягом періоду 1998–2021 рр. не мала законних доходів для його придбання, на підтвердження чого стороною обвинувачення було надано такі докази: постанови та інші матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху (перевищення швидкості), знімки з камер фіксації комплексної системи відеоспостереження міста Києва, відомості про доходи близької особи. У вказаній постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22 Верховний Суд зазначив, що можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, означає: 1) можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; 2) трактується ширше передбаченої статтею 16 ЦК України складової права власності. Отже, при встановленні зв’язку активів з публічним службовцем необхідно дослідити їх правову або фактичну пов’язаність публічного службовця з такими активами. Хоча ця справа є цивільною, однак підходи Вищого антикорупційного суду у визначенні ознак набутих незаконних чи необґрунтованих активів є спільними як для цивільних, так і для кримінальних справ з огляду на схожість предмета доказування. Проте варто не забувати, що, незважаючи на спільність підходів, у кримінальному провадженні обсяг та стандарти доказування є вищими, а тягар доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Разом з цим членами сім’ї відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», окрім дружини (чоловіка) та дітей до 18 років, є будь-які особи, які: 1) спільно проживають; 2) пов’язані спільним побутом; 3) мають взаємні права та обов’язки із публічним службовцем, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Водночас публічні службовці у намаганнях оформити майно на осіб, з якими вони не перебувають у шлюбі, забувають про те, що, враховуючи прогресивний та стрімкий розвиток у сфері інформаційних технологій, багато цифрових слідів лишається у мережі Інтернет, і не буде великою проблемою під час моніторингу способу життя Національним агентством з питань запобігання корупції здійснити огляд соціальних мереж всіх членів сім’ї та пов’язаних осіб об’єкта моніторингу для створення первинної доказової бази незаконного збагачення з метою подальшого скерування таких матеріалів до органу досудового розслідування. Тільки у 2025 році НАЗК було скеровано до органів досудового розслідування 369 висновків з матеріалами щодо виявлення кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 368-5, 366-2 КК України, під час здійснення перевірок фінансового стану публічних службовців. Суб’єктом вказаного кримінального правопорушення відповідно до п. 1 примітки до ст. 368-5 КК України є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», а саме: Президент України, Голова Верховної Ради України, народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади, Голова та інші члени Рахункової палати, сільські, селищні, міські голови, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, судді, судді КСУ, посадові особи Державної судової адміністрації, особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, поліцейські, Керівник Офісу Президента України, його Перший заступник та заступники, Секретар РНБО, службовці НКЦПФР, Військовий омбудсман, заступники Військового омбудсмана, керівники апарату та державні службовці Офісу Військового омбудсмана, військові посадові особи Збройних Сил України, посадові та службові особи інших державних органів. Відповідно до судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що на підтвердження суб’єкта незаконного збагачення стороною обвинувачення до суду надавалися документи, пов’язані з призначенням або обранням особи на відповідну посаду, зокрема: накази керівників підприємств, установ, організацій; Указ Президента України індивідуального характеру; наказ Головнокомандувача Збройних Сил України; відомості інформаційно-аналітичної системи Центральної виборчої комісії про обрання народним депутатом або головою відповідної ради; відомості щодо складення присяги; штатні розписи; бухгалтерська та інша кадрова документація. Суб’єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сусільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Переважно підставами для початку досудового розслідування є матеріали НАЗК щодо повної перевірки декларацій публічних службовців. Втім, досудове розслідування також може бути розпочате на підставі виявленої слідчим або прокурором інформації з відкритих джерел, засобів масової інформації тощо. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, станом на сьогодні є два обвинувальні вироки Вищого антикорупційного суду, якими затверджено угоди про визнання винуватості (від 29.05.2024 року у справі № 991/3773/24, від 21.03.2025 року у справі № 991/1572/25). Інші кримінальні провадження наразі перебувають на стадії досудового розслідування або судового розгляду, тому судова практика у справах незаконного збагачення є ще несформованою. Однак через схожість предмета доказування у справах щодо визнання активів необґрунтованими можна орієнтуватися на висновки судів у цій категорії справ. Висновок Отже, особливості доказування у справах незаконного збагачення зумовлені специфікою предмета доказування у цій категорії справ. Хоча судова практика у таких справах є обмеженою, магістральним стандартом доказування у кримінальному провадженні є стандарт доведення поза розумним сумнівом, тому при встановленні вини особи суди повинні керуватися саме ним. Для встановлення вини у вчиненні незаконного збагачення сторона обвинувачення має обов’язок довести перед судом переконливими, достатніми, допустимими, належними та достовірними доказами реальне вчинення публічним службовцем протиправного діяння, яке містить ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, — незаконного збагачення. Водночас сторона захисту має здійснювати активні дії, спрямовані на спростування версії сторони обвинувачення, та надання суду альтернативного пояснення щодо джерел набуття активів.
25 лютого 2026, 16:42