Обшук VS права на таємницю про стан здоров’я

Ні для кого не секрет, що при обранні тактики сторона обвинувачення керується одним із завдань кримінального провадження — забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування. Найбільш привабливим та ефективним тактичним рішенням є проведення такої слідчої (розшукової) дії (далі — СРД) як обшук відповідно до вимог низки положень Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України), зокрема статті 223, 234–236 КПК України.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Чи все можна вилучати?

Однак, здійснюючи обшук, сторона обвинувачення нерідко нехтує іншим завданням кримінального провадження, а саме застосуванням до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури. Щодо проблем реалізації належної кримінально-процесуальної форми існує чимало статей, зокрема щодо практичних особливостей здійснення СРД в умовах воєнного стану, де сторона обвинувачення посилається на правовий режим воєнного стану як на достатню причину порушення процедури проведення СРД, однак «винятки» із загального правила чітко передбачені у статті 615 КПК України. Не заглиблюючись у проблематику відходу сторони обвинувачення від вимог КПК України щодо проведення СРД, зазначимо, що у цій статті ми виділимо один із проблемних аспектів, який вартий окремої уваги — вилучення мобільних телефонів та комп’ютерної техніки під час проведення обшуку.

Так, у справі № 761/27669/25 відповідно до положень КПК України стороною обвинувачення було отримано ухвалу слідчого судді, у якій було надано дозвіл на проведення обшуку у житлових приміщеннях для фіксації відомостей про обставини кримінального правопорушення, зокрема, але не виключно відшукання доказів вчинення кримінального правопорушення. При цьому, ухвала про надання дозволу на проведення обшуку серед речей, які підлягали вилученню, не передбачала комп'ютерну техніку, мобільні телефони та інші девайси. У цьому контексті варто нагадати положення абзацу другого частини шостої статті 236 КПК України, яка передбачає, що якщо під час проведення обшуку виявлено комп’ютерну техніку та мобільні телефони, щодо яких не надано дозвіл для виявлення та вилучення, однак інформація на них має доказове значення для кримінального провадження, то така інформація має бути виявлена та зафіксована на місці проведення обшуку, тобто, без вилучення техніки. 

Не варто забувати про здоровʼя

Усупереч вищезгаданому положенню, під час проведення обшуку було вилучено ноутбук та мобільний телефон в особи, кримінально-процесуальний статус якої не був однозначно встановлений. Після звернення сторони обвинувачення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна було також подано заперечення проти такого клопотання, в якому серед усіх виявлених порушень проведення обшуку (кола суб’єктів, що проводять обшук; пред’явлення ухвали не власнику майна тощо) було наголошено на порушенні особистого немайнового права, яке забезпечує природне існування фізичної особи — право на таємницю про стан здоров’я. На вилученому ноутбуці зберігались документи щодо стану здоров’я особи-власника. Саме тут доречно згадати про ще одне завдання кримінального провадження — охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження. Крім того, відповідно до частини першої статті 8 та частини третьої статті 9 КПК України, ми можемо говорити про те, що таке порушення права особи є порушенням належної правової процедури як у розрізі абзацу другого частини шостої статті 236 КПК України, так і відповідно до статті 286 Цивільного кодексу України, статей 11 та 21 Закону України «Про інформацію» № 2657-XII, статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров’я № 2801-XII.

Важко стверджувати, який саме аргумент був врахований слідчим суддею, однак стороні обвинувачення було відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна у частині накладення арешту на ноутбук. Не дивлячись на таке рішення слідчого судді, сторона обвинувачення не поспішала повертати ноутбук і всіляко відтягувала момент повернення. Однак після ввічливого нагадування про обов’язковість судового рішення та наявності кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення службовою особою відповідно до частини другої статті 382 Кримінального кодексу України ноутбук було повернуто власнику.

З огляду на це, можна із впевненістю зазначити, що попри неврахування виявлених недоліків процедури проведення обшуку, слідчий суддя на етапі досудового розслідування стає на сторону особи, особисті немайнові права якої зазнають неправомірних порушень з боку сторони обвинувачення.