Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання (ст. 29 Конституції України). Написання цієї статті зумовлене тим, що слідчі судді ігнорують ті факти, що особи затримуються без належних на те підстав, які визначені чинним Кримінальним процесуальним кодексом, та відсутністю ефективного механізму захисту особи, яка була затримана незаконно (у статті ім’я клієнта змінено на Громадянин А для забезпечення конфіденційності).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Приклад реальної справи
Нашого клієнта затримали детективи НАБУ. Підставою затримання був п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України, а саме у зв’язку з наявністю обґрунтованих підстав вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України, що було зазначено в протоколі затримання.
Також у протоколі була вказана обґрунтована підстава для такого затримання: можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а саме те, що Громадянин А має трьох неповнолітніх дітей і п’ять разів перетинав державний кордон України (три рази у 2023 році і два рази у 2022 році).
Особливою цукеркою цієї справи є те, що Громадянин А був обізнаний про це кримінальне провадження ще за чотири місяці до його затримання, а саме:
• у лютому 2024 року відбувається обшук автомобіля Громадянина А, і останній розуміє, що після такого обшуку здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, де щодо нього можуть відбуватися слідчі дії, проте Громадянин А не тікає за кордон;
• у березні 2024 року слухається судове засідання щодо Громадянина А (накладення арешту на майно), Громадянин А не втік, а був присутній у судовому засіданні;
• у квітні 2024 року слухається апеляція на ухвалу про арешт Громадянина А, який також ще не втік за кордон, а перебував у приміщенні Апеляційної палати ВАКС;
• у квітні 2024 року Громадянина А викликають на допит, на який він прибуває, а не тікає за кордон;
• у червні 2024 року Громадянина А затримують.
Тобто Громадянин А з моменту обізнаності про наявність кримінального провадження, участі у судових засіданнях і допитах мав у розпорядженні більше чотирьох місяців для виїзду за межі України, щоб «уникнути майбутньої» кримінальної відповідальності, як на те посилався орган досудового розслідування, проте не здійснив таких дій.
Що говорить законодавство
Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 5 ст. 12 КПК України затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
У ч. 1 ст. 208 КПК України визначені підстави, коли уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, лише у випадках:
1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, зокрема потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;
3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України;
4) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст. 255, 255–1, 255–2 Кримінального кодексу України.
Відповідно до ст. 29 Конституції України кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікань встановлює законність затримання.
Згідно зі ст. 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 4 ст. 208 та п. 6 ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний має право вимагати перевірки обґрунтованості його затримання.
Дії захисту
Спочатку мною було подано клопотання до НАБУ із проханням надати підстави, які слугували затриманню Громадянина А. Проте відповіді отримано не було.
В подальшому мною було подано до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури клопотання про перевірку законності затримання Громадянина А. Відповідь САП було короткою: «Кримінальний процесуальний закон визначає вичерпний перелік підстав для затримання особи. Однією з таких є випадок, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Затримання Громадянина А обґрунтовувалося наявністю підстав вважати, що можлива його втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності після того, як він дізнається про притягнення його до кримінальної відповідальності. До такого висновку орган досудового розслідування дійшов з урахуванням: а) практики постійного виїзду Громадянина А за кордон; б) можливості такого виїзду, незважаючи на введений в Україні воєнний стан; в) матеріального стану підозрюваного, який може дозволити тривалий час жити в умовах розшуку та переховування; г) тяжкості можливого покарання, а також іншими обставинами».
Наступними моїми діями було подання скарги на незаконне затримання в порядку ст. 206 КПК України до слідчого судді Вищого антикорупційного суду.
Відповідно до ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, що тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Аналіз наведених норм свідчить, що слідчий суддя повинен перевірити законність фактичних підстав затримання. Крім того, згідно з нормами ст. 206 КПК України, слідчий суддя може прийняти рішення лише про звільнення особи у разі її незаконного затримання.
Окрім цього, положення ч. 5 ст. 206 КПК передбачають, що незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов’язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду.
У відповідній скарзі мною акцентувалася увага слідчого судді на вказані вище обставини щодо обізнаності Громадянина А про кримінальне провадження, участь у судових засіданнях та допитах у тому самому кримінальному провадженні. Також проводилась аналогія із судовою практикою ВАКС, де вбачалися реальні обґрунтовані підстави можливої втечі. Так, в ухвалі слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 листопада 2019 року у справі №760/7590/19, що також стосувалася подання скарги в порядку ст. 206 КПК України, слідчим суддею було зазначено: «…Відповідно до суті скарги, позиції сторони захисту та наведених положень законодавства суду належить вирішити наступні питання:
1. Чи є обов’язковим статус підозрюваного для можливості затримання відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України?
2. Чи були обґрунтовані підстави у детективів НАБУ вважати, що можлива втеча ОСОБИ 1 з метою ухилення від кримінальної відповідальності?
3. Чи є злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА 1, тяжким або особливо тяжким корупційним злочином, який віднесений до підслідності НАБУ, та чи передбачає він позбавлення волі?
4. Чи відповідає протокол затримання встановленим законодавством вимогам?...».
Питання №1, №3 та №4 у наведеній ухвалі нас не цікавлять.
Скарга щодо незаконного затримання Громадянина А стосувалася саме питання №2: чи були обґрунтовані підстави у детективів НАБУ вважати, що можлива втеча ОСОБИ 1 з метою ухилення від кримінальної відповідальності?
Варто звернути увагу на висновок слідчого судді в ухвалі №760/7590/19 щодо наявності обґрунтованих підстав для затримання:
«…2.3.2. Надаючи відповідь на питання, чи були обґрунтовані підстави у детективів НАБУ вважати, що можлива втеча ОСОБИ 1 з метою ухилення від кримінальної відповідальності, суд зазначає таке.
П. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України містить положення про можливість втечі особи з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Як зазначив прокурор під час судового засідання, після скасування постанови про закриття кримінального провадження та відновлення досудового розслідування дві особи, які перевірялися на причетність до скоєння вищевказаного кримінального правопорушення, покинули територію України, а одна особа покинула територію України ще до скасування зазначеної постанови. Одній з вказаних осіб заочно повідомлено про підозру. До теперішнього часу ніхто на територію України не повернувся.
Такі дії третіх осіб цілком могли породити у детективів НАБУ думки про достатню ймовірність виїзду за кордон ОСОБИ 1 з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оскільки вчинений нею злочин було скоєно за попередньою змовою групою осіб із заволодіння 1 200 000 000 грн.
За таких обставин слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для затримання ОСОБИ 1…».
У нашому випадку всі інші учасники так званої злочинної групи після обшуків, які відбулися у лютому 2024 року, не покинули територію України.
В ухвалі Вищого антикорупційного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №991/8881/20, яка також стосувалася скарги щодо незаконного затримання, слідчим суддею було зазначено:
«…Доводи, наведені стороною обвинувачення під час судового засідання в обґрунтування підстав затримання ОСОБИ 6, переконують слідчого суддю у тому, що на момент прийняття такого рішення існували обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча останньої з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Під час розгляду клопотання встановлено, що невдовзі після проведення обшуку у 2018 році ОСОБА 6 відчужила належну їй квартиру, але проживає у ній і до цього часу, що певною мірою може свідчити про намір заплутати орган досудового розслідування щодо існуючих у них даних про місце її проживання та перебування. Крім того, враховуючи, що за місцем її проживання органом досудового розслідування проводився обшук, вона була обізнана про обставини, що розслідуються, і це, з урахуванням існування певних матеріальних ресурсів, які дають можливість змінити місце перебування чи виїзд за кордон, могло спонукати її до таких дій, як втеча…».
У нашому випадку після проведеного обшуку в лютому 2024 року Громадянин А не почав вчиняти дії щодо продажу/відчуження свого майна або майна членів своєї родини.
На жаль, Вищий антикорупційний суд не почув доводів захисників щодо безпідставного затримання та відмовив у задоволенні скарги.
Станом на сьогодні, з огляду на правосуддя в Україні, вказані обставини можуть бути почуті лише в Європейському суді з прав людини.
Висновки
Отже, у детективів НАБУ були відсутні підстави для затримання Громадянина А (п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України), оскільки останньому було відомо про кримінальне провадження, слідчі дії, судові засідання відбувалися за його участю.
Громадянин А мав чотири місяці для втечі за кордон, проте не вчинив таких дій, а очікуючи справедливого правосуддя, брав участь у судових засіданнях і прибував на слідчі дії (допити). А отримавши повістку, Громадянин А впевнено прибув би до працівників НАБУ для отримання повідомлення про підозру.
Детективи здійснили затримання Громадянина А виключно для «гарного шоу» та сприятливої картинки для майбутнього слідчого судді, який обирав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Проте слід пам’ятати і про ст. 371 Кримінального кодексу України «Завідомо незаконне затримання», що яскраво було описано у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2019 року (справа №703/5746/14-к).
Отже, для побудови демократичної та справедливої держави судді повинні неухильно дотримуватися законів України та запобігати юридичній невизначеності. Якщо закон передбачає обґрунтовані підстави, що можлива втеча, то правоохоронний орган повинен надавати такі обґрунтовані підстави (докази), а не формально дотримуватися вимог.