01 жовтня 2026, 14:21

Невідкладний обшук і проникнення до житла: нові підходи до ст. 233 КПК у законопроєкті № 15488

Катерина Тишакова
Катерина Тишакова «Globa & Globa» адвокат

Обвинувачення у кримінальному провадженні може ґрунтуватися виключно на доказах, отриманих у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку. Відповідно до статті 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Таким чином, значення для подальшої оцінки доказу має не лише його зміст, а й дотримання встановленої законом процедури його отримання.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Процесуальна форма у кримінальному провадженні не є формальністю. Встановлюючи порядок проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, КПК України одночасно визначає межі допустимого втручання у права та свободи учасників кримінального провадження. Відтак для обох сторін, як обвинувачення, яке здійснює та документує процесуальні дії, так і сторони захисту, принципове значення мають обставини, за яких відповідну дію проведено, її фактичний зміст та дотримання процесуального порядку, передбаченого чинним кримінальним процесуальним законодавством України.

Одним із питань, яке у цьому контексті залишається дискусійним, є проникнення до житла чи іншого володіння особи, що на цей час врегульоване положенням статті 233 КПК України. На практиці особливого значення набуває не лише питання наявності формальних підстав для такого проникнення, а й дотримання при цьому конституційно закріплених гарантій недоторканості житла чи іншого володіння особи.

Чинне регулювання невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи

Частина третя статті 233 КПК України передбачає можливість такого проникнення, зокрема, у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням майна. Водночас саме поняття «врятування майна» чинна редакція Кодексу не конкретизує, що залишає простір для різного розуміння як підстав для невідкладного проникнення, так і меж допустимих дій у кожному конкретному випадку, що призвело до формування практики з цього питання судами.

На цей час положення частини третьої статті 233 КПК України на практиці використовуються стороною обвинувачення як правова підстава для проведення невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи без попередньої ухвали слідчого судді, зокрема для проведення обшуку. Після проведення відповідної слідчої (розшукової) дії слідчий або дізнавач за погодженням із прокурором звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням для здійснення передбаченого законом судового контролю за проведеним проникненням та обшуком. При цьому одним із найпоширеніших обґрунтувань невідкладності є необхідність «врятування майна», зокрема речей, які, на думку сторони обвинувачення, можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні і які були безпосередньо вилучені під час проведення цієї слідчої дії.

Питання, які потребують конкретизації, та практика застосування

Водночас наявна на цей час практика породжує низку принципових питань: чи достатньо самого припущення про можливість знищення, приховування або втрати речових доказів для визнання проникнення невідкладним? Які саме обставини мають свідчити про реальність і безпосередність відповідної загрози? Чи може факт виявлення та вилучення під час обшуку майна, яке має доказове значення, сам по собі підтверджувати необхідність попереднього проникнення до житла без ухвали слідчого судді? І, зрештою, які критерії має застосовувати слідчий суддя, перевіряючи законність такого проникнення вже після його здійснення?

Саме ці питання набувають особливої актуальності у зв’язку із запропонованими змінами до статті 233 КПК України, зокрема законопроєктом № 15488, зареєстрованим 07 серпня 2026 року у Верховній Раді, який пропонує врегулювати підходи до визначення підстав, меж та подальшого судового контролю за проникненням до житла чи іншого володіння особи без попередньої ухвали слідчого судді.

Питання про застосування норм, передбачених ст. 233 КПК України, неодноразово були предметом касаційного розгляду у Верховному Суді, натомість існує неоднакове застосування зазначених норм права, коли йдеться про те, чи підпадає під винятки, передбачені ч. 3 ст. 233 КПК (врятування майна), необхідність віднайти і вилучити об’єкти, які можуть бути речовими доказами.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року (справа № 688/647/19) визнала неспроможними посилання сторони захисту на відсутність підстав, визначених ч. 3 ст. 233 КПК України, та дійшла висновку, що з положеннями вказаної норми цілком узгоджується те, що підставою для задоволення клопотання є врятування майна, яке є знаряддям, засобом або предметом злочину і яке могло бути знищено.

Водночас колегія суддів Першої судової палати ККС ВС у постанові від 08 квітня 2021 року (справа № 573/2028/19) виходила з того, що не належить до підстав проведення невідкладного обшуку необхідність відшукання викрадених речей та одягу, які можуть бути використані як докази. Колегія суддів дійшла переконання, що обшук було проведено без достатніх правових підстав, з огляду на що погодилася із судами попередніх інстанцій про недопустимість доказів, отриманих за його результатами, навіть з урахуванням того, що обшук було легалізовано ухвалою слідчого судді.

Отже, судова практика на цей час залишається невизначеною, у зв’язку з чим існує реальна необхідність у законодавчому уточненні цієї норми. Про це свідчать і міжнародні стандарти, які вимагають, щоб закон містив достатньо чіткі критерії застосування такого винятку, а також забезпечував реальний подальший судовий контроль.

Що змінює законопроєкт № 15488

В обґрунтування необхідності прийняття акта зазначено, що чинна редакція ч. 3 ст. 233 КПК України не містить достатньо чітких критеріїв того, у яких саме випадках «врятування майна» може виправдовувати проникнення до житла чи іншого володіння особи без попереднього судового дозволу. Законопроєкт спрямований на уточнення ч. 3 ст. 233 КПК України шляхом закріплення в законі критеріїв, за яких невідкладне проникнення до житла чи іншого володіння особи з мотивів врятування майна може вважатися допустимим.

Запропонований законодавцем підхід полягає у встановленні умов, які у своїй сукупності дають підстави для подальшого визнання проникнення до житла чи іншого володіння особи законним.

Насамперед йдеться про таку умову, як винесення вмотивованої постанови слідчого, дізнавача або прокурора, на підставі якої здійснюється невідкладне проникнення до житла чи іншого володіння особи. Запровадження такої вимоги узгоджується із загальними положеннями чинного КПК України. Рішення про невідкладне проникнення до житла чи іншого володіння особи приймається безпосередньо слідчим, дізнавачем або прокурором. Відповідно до частини третьої статті 110 КПК України рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач або прокурор визнає це за необхідне. Відповідно, така постанова має містити належне обґрунтування прийнятого рішення та відповідати вимогам до її змісту, визначеним статтею 110 КПК України.

Водночас на практиці вже сьогодні трапляються випадки, коли органи досудового розслідування вручають особі копію постанови про проведення невідкладної слідчої дії. Відтак запропонована законопроєктом вимога фактично спрямована на нормативне закріплення та конкретизацію відповідної практики, визначаючи вимоги до змісту такого рішення.

Практичне значення цієї вимоги полягає також у тому, що особа отримує можливість ознайомитися з мотивами, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала необхідність невідкладного проникнення, зокрема з відомостями про відповідне кримінальне провадження та обставинами, що стали підставою для прийняття такого рішення.

Окрім того, суттєвого значення набуває і те, що постанови можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314–316 КПК України.

Як ще одну необхідну передумову законодавець визначає наявність конкретного, індивідуально визначеного майна, щодо якого у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які дають обґрунтовані підстави вважати, що таке майно має або може мати ознаки речового доказу.

Водночас законопроєктом передбачено додаткову умову, а саме те, що на момент проникнення щодо зазначеного майна має існувати реальна, конкретна та безпосередня загроза знищення, пошкодження або втрати, а отримання ухвали слідчого судді про дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи було об’єктивно неможливим без ризику втрати такого майна.

Як наслідок, запропоновані зміни спрямовані на те, щоб невідкладне проникнення до житла чи іншого володіння особи застосовувалося лише як винятковий захід, що спрямовано на забезпечення належного балансу між необхідністю збереження речових доказів і гарантіями недоторканності житла та іншого володіння особи.

Окремого значення набуває встановлений законопроєктом часовий фактор, тобто строк, протягом якого прокурор, слідчий або дізнавач зобов’язані звернутися до слідчого судді з метою отримання судового дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи постфактум.

Чинний КПК України конкретного строку для такого звернення не встановлює, обмежуючись вимогою звернутися до слідчого судді невідкладно після здійснення таких дій.

Водночас законопроєктом пропонується встановити строк 24 години; такий підхід має усунути невизначеність шляхом встановлення чіткого строку для звернення до слідчого судді.

Які питання залишаються відкритими

Однак окремі питання залишаються відкритими та потребують додаткового законодавчого врегулювання.

Зокрема, це стосується обов’язку слідчого судді постановити окрему ухвалу про незаконне проникнення до житла або іншого володіння особи щодо всіх осіб, які ухвалювали рішення про проведення такої невідкладної слідчої дії.

Чинним КПК України не передбачено такого виду рішення слідчого судді, як окрема ухвала. Законопроєктом не пропонується внесення змін до інших статей КПК України з метою визначення змісту такої ухвали, порядку її оскарження, а також наслідків її постановлення.

По-друге, враховуючи те, що підставою для невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи допускається як виняток — на підставі вмотивованої постанови слідчого, дізнавача, прокурора, потребує уточнення положення законопроєкту щодо «усіх осіб, які ухвалювали рішення про проведення такої невідкладної слідчої дії». Виникає питання щодо змісту цього формулювання, оскільки відповідне рішення приймається слідчим, дізнавачем або прокурором. Відтак незрозуміло, яких саме інших осіб законопроєкт пропонує охопити цим поняттям та яким чином вони можуть бути суб’єктами прийняття такого рішення.

Третім відкритим питанням щодо запропонованого законопроєктом підходу є формулювання умови, відповідно до якої йдеться про конкретне, індивідуально визначене майно, «щодо якого у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які дають обґрунтовані підстави вважати, що таке майно має або може мати ознаки речового доказу».

Таке формулювання потребує додаткового уточнення з огляду на положення КПК України щодо поняття та статусу речових доказів. Адже речовий доказ є одним із процесуальних джерел доказів у кримінальному провадженні, а тому наведена конструкція фактично передбачає необхідність попереднього збирання доказів для обґрунтування припущення про те, що певне майно може набути ознак речового доказу.

Окрім того доцільно доповнити цю норму положенням, яке прямо передбачало б обов’язок складення протоколу за результатами невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи. Така пропозиція узгоджується з положеннями частини першої статті 104 КПК України, відповідно до якої у випадках, передбачених Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Водночас пряме закріплення такого обов’язку саме щодо невідкладного проникнення усунуло б можливі сумніви щодо належної процесуальної форми фіксації проведеної дії.

З огляду на це, відповідне положення доцільно додатково опрацювати до другого читання з метою усунення термінологічної та логічної неточності й чіткого визначення того, які саме відомості мають передувати невідкладному проникненню та обґрунтовувати необхідність його проведення.

Висновки

Запропоновані законопроєктом № 15488 зміни до статті 233 КПК України спрямовані на конкретизацію підстав, за яких невідкладне проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою врятування майна може бути визнано законним.

Насамперед законопроєкт має на меті приведення норми, якою передбачено можливість невідкладного проникнення до житла та іншого володіння особи, у відповідність до міжнародних стандартів та практики Верховного Суду.

Отже, запропоновані зміни можуть стати підставою для більш чіткого нормативного врегулювання невідкладного проникнення та звузити можливості для використання як формальної підстави «врятування майна» проникнення до житла чи іншого володіння особи для проведення в них обшуку.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати