Відповідно до ст. 337 КПК України «Визначення меж судового розгляду»:
- Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
- Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.
- З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, ЯКЩО ЦЕ ПОКРАЩУЄ СТАНОВИЩЕ ОСОБИ, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Тут, вочевидь, потрібне окреме пояснення, що таке покращення становища особи. Так, наприклад, у вироку суд зазначає: «Під час судового розгляду суд дійшов висновку, що вчинене Особою кримінально-протиправне діяння було ПОМИЛКОВО кваліфіковано стороною обвинувачення (за ч. 4 ст. 368 КК України) як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення нею будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Водночас досліджені докази та встановлені обставини дають підстави стверджувати, що в діях Особи міститься склад іншого кримінального правопорушення, а саме передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. Тяжкість кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, є меншою за тяжкість інкримінованого Особі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Отже, зміна правової кваліфікації дій Особи ПОКРАЩУЄ становище особи та НЕ ВИХОДИТЬ за межі висунутого їй обвинувачення».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що означає формулювання «НЕ ВИХОДИТЬ за межі висунутого їй обвинувачення»? Тут суд явно суперечить сам собі. Особа обвинувачувалася за ч. 4 ст. 368 КК України, а суд визнав її винною за ч. 2 ст. 369-2 КК України. У цьому вбачається логічна хиба. Можливо, це описка, і суд мав на увазі, що така зміна правової кваліфікації ВИХОДИТЬ за межі висунутого обвинувачення, але покращує становище особи?
Що означає формулювання «ПОМИЛКОВО кваліфіковано стороною обвинувачення»? Фактично суд стверджує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України в діянні обвинуваченого НЕ ДОВЕДЕНО СКЛАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, за яким особу обвинувачували. Тобто відповідно до імперативної вимоги ст. 373 КПК України суд мав ухвалити виправдувальний вирок.
Що означає формулювання «ПОКРАЩУЄ становище особи»?
Суд (хоча і стверджує, що не виходив за межі висунутого обвинувачення) визнав особу винною за ч. 2 ст. 369-2 КК України (за якою особа не була обвинувачена). Тобто суд ВИЙШОВ за межі висунутого обвинувачення та замість виправдувального вироку визнав особу винною в іншому злочині. У чому полягає покращення становища? У заміні виправдувального вироку на обвинувальний?
Звернімося ще раз до ч. 3 ст. 337 КПК України. Якщо особа вчинила дії, які можуть містити ознаки кримінально караного діяння, і вчинення таких дій доведено поза розумним сумнівом, а такі дії одночасно охоплюються взаємовиключними статтями КК України (наприклад, суд вважає, що в діях особи одночасно є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України та ч. 2 ст. 369-2 КК України), то за такої конкуренції норм має застосовуватися та кримінально-правова кваліфікація, яка покращує становище особи. І це дійсно є покращенням становища особи, на відміну від засудження невинуватої особи за ч. 4 ст. 368 КК України за іншим злочином, передбаченим ч. 2 ст. 369-2 КК України, що, вочевидь, погіршує становище особи.
На жаль, ВС не надав із цього приводу зрозумілого роз’яснення, хоча в практиці ВС наявні правові висновки з цього питання. Так, звернемося до найсвіжішої постанови ВС у справі № 369/19664/24 від 23.06.2026. У згаданій постанові суд зазначив: «Суд наголошує, що про перекваліфікацію дій винної особи може йтися тоді, коли діяння цієї особи, яке згідно з обвинувальним актом ставиться їй у вину, підлягає кваліфікації за менш тяжкий злочин, ніж це зазначено в обвинувальному акті. Якщо ж вчинення конкретного діяння органом досудового розслідування особі у вину не ставилося, то суд відповідно не може вийти за межі висунутого обвинувачення і додатково встановити обставини кримінального провадження, які не були зазначені в обвинувальному акті».
Саме з цього абзацу, як і з інших постанов ВС, остаточно не зрозуміло, що мав на увазі Верховний Суд: що перекваліфікація можлива, коли фактично наявні конкуруючі склади злочину, чи що при недоведеності більш тяжкого складу злочину суд може вийти за межі обвинувачення та самостійно підібрати інший, менш тяжкий склад злочину.
На підтримку своєї думки хочу навести ще декілька аргументів. Так, у подібних випадках суди зазначають: «Зміна правової кваліфікації допускається, якщо це покращує становище особи або не погіршує його (за умови доведеності нового обвинувачення в рамках тих самих фактичних обставин)».
Що таке «ті самі фактичні обставини»? Відповідно до ст. 84 КПК України:
- Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
- Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Нетотожні фактичні дані
Так як можна говорити про ті самі фактичні дані, якщо обвинувачення було висунуте саме за ч. 4 ст. 368 КК України? Якби обвинувачення було висунуте за ч. 2 ст. 369-2 КК України, захист збирав би ІНШІ докази. Виходячи з диспозиції статей, захист доводив і довів відсутність в Особи службових повноважень. Якби захисту було відомо про обвинувачення за ч. 2 ст. 369-2 КК України, він доводив би, що Особа не мала наміру впливати на іншу уповноважену особу, а лише безпосередньо познайомила заявника з нею. На підтвердження цього захист призначив би відповідні лінгвістичні та психологічні експертизи, інакше будував би допит свідків, пропонував би суду викликати для допиту інших свідків захисту, доводив би, що особа, на яку нібито було здійснено вплив, НЕ БУЛА уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідно, у матеріалах справи з’явилися б нові, інші фактичні дані, які не були отримані, оскільки особу ніхто не обвинувачував за ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Порушення права на захист
Ба більше, такою перекваліфікацією суд порушує право особи на захист, а саме право знати, у чому її обвинувачують. Так, у ч. 3 ст. 42 КПК України зазначено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють або обвинувачують. За такої зміни кваліфікації судом ухвалення вироку за іншим кримінальним правопорушенням є очевидною несподіванкою для особи.
У практиці ЄСПЛ право особи знати, у чому її обвинувачують, є не формальністю, а необхідною передумовою ефективного захисту. Порушення оцінюється за пунктом 1 та підпунктами «a» і «b» пункту 3 статті 6 Конвенції у сукупності:
• стаття 6 § 3(a) — право бути негайно й детально поінформованим про характер і причини обвинувачення;
• стаття 6 § 3(b) — право мати достатньо часу та можливостей для підготовки захисту;
• стаття 6 § 1 — загальна справедливість провадження.
Як приклад практики ЄСПЛ можна навести справу «Пелісьє та Сассі проти Франції», §§ 51–54, 62, у якій Велика Палата встановила порушення через засудження за співучасть, якої заявникам не інкримінували і щодо якої вони не могли висловити свої аргументи. ЄСПЛ підкреслив взаємозв’язок між знанням обвинувачення та можливістю підготувати захист.
Порушення безсторонності суду
Фактично, якщо суд таким чином вийшов за межі обвинувачення, він перетворюється із суду на іншу, додаткову сторону обвинувачення у кримінальному процесі. Так, вочевидь, на вказаний вирок суду будуть подані апеляційні скарги. Сторона обвинувачення, вочевидь, доводитиме наявність складу злочину за ч. 4 ст. 368 КК України, як було зазначено в обвинувальному акті. Сторона захисту звертатиме увагу апеляційного суду на неможливість виходу за межі обвинувачення, порушення права на захист, відсутність у діях особи складу злочину за ч. 2 ст. 369-2 КК України та інше. Відповідно, тоді потрібно забезпечити участь в апеляційному перегляді вироку суддів першої інстанції, щоб вони мали можливість, з урахуванням аргументів сторін захисту та обвинувачення, відстояти свою, іншу позицію, а саме довести поза розумним сумнівом наявність у діях особи складу злочину за ч. 2 ст. 369-2 КК України, з чим не погоджуються ані сторона захисту, ані сторона обвинувачення.
Висновок
Отже, ч. 3 ст. 337 КПК України надає суду право змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення на таку, що покращує становище особи. Проте це повноваження не означає права суду самостійно формувати нове фактичне обвинувачення. Суд може інакше юридично оцінити лише ті обставини, які вже були викладені в обвинувальному акті та від яких особа мала можливість захищатися.
Тому сам факт того, що санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України є м’якшою за санкцію ч. 4 ст. 368 КК України, ще не робить таку перекваліфікацію правомірною. Вирішальним є питання, чи містив обвинувальний акт фактичні обставини, необхідні для обвинувачення у зловживанні впливом: домовленість про вплив на рішення іншої уповноваженої особи, зміст такого впливу та відповідний умисел обвинуваченого.
Якщо цих обставин в обвинувальному акті не було, а суд уперше сформулював їх у вироку, відбулася не проста зміна правової кваліфікації, а фактичне висунення нового обвинувачення. Захист не мав можливості заперечити його, зібрати відповідні докази, інакше побудувати допити свідків, заявити необхідні клопотання та висловити свою позицію в судових дебатах. Такої можливості захисту не було надано саме тому, що до ухвалення вироку особу ніхто не обвинувачував за ч. 2 ст. 369-2 КК України.
За цих обставин м’якша санкція не усуває порушення права особи знати, у чому її обвинувачують, і не компенсує відсутності часу та можливостей для підготовки захисту. Засудження за обвинуваченням, яке вперше з’явилося у вироку, не може визнаватися покращенням процесуального становища особи лише тому, що нова стаття передбачає менш суворе покарання.
Отже, якщо обвинувачення за ч. 4 ст. 368 КК України не доведено, а застосування ч. 2 ст. 369-2 КК України потребує встановлення обставин, яких не було в обвинувальному акті, суд повинен ухвалити виправдувальний вирок на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України. Усунення недоліків обвинувачення шляхом формування судом нового складу кримінального правопорушення порушує межі судового розгляду, право на захист і нейтральну роль суду в змагальному кримінальному процесі.