Український бізнес давно навчився працювати і розвиватися в умовах ризику. Пандемія коронавірусу, повномасштабне вторгнення рф в Україну, валютні коливання та інші непередбачувані обставини — все це змушує підприємців шукати шляхи адаптації до нових реалій і рятувати власні компанії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Водночас не менш серйозні ризики часто виникають всередині компанії, коли партнери не мають чітко визначених правил співпраці й, відповідно, не можуть дійти згоди з низки ключових питань. Саме тоді корпоративний договір стає дієвим інструментом для захисту бізнесу та підтримки стабільних відносин між учасниками.
«Ми ж друзі, навіщо папери?»
Довіра є основою будь-якого партнерства. Та коли друзі чи колеги стають партнерами по бізнесу, усні домовленості необхідно переводити у правове поле й закріплювати документально. Для цього законодавством передбачено спеціальний правовий інструмент — корпоративний договір.
І йдеться не про формальну бюрократичну вимогу, а спосіб перевести довіру у площину юридичних гарантій. Підписанти договору визначають, як саме реалізовуватимуть корпоративні права, яких дій зобов’язуються уникати та як розв’язуватимуть конфлікти.
Правові положення
За законодавством, корпоративний договір укладається в письмовій формі, може бути оплатним і безоплатним. Його сторонами виступають учасники товариства, саме товариство чи навіть треті особи. За наявності іноземного елемента сторони можуть обирати, яке саме право регулюватиме договір.
За загальним правилом, зміст корпоративного договору є конфіденційним. Виняток — якщо однією зі сторін є держава чи підприємство з державною часткою понад 25%. У такому разі договір має бути оприлюдненим протягом 10 днів з моменту його укладення.
Окрім того, закон прямо визначає нікчемність домовленостей, які зобов’язують учасників голосувати за вказівкою третіх осіб.
Що варто передбачити у договорі
Корпоративний договір не може суперечити статуту компанії або чинному законодавству. Водночас він дає змогу детально регулювати внутрішні відносини, як-от: управління компанією, особливості відчуження, вступ нових учасників, порядок врегулювання конфліктів тощо.
Так, сторони договору можуть передбачити, що всі рішення ухвалюються виключно спільно, або ж визначити обсяг голосів, за наявності яких відповідне рішення буде вважатися ухваленим.
Важливим є і питання реалізації переважного права учасників на придбання часток, а також умов їх відчуження. На практиці часто застосовують механізми drag along (право мажоритарія «приєднати» інших учасників до продажу) і tag along (право міноритаріїв «приєднатися» до продажу у випадку відчуження частки мажоритарієм). Це дає змогу узгоджувати інтереси сторін і забезпечувати справедливі умови у разі продажу бізнесу третій стороні.
Поширеним є закріплення в корпоративному договорі періоду, протягом якого учасники не мають права на відчуження своїх часток (lock-upperiod). Це забезпечує стабільність складу учасників і керівних органів у перші роки діяльності компанії та зменшує ризик непередбачуваних змін у структурі власності.
Окремо корпоративним договором, як правило, визначаються шляхи розв’язання конфліктних ситуацій (deadlock) між учасниками і/або директорами. Найчастіше йдеться про викуп частки одним із підписантів із чітким визначенням порядку розрахунку вартості. Передбачені й превентивні заходи — переговори чи залучення нейтральних посередників (медіаторів). У такий спосіб конфлікт розв’язується цивілізовано, а робота компанії не призупиняється.
Один із ключових інструментів дотримання домовленостей — видача безвідкличної довіреності на корпоративні права. У разі невиконання умов договору чи зобов’язань (наприклад, голосування на загальних зборах) довірена особа може реалізувати надані їй права самостійно, захищаючи свої інтереси, передбачені корпоративним договором.
Нарешті, в договорі можуть прописуватися й додаткові умови, як-от: заборона на обтяження часток, обов’язкове приєднання до чинного корпоративного договору нових учасників, можливість передавати частки афілійованим особам, встановлення особливих умов конфіденційності, штрафні санкції за порушення зобов’язань, порядок формування органів управління та призначення посадових осіб тощо.
Висновки
Отже, корпоративний договір — це не формальність, а стратегічна інвестиція у довгострокову стабільність компанії. Він захищає її від внутрішніх криз, зберігає баланс учасників і робить процес управління передбачуваним навіть у конфліктних ситуаціях.
Законодавство створює гнучкі можливості для врегулювання корпоративних відносин, водночас має і запобіжники від зловживань. Будь-які домовленості, що суперечать закону, є нікчемними, а ті, що зобов’язують діяти за вказівками третіх осіб, не мають юридичної сили. Важливо й те, що корпоративний договір за загальним правилом є конфіденційним, що дозволяє партнерам вільно визначати правила співпраці без ризику публічного розкриття.
Крім того, фінансові установи дедалі частіше оцінюють наявність корпоративного договору як один із критеріїв стабільності бізнесу. Це позитивно впливає на репутацію компанії та підвищує рівень довіри з боку банків і потенційних інвесторів, оскільки свідчить про чітко врегульовані відносини між учасниками та передбачуваність корпоративного управління.