Питання застосування санкцій є одним із найцікавіших з правового погляду. Здебільшого це зумовлено не лише особами, щодо яких вони застосовуються, а й тим, що санкційна процедура вибивається із загального порядку їх застосування та оскарження.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ст. 40 Конституції України встановлює, що усі (підсанкційні також) мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. До речі, це право не може бути обмеженим під час воєнного стану відповідно до ст. 64 Конституції.
Читайте також: «Право на адміністративне оскарження санкцій. Частина 2».
Тобто презюмується можливість навіть у особливий період отримати обґрунтовану відповідь щодо суті і форми рішень, в тому числі і застосування санкцій. На практиці ж ситуація є складнішою.
Хто і як приймає рішення щодо застосування санкцій
Стаття 5 Закону України «Про санкції» визначає, що пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України. Надалі застосовується триступенева структура прийняття рішення:
- орган, який ініціює санкції;
- орган, який приймає рішення (в нашому випадку — РНБО);
- Президент України, який запроваджує відповідні Рішення РНБО.
Зазначу, що відповідно до ст. 6-7 вказаного вище Закону рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.
Рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.
Європейський суд з прав людини у Рішенні у справі «ТОВ «М.С.Л.» ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF M.S.L., TOV v. UKRAINE від 16.10.2025 року) розглядає рішення про запровадження санкцій як суто внутрішній захід запроваджений рішеннями органів влади України в межах їхньої компетенції. У цьому розумінні, незважаючи на винятковий контекст, його правова природа, на думку Суду, нічим не відрізняється від будь-якого іншого окремого указу чи адміністративного розпорядження, що регулярно видаються відповідними органами влади при звичайному здійсненні своїх повноважень. (п. 106 Рішення).
Отже, Закон напряму не гарантує право на адміністративне оскарження санкцій, проте у контексті ст. 40 Конституції вказує на можливість ініціювати питання про внесення змін / скасування санкцій перед органом-ініціатором санкцій, а також перед самою РНБО. Тобто окремої процедури адміністративного оскарження санкцій не існує, проте є нормативно неврегульована процедура ініціювання перегляду та змін до санкцій, яка базується на загальних приписах ст. 40 Конституції України.
Куди звертатися
Відповідно, ставити питання про внесення змін або скасування санкцій можна або напряму перед РНБО, або перед 5-ма (по факту 4-ма, оскільки Верховна Рада у практичній площині не ініціювала санкції) органами-ініціаторами санкцій. Ці органи і мають надати обґрунтовану відповідь на звернення підсанкційної особи або його представника.
З власної практики зазначимо, що ініціатори санкцій і РНБО відмовляють у перегляді, навіть у випадках, коли такі підставі очевидні (наприклад, запровадження санкцій проти осіб, які як до запровадження санкцій, так і після входили до Збройних сил України та були реальними учасниками бойових дій). Ба більше, майже неможливо витребувати у досудовому порядку інформацію та документи, що стали підставою для запровадження санкцій, оскільки вони мають відповідний гриф таємності й не надаються підсанкційним особам та/або їх представникам.
Проте ці дані без проблем надаються на вимогу суду у відповідному судовому процесі щодо оскарження санкцій. Тому постає питання: чи можна належним чином обґрунтувати подібного роду звернення до суду для ознайомлення з документальними підставами застосування санкцій? Очевидно, що ні. Тому процедура перегляду санкцій у практичній площині може бути ініційована лише після витребування і надання документів. В цьому випадку держава використовує вимоги щодо секретності більше як механізм блокування досудового оскарження санкцій.
Разом з тим ініціювати уточнення до Реєстру санкцій можливо шляхом звернення до Апарату РНБО України, який є відповідальним за його ведення. Буквально нещодавно до загальних положень про Державний реєстр санкцій було внесено зміни, згідно з якими до Реєстру може вноситися довідкова інформація, отримана в результаті інформаційних обмінів, із зазначенням джерела, зокрема додаткові ідентифікаційні дані осіб, суден і повітряних суден, щодо яких застосовано санкції.
Спеціалізовані органи
Доцільно звернути увагу, що наразі спеціалізованого органу у галузі санкційної політики немає. Напрацювання щодо такого органу є у законопроєкті «Про засади санкційної політики України».
Водночас функціонал схожого роду виконує Міжвідомча робоча група з питань реалізації державної санкційної політики, основними завданнями якої є, зокрема, сприяння забезпеченню координації дій органів виконавчої влади з питань:
1) підготовки пропозицій про застосування, скасування та внесення змін до спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій);
2) моніторингу ефективності реалізації санкцій.
Здавалося б, саме цей орган міг би стати платформою, на базі якої здійснювався б розгляд скарг — принаймні щодо очевидних помилок при винесенні рішень щодо санкцій.
Тим більше, що функціонал цього органу передбачає визначення причин, які призводять до неналежної підготовки пропозицій про застосування, скасування та внесення змін до санкцій, реалізацію застосованих видів санкцій, вивчення результатів діяльності у зазначеній сфері.
Також практикуються звернення на адресу Радника — уповноваженого Президента з питань санкційної політики щодо врахування інформації того чи іншого роду та можливого ініціювання перегляду санкцій.
Практика перегляду санкцій
РНБО вже приймала рішення щодо змін до санкційних обмежень, в тому числі і у випадках, коли були звернення суб’єктів господарювання.
Найбільш відомими були рішення щодо розблокування спецдозволів підприємствам-надрокористувачам. Також 13 січня 2025 року Президентом України підписано Указ № 24/2025, яким внесено зміни до санкційних заходів, запроваджених рішенням РНБО від 19 жовтня 2022 року. Зокрема, щодо ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» залишено дію санкції у вигляді блокування активів (за винятком коштів клієнтів/депонентів), проте скасовано інші обмеження, пов’язані із забороною фінансових операцій з державними цінними паперами.
Процедура розгляду цього питання була досить неоднозначною та непрозорою. З одного боку, частково були враховані звернення клієнтів та суб’єктів господарювання, з іншого — рішення щодо окремих видів обмежень ухвалювалося без чіткого оприлюднення мотивувальної частини й повного обґрунтування підстав для змін. Цей випадок демонструє, що навіть у межах наявної практики зміни до санкцій можуть відбуватися неповністю прозоро, що підкреслює необхідність створення більш чіткої і формалізованої процедури адміністративного перегляду та оскарження санкцій.
Крім того, у 2021 року мав місце епізод щодо виправлення фінального списку підсанкційних осіб.
Проте результатом механізму адміністративної процедури став останній кейс, який наочно демонструє необхідність розвивати цей механізм. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав помилковим застосування санкцій до громадянина Франції, екстопменеджера однієї з найбільших міжнародних фінансових груп. Вже протягом 9 місяців Президент України визнав помилковість цих санкцій та скасував їх своїм указом і позицію відносно громадянина Франції було виключено.
Можливо, такий механізм отримає більш масове застосування, зокрема після того, як ЄСПЛ визнав порушення з боку України Конвенції про захист основоложних прав та свобод (нещодавне Рішення у справі «ТОВ «М.С.Л.» ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF M.S.L., TOV v. UKRAINE від 16.10.2025 року). Так, суд зазначив, що «…89. Принцип законності також вимагає певного рівня якості від положень національного законодавства, на яких ґрунтується втручання. Відповідні правові норми повинні бути достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні. Зокрема, норма вважається «передбачуваною», якщо вона забезпечує певний рівень захисту від свавільного втручання державних органів. Відтак будь-яке втручання у мирне володіння майном повинно супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають особі чи юридичній особі реальну можливість представити свою позицію компетентним органам для ефективного оскарження заходів, що обмежують її права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови слід виходити з комплексного підходу, беручи до уваги всі наявні судові та адміністративні процедури…».
Отже, практика перегляду санкційних обмежень залишається фрагментарною та скоріше реагує на окремі звернення, ніж діє системно. Випадки успішного скасування санкцій демонструють, що існує ефективний механізм для відновлення прав і законних інтересів осіб, проти яких помилково застосовані обмеження. Водночас відсутність чітко формалізованої процедури, прозорого обґрунтування рішень і належного контролю створює ризики непослідовності та необґрунтованого застосування санкцій у майбутньому.
Механізми під час судового розгляду
А що, як поставити питання про перегляд / зміни до санкцій у судовому порядку, але не доводячи до рішення, а після відкриття провадження, тобто за допомогою процедур Кодексу адміністративного судочинства, які дають можливість сторонам досягти компромісу за наявності відкритого провадження?
Дійсно, ст. 47 КАС визначає, що сторони можуть досягнути примирення, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.
За ст. 190 КАС сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін. Сторони можуть примиритися на умовах, які виходять за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Умови примирення не можуть суперечити закону або виходити за межі компетенції суб'єкта владних повноважень.
Звертаємо увагу, хто є сторонами у справі — це знайома нам тріада «ініціатор санкцій», «РНБО», «Президент». При цьому РНБО взагалі не бере участь у судових процесах щодо оскарження санкцій, а отже буде важко забезпечити навіть документальне оформлення такого роду примирення. Проте по суті процес примирення прив’язано до повноважень органу влади. Отже, ми повертаємося у початкову точку, в якій потрібне бажання на перегляд санкційних обмежень від усіх залучених у процес прийняття рішення сторін. З цих самих підстав відпадає варіант визнання позову органом державної влади. Тому в практичній площині обидва варіанти не є такими, що можуть бути реалізовані.
З інших підстав не працює і найбільш перспективна можливість примирення — врегулювання спору за участі судді. За ст. 184 КАС проведення врегулювання спору за участю судді не допускається в адміністративних справах, визначених главою 11 розділу II цього Кодексу, за винятком справ, визначених статтею 267 цього Кодексу, та типових справ.
Отже, не варто говорити, що судова процедура дає можливість зафіксувати рішення щодо перегляду / змін санкцій. У цьому разі потрібно вже доводити процес до фінальних судових рішень.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що в Україні відсутня нормативно визначена процедура оскарження санкцій. Не склалося і з практикою перегляду за зверненнями суб’єктів оскарження. Судовий процес оскарження не дає можливості досягти примирення. Отже, фактично єдиним дієвим варіантом захистити права особи, до якої незаконно застосували санкційні обмеження, залишається вирішення по суті спору адміністративними судами всіх інстанцій.