У системі судоустрою України найбільше місцевих загальних судів. Вони є найчисельнішою ланкою та фундаментом для функціонування майже всієї судової системи країни. Саме в місцевому загальному суді більшість пересічних громадян уперше знайомляться з правосуддям, тут формується їхнє враження про суд і судову систему загалом.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Різні за територіальною ознакою, штатним розписом та структурою місцеві загальні суди завжди мали спільні проблеми і, можливо, саме їх у цих судах найбільше порівняно з іншими судами держави.
Громадська організація «Всеукраїнська асоціація працівників судів» (ВАПС) вирішила зібрати та озвучити виклики й проблеми, з якими стикаються місцеві загальні суди. На заклик поговорити про наболіле відгукнулося дуже багато судів. Проте озвучити всі проблеми в межах однієї статті неможливо. Тож у цьому матеріалі Алла Шевченко, членкиня правління ВАПС, керівниця апарату Зарічного районного суду м. Суми, розкриває три ключові проблеми місцевих загальних судів: кадровий голод, надмірне навантаження та низьку заробітну плату.
Кадровий голод та інші кадрові проблеми
Перша проблема, озвучена працівниками судів, — це брак суддів.
Така проблема існувала й раніше, але не в таких масштабах. Наразі ситуація, коли суддя вперше призначає справу до розгляду через 3–4 місяці, вже нікого не дивує. Мені доволі часто доводиться показувати людям, які прийшли на прийом поскаржитися з цього приводу, щоденний список справ, призначених суддями до розгляду. 20–30 і більше судових засідань на день — це ненормальні показники. Це непомірне навантаження на суддю, його секретаря, помічника та всіх працівників апарату суду.
Завжди існувала і з роками лише загострюється проблема, пов’язана з плинністю кадрів в апаратах місцевих загальних судів. Але тут серед причин усе стабільно: заробітна плата — найменша, а навантаження — найбільше.
Більшість молоді, яка нині приходить працювати до суду, швидко звільняється. Посидівши вечорами на роботі й отримавши 5000 грн авансу, люди розуміють, що це не те, заради чого вони навчалися 4–5 років. Урешті-решт — звільняються. А потім кажуть, що вигідніше виконувати некваліфіковану роботу, яка оплачується вище.
По Україні вже навіть відомі випадки, коли люди звільнялися в перший робочий день. Також непоодинокі ситуації, коли судові засідання відкладаються через те, що в судді немає ні секретаря судового засідання, ні помічника. Це наша сувора реальність.
Найскладніше — коли звільняються досвідчені кадри. Виникають ситуації, коли «новачки» приходять працювати до суду, а навчати їх нікому. Серед причин звільнення досвідчених працівників додалося й зменшення надбавки за вислугу років — з 50% до 30%.
Наразі до працівників суду висуваються дуже високі вимоги: знання процесуального законодавства (для місцевих загальних судів — кримінального, цивільного, адміністративного та Кодексу про адміністративні правопорушення), нормативно-правових актів, що регулюють роботу суду: положення, інструкції, безліч рекомендацій. Чого варта одна лише інструкція користувача автоматизованої системи документообігу суду на 800 аркушів!
Але мати теоретичну базу — це одне, а вміти застосовувати її на практиці — зовсім інше. Самостійно все опанувати дуже складно, без допомоги досвідчених колег не обійтися.
Серед інших кадрових проблем працівники апаратів місцевих загальних судів також скаржилися на те, що штатні розписи роками не переглядаються — попри додаткові обов’язки, які систематично додаються працівникам: сканування документів, ведення військового обліку, проведення ВКЗ за ухвалами інших судів чи запровадження комплексної системи захисту інформації.
Збільшення навантаження в суді, на жаль, також не стає підставою для перегляду кількості працівників. Ввести до штатного розпису суду відділи чи сектори для багатьох місцевих загальних судів звучить майже фантастично, бо це передбачає введення посад, так би мовити, керівного складу з вищими посадовими окладами, які становлять близько 17 000 грн.
Наявна в судах кількість працівників архіву також не відповідає реаліям сьогодення. Вони просто не в змозі опрацювати ту кількість справ, які їм передають чотири канцелярії на зберігання. І це не тільки про приймання справ (яке займає досить багато часу), а й про щоденну роботу з відвідувачами суду: підготовку судових рішень, ознайомлення зі справами, підняття справ на запити суддів, направлення рішень за запитами інших установ тощо. А ще значна та постійна робота зі знищення судових справ, строк зберігання яких сплинув.
Кожен суд, який хоча б раз намагався заповнити вакантну посаду державної служби категорії «Б», знає, що процедура призначення може зайняти місяці. І все через тривалість проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, що передбачають відповідальне або особливо відповідальне становище.
Такі перевірки тривають місяцями, а переважно найдовше на них реагує НАЗК. У результаті суди (і не лише вони) по пів року не можуть призначити людину на посаду. Бували випадки, коли кандидат просто втрачав інтерес до майбутньої роботи. Проблема не нова, вона просто не вирішується.
Велика завантаженість
Проблема великого завантаження стосується багатьох судів, але не всіх. Багато хто скаржиться саме на те, що в різних судах різне завантаження.
В одному суді працівник канцелярії обробляє 250 документів за день, в іншому — 50. Або помічник судді в одному суді повинен щодня готувати 30–40 проєктів судових рішень, в іншому — лише 5–10. Водночас усі отримують однакову заробітну плату, що, звісно, несправедливо. І природно, що людина при першій можливості перейде в суд із меншим навантаженням або апеляційний чи спеціалізований суд, де заробітна плата трохи вища.
Тому ще однією проблемою керівники апаратів місцевих загальних судів називають відсутність кандидатів, охочих працювати в судах із надмірним навантаженням. Жодних «бонусів» чи надбавок за інтенсивність праці не передбачено.
Низька заробітна плата
Заробітна плата є одним з ефективних інструментів мотивації. Але вона може бути й демотивуючим фактором, якщо не відповідає обсягу посадових обов’язків, вимог, обмежень та рівню відповідальності.
11 вересня 2025 року Уряд дещо підвищив оклади працівників апаратів судів, але не всім, а щодо державних службовців ненадовго – до кінця року. Далі питання оплати праці повинен уже регулювати закон.
Підвищення посадових окладів виглядає так:
- помічник судді: було 14 292 грн, стало – 17 865 грн;
- секретар судового засідання, головний спеціаліст канцелярії: було 11 362 грн, стало – 13 521 грн;
- головний спеціаліст з інформаційних технологій, старший секретар суду: було 9880 грн, стало – 11 757 грн;
- судовий розпорядник, консультант з питань персоналу, секретар суду: було 8591 грн, стало – 10 223 грн.
Потрібно додати, що майже всі зазначені посади належать до державної служби. Це тягне за собою не лише певні обмеження, а й додаткові обов’язки, передбачені антикорупційним законодавством та законодавством про державну службу.
Водночас заробітна плата всіх працівників апаратів місцевих судів завжди була неконкурентною, оклади деяких спеціалістів виглядають узагалі незрозумілими та дискримінаційними за результатами проведеної класифікації посад державної служби. Це, зокрема, стосується спеціалістів з інформаційних технологій та служби управління персоналом, для яких оклад встановлено наразі на рівні 11 757 грн. Головні ж спеціалісти на рівнозначних посадах інших відділів, працюючи в одній автоматизованій системі документообігу суду, отримують більші оклади — 13 521 грн.
Думаю, що в нашій державі, де активно впроваджуються цифрові технології, важко знайти ще десь таку заробітну плату для ІТ-спеціаліста. Можу запевнити: без ІТ-спеціалістів суд пропрацює недовго — рівно до першої проблеми в автоматизованій системі документообігу суду, ЄСІТС чи відеоконференцзв’язку. ІТ-фахівці критично важливі для функціонування суду.
Усі посади державної служби в судах, попри свою специфіку, за критеріями класифікації мають бути віднесені до однієї — 17-ї сім’ї, адже робота кожного працівника спрямована на забезпечення здійснення судом правосуддя та створення належних умов для діяльності суду.
Окремої уваги потребує посадовий оклад помічника судді, який тепер уже становить 17 865 грн. Але й новий оклад є неспівмірним із тими вимогами, що висуваються до цієї посади, та обсягом обов’язків, які вона передбачає.
Хочу окремо згадати про працівників архіву та діловодів, які працюють у канцеляріях суду. Вони так само працюють в автоматизованій системі документообігу суду, як й інші працівники апарату, однак мають посадовий оклад на рівні лише 6000 грн. І жодне покращення їх не торкнулося. А це спеціалісти, які не менш важливі для роботи суду, ніж інші.
Проблеми, пов’язані з війною
Тривалий час працюючи в зоні можливих бойових дій, зокрема в м. Суми, не можу не озвучити проблеми, пов’язані з війною. Вони відомі мені як особисто, так і зі слів працівників апаратів інших судів, розташованих ближче до фронту. Головна проблема для таких судів — відсутність спеціально облаштованого укриття.
Через постійні повітряні тривоги важко організувати роботу суду. Вирішення цієї проблеми можливе виключно шляхом ухвалення рішень на державному рівні в межах судової системи — для створення належних та безпечних умов праці суддів і працівників суду в умовах воєнного стану.
Зокрема, потребує вирішення питання облаштування залів судових засідань, канцелярій та інших службових приміщень у спеціально обладнаних укриттях, що відповідали б вимогам державних будівельних норм. Утім усі розуміють, що це потребує дуже великих коштів, яких у держави немає.
У разі неможливості здійснення правосуддя через воєнні дії суд, розташований на такій території, ініціює питання зміни підсудності та відрядження суддів. Водночас питання підсудності вирішується набагато швидше, ніж питання відрядження суддів, яке має значно складнішу процедуру.
З урахуванням таких реалій одразу після зміни підсудності справи передаються до іншого суду, якому її визначено, і розподіляються між суддями цього суду, в рази збільшуючи їхнє навантаження. Питання ж відрядження суддів до суду, якому визначена підсудність, вирішується значно пізніше.
За таких обставин у суді, якому визначена підсудність, на проблеми кадрового дефіциту накладаються проблеми надмірного навантаження, що негативно впливає на строки розгляду справ. Це, безперечно, не сприяє ефективності судочинства.
Звісно, ці два питання мають різні процедури вирішення, а іншого порядку законодавством не передбачено.
Крім цього, при передачі підсудності збільшення навантаження відчувають не лише судді, а й працівники апарату суду. Тому в таких випадках не менш важливо оперативно змінювати штатні розписи судів: виводити посади працівників суду, підсудність якого змінена, та вводити їх до штатних розписів суду, якому передано підсудність. У такому разі і працівники, які перебувають у простої, отримають робочі місця, і суттєву допомогу отримає суд, навантаження якого збільшилося.
Кадрові проблеми, до яких ми вже звикли, під час війни для прифронтових судів перетворилися на справжню кризу. У місті, звідки більшість мешканців виїхали, а суд продовжує працювати, важко знайти охочих працювати в суді. А підібрати кандидата, який відповідав би кваліфікаційним вимогам, узагалі нереально.
Де знайти юристів, готових за додаткові (умовно кажучи) 50% до посадового окладу (коефіцієнт за роботу на територіях можливих бойових дій 1,5) щодня їздити на роботу в суд за 10–20 км від зони активних бойових дій? На практиці ж виходить так: секретар судового засідання, який працює в суді, розташованому на території можливих бойових дій, отримує в середньому 17 000 грн, а головний спеціаліст з ІТ — 12 000 грн. І значна частина цих коштів іде лише на оплату проїзду.
Ось і постає перед такими судами дилема: або покладати обов’язки кількох відсутніх спеціалістів на тих, хто залишився, або брати людей без відповідної освіти — під особисту відповідальність керівника апарату суду. Такі нюанси на час війни мають бути передбачені, враховані та закріплені на законодавчому рівні.
Багато працівників апаратів судів, які працюють у зоні можливих бойових дій, потребують психологічної підтримки. Рівень сприйняття страху індивідуальний для кожної людини: хтось спокійно спить під звуки вибухів, хтось прокидається від пострілів, хтось при кожній небезпеці біжить в укриття, а хтось продовжує працювати навіть під час збиття БПЛА над головою. Тому є запит на запровадження відповідних курсів, адже всі працюють на межі вигорання, часто розпочинаючи роботу після безсонної ночі через повітряні атаки.
Багато судів, розташованих у прикордонних містах, зіткнулися з проблемами евакуації, зокрема евакуації справ: архівних, тих, що перебувають у канцеляріях або провадженні суддів. Якщо брати великі суди, то евакуація всіх судових справ — це непосильне завдання. Потрібно розуміти, що в архівах місцевих загальних судів зберігаються десятки й сотні тисяч судових справ, оригіналів судових рішень, управлінської документації. Їхня евакуація потребує значних людських ресурсів, часу та коштів, яких часто бракує або вони взагалі відсутні. Тому до таких питань треба готуватися заздалегідь, щоб не довелося потім проводити евакуацію під обстрілами.
Однак проблема не мала б таких масштабів, якби архівні документи були оцифровані. Звісно, це потребує додаткових коштів, адже самотужки судам із цим не впоратися, і потрібно залучати спеціалістів. Але це питання ніколи не піднімалося й не вивчалося (принаймні нам про це невідомо). Якщо не для всіх судів, то хоча б для тих, що перебувають у зоні ризику через близькість до кордону з росією.
Також оцифрування архівних документів має низку переваг і в мирний час: зокрема, дає змогу вивільнити приміщення судів, перевантажені справами, а головне — гарантує збереження документів, які зі спливом часу майже розсипаються.
Інші проблеми
Серед інших проблем, озвучених працівниками апаратів місцевих загальних судів, зазначено невиконання судових рішень. Велика кількість виконавчих документів повертається на адресу суду без виконання через відсутність РНОКПП або майна. У такому випадку суди повторно направляють виконавчі документи на виконання, але знову витрачають додаткові ресурси — людські та матеріальні.
Таке листування може тривати роками у справах. Думаю, що багато судів можуть продемонструвати переповнені канцелярії давно розглянутих справ, які через невиконання судового рішення неможливо передати на зберігання до архіву.
Ще хочу звернути увагу на те, що кожен суд щодня отримує запити від правоохоронних органів на копії судових рішень у зв’язку з проведенням досудового розслідування. Копії вироків зазвичай витребовують як інформацію, яка характеризує особу підозрюваних тощо. Принаймні цю проблему можна було б вирішити без залучення будь-яких додаткових ресурсів. Усі судові рішення вже наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, і уповноважені особи правоохоронних органів — у передбачений Порядком ведення цього реєстру спосіб — можуть отримати повний доступ до нього, самостійно роздруковувати необхідні документи й не завантажувати суд додатковою роботою та витратами ресурсів, зокрема паперу. На мою думку, для вирішення цієї проблеми просто бракує політичної волі.
Звісно, суди вказували на багато інших проблем та зауважень. Це неналежні умови праці, застаріла техніка, постійні проблеми з підсистемою «Електронний суд» та відеоконференцзв’язком, нестача паперу та марок для відправлення поштової кореспонденції тощо. Багато судів і досі працюють у приміщеннях, які не відповідають Державним будівельним нормам.
Однак більшість проблем, зазначених працівниками місцевих загальних судів, так чи інакше пов’язані з матеріальною складовою. Роками судова система перебуває в умовах тотального недофінансування, і за постійного дефіциту фінансових ресурсів закрити всі потреби неможливо. Вища рада правосуддя неодноразово закликала Уряд та Міністерство фінансів врахувати реальні потреби судової системи, наголошуючи, що належне фінансування судів є стратегічною інвестицією у верховенство права та демократичний розвиток країни. Але з роками ситуація не змінюється.