Закон про медіа та його наслідки для онлайн-платформ і провайдерів

Прийняття Закону України «Про медіа» (далі - Закон) стало без перебільшення історичним кроком у сфері регулювання інформаційного простору. Адже чи не вперше за роки Незалежності Української Держави, отримано системний документ, прийняття якого обумовлено гармонізацією національного законодавства до стандартів ЄС, прагненням врегулювання очевидного дисбалансу між реальними учасниками медіа ринку та їх нормативним регулюванням, а також викликами повномасштабної агресії рф проти України, що супроводжується дезінформацією, пропагандою та неконтрольованим впливом глобальних цифрових платформ.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Окрім загальних вимог до суб’єктів у сфері медіа, таких як: реєстрація (обов’язкова/добровільна), подання та оновлення інформації про власників і структуру власності, дотримання стандартів достовірності та прозорості, забезпечення доступності контенту для осіб з інвалідністю та виконання правил щодо поширення реклами, цей Закон встановлює спеціальні обов’язки для провайдерів та онлайн-платформ.

Визначальним є ще й те, що цим Законом не встановлюється поняття «онлайн-платформа», однак він містить дефініції «платформи спільного доступу до відео» та «платформи спільного доступу до інформації», що є спробою адаптувати національне регулювання до сучасних реалій та викликів цифрової доби.

Платформа спільного доступу до інформації/відео: сутність і приклади

Так, відповідно до Закону «платформа спільного доступу до інформації» - це сервіс із надання користувачам можливості завантаження і зберігання інформації, зокрема аудіовізуальних програм, користувацьких відео та ін. користувацької інформації для перегляду і використання необмеженим колом осіб. На кшталт цифрових онлайн сервісів - Facebook, Instagram, Telegram тощо.

Водночас «платформа спільного доступу до відео» - сервіс, основним призначенням якого, відокремленої частини якого або невід’ємною функціональністю якого є - поширення для загальної аудиторії з інформаційною, розважальною чи навчальною метою програм та/або користувацького відео, щодо яких провайдер платформи спільного доступу до відео не здійснює редакційного контролю (редакційної відповідальності), якщо таке поширення відбувається за допомогою електронних комунікаційних мереж та організовується таким провайдером, зокрема з використанням автоматичних засобів або алгоритмів, серед іншого щодо відображення, позначення (тегування) та упорядкування послідовності відтворення (аналоги: YouTube, TikTok, Vimeo тощо).

Зміст статті 2 Закону встановлює загальні правила для визначення юрисдикції, відповідно до якої сфера дії Закону поширюється на тих, хто заснований в Україні, має місце перебування в Україні чи регулярно ухвалює на її території редакційні рішення/правила поширення юрисдикції законодавчого регулювання. 

Тобто Закон не поширює свою дію на такі популяризовані цифрові сервіси як: YouTube, TikTok, Facebook, Instagram, Telegram. Разом з тим, Законом передбачена можливість укладення договорів та меморандумів із відповідними суб’єктами з метою захисту національних інтересів України та прав користувачів медіа-сервісів у сфері медіа. Проте наразі відомості про такі угоди - відсутні, що ускладнює налагодження ефективної співпраці з міжнародними платформами та будь - якої контрольованості відповідного контенту.

Реєстрація

Відповідно до статті 18 Закону, провайдером платформи спільного доступу може бути лише зареєстрована як юридична особа або фізична особа - підприємець. Так, частина 1 статті 63 Закону передбачає обов’язкову реєстрацію провайдерів платформ «спільного доступу до відео», водночас частина 4 тієї ж статті надає право розпочинати відповідну діяльність ще до реєстрації та з початку ведення останньої є суб’єктами у сфері медіа. За таких обставин, Закон надає можливість провайдерам таких платформ здійснювати діяльність до реєстрації, до набуття статусу суб’єктів у сфері медіа. Однак, як вбачається із тлумачення вказаних законодавчих вимог, така реєстрація є радше добровільною, ніж обов’язковою.

Основні обов’язки провайдерів платформ спільного доступу до відео

Частина 1 статті 23 Закону покладає на провайдера платформи спільного доступу до відео обов’язки:

• Розміщувати умови користування сервісом на платформі та ознайомлювати з ними користувачів;
• Передбачати в умовах користування сервісом заборону на поширення програм, рекламної та користувацької інформації, яка порушує вимоги статей 36, 42, 119 Закону, вимоги законодавства про авторське право та суміжні права;
• Забезпечувати перевірку реального віку користувача перед наданням доступу до контенту, що може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей, уможливлювати використання системи батьківського контролю;
• Впроваджувати прозорі й зрозумілі механізми звернень користувачів щодо контенту, що може порушувати вимоги законодавства, забезпечувати прозорий, простий та ефективний механізм оскарження дій провайдера щодо розгляду звернень;
• Передбачати в умовах користування сервісом порядок реалізації права на відповідь або спростування недостовірної інформації;
• Включати та впроваджувати в умовах користування сервісом вимоги щодо поширення рекламної інформації, встановлені законодавством, забезпечувати користувачів можливістю зазначати, чи містить їхній контент рекламу;
• Впроваджувати ефективні заходи та інструменти медіаграмотності;
• Утримуватися від оброблення персональних даних дітей з комерційною метою.

Водночас стаття 18 Закону визначає, що провайдер платформи спільного доступу відео функціонуючи у вигляді веб-сайту або в інших формах має забезпечувати контроль загальнодоступного сховища інформації та клієнтського програмного забезпечення, що надає доступ до такого сховища.

Стан реєстрації провайдерів платформ в Україні

Наразі, за інформацією Національної Ради, з початку 2025 року зареєстровано 3 провайдера платформ спільного доступу до відео: «Новини України», «Медіа холдинг Україна», «Ukraine Inform». Станом на 01.08.2025 перелік суб’єктів у сфері медіа не містить жодної нової реєстрації платформи спільного доступу до інформації. Натомість загальний Перелік зареєстрованих суб'єктів у сфері медіа налічує - 9477 ліцензіатів - реєстрантів.

Провайдери аудіовізуальних сервісів та їх обов’язки

Відповідно до статті 17 Закону, провайдером аудіовізуальних сервісів є особа, що здійснює і є відповідальною за добір та організацію пакетів телеканалів та радіоканалів. Водночас, аудіовізуальним сервісом є - діяльність із надання користувачам доступу до телеканалів та радіоканалів незалежно від обраної технології в межах визначених пакетів телеканалів і радіоканалів.

Так, Закон передбачає обов’язкову для провайдерів аудіовізуальних сервісів (IPTV та ОТТ) реєстрацію, а зареєструвати такого провайдера може лише юридична особа або фізична особа-підприємець.

Частина 3 статті 22 Закону, покладає на провайдерів аудіовізуальних сервісів такі обов’язки:

• Забезпечувати доступ усіх користувачів до універсального медіа-сервісу.
• Включати в пакети тільки ліцензовані українські телеканали та радіостанції, а також дозволені іноземні канали з країн ЄС, якщо їх трансляція не заборонена санкціями чи рішеннями Нацради.
• Встановлювати систему обмеженого доступу контенту для дітей та надавати функцію батьківського контролю.
• Вести облік користувачів та сервісів, які вони отримують, і кожні 6 місяців надавати цю інформацію Нацраді через електронний кабінет, дотримуючись законодавства про захист персональних даних.
• Повідомляти користувачів про будь-які зміни в складі пакетів каналів, вартості послуг та способах оплати у строки, передбачені Законом. Якщо зміни не залежать від провайдера — строк повідомлення може бути скорочений.
• Укладати ліцензійні договори з правовласниками каналів перед тим, як надавати їх користувачам.

Обов’язки суб'єктів медіа, як гарантія дотримання прав користувачів

У контексті даної статті, варто також звернути увагу на обов'язки учасників медіапростору, обумовлені гарантіями захисту прав та інтересів їх користувачів.

Статтею 45 Закону встановлено, що особа, яка вважає, що суб’єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь. Задля досягнення цієї мети запроваджені чіткі механізми, завдяки яким користувачі мають змогу активно відстоювати свої права, звертаючись до відповідних суб'єктів із заявами.

Так, суб’єкти аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа зобов’язані негайно розглядати заяви осіб, щодо яких поширено недостовірну інформацію, що принижує їхню честь, гідність або ділову репутацію та повідомляти заявника про результати:

• для онлайн-медіа - протягом 5 днів;
• для аудіовізуальних та друкованих медіа - протягом 14 днів.

Водночас Законом передбачений виключений перелік підстав, за яких відповідний суб’єкт медіа має право відмовити у спростуванні або відповіді. При цьому, користувачі, які вважають, що провайдери платформ спільного доступу до відео порушили їхні права або законні інтереси, передбачені Законом, мають право звернутися зі скаргою до Національної ради та/або до суду. Разом з тим, подання заяви про спростування або реалізацію права на відповідь, звернення зі скаргою до Національної ради, не є обов’язковою умовою для звернення до суду. Особи можуть одразу подавати позов у випадку порушення їхніх прав, зокрема для відшкодування моральної шкоди.

Інструменти впливу Національної ради телебачення та радіомовлення

Закон передбачає досить широкий спектр інструментів та заходів реагування щодо порушень вимог законодавства та/або умов ліцензії, які реалізуються Національною радою телебачення та радіомовлення за результатом проведення офіційного моніторингу та перевірок. Зокрема мова йде про: приписи; штрафи; анулювання ліцензій; скасування реєстрації; заборону поширення онлайн-медіа (може застосовувались тимчасова).

Новелою Закону є впровадження механізму застосування «приписів», які є радше застереженням із повідомленням щодо порушень, які потрібно усунути. Проте, у подальшому, у разі відсутності реакції - застосовуються штрафи, які поділені на три рівні залежності від ступеню шкоди: за незначні, значні та грубі порушення. У разі систематичних порушень, можливе припинення діяльності відповідного суб’єкта.

Відповідальність за коментарі

Крім того, Закон встановлює правила щодо змісту інформації, спрямовані на захист державності, прав людини, моральних цінностей та національної ідентичності, забороняючи поширення матеріалів, які можуть шкодити безпеці, порушувати Закони України або розпалювати ворожнечу.

На противагу цьому законодавцем також визначені випадки, за яких суб’єкти у сфері медіа звільняються від відповідальності за поширену інформацію їх користувачами.

Так, суб’єкти у сфері онлайн-медіа не несуть відповідальності за недостовірні або забороненої до поширення інформації розміщеної у розділі для коментування чи користувацьких публікацій на веб-сайті чи веб-сторінці такого медіа, якщо вони обмежили доступ до такого контенту протягом 3 робочих днів після отримання скарги чи припису Національної ради телебачення та радіомовлення. За таких обставин, відповідальність за порушення переходить на користувачів, однак виключно щодо коментування на веб-сайті чи веб-сторінці відповідного медіа ресурсу.

Вказані законодавчі вимоги стимулюють суб'єктів у сфері медіа впроваджувати ефективні механізми моніторингу та оперативного реагування на скарги або приписи Національної ради телебачення та радіомовлення.

Прийняття Закону стало відправною точкою формування сучасних правил для медіа та цифрових платформ. Для суб'єктів у сфері медіа це означає необхідність аудиту своєї діяльності, впровадження систем модерації контенту, юридичного супроводу та прозорих політик взаємодії з користувачами, що мінімізує правові та репутаційні ризики.

Нова модель регулювання інформаційного простору, яка враховує стандарти ЄС та виклики цифрової епохи

У довгостроковій перспективі такі заходи створюють не лише мінімізацію правових ризиків, а й дозволяють учасникам медіа простору вибудувати стійку конкурентну перевагу, базуючись на довірі користувачів, партнерів та репутаційній сталій присутності на медійному ринку. Водночас користувачам Закон надає механізми захисту їх прав, включно зі спростуванням недостовірної інформації та реалізацією права на відповідь, що забезпечує баланс інтересів бізнесу та суспільства.