За понад чотири роки повномасштабної війни в українських судах накопичився значний масив спорів про стягнення дебіторської заборгованості, у яких боржники системно посилаються на сплив строку позовної давності, а кредитори — на його зупинення на період дії воєнного стану. Ситуація ускладнюється тим, що законодавче регулювання цього питання за останні п’ять років змінювалося не один, а щонайменше чотири рази: спочатку — у зв’язку з карантином через COVID-19, потім — у зв’язку з воєнним станом, причому спершу у формі «продовження» строків, згодом — у формі їх прямого «зупинення», а з 4 вересня 2025 року строки почали спливати знову.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У цій статті постараємося детально висвітлити повну хронологію законодавчих змін та практичну методику обчислення строків застосування позовної давності, приклади розрахунку для типових ситуацій, стан судової практики та практичні рекомендації для кредиторів, які готуються звертатися до суду.
Загальні положення про позовну давність за Цивільним кодексом України
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих категорій вимог законом передбачена спеціальна, зокрема скорочена, позовна давність — наприклад, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Для зобов’язань із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України) — тобто, як правило, з наступного дня після дати, коли боржник мав погасити заборгованість за договором.
Інститут зупинення перебігу позовної давності врегульований статтею 263 ЦК України: час, який минув до настання обставини, що зупиняє перебіг давності, зараховується до загального строку позовної давності, а після припинення такої обставини перебіг строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Саме на цей загальний механізм і накладалися спеціальні (тимчасові) правила, запроваджені спершу у зв’язку з карантином, а згодом — у зв’язку з воєнним станом.
Хронологія законодавчих змін: чотири етапи за п'ять років
1. З 2 квітня 2020 року: «продовження» строків на час карантину COVID-19
Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12. Ця норма, що набрала чинності 2 квітня 2020 року, передбачала: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України (зокрема загальна та спеціальна позовна давність, строк дії поруки тощо), продовжуються на строк дії такого карантину. Карантинний режим в Україні, встановлений у зв'язку з COVID-19, було офіційно припинено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
2. З 17 березня 2022 року: аналогічне «продовження» строків на час воєнного стану
З введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Законом України № 2120-IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було додано пункт 19. Ця норма, що набрала чинності 17 березня 2022 року, за своєю конструкцією повторювала карантинне правило: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257–259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
Отже, з 17 березня 2022 року і до 30 червня 2023 року діяли одночасно дві норми про продовження строків позовної давності аналогічного змісту - карантинна (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) і воєнна (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а після завершення карантину 30 червня 2023 року надалі «естафету» продовжила виключно воєнна норма.
3. З 30 січня 2024 року: зміна формулювання з «продовження» на «зупинення»
Законом України № 3450-IX від 8 листопада 2023 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було викладено в новій редакції, яка набрала чинності 30 січня 2024 року: у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначеної ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.
Формально це вже інша юридична конструкція: глава 19 ЦК України (зокрема стаття 263) регулює саме інститут зупинення позовної давності, тоді як «продовження» строків, що застосовувалося у 2020–2024 роках, — конструкція, прямо ЦК України не передбачена. Утім, з практичного погляду обидві конструкції — і «продовження» 2020–2024 років, і «зупинення» з 2024 року — застосовувалися судами й практикуючими юристами з одним і тим самим розрахунковим ефектом: час, що минав під час дії відповідної обставини, не зараховувався до перебігу позовної давності.
4. З 4 вересня 2025 року: повне скасування зупинення (продовження) строків
14 травня 2025 року Верховна Рада України прийняла закон № 4434-IX, яким виключила пункт 19 із Прикінцевих та перехідних положень ЦК України без запровадження жодних перехідних положень щодо порядку перерахунку вже «зупинених» строків. Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX офіційно опублікований 3 червня 2025 року. Відповідно до прикінцевих положень цього закону він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем опублікування, тобто з 4 вересня 2025 року.
Отже, з 4 вересня 2025 року пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України більше не діє в жодній редакції, і перебіг строків позовної давності відновлюється (або розпочинається) без будь-якого подальшого «продовження» чи «зупинення», пов'язаного з воєнним станом в Україні.
Ключовий висновок для розрахунку: період з 2 квітня 2020 по 3 вересня 2025 року — це один суцільний, безперервний період
Головна практична помилка, якої важливо уникнути: періоди дії пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (карантин) і пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (воєнний стан, у будь-якій редакції) не мають розриву між собою — вони або діяли одночасно (з 17.03.2022 по 30.06.2023), або йшли безпосередньо один за одним (воєнна норма продовжувала діяти й після завершення карантину). Отже, з 2 квітня 2020 року по 3 вересня 2025 року включно позовна давність за вимогами, на які поширювалися зазначені пункти, фактично не спливала — незалежно від того, яким саме терміном («продовжується» чи «зупиняється») це формулювалося в конкретний момент часу.
З цього випливають два сценарії обчислення строку позовної давності після 4 вересня 2025 року:
Сценарій 1. Якщо строк позовної давності на вимогу вже частково сплив до 2 квітня 2020 року (тобто зобов'язання виникло і прострочення відбулося ще до цієї дати), то після 4 вересня 2025 року перебіг строку відновлюється з урахуванням залишку, що не був використаний станом на 2 квітня 2020 року.
Сценарій 2. Якщо зобов'язання виникло (прострочення відбулося) після 2 квітня 2020 року — а це стосується абсолютної більшості поточної дебіторської заборгованості бізнесу, включно з боргами, що виникли у 2022 і 2023 роках, — то жодна частина трирічного строку позовної давності, по суті, не встигла сплинути до 4 вересня 2025 року. Обчислення трирічного строку в такому разі розпочинається заново з дня, наступного за днем набрання чинності Законом № 4434-IX, тобто фактично з 5 вересня 2025 року.
Практичні приклади розрахунку
Приклад 1. Заборгованість виникла у травні 2022 року (прострочення настало вже після 2 квітня 2020 року, коли карантинна, а невдовзі й воєнна норма вже діяли). Оскільки вимога виникла в період, коли перебіг позовної давності вже не рахувався (спершу — за карантинною нормою, потім безперервно — за воєнною), жодного дня строку до 4 вересня 2025 року фактично не минуло. Трирічний строк позовної давності починає обчислюватися заново з 5 вересня 2025 року і за загальним правилом закінчується орієнтовно у вересні 2028 року.
Приклад 2. Заборгованість виникла у травні 2023 року. Ситуація аналогічна прикладу 1: зобов'язання виникло після 2 квітня 2020 року, тому строк позовної давності також розпочинає обчислюватися заново з 5 вересня 2025 року і закінчується орієнтовно у вересні 2028 року.
Приклад 3 (для порівняння). Заборгованість виникла у 2019 році, і до 2 квітня 2020 року за нею вже минула частина трирічного строку (наприклад, 8 місяців). У такому разі після 4 вересня 2025 року кредитору залишається використати різницю — 3 роки мінус вже сплилі 8 місяців, тобто орієнтовно 2 роки 4 місяці, рахуючи з 5 вересня 2025 року.
Судова практика
Ключовим орієнтиром із питання щодо продовження/зупинення строків позовної давності є постанова Верховного Суду від 1 грудня 2025 року у справі № 906/1674/23. У цій справі позовна давність відлічувалася від дати, що передувала запровадженню будь-яких карантинних чи воєнних обмежень (18 січня 2018 року), і Верховний Суд перевіряв, чи є вимога позивача такою, щодо якої строк давності пропущено. Суд дійшов висновку, що, навіть відліковуючи перебіг давності з цієї ранньої дати, трирічний строк за статтею 257 ЦК України не є пропущеним — з урахуванням двох періодів «продовження» строку (за Законом № 540-IX від 30.03.2020, чинним з 02.04.2020, та Законом № 2120-IX від 15.03.2022, чинним з 17.03.2022) і одного періоду його «зупинення» (за Законом № 3450-IX від 08.11.2023, чинним з 30.01.2024).
У цій справі цікавою є також правова позиція Верховного Суду щодо самої термінологічної відмінності між «продовженням» і «зупиненням». Зокрема, Верховний Суд прямо вказав, що глава 19 «Позовна давність» ЦК України не передбачає такого самостійного інституту, як продовження позовної давності, — на відміну від її зупинення (стаття 263 ЦК України) чи переривання (стаття 264 ЦК України). Виходячи з цього, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець, вживаючи в первісних редакціях пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України термін «продовжуються», по суті, мав на увазі саме зупинення перебігу давності. На підтвердження цього висновку суд звернув увагу на те, що згодом, Законом № 3450-IX, законодавець прямо змінив формулювання — з «продовжуються на строк його дії» на «зупиняється на строк дії такого стану», що свідчить про єдність законодавчого наміру протягом усього періоду, а не про запровадження принципово нового правового механізму. Додатково суд застосував принцип тлумачення закону на користь особи (in dubio pro persona), відхиливши вужче (обмежувальне) тлумачення, яке пропонували відповідачі.
Крім того, в іншій справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) Велика Палата Верховного Суду (постанова від 2 липня 2025 року) виклала аналогічну методику обчислення строків позовної давності під час воєнного стану (за вимогами 2017 року): спершу застосовується пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (карантин, Закон № 540-IX, чинний з 2 квітня 2020 року), потім пункт 19 у первісній редакції «продовження» (Закон № 2120-IX, чинний з 17 березня 2022 року) і, нарешті, пункт 19 у редакції «зупинення» (Закон № 3450-IX, чинний з 30 січня 2024 року).
Велика Палата ВС зазначила, що «в умовах дії воєнного стану в Україні строк звернення до суду (позовна давність) продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер» (мається на увазі на час винесення судового рішення станом на 02.07.2025).
Тобто в разі, якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року — на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року — на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Водночас варто зауважити, що постанова Великої Палати від 2 липня 2025 року була ухвалена до набрання чинності Законом № 4434-IX (4 вересня 2025 року) і, відповідно, безпосередньо не описує механізм відновлення перебігу строку після цієї дати — вона підтверджує лише відповідні етапи щодо позовної давності до 30 січня 2024 року включно (з подальшим зупиненням, яке на момент ухвалення постанови ще тривало).
Висновки та рекомендації
Законодавче регулювання позовної давності в умовах пандемії та війни пройшло шлях від «продовження» строків на час карантину (з 2 квітня 2020 року) через аналогічне «продовження» на час воєнного стану (з 17 березня 2022 року) та його заміну на пряме «зупинення» (з 30 січня 2024 року) до повного скасування будь-якого зупинення чи продовження з 4 вересня 2025 року. Оскільки ці норми діяли безперервно упродовж усього періоду з 2 квітня 2020 по 3 вересня 2025 року, для переважної більшості поточної дебіторської заборгованості бізнесу — включно з боргами, що виникли у 2022–2023 роках, — трирічний строк позовної давності фактично розпочинає свій відлік заново лише з 5 вересня 2025 року.
З огляду на це, бізнесу варто вжити таких послідовних кроків:
1. Провести повну ревізію (аудит) кредитного портфеля. По кожній вимозі необхідно зафіксувати: дату виникнення заборгованості та дату, з якої вона вважається простроченою; наявність чи відсутність у договорі визначеного строку виконання зобов'язання; наявність підписаних актів звірки взаєморозрахунків, часткових оплат чи інших дій боржника, що можуть свідчити про визнання боргу; застосовну позовну давність (загальну трирічну чи спеціальну скорочену). За результатами ревізії доцільно сформувати реєстр вимог із розрахунком орієнтовної дати закінчення строку позовної давності.
2. Окремо опрацювати зобов'язання без визначеного строку виконання. Для зобов'язань, у яких договором не встановлено конкретної дати чи строку оплати, перебіг позовної давності пов'язаний не з датою виникнення заборгованості як такої, а з моментом пред'явлення кредитором вимоги про виконання: відповідно до частини другої статті 530 ЦК України боржник зобов'язаний виконати таке зобов'язання у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору чи актів цивільного законодавства. Це означає, що без формального направлення претензії чи листа-вимоги перебіг позовної давності за такими вимогами може взагалі не розпочатися — а отже, для дебіторської заборгованості з невизначеним строком виконання направлення претензії чи листа-вимоги боржнику є не факультативним, а необхідним кроком для фіксації точки відліку строку.
3. Направити претензії та листи-вимоги за всіма проблемними вимогами. Незалежно від того, визначений строк виконання чи ні, доцільно завчасно направити боржникам офіційні претензії з вимогою погасити заборгованість. Це виконує одразу декілька функцій: дисциплінує боржника і стимулює до добровільного погашення без звернення до суду; формує додаткову доказову базу для майбутнього позову; а в разі часткової оплати або визнання боргу — забезпечує переривання перебігу позовної давності на підставі статті 264 ЦК України, після чого перебіг строку розпочинається заново.
4. Скласти календарний план звернення до суду по кожній вимозі. Доцільно визначити пріоритетність і черговість підготовки позовних заяв — насамперед за вимогами, за якими орієнтовний строк позовної давності спливає найближчим часом. Для вимог зі спірними датами варто закладати відповідний додатковий запас часу і не відкладати підготовку документів до останнього місяця перед закінченням строку позовної давності.
5. Оцінити перспективи досудового врегулювання. Для боржників, які демонструють готовність до діалогу, варто розглянути можливість укладення договору про реструктуризацію заборгованості, підписання графіка платежів або мирової угоди — оскільки такі кроки, знову ж таки, перериватимуть перебіг позовної давності та можуть виявитися ефективнішими за судове стягнення, особливо щодо боржників у складному фінансовому стані.
6. Врахувати додаткові фактори, що впливають не на давність, а на стратегію стягнення: обмеження щодо примусового виконання рішень стосовно боржників, зареєстрованих на тимчасово окупованих територіях або в районах активних бойових дій; фінансовий стан боржника і реальну перспективу виконання судового рішення (доцільність стягнення варто оцінювати не лише крізь призму позовної давності, а й з урахуванням наявності майна чи активів, на які можливо звернути стягнення); а також актуальний статус боржника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (ЄДР) — зокрема, чи не перебуває він у процедурі припинення або банкрутства, що вимагає іншого порядку пред'явлення вимог.