Проект закону «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» (реєстр. №7147) викликав негативну реакцію правової спільноти. По суті, непогана ідея була доведена до абсурду і спаплюжена.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Власне, юристи були схвильовані не самою подією, а нерозумінням авторами концепції реформування правничої освіти та, як це не дивно, відсутністю юридичної техніки при написанні документу (маємо побажання від колег ще попрацювати над правозастосовною технікою). На що сподівалися автори законопроекту, пропонуючи залишити з юридичних професій лише чотири або позбавити дипломів тих правників, хто не займається юридичною діяльністю? Однозначно не на те, що законопроект в такому вигляді буде ухвалено. Здається, що ціллю було наробити галасу, а не реформувати юридичну освіту. І хоча ініціатори вже почали виправдовуватися, юридична спільнота вже замислилася над тим, що в майбутньому слід уважніше обирати депутатів з-поміж колег. Ми ж вирішили проаналізувати основні положення «реформаторського» законопроекту та запитати думку експертів, щоб зрозуміти, що із запропонованого варте уваги, а що - ні.
«Заочки» не буде?
Як йдеться в законопроекті, підготовку юристів в Україні можуть здійснювати правничі школи, які перебувають у підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Простіше кажучи, це класичні та профільні університети, приватні вищі навчальні заклади, які мають на це ліцензію.
Підготовка здійснюється виключно в рамках магістерського рівня вищої освіти. Ступінь магістра права здобувається на основі повної загальної середньої освіти і присуджується в результаті успішного засвоєння відповідної освітньої програми, обсяг якої становить не менше 300 кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи.
Здобуття ступеня бакалавра за спеціальністю «Право» на основі ступеня молодшого бакалавра за спеціальністю «Право» чи молодшого спеціаліста за спеціальністю «Право» не допускається.
Примітно, що, у відповідності із законопроектом, навчатися на юриста можна буде лише в межах денної форми навчання. Виші зможуть приймати на юридичні факультети в межах комбінованої форми навчання лише осіб, які вже здобули вищу освіту за іншими спеціальностями.
Загалом документом передбачено, що правничими професіями в Україні є суддя, адвокат, прокурор та нотаріус. Про звичайних юристів, юрисконсультів на підприємствах, виконавців судових рішень, співробітників правоохоронних органів законодавець, чомусь, забув.
Абстрактно, логічно, критично…
Щодо стандартів юридичної освіти, то законодавець вважає, що майбутній юрист має «абстрактно, логічно, критично та творчо мислити», а також генерувати нові ідеї, аналізувати та синтезувати інформацію. Крім того, майбутній юрист повинен вміти планувати, організовувати і контролювати свою діяльність, а також знати і розуміти природу етичних стандартів, у тому числі етичних стандартів правничої професії та здатність діяти на їх основі. Щоправда, в документі не прописано, як саме на практиці ці знання «прививатимуть» студентам.
Серед стандартів правничої освіти також передбачено, поряд із володінням державною мовою, володіння однією з офіційних мов Ради Європи на рівні, що забезпечує можливість як усного, так і письмового її застосування, у тому числі у професійній сфері, а також вміння грамотно і точно формулювати та висловлювати свої позиції, належним чином їх обґрунтовуючи.
У відповідності з документом, проходження практики щонайменше за однією з правничих професій є обов’язковою складовою практичної підготовки студента-юриста. Для цього університети укладатимуть договори з профільними організаціями.
Серед іншого, університети забезпечують набуття студентами практичних навичок шляхом запровадження таких навчальних дисциплін як правнича клініка, правнича дослідницька лабораторія та імітація судового процесу.
Тільки в одній школі!
У законопроекті йдеться, що викладачі юридичних факультетів можуть викладати тут, лише уклавши відповідний договір, строком щонайменше на 5 років. При цьому вони не зможуть суміщати таку діяльність із викладанням в більш як одному навчальному закладі, як це практикується сьогодні.
Крім того, згідно із документом, щонайменше 20% від загального складу викладачів правничої школи мають бути представниками юридичної професії із досвідом діяльності в правничій професії не менше 5 років, незалежно від наявності у них наукового ступеня, або представниками іноземних вищих навчальних закладів, що викладають в правничій школі однією з офіційних іноземних мов.
Науково-педагогічні працівники, що мають наукові ступені та вчені звання, обов’язково мають брати участь в міжнародних стажуваннях і конференціях та публікувати не менше однієї статті на рік у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз даних Scopus та Web of Science.
Перевірку пройшли?
Ще одним нововведенням законопроекту є обов’язок правничої школи проходити періодичну зовнішню перевірку якості юридичної освіти не рідше одного разу на три роки. Проводить таку перевірку галузева експертна рада Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
Виші, щодо яких галузева експертна рада Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти прийняла рішення про неуспішне проходження зовнішньої перевірки, можуть звернутися до Ради повторно щодо проведення первинного оцінювання не раніше, ніж через два роки після прийняття попереднього рішення.
Галузева експертна рада Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти є постійним колегіальним органом, який утворюється з метою гарантування якості юридичної освіти, а також забезпечення її незалежної перевірки.
То я - юрист чи ні?
Примітно, що, у відповідності з документом, особи, які на момент набрання чинності цим Законом є суддями, адвокатами, прокурорами та нотаріусами, вважаються такими, що мають вищу (правничу) юридичну освіту. Найбільше обурення правників викликала норма, згідно з якою, особи, які на момент набрання чинності цим Законом займаються діяльністю, визначеною в ч. 6 ст. 21 цього Закону, вважаються такими, що мають вищу (правничу) юридичну освіту протягом п’яти років з дня набрання чинності цим Законом. Це викликало неймовірний ажіотаж в юридичній спільноті.
«Як особа, що має диплом про юридичну освіту, а також дипломи кандидата та доктора юридичних наук, більше 23 років лише юридичного стажу, навіть за цих параметрів не підходжу під можливості протягом 5 років стати правником за славнозвісним законопроектом про юридичну освіту», - каже Олена Орлюк, директор Науково-дослідного інституту інтелектуальної влаcності НАПрН України, д.ю.н., професор, академік НАПрН України, - «Бо у нас в Україні ніхто не підпадає під запропонований законопроектом параметр осіб, «які займаються науково-викладацькою роботою в юридичній школі». Адже, згідно чинного законодавства про вищу освіту та наукову і науково-технічну діяльність, є поняття педагогічних, наукових та науково-педагогічних працівників. Останні, до речі, працюють в університетах у складі НДЧ, а ніяк не на педагогічних посадах. Тому за формальними ознаками і педагогічні працівники, і науковці не можуть навіть зазіхати на високе звання особи, що займається професійною юридичною діяльністю, не говорячи вже про правничу професію. І це лише одна з норм законопроекту».
У свою чергу одна з авторів законопроекту - Оксана Сироїд - каже, що мета законопроекту проста: для того, щоб справді реформувати судову систему, прокуратуру і адвокатуру (правничі професії), необхідно підвищити якість правничої освіти. «Потрібно також визначити загальні принципи доступу до правничих професій, щоб генеральним прокурором не могла стати людина без правничої освіти, і політична діяльність народного депутата не вважалася досвідом роботи у галузі права. Запропонована модель - результат десятирічного пошуку з урахуванням підходів до регулювання правничої освіти в демократичних країнах і української специфіки. Як відомо, закон не має зворотної дії у часі, тому всі, хто отримали юридичну освіту, залишаться особами з юридичною освітою. Закон жодним чином не вплине на тих, хто має юридичну освіту, але не має наміру ставати суддею, адвокатом, прокурором чи нотаріусом. Закон також не зачіпає статусу нинішніх суддів, адвокатів, прокурорів чи нотаріусів, а стосується лише тих, хто в майбутньому планує стати суддею, адвокатом, прокурором чи нотаріусом - з часом потрібно буде уніфікувати процедури добору. І для цього є перехідні положення. Дякую, що звернули увагу на можливі різночитання - будемо коригувати формулювання. Обговорення законопроекту плануватимемо на початок листопада», - каже вона.
Однак відповідь на питання, чи приймуть законопроект у такому вигляді, здається очевидною. Разом з тим, наявність іронії та сарказму, як реакції з боку суспільства (наприклад, пропозиції ухвали закону про освіту кондитерів), може свідчити про небажання взагалі найближчим часом розвивати цю тему, а отже - відкласти питання реформування правничої освіти на невизначений час… Чи не цього хотіли народні депутати?
Коментарі:
Ольга Поєдинок,
к.ю.н., адвокат, керівник Комітету з юридичної освітньої політики ААУ
Дізнавшись про внесення законопроекту, я була дещо здивована: проект Закону вноситься 28.09.2017 і супроводжується пояснювальною запискою з посиланням на Концепцію розвитку юридичної освіти в Україні, як на затверджений документ («На основі … затвердженої Концепції автори законопроекту підготували його текст.»), в той час як міністерствами освіти та юстиції готується та кількома днями пізніше - 02.10.2017 - проводиться розширене засідання робочої групи з розроблення Концепції розвитку юридичної освіти в Україні, із чого я роблю висновок, що затвердження Концепції ще зарано розглядати як доконаний факт. Концепція вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника, відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії, на яку також посилаються автори законопроекту, також супроводжується позначкою «Проект» (сайт Міносвіти).
Більше того, як учасник вказаного розширеного засідання 02.10.2017, можу констатувати, що одностайності серед правничих кіл України щодо багатьох ключових аспектів реформи юридичної освіти не спостерігається. Передусім, йдеться про доцільність наскрізної магістерської програми підготовки правників, подальшу долю спеціальності «Міжнародне право» в межах юридичної освіти та можливість помістити роботу юриста в рамки «правничих професій» чи «професійної діяльності в сфері права».
Отже, зараз обговорення в розпалі, чому сприяє підбиття підсумків проведення єдиного фахового вступного випробування з використанням організаційно-технологічних процесів здійснення ЗНО для вступу для здобуття ступеня вищої освіти магістра за спеціальністю 081 «Право» в 2017 році. Ці результати мають бути ретельно проаналізованими та врахованими під час прийняття остаточних рішень з питань правничої освіти.
Виходячи з цього, мій висновок такий: «прискорене» прийняття Закону «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» зараз, коли триває фахове та більш широке громадське обговорення на рівні концепцій, може призвести до неврахування результатів відкритої дискусії та, як наслідок, несприйняття Закону, навіть обурення ним всередині юридичної спільноти. Останній варіант – дуже ймовірний. Чого варта сама лише перспектива знецінення ряду вже отриманих дипломів про вищу юридичну освіту у випадку осіб, які не є суддями, адвокатами, прокурорами чи нотаріусами! Тож запрошую колег прочитати проект.
Маргарита Татарова,
молодший юрист Eterna Law
З одного боку, наданий для ознайомлення законопроект №7147, очевидно, покликаний підвищити стандарти підготовки фахівців у галузі права. Дійсно, є велика кількість ВНЗ, які здійснюють професійну підготовку правників, і на практиці близько половини абітурієнтів вступають до них виключно з огляду на престиж обраної професії. У той же час навчальні програми часто є застарілими та такими, що не дозволяють дійсно пристосуватися до реалій роботи у галузі права.
Утім, якщо не зосереджуватися виключно на позитивних намірах авторів законопроекту №7147 та дослідити його більш детально, можна виявити ряд сумнівних положень та недоліків, зокрема:
- Ч. 4. ст. 21 законопроекту №7147 встановлює вичерпний перелік професій, які за законом визнаються «правничими», а саме: суддя, адвокат, прокурор, нотаріус. На нашу думку, раціональніше було б визначити певні критерії, відповідність яким підтверджує належність професійного роду занять особи до галузі права;
- П. 6 Розділу VII визначає, що «особи, які на момент набрання чинності цим Законом є суддями, адвокатами, прокурорами та нотаріусами, вважаються такими, що мають вищу (правничу) юридичну освіту». Непоодинокими в Україні є випадки, коли особа, яка не має юридичної освіти чи яка одержала диплом «альтернативним шляхом», зайняла ту чи іншу посаду з наведених у переліку. Фактично наведена норма легалізує усі відповідні випадки разом, визнаючи за такими особами вищу юридичну освіту;
У той же час особи, які займаються професійною діяльністю у сфері права, окрім діяльності правничих професій (у розумінні законопроекту №7147), вважатимуться такими, що мають вищу (правничу) юридичну освіту лише протягом п’яти років з дня набрання чинності цим законом. Подальша доля дипломів відповідних осіб не визначена;
- П. 4 ч. 1 ст. 7 законопроекту №7147 висуває щодо науково-педагогічних працівників вимогу володіти однією з офіційних мов Ради Європи на рівні, що забезпечує можливість як усного, так і письмового їх застосування, у тому числі в професійній сфері. Утім значній кількості юристів в Україні, зокрема викладачам ВНЗ, іноземні мови на такому високому рівні нині не доступні, оскільки вони не використовують їх у професійній діяльності;
Законопроект №7147 встановлює перелік загальних та спеціальних компетентностей, набуття яких має гарантувати стандарт юридичної освіти. У той же час визначені загальні компетентості не піддаються об’єктивній оцінці та є суб’єктивними поняттями (наприклад, здатність до абстрактного, логічного та критичного мислення, до творчого мислення і генерування нових ідей, до аналізу і синтезу; здатність вчитися; прагнення до утвердження академічної доброчесності і т.д.).
Загалом, законопроект №7147 у наявній редакцій викликає більше запитань, аніж надає відповідей. Чому законотворець зосередився саме на правниках? Чи, можливо, слідом підуть аналогічні законопроекти щодо доступу до інших професій? Нагадаємо, що багато всесвітньо відомих ВНЗ, зокрема Гарвард та Стенфорд, є недержавними, а якість підготовки фахівців у цих закладах давно не викликає сумнівів.
Відтак, можливо, раціональніше направити зусилля на оновлення навчальних програм в українських ВНЗ, дати їм можливість самостійно визначати напрями роботи зі студентами, а не обмежувати ринок та дискримінувати ВНЗ та фахівців за абстрактними критеріями? У будь-якому випадку законопроект №7147 потребує суттєвого доопрацювання.