Велика статистична кількість відмов у порушенні кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого статтею 164 Кримінального кодексу України (далі – КК України) «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей», пов’язана насамперед зі складністю доведення вини боржника на вчинення злочину у формі прямого умислу та встановлення моменту закінченості злочину.
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.
Тобто об’єктивна сторона складу даного злочину виражається у будь-яких діяннях боржника щодо злісного невиконанню рішення суду зі сплаті коштів протягом певного строку. Категорія «злісного» невиконання є досить оціночним судженням та виражається, наприклад, у системному невиконанні попереджень про заборгованість зі сплати аліментів, ігноруванні приписів державного виконавця чи заяв стягувача, у явних діях на приховування доходів чи працевлаштування. Проте головне цій частині те, що злочин, передбачений статтею 164 КК України, вважається закінченим, коли ухилення від сплати аліментів набуло ознак «злісного».