Випадковість чи закономірність?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
9.12.2015 р. о 14 год. 15 хв. мало відбутись засідання Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя. З анонсу, розміщеного на офіційному веб-ресурсі парламенту, вбачалось, що народні обранці планують розглянути кілька вельми цікавих та спірних законопроекти – №3524 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та №2506а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів». Обидва документи неодноразово ставали предметами дискусій у наукових та фахових осередках, адже положення, які вони передбачають, по праву можна визнати новаційними для національної правничої системи.
Як і годиться, представники профільних засобів масової інформації завчасно звернулись до Комітету й отримали дозвіл бути присутніми на засіданні для його подальшого висвітлення. Однак, прийшовши до будівлі на призначений час, журналісти виявили, що захід був перенесений на 2 години раніше та відбувся в іншому приміщенні.
Тож замість живого спілкування з народними обранцями, пресі довелось задовольнитися висновками комітету, досить оперативно розміщеними на сторінках обох документів на сайті ВР. Втім, подібний підхід до «відкритості» був розцінений журналістами, як не належний, а окремі представники профільних видань навіть запропонували направити до парламенту листа зі скаргою.
Без змін та застережень
У висновку до законопроекту №3524 Комітет рекомендував включити документ до порядку денного ІІІ сесії ВР та направити його до Конституційного Суду України задля дослідження на предмет відповідності вимогам ст. 157, 158 Конституції. Свою позицію нардепи обґрунтували, посилаючись на відкритість Конституційної Комісії, яка, працюючи над створенням документу, залучала представників різних політичних сил, громадськості, міжнародного та вітчизняного експертного середовища, на позитивний висновок Європейської комісії за демократію через право, а також на те, що прийняття цього документу не потребуватиме паралельного внесення змін до інших розділів Основного Закону.
Така позиція народних обранців видалась дещо дивною окремим експертам, з якими згодом поспілкувалась «ЮГ». Річ у тому, що не зважаючи на відсутність на сторінці законопроекту висновків науково-експертного управління ВР, подібні висновки, пропозиції та, головне, зауваження у великій кількості розміщені на інших ресурсах. Скажімо, Асоціація правників України влучно підкреслює, що внесення змін, які пропонуються документом, вимагає паралельного перегляду інших законодавчих актів, про що автори законопроекту чомусь не згадують.
Крім того, поза законодавчим полем залишається Національне антикорупційне бюро України, яке чомусь не відображається у новій редакції ст. 92, що визначає сектори, які регулюються виключно законами України. Також необґрунтованими спеціалісти вважають термінологічні заміни. Наприклад, у ст. 124 термін «правосуддя» заміщується терміном «судочинство», що йде у розріз з міжнародними актами, зокрема з Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод або Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, в офіційних перекладах яких вживається термін «правосуддя».
Водночас, інші експерти, з якими також вдалося поспілкуватись редакції, переконані у тому, що термінологічні суперечки можуть тягтися до скону, а Конституція потрібна «ще на вчора». Тож на подібні «дрібниці» варто закрити очі та сприймати увесь документ в цілому.
З цією думкою погоджуються і деякі члени Конституційної комісії, яким добре відомо, як довго може тривати конституційна реформа. Врешті, вважають вони, цінність основного закону полягає не стільки в літературній вишуканості, скільки у виконанні його положень, що поки в Україні є проблематичним.
До якої позиції пристануть парламентарі під час голосування на момент здачі матеріалу до друку було невідомо. Втім окремі народні обранці у приватній розмові з кореспондентом «ЮГ» вказали на те, що позитивний висновок Комітету не може не зіграти певної ролі. Крім того, ці ж нардепи запевнили «ЮГ» у тому, що раптове перенесення засідання на більш ранній час було зумовлене об’єктивними причинами та жодним чином не мало на меті позбутися представників ЗМІ.
Невдале співвідношення
У висновку до іншого законопроекту №2506а (який також цікавив «ЮГ») парламентарі зазначили, що запровадження в Україні змішаної системи виконання рішень має стати першим кроком на шляху реформування системи виконавчої служби. Так, у документі пропонується визначити принципи діяльності державної виконавчої служби, посилити правовий захист та гарантії здійснення діяльності державних виконавців.
Задля встановлення і розвитку інституту приватних виконавців передбачається визначити їх правовий статус, врегулювати процедури набуття та зупинення права на здійснення професійної діяльності, встановити особливості фінансового забезпечення та процедури заміщення приватного виконавця, запровадити ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України, а також можливість створення ефективної системи їхнього самоврядування тощо.
Також передбачається новий порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та впроваджується інститут судового контролю за виконанням рішень, що має забезпечити повноцінну реалізацію особою права на справедливий суд.
На підставі викладеного, Комітет порекомендував ВР прийняти законопроект за основу. І це не зважаючи на схвальні відгуки науково-експертного управління головного законодавчого органу країни.
Наприклад, науковці вже неодноразово звертали увагу парламентарів на недоцільність реформування виконавчої системи шляхом прийняття двох окремих законів. На захист своєї позиції вони наводили приклад Казахстану, де діє єдиний акт «Про виконавче провадження та статус судових виконавців», а також згадали про реформування вітчизняного нотаріату, яке проводилось шляхом внесення змін до єдиного профільного закону.
Також фахівці вказали і на недоцільність включення до законопроекту норм, які регулюватимуть питання діяльності Асоціації приватних виконавців України, Ради приватних виконавців та відповідних з’їздів приватних виконавців, оскільки це не відповідає предмету документу.
Далі – більше. Експерти категорично відмовляються розуміти, чому законотворці допускають відмінності у вимогах до осіб, які бажають стати державними та приватними виконавцями, а також вказують на недоцільність наділення повноваженням щодо контролю «приватників» державної інституції – Міністерства юстиції.
Сумнівною, на думку аналітиків, виглядає і пропозиція щодо визнання потерпілим від злочину, передбаченого ст. 343 «Втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби» Кримінального кодексу приватного виконавця. Адже обов'язковою об'єктивною ознакою такого складу злочину є мета – перешкодити виконанню певними особами службових обов'язків. У той же час, виходячи зі змісту запропонованою проекту, приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності та здійснюватиме свою діяльність на підставі цивільно-правової угоди між ним та стягувачем (фізичною або юридичною особою). Таким чином, приватний виконавець не є службовою особою, а тому не може мати службових обов'язків.
А ось інші експерти, які не мають відношення до парламенту, підозрюють представників банківської сфери у лобіюванні документу. За допомогою приватних виконавців, переконані спеціалісти, банківські установи отримають змогу стягувати іпотечні борги шляхом відібрання у боржників житла.
Чи врахують це та інші зауваження до документа парламентарі під час обговорення у сесійній залі – не відомо. Тож далі буде…