Однією з основних новацій конституційної судової реформи є запровадження адвокатської монополії. Однак, як показали зміни до процесуальних кодексів, такими нововведеннями у сфері адвокатури законодавець не обмежився та передбачив для адвокатів нові обов’язки, заходи відповідальності тощо.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Обов’язкова реєстрація
Нові процесуальні кодекси покладають на всіх адвокатів обов’язок реєструвати офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Окрім адвокатів, свої електронні адреси повинні зареєструвати нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки. Такі особи повинні зареєструватися в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі протягом 30 днів з дня початку її функціонування.
Проте на сьогодні вказана система ще не діє та невідомо коли буде створена. Відповідно до перехідних положень нових процесуальних кодексів (ГПК, КАС, ЦПК), Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система розпочне функціонувати лише через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України в газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення і забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. При цьому Державній судовій адміністрації України рекомендовано забезпечити її створення та належне функціонування до 31.12.2018 р. Отже, на сьогодні вказаний обов’язок залишається на папері та не може бути реалізований.
Одразу зазначимо, що після такої реєстрації адвокатам та іншим вищевказаним особам документи у справах надсилатимуться судом виключно в електронній формі. Адвокати матимуть можливість подавати до суду процесуальні документи у такий же спосіб, використовуючи при цьому форми процесуальних документів з Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та електронний цифровий підпис.
Цікавим є те, що після подання до суду позову, апеляційної або касаційної скарги в електронній формі учасник фактично втрачає право подавати заяви по суті, клопотання та письмові докази щодо цієї справи у паперовій формі. Таке право може бути надане учаснику справи лише з дозволу суду. Однак випадків для надання вказаного дозволу або відмови у його наданні законодавець не передбачає, що може призводити до безпідставного порушення процесуальних прав сторін та третіх осіб.
Адвокатська монополія не діє?
Хоча Конституція України наділяє правом здійснювати представництво іншої особи в суді лише адвоката, в нових процесуальних кодексах законодавець ігнорує такі імперативні вимоги. Зокрема, йдеться про запровадження інституту «самопредставництва юридичної особи», за яким судове представництво юридичних осіб може здійснюватися їхніми керівниками та членами виконавчих органів.
Варто зазначити, що Основний Закон України передбачає вичерпний перелік категорій спорів (трудові спори, спори щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, малозначні спори) та суб’єктів (малолітні, неповнолітні особи, особи, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена), щодо яких адвокатська монополія може не застосовуватися відповідно до закону. При цьому юридичні особи до таких суб’єктів не належать.
Безперечно, керівник та член виконавчого органу не є юридичною особою, а діє від її імені та в її інтересах як уповноважений представник. Крім того, згідно з процесуальними кодексами у попередній редакції, такі особи вважалися представниками юридичної особи. Таким чином, під виглядом «самопредставництва юридичної особи» законодавець наділяє правами на судове представництво осіб, які такого конституційного права не мають.
Як наслідок, адвокатська монополія діятиме вибірково (щодо фізичних та інших осіб без статусу юридичної особи), адже представництво юридичних осіб у суді здійснюватимуть юрисконсульти у статусі членів виконавчих органів.
Договір не потрібен?
Згідно з новим процесуальним законодавством повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером. Договір або витяг з нього не вважається належним доказом наявності повноважень адвоката на представництво інтересів особи в суді. Однак його наявність є необхідною для видачі ордеру, оскільки останній може бути виданий на підставі укладеного з клієнтом договору про надання правової (правничої) допомоги.
Проте найбільшу увагу привертають норми, які зобов’язують адвокатів як представників зазначати в ордері про свої обмеження на вчинення певної процесуальної дії та встановлюють кримінальну відповідальність адвоката за умисне невнесення цих відомостей (ст. 400-1 КК України). Наразі невідомо, чим керувався законодавець під час внесення таких змін, однак є підстави вважати, що вони ускладнять роботу адвокатів. Видані за типовою формою ордери за своїм змістом та обсягом не призначені для внесення до них відомостей щодо процесуальних обмежень, а такі відомості завжди вносилися до відповідних договорів з клієнтами. Отже, до затвердження нової форми ордерів вказані зміни призводитимуть до труднощів у складанні підтверджуючих повноваження документів із вищевказаними застереженнями.
Заходи відповідальності
Окрім покладення на адвокатів додаткових обов’язків, законодавець передбачає нові підстави для притягнення адвокатів до відповідальності. Так, суд може постановити окрему ухвалу щодо адвоката у разі зловживання ним процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, наявності у підписаній ним позовній заяві суттєвих недоліків тощо. При цьому відповіді на питання щодо того, які саме недоліки слід вважати суттєвими, законодавець не надає, залишаючи його вирішення суду. При цьому окремі ухвали можуть стати передумовою для притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, адже направлятимуться судом до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Наділення суддів такими та іншими репресивними повноваженнями (накладення штрафів) в умовах корупції може стати засобом тиску на адвокатів та не сприятиме справедливому розгляду справи незалежним і безстороннім судом. Безперечно, визначаючи вказані дії із заявлення відводу як процесуальні зловживання та встановлюючи відповідальність за них, законодавець ставить під сумнів безсторонність суду. Також неприпустимим у правовій державі є встановлення відповідальності за реалізацію учасниками судового процесу інших процесуальних прав.
Не можна залишити поза увагою процесуальні норми, які передбачають два штрафи за одне порушення. Зокрема, у разі невиконання процесуальних обов'язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи, враховуючи конкретні обставини справи, суд може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника. Іншими словами, довіритель фактично нестиме майнову відповідальність за неналежну, на думку суду, поведінку його представника, тобто за дії, що вчинила інша особа. Звісно, такі положення зовсім не узгоджуються з нормами ст. 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності, а тому на практиці не можуть застосовуватися.
Окрім того, з 15.12.2017 р. адвокатів можна буде притягнути до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді або умисне невнесення до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги (ст. 400-1 КК України).
Відшкодування витрат
Питання відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу завжди було актуальним та законодавчо достатньо неврегульованим. Нове процесуальне законодавство також не вирішує це питання. На перший погляд, законодавець передбачив досить чіткі критерії для визначення розміру витрат на правничу допомогу (складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони). Однак якщо проаналізувати вказані зміни глибше, стає зрозумілим, що законодавець використовує низку оціночних понять: «складність справи», «складність виконаних робіт», «значення справи для заявника» тощо. До того ж встановлення деяких з них виглядає щонайменше дивним. Зокрема, очевидно, що кожна справа має значення для заявника, в іншому випадку він не звертався б до суду та не сплачував судовий збір.
Серед переваг нового процесуального законодавства можна виділити положення, що передбачають можливість включення до складу судових витрат не лише гонорару адвоката за представництво в суді, збір ним доказів, підготовку до справи тощо, але й вартість послуг його помічника. Встановлення такої можливості на законодавчому рівні повинно спростити процес доказування понесення учасником справи витрат на інші, ніж судове представництво, дії з надання правничої допомоги. До речі, за новим процесуальним законом розмір витрат на правничу допомогу може підтверджуватися договором про надання правничої допомоги, доказами щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості. Крім того, з метою розподілу судових витрат учасник справи повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Цікавим є те, що такі докази можна подати або до закінчення судових дебатів або протягом 5-ти днів після ухвалення рішення за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Безперечно, такі положення надають учасникам справи додаткові «часові» можливості для відшкодування витрат на правничу допомогу. Водночас їх застосування призведе до збільшення завантаженості судів, які після ухвалення рішення будуть змушені приймати додаткові рішення щодо розподілу судових витрат.
Позитивними змінами можна назвати втрату чинності Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», згідно з яким розмір таких витрат за одну годину у цивільних та адміністративних справах не повинен був перевищувати 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Очевидно, що встановлення такого граничного розміру витрат на професійну правничу допомогу вже давно не відповідало юридичним реаліям.
Отже, розпочата понад рік тому судова реформа внесла значні зміни у сферу адвокатури. Окрім запровадження «часткової» адвокатської монополії, законодавець покладає на адвокатів додаткові обов’язки та посилює їхню відповідальність. До того ж законодавець наділяє суддів значними репресивними повноваженнями щодо адвокатів, що не сприятиме справедливому судовому розгляду незалежним і безстороннім судом.