 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Понад три роки правобережна Херсонщина живе під російськими обстрілами 24/7. Тільки за січень 2026 року армія рф обстріляла Херсон і область понад 2500 разів — щодня до 30–34 населених пунктів потрапляють під вогонь. У прифронтовому Херсоні залишається 134 тисячі людей. Ворожі дрони полюють на містян біля пунктів гуманітарної допомоги, FPV-камікадзе атакують рятувальників. А старенькі батьки з придніпровських вулиць Херсона мусять шукати мобільний звʼязок на вулиці, під обстрілами, щоб подзвонити своїм дітям.
Про те, як виживають люди в Херсоні, чому юристам і волонтерам уже потрібні броньовані машини, і що відчувають херсонці, які спробували стати «своїми» в інших містах України, але не змогли, — розповідає голова громадської організації «Місто Сили», адвокат, медіатор, кандидат юридичних наук Євген Гілін.
Довідка: «Місто Сили» — громадська організація, створена у 2021 році. Працює в секторі забезпечення потреб цивільного населення та відновлення громад у Херсонській, Миколаївській та Одеській областях. Місія організації — збереження людського капіталу Півдня України, покращення якості життя громадян та сприяння стійкому розвитку регіонів.
– 5 січня російський дрон атакував пункт гуманітарної допомоги в селі Дар'ївка, де люди чекали на життєво необхідні речі. Є загиблий та поранені. Ваша реакція як представника гуманітарного сектору?
– Це не випадковість — це навмисний удар по цивільному обʼєкту. Гуманітарний координатор ООН в Україні Матіас Шмале оперативно відреагував, нагадавши, що пункти розподілу гуманітарної допомоги захищені міжнародним гуманітарним правом. Але для росії не існує ні законів, ні конвенцій.
Цей пункт працював близько року, про нього знало обмежене коло людей. Кожного разу, коли туди доставлялася допомога, зберігалася максимальна конфіденційність. Але цього разу було наведення — є така інформація. Це черговий доказ: росія воює не з «армією нацистів», як вони говорять, а з мирним населенням. Вони знищують цивільну інфраструктуру, вбивають цивільних людей. І це вже настільки очевидно, що не потребує додаткових доказів.
– Чим запам'ятався вашій організації 2025 рік?
– Він розвіяв мої ілюзії про швидке закінчення війни. Думаю, подібні ілюзії зіграли сумну роль у поточній енергетичній кризі — ми несправедливо надіялися, що цей жах не може так довго тривати. Тому думали, що інфраструктура встоїть, і буде достатньо грошової підтримки, продуктів, швидкого ремонту житла після обстрілів.
Але насправді цього недостатньо, коли у тебе вдома мінусова температура і немає світла через знищену вщент критичну інфраструктуру. Ворог навіть не дає змоги херсонцям повною мірою скористатися грошима, які ми виплатили для оплати комунальних послуг. Із теплом проблеми, зі світлом — перебої. 2025-й чітко дав зрозуміти: на наступний рік треба готуватися серйозніше й знаходити рішення, здатні забезпечити стабільний рівень хоча б базових благ.
– Наскільки інтенсивні зараз обстріли Херсона?
– Масштаби жахливі. Тільки за січень 2026 року по Херсонській громаді зафіксували понад 2500 атак із різних видів озброєння. Щодоби під вогонь потрапляють порядка 35 населених пунктів області та саме місто Херсон. Донедавна найбільша кількість атак — це дрони різних модифікацій. На другому місці була артилерія, далі авіаційна зброя та РСЗВ. Але останнім часом, з відключенням Starlink, ситуація змінилася, і ми останні три тижні ховаємося від артилерії.
Щодоби ушкоджень зазнають від 50 до 200 обʼєктів житла, медицини, освіти. У людей і бізнесу немає збережень на самостійний ремонт. Середня вартість швидкого ремонту житла — зашити вікна, двері, частину даху — це 220 доларів, приблизно 10 тисяч гривень. Це без роботи. На платних засадах будівельники беруть 25 000 гривень, щоб накрити брезентом 100 квадратних метрів даху в «червоній зоні».
Приліт в маршрутку
– Чого найбільше зараз потребують люди в Херсоні?
– Найгостріша потреба — у простих, базових речах: у теплі для власного житла, свіжих продуктах, електроенергії та зв'язку. Коли в тебе від холоду трусяться руки, ти ні про що не думаєш, тільки про тепло. Немає світла — нема життя. Немає зв'язку — ти сам на сам із темрявою, немає з ким поговорити. Звісно, ще кожному хочеться справедливості — аби кожна копійка втрат була відшкодована, аби закінчилася війна і страждання, аби кожен винуватий поніс справедливе покарання за все, що сталося. Це, можна сказати, базові потреби.
– Чому херсонці не евакуюються з прифронтової території?
– Коли почалася окупація, дуже багато людей виїхали. Потім, після деокупації, виїхала ще частина містян, хтось повернувся, незважаючи на обстріли. У різні періоди з листопада 2022 року до сьогодні в області проживало від 180 до 130 тисяч людей.
Проблема в тому, що держава і суспільство не змогли забезпечити гідні умови проживання для переселенців у приймаючих громадах. Центральна влада не регулювала ринок нерухомості — і ми отримали захмарні ціни на оренду. Жодних системних програм реінтеграції не було від початку широкомасштабки.
Люди, які виїхали, отримали тотальний негативний досвід: нема роботи, житла, підтримки. Свої ж земляки підняли ціни на все. Навколо осуд: «Це через вас, херсонців, почалась війна», «Ви не тією мовою говорите», «Не так поводитесь, не так думаєте». Скільки всього чули мешканці Півдня й Сходу в інших регіонах своєї ж країни!
Скажіть, як у своїй країні на п'ятий рік війни людина може мати статус ВПО? Це означає: українець всередині своєї країни не зміг реінтегруватися, стати частиною іншої громади, не зміг отримати житло, роботу, стале медичне забезпечення та освіту для своїх дітей.
Ті, хто не зміг стати «своїм» в інших містах України, живуть на чужині до весни-літа, а потім їдуть додому — до рідних стін у Херсоні. Бо немає для них інших стін в Одесі, Львові чи Києві. Уявіть, наскільки негативний досвід внутрішнього переміщення треба отримати, щоб не боятися повертатися додому, де щодня тисячі обстрілів і дронових атак.
– У Херсоні є чудова практика — оперативно долати наслідки обстрілів. Команда ГО «Місто Сили» теж задіяна в цій роботі?
– Так, на постійній основі мобільні бригади відновлюють житло після обстрілів, також ми надаємо будматеріали для самостійного відновлення. Очевидно, що тільки громадський сектор та комунальні підприємства можуть допомогти безкоштовно. Добре, що в місті є КП «Парки Херсона» і Херсонська обласна комунальна аварійно-рятувальна служба.
Автомобіль мобільної бригади
Але в червоній зоні ремонтують тільки приватні бригади — ми не маємо права наражати життя своїх працівників на таку небезпеку. Саме тому закликаємо людей евакуюватися з «червоної зони», наскільки це для них прийнятно. Кожен волонтер чи комуніальний працівник, хто допомагає людям у «червоній зоні» — ризикує своїм життям. Неможливо у Херсоні безпечно ремонтувати розбиті дахи, прибувати на виклики «швидкої», ДСНС чи привозити допомогу.
– Ви згадували жінку 75-ти років, яка живе за 300 метрів від Дніпра. Розкажіть про неї.
– Тільки вчора говорив з нею. Вона живе на вулиці Героїв Крут (колишня Дніпропетровська) — за 300 метрів від лінії фронту. Жінка з паличкою мусить виходити на вулицю під обстрілами, щоб подзвонити дітям. Підтримувати мобільну мережу в тому районі — треба бути героєм, операторам це не під силу.
Можете собі уявити, в яких умовах вона живе? Навколо із сусідів — лише одна така сама старенька жінка. І вона не їде нікуди, бо її ніде не чекають. Діти живуть у Києві і так само виживають.
Ми бачили стільки життєвих історій і обставин, що нам ніколи не збагнути всіх ситуацій, у яких опинилися люди. Ми не можемо засуджувати тих, хто залишається. Допомога в таких небезпечних районах — це критичні місії.
– А що з комунальними працівниками, які ризикують життям щодня?
– Влада і комунальні працівники, які працюють у Херсоні, не мають окремого статусу. Якщо, скажімо, працівник комунального підприємства постраждає від обстрілу, його родина не отримає виплат, на відміну від родини військовослужбовця чи поліцейського. Буде лише звичайна виплата через Фонд соцстраху та допомога з місцевого бюджету на поховання чи безоплатне лікування.
Комунальним працівникам, які постійно ризикують життям на прифронтовій території, можна надати статус учасників бойових дій. А це понад 6 тисяч людей тільки в Херсонському районі! Саме їхніми силами забезпечується робота всієї інфраструктури в громадах.
Робота ремонтної бригади
Наша бригада екстреного реагування працює з додатковими засобами безпеки. Це зумовили надскладні умови, які почалися ще в 2023 році — під час ліквідації затоплення після Каховської ГЕС.
– Які ще проєкти наразі реалізує «Місто Сили»?
– Працює мережа волонтерів для надання гуманітарної допомоги. Зараз діє проєкт у партнерстві з благодійним фондом — видаємо продуктові набори для внутрішньо переміщених осіб.
Великий напрямок — підтримка юного покоління херсонців. На жаль, поширений наратив: дітям на таких територіях не варто допомагати, бо «їм тут не місце», і через підтримку сім’ї не виїжджають. Але ми вже говорили, чому люди не евакуюються, — через відсутність умов в інших громадах.
– Розкажіть про ваш простір для дітей і молоді.
– З 2024 року активно функціонує простір для дітей та жінок, згодом ми розширили його до молодіжної складової. У Херсоні зараз понад 5 тисяч дітей до 18 років. Рівень їхньої стійкості на кілька порядків вищий, ніж у тих, які живуть у мирних регіонах.
Головне: дітям у Херсоні дуже потрібне не онлайн, а живе спілкування з однолітками. Вони на дистанційній освіті з 2020 року — із часів пандемії COVID-19. Тобто більше п'яти років! Плюс постійні загрози через обстріли.
Ці діти знають, що таке дрони, ракети, КАБи, мінометні обстріли. Розрізняють їх на звук, знають, як діяти і виживати. Рівень стійкості надзвичайно високий. Але разом із тим — високий і рівень вразливості.
Коли партнери, з якими ми відкривали цей простір, згорнули програми в Україні, ми сказали: дитячий центр не буде закрито. Тоді не було донорського фінансування, але ми продовжили роботу. З часом залучили підтримку міжнародного партнера. Зараз центр допомагає понад 500 мешканцям району в різних форматах.
Євген Гілін "ловить" дрони
– «Місто Сили» надає безоплатну правову допомогу для жителів українського півдня. Розкажіть про цей проєкт.
– Правова допомога — надважливий напрямок, це забезпечення доступу до справедливості. Мати доступ до правових сервісів, які дають людині правовий статус, захищеність перед свавіллям, відновлення прав, документів, справедливих компенсацій, — це така ж базова потреба цивілізованої людини, як і потреба в безпеці, продуктах, медицині.
Наразі реалізуємо проєкт «Право на відновлення: Розширення правової допомоги та підтримка молоді в постраждалому від війни Херсоні» в межах програми EMPOWER, що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини спільно з Європейським Союзом. Проєкт охоплює Херсонську, Миколаївську та Одеську області.
У першій фазі проєкту ми опрацювали 1085 звернень громадян. Понад 70% звернень були пов’язані з житлом, землею та майном. У грудні 2024 року ми долучилися до Координаційної платформи Міжнародного реєстру збитків для України, а в січні 2025-го подали першу заяву про втрату близької людини до Міжнародного реєстру збитків на репарації від росії.
Зараз надаємо юридичну підтримку через очні консультації та дистанційні канали: чат-бот, гарячу лінію, вебсайт. Для цього залучено команду з 11 юристів та адвокатів. Окрім того, в межах 100 пілотних справ надаємо повний юридичний супровід для найбільш вразливих мешканців Херсонської області — це вторинна правова допомога в судах, поліції, прокуратурі.
Часто нашим юристам доводиться бувати в Херсоні, і це вже очевидно: просто бронежилетів не вистачає. Потрібні більш надійні засоби захисту — бронемашини, наприклад.
Офіс ЮФ Жованик і партнери після другого прильоту
– Чому це так важливо?
– Якщо питання дотримання прав людини відкладати, бо «надворі війна», «зараз не до юридичної бюрократії», то знецінюється вся наша боротьба за перемогу. За що тоді ми стоїмо в цій війні? За право бути. Якщо цього права нема, і громадяни не можуть реалізувати конституційні права, то ми ризикуємо отримати зневіру в системі, за яку стоїть військо і суспільство.
Тільки в Херсонській області близько 140 тисяч мешканців. У кожного — мінімум дві юридичні проблеми: втрата житла, близьких, документів, вимушене переселення, втрата майна, пенсії, борги. Це 280 000 запитів на справедливість!
Правоохоронна система не витримує цього валу. Люди отримують несправедливі, часто незаконні відмови, їх «футболять». Формується враження: весь світ несправедливий. Війна забрала багато, радості нема, діти за кордоном, майно знищили — і ще й держава відмовляє в допомозі.
Ми хочемо, щоб люди, чиє право на справедливість порушене, зверталися до нас. Щоб наші адвокати допомогли відновити права. З іншого боку, розуміємо: інколи відмова держслужбовця — це відгук його особистої трагедії. Тому хочемо активніше говорити про складні умови, в яких працюють ті, хто виконує обов'язки в Херсоні попри небезпеку і постійне розлучення з родиною.
– Ви також проводите дослідження доступності правових сервісів?
– Так, велике дослідження рівня якості та доступності правових сервісів в умовах постокупаційного відновлення. За результатами 100 пілотних справ експерти розробляють комплексні рекомендації, які включатимуть: процедури й інструменти отримання доступу до різних правових послуг, у тому числі в цифровому форматі; аналіз існуючих бар'єрів, з якими зіштовхуються заявники; чіткі інструкції та стратегії для справедливого доступу.
Підсумковий звіт з рекомендаціями представимо державним органам і неурядовим організаціям для інтеграції в їхню діяльність. Також ми плануємо провести серію круглих столів та правничу конференцію за участю представників влади, міжнародних донорів та правозахисних організацій.
– Як змінився громадський сектор за час війни? Чи важко працювати вашій організації?
– Все трансформується, і неурядовий сектор так само. Бачимо тенденцію: потрібне більше гуртування. Складність проблем підвищується, потрібне мультисекторальне бачення — треба бути експертами в різних сферах.
Наприклад, проблема з ТЕЦ. Якщо неможливо відремонтувати — які рішення застосовувати? Сонячні батареї? Енергозберігаючі пристрої для колективних пунктів обігріву? Як має бути облаштована ця інфраструктура — колективна чи індивідуальна? Ці питання вимагають знань з інфраструктури, законодавства, технічної сфери, комунального майна.
Тому плануємо більше об'єднуватися із друзями та однодумцями з інших НУО, розвивати сектор у напрямку об'єднань, спілок, консорціумів.
– Чого не вистачає вашій організації для ефективнішої роботи?
– Лінія безпеки закрита на базовому рівні: бронежилети, шоломи, аптечки, навчання з тактичної медицини. Антидронові детектори постійно оновлюються через зміну частоти ворожих дронів.
Але п'ятий рік ми не маємо броньованих машин. Потрібен транспорт із рівнем захисту хоча б B-3, B-4, адаптований під гуманітарні потреби. Наші волонтери їздять на звичайних «корчах».
Ще одне питання — фінансова підтримка. «Місто Сили» постійно в пошуку ресурсів, і це дуже виснажує. Ми знаємо, як працювати в небезпечних умовах, уміємо це робити. Інтегровані в координаційні механізми з ООН і владою. Наші фахівці — члени різних рад, кластерів. Але постійний пошук ресурсів, поєднаний із розвитком і змінами, сильно виснажує.
– Які плани в організації на 2026 рік? Херсон залишається в пріоритеті?
– Залишаються ті ж сектори: екстрена допомога, правозахисний, розвиток дітей, молоді та жінок, інклюзія та безбар'єрність. Цього року хочемо додати новий сектор — роботу з інфраструктурою громади, покращенням умов для життя ВПО.
Підтримувати людей Херсона ми почали від часів окупації — це було не менш відповідально і складно. Не припинимо це робити й тепер.
Сильні, бо разом!