Скільки б не говорили про рух до європейських цінностей, українське правосуддя невблаганно котиться у прірву політизації, залежності й процесуального нігілізму. Війна лише пришвидшила ці тенденції, зруйнувавши навіть ті проблиски довіри до Феміди, які тільки почали пробиватися. Керуючий партнер ЮК WINNER Ігор ЯСЬКО розповідає про сучасний стан системи, найбільші ризики для бізнесу, роль адвокатури і точки (не) повернення. Він переконаний: без адвокатської солідарності й суспільного запиту на справедливість реформа судів залишиться тільки декорацією.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Сьогодні на форумах багато говорять про нову судову реальність. Як би ви її охарактеризували? Судова система змінилася під час війни. Що стало головним викликом для бізнесу?
— Судова система переживає один із періодів найвищої політичної залежності за всю історію незалежної України. Війна стала каталізатором для остаточного демонтажу незалежності судової влади. Суди перетворилися на інструмент державної політики — ухвалюють рішення не за тими, хто має рацію, а за тими, за ким стоїть сила, інтереси держорганів чи силових структур. У таких умовах для бізнесу та громадян головний виклик — абсолютна правова невизначеність: навіть очевидні порушення з боку держави, ТЦК, контролюючих чи так званих правоохоронних органів не отримують належної оцінки, якщо це вигідно «зверху». Бізнес і громадяни втрачають будь-які системні гарантії.
— Як війна змінила поведінку учасників процесу: бізнесу, державних органів, суддів? Чи зросла культура судових комунікацій?
— Війна оголила реальні мотиви поведінки всіх сторін. Держава стала ще агресивнішою в тиску, судова система — ще конформнішою. Судді, боячись репресій за «неправильні» рішення, часто ухвалюють формальні, бездоказові вердикти. Бізнес став обережнішим: стратегія «вирішувати за правом» поступилася місцем тактиці уникнення конфлікту і пошуку компромісів. Судова комунікація деградувала — діалогу майже не залишилося, переважає монолог органу влади. Культура процесу, якщо й зросла, то тільки на рівні формальних ритуалів.
— Чи достатньо нинішнього рівня незалежності суддів, щоб бізнес міг довіряти судовій системі?
— На жаль, це риторичне запитання для будь-якого реаліста. Незалежність суддів в Україні сьогодні — радше виняток, аніж правило. Численні приклади, коли рішення пишуться під тиском ДБР, СБУ, Прокуратури чи НАБУ — це не поодинокі випадки, а усталена практика. Залишилися тільки одиниці суддів, які здатні йти наперекір системному тиску — саме їхні прізвища викликають повагу в правничій спільноті й надію на майбутнє, але вони радше винятки, що підтверджують загальне правило залежності. Бізнес і громадянин не можуть покладатися на «сліпу Феміду» — надто багато у неї тепер керманичів.
— Які основні тенденції ви спостерігаєте у судовій практиці останнього року, зокрема у спорах із податковими чи митними органами, а також у кримінальних провадженнях щодо бізнесу?
— За останній рік превалює одне: судді максимально лояльні до позицій контролюючих і силових органів. Врахування процесуальних порушень фактично зникло. Більшість ухвал — це компіляція претензій органів влади, навіть якщо вони очевидно надумані або розходяться з доказами. У кримінальних провадженнях щодо бізнесу та громадян спостерігається крайній рівень формалізму — від вступу в провадження і до вироку логіка «краще перестрахуватися» підмінила принцип презумпції невинуватості. Судді фактично легалізують будь-яке бажання держави щодо тиску, блокування активів або арештів незалежно від реальних доказів.
— Чи змінилися підходи судів до позицій контролюючих органів?
— Змінилися докорінно у бік повної лояльності до держави. Якщо раніше судді ще намагались аналізувати докази, оцінювати дотримання процесуальних прав учасників провадження, то зараз це майже зникло. Будь-які клопотання без посилання на докази чи протоколи обшуку сприймаються в судах як абсолютний доказ, визнати дії органу незаконними може дозволити собі лише той самий поодинокий суддя-лід. Прецеденти зі скасування підозр відсутні взагалі, а якщо і є, то тільки судами першої інстанції. Більшість рішень формується під шаблон: захищати державний інтерес навіть на шкоду справедливості.
— Як сьогодні трансформується підхід до захисту бізнесу у кримінальних справах? Чи насправді зростає кількість економічних проваджень?
— Захист у кримінальних справах для бізнесу перестав бути суто юридичним протистоянням. Він став багаторівневим: медійна кампанія, публічний супровід, адвокація через міжнародних партнерів часом ефективніші за класичну юридичну тактику. Кількість економічних проваджень швидко зростає — не лише як реакція на реальні злочини, а і як інструмент системного тиску. Для багатьох підприємців кримінальна справа — не ексцес, а звичайна реальність. Все більшу роль відіграє не формальна чистота, а медійна гучність та організація захисту на кількох рівнях.
— Чи помічаєте ви розрив між позиціями судів різних інстанцій у схожих спорах? Наскільки це ускладнює прогнозування результатів для бізнесу?
— Так, причому розрив часто зумовлений не правовою логікою, а рівнем політичного чи адміністративного тиску на конкретну інстанцію. У першій інстанції — страх нарватися на відповідальність, в апеляції — страх дати хибний сигнал системі, у касації — бажання не створити резонанс. Це породжує правову турбулентність і унеможливлює стратегічне планування для бізнесу: прогнозувати результат у таких умовах — те саме, що грати у рулетку. Значно гірше, що така ситуація стала нормою.
— Як впровадження електронного суду та цифровізації вплинуло на якість і швидкість судових процесів?
— Відчутного покращення щодо самого змісту не відбулось. Електронний суд спростив документообіг і прискорив формальні етапи, але не розв’язав ключові питання: захист від політичних впливів, доброчесність і фаховість рішень. Технічний прогрес без зміни філософії судочинства — лише зручний інструмент для пришвидшення тієї самої репресивної функції суду.
— Які технічні чи процедурні зміни, на вашу думку, найбільше підвищили (або не підвищили) ефективність судової системи за останній рік?
— Технічні зміни не останнього року, а останніх років значно покращили умови доступу до матеріалів справи учасників процесу та проведення судових засідань у форматі онлайн-конференцій. Щодо впливу на об’єктивність і справедливість у прийнятті рішень, це точно не змінило нічого. Знову ж таки, усе впирається у людський фактор: готовність судді діяти незалежно. Це основа, якої масово бракує.
— Наскільки сьогодні важлива стратегія досудового врегулювання? Чи готові сторони шукати компроміс? Наведіть приклад із власної практики.
— Досудове врегулювання стало для бізнесу необхідністю, а не вибором. Це алгоритм виживання: розраховувати на чесний суд ризиковано, а домовленість — спосіб зберегти активи і репутацію. У власній практиці не раз спостерігав ситуацію, коли очевидно виграшна позиція в суді втрачала сенс через політичний тиск чи адміністративні «кульбіти». Люди погоджуються на компроміси, які ще кілька років тому назвали б ганебними, бо розуміють: інакше програють навіть у справі, де мають всі правові підстави для перемоги.
— Які типові помилки робить бізнес, коли йде до суду? Які ваші поради?
— Головна помилка — 100% сподівання на «лічильник справедливості». Бізнес часто входить у процес із переконанням, що фактова чистота є гарантією перемоги. Сьогодні це вже не так: реальність така, що навіть бездоганна правова конструкція може бути розбита об байдужість або заангажованість суду. Мої поради — завжди готувати не лише юридичний захист, а й інформаційну підтримку, залучати професійні PR-ресурси, шукати позицію в експертному середовищі й міжнародних асоціаціях. І головне — аналізуйте не букву закону, а логіку системи та організацію самої судової практики.
— Як ви бачите місію адвокатури у відновленні довіри до судової влади?
— Адвокатура в сучасній Україні — останній бастіон професійної гідності. Саме адвокати сьогодні тримають лінію фронту Закону, де система вже давно здала свої позиції. Це не героїзм, це щоденна праця, щоб зберегти хоч якусь повагу до Закону та права в Україні. Але варто чесно визнавати: за наявних тенденцій адвокати стають для системи незручними, тому їхню позицію ігнорують або відверто маргіналізують.
Головний парадокс полягає в тому, що владу до влади приводять адвокати (реєстрація кандидата, супровід виборчої кампанії, оскарження чи захист результатів виборів тощо). Після закінчення каденції влада біжить за захистом до адвокатів, але під час каденції робить все, щоб знищити адвокатуру як явище! Реформа суду без адвокатської солідарності та експертного впливу неможлива — лише у поодиноких реальних кейсах бачимо, що слово адвоката здатне зламати систему. Це сигнал, що повернути довіру колись усе ж можна, якщо зміниться запит усього суспільства і суспільство буде звертати увагу на суть, а не на форму.
— Яке судове рішення останніх місяців для бізнесу ви вважаєте знаковим? Чому?
— Знаковим і переломним в житті України як правової держави вважаю рішення, де суддя за репост у фейсбуці дала п’ять років позбавлення волі — реального терміну, а не умовного! При цьому автор поста не притягнутий навіть до адміністративної відповідальності.
— Які справи вашої фірми стали для вас маркерами сучасної судової практики?
— Показовими є справи, де захист натикається на глуху стіну формалізму і політичної заангажованості, і коли суди, щоб не виносити рішення проти держави і визнавати її дії протиправними, просто не розглядають справи роками.
Фінальний авторський погляд
Українське правосуддя наблизилося до критичної точки неповернення. Фасад реформ, цифрові інтерфейси, нові кодекси — усе це лиш антураж для замилювання очей суспільству та міжнародним партнерам. У суті системи домінують інтриги, страти по вертикалі, знищення залишків незалежності. Бізнес і громадяни усе частіше перебувають у ролі жертви «справедливої» репресії, адвокат — у позиції професійного маргінала, а справжній суддя — у статусі героя-одинака. Але навіть у цій темній панорамі можливий прорив. Кожна поодинока неупереджена ухвала — це не дрібниця, а фундамент майбутньої реставрації довіри. Наша місія — не дати згаснути цій іскрі й заново вибудувати систему, де закон і совість, а не команда згори, стають єдиним мірилом справедливості.