Олена Сібірцева, радниця, адвокатка AGA Partners, впевнена: без любові до людей та готовності до комунікації складно допомогти із запитом щодо життя у сімейній сфері. В інтерв’ю вона розповіла, чи став шлюбний договір для українців більш звичною практикою, які питання сьогодні залишаються найскладнішими для батьків і юристів, а також з якими труднощами українці за кордоном стикаються під час оформлення спадщини в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Ви понад 10 років працюєте у сфері сімейного та спадкового права. Чому свого часу обрали саме цей напрям і що досі тримає вас у цій практиці?
— Скоріше, ця практика обрала мене, тому що старт моєї кар’єри починався в команді, де вона була однією з кількох. Це не був вибір на старті, радше щаслива «випадкова невипадковість», яка залишилася зі мною на все професійне життя.
У цій практиці мене тримають любов до професії, можливості для особистого розвитку та любов до людей, інтерес до різноманіття життєвих проявів через історії різних людей. Експертиза у цій практиці пов’язана з величезною відповідальністю, оскільки часто на складних етапах людського життя тебе запрошують допомогти зберегти, часто відновити, архітектуру життя іншої людини. Люблю свою професію та напрям сімейного права, тому що для мене це про служіння у широкому сенсі.
— Як за останні роки змінилися вимоги до hard skills і soft skills юриста у сфері сімейного права? Що сьогодні важливіше для успіху: професійна експертиза чи soft skills?
— Ця практика неможлива без soft skills. Рівень емпатії, залученості, емоційного інтелекту, толерантності, етики, а також багатьох інших soft skills, який потребує сфера сімейного права, мабуть, є одним із найвищих у професії. У моєму особистому випадку декілька років тому я звернула увагу, що для ефективної роботи в переговорних процесах та питаннях захисту дітей стало не вистачати знань із психології. Для цього я здобула магістерський ступінь у галузі психології за напрямом «Психологія сім’ї».
Зміни, які торкнулися soft skills, спричинені війною та її впливом на родини. Тут потрібна увага до стану людини, іноді – до її сприйняття дійсності та впливу емоцій на ухвалення рішень, які в сукупності уже не тільки продиктовані кризою в родині, а й надзвичайним стресом та навантаженням на нервову систему через війну.
Я думаю, що hard skills упродовж останніх років залишаються незмінними: знання законодавства, мов, вміння працювати з судовою практикою та великими обсягами інформації, управлінські навички. З нового — трансформації відповідно до інновацій у світі, які потребують розширення горизонтів, пов’язаних зі штучним інтелектом.
— Як за останні роки змінилися спори щодо розірвання шлюбу та поділу майна? Які нові тенденції сформувала повномасштабна війна?
— Ці спори змінилися кількісно, якісно та географічно. З початком воєнного стану кількість розірвань шлюбів стрімко зросла, і ця тенденція продовжується. Це часто викликано стресом, зрушеннями у світогляді, переоцінкою цінностей, зміною ролей у родинах, відносинами на відстані, проходженням військової служби тощо. У результаті всі похідні спори – про поділ майна подружжя, визначення місця проживання дітей, їх утримання та виховання – автоматично виникають у результаті сімейних криз.
Ці спори часто пов’язані з іноземним елементом, тому що після початку війни багато жінок виїхали за кордон. На час припинення шлюбних відносин уже почала діяти іноземна юрисдикція, тому часто ми працюємо із правом іноземних держав.
Також позитивним зрушенням у суспільстві стало планування. Оновилося ставлення громадян до шлюбних договорів, спадкового планування та сімейного планування загалом. Це викликано ризиками, які несе війна (зокрема щодо смертей), а також розширенням географії проживання, виховання дітей та статків сімей.
Загалом впорядкування юридичних питань у родинах поступово розширюється, і це виправдано. Оскільки сім’я часто функціонує в кількох юрисдикціях, сімейні запити передбачають чітке розуміння застосовного права, взаємодію з іноземними колегами та стратегічне планування юридичної складової сім’ї вже не лише в межах України.
— Чи став шлюбний договір для українців більш звичною практикою? Хто сьогодні найчастіше готовий його укладати?
— Мрію про той час, коли я відповім «так», але поки що позиції щодо шлюбного договору аналогічні тим, що були в попередні роки. Часто його укладають уже на етапі розлучення чи його планування, оскільки він може бути одним з інструментів для вирішення долі майна подружжя. Поширеними є випадки його укладення родинами при повторних шлюбах, а також у мультинаціональних родинах, де шлюбний договір є звичнішим для іноземців. Увага до шлюбних договорів зросла в контексті сімейного та спадкового планування. Це дійсно позитивна динаміка, яка має всі шанси змінити культурне сприйняття шлюбного договору на користь позитивного родинного документа.
— Сімейні спори майже завжди супроводжуються сильними емоціями. Наскільки часто вам вдається допомогти сторонам знайти компроміс та уникнути судового конфлікту?
— Доволі часто. Команда AGA Partners завжди на боці мирних переговорів і позасудових процесів. Наш фокус спрямований не тільки на юридичну сторону питання, а й на збереження комфортного проходження кризових періодів для родин, без проходження судового спектра. Це дозволяє досягти кращих результатів для сторін та (найголовніше) захистити дітей від невиправданого стресу, яким завжди супроводжуються судові процеси.
Часто наша взаємодія з клієнтами включає психологічний компонент, який дозволяє знизити градус емоцій і вийти в переговорний процес зі збереженням не тільки стійкого юридичного захисту, а й життєвого ресурсу людини.
— Наскільки ефективно сьогодні працюють позасудові механізми врегулювання спорів щодо дітей? Які питання залишаються найскладнішими для батьків і юристів?
— Однозначно ефективно. Одним із видів експертизи практики сімейного права AGA Partners є супровід переговорних процесів та адвокація укладення різноманітних договорів, а також створення інших правових інструментів для захисту прав та інтересів дітей та батьків. Ці варіанти є найбільш ефективними насамперед для дитини, яка завдяки консенсусу батьків залишається поза стресовим контактом із судовими органами та досвідом конфліктного середовища під час вирішення її долі.
Однак усе залежить від уміння батьків поставити на перше місце інтереси дитини, на друге — власні амбіції та часто невирішені конфлікти.
Для юристів можуть виникнути складнощі в переговорних процесах та міжюрисдикційних дитячо-батьківських відносинах. Тут потрібна гнучкість, вміння вести перемовини із різним градусом конфлікту та глибока експертиза у праві задля захисту прав та інтересів дитини на тривалий відрізок її життя.
Враховуючи, що договірне врегулювання питань місця проживання, виховання та утримання дитини зазвичай охоплює строк до 18-23 років, без системного розуміння права та психологічних аспектів дитячо-батьківських відносин розв’язати це питання буде складно.
— Як ви оцінюєте роботу органів опіки та піклування в умовах повномасштабної війни? Чи достатньо їхніх повноважень та можливостей для захисту інтересів дітей?
— Органи опіки та піклування переживають значний кадровий дефіцит: іноді у штаті може бути менш як десять осіб на громаду, що створює надзвичайне робоче навантаження та має відповідні наслідки. Окремим викликом є робота в зоні активних бойових дій та на прифронтових територіях.
Якщо говорити про зріз роботи на території м. Києва, то під час війни органи опіки та піклування працювали в безперервному режимі та адаптувалися до викликів воєнного стану. Наприклад, комунікація з батьками під час вирішення спорів про місце проживання чи участь у вихованні дітей, які перебували за кордоном, почала частково здійснюватися за допомогою Zoom, що допомогло не переривати судові процеси, дотримавшись прав обох батьків і дитини.
Значною мірою робота органу опіки та піклування допомагала в захисті прав дітей під час оформлення дозволів на перетин державного кордону за відсутності батьків/одного з них та виїзду дітей з іншими родичами задля їх захисту від війни, реалізації їх прав на розвиток, освіту, відпочинок тощо.
Є, звісно, й інші сфери, в яких робота цього органу мала не такий позитивний ефект, а увага громадськості до нього неодноразово висвітлювалася в публічному просторі. Це про невчасне реагування на порушення прав дітей у сім'ях, що опинилися у складних життєвих обставинах, у супроводі справ про усиновлення тощо.
Надзвичайно важливо розв’язати питання кадрового забезпечення цього органу та зосередитися на комплектації штату фаховими юристами, соціальними працівниками та психологами. Оновлення законодавчого регулювання їхньої діяльності наразі перебуває в постійному фокусі, що має позитивну динаміку, однак питання людського капіталу та профільного складу потребують значної уваги.
— Які спадкові конфлікти сьогодні найчастіше виникають між родичами? Чи можете пригадати справу, яка вас особливо вразила?
— Спадкові спори в родинах найчастіше пов’язані з відсутністю заповіту, перерозподілом спадщини між кількома спадкоємцями та наявністю дітей від різних шлюбів.
Окремим пластом спорів є захист прав родин померлих військових, особливо цивільних дружин, які мають право на спадкування аж у четверту чергу та ще й мають доводити його в суді. Родини, які проживають у фактичних шлюбних відносинах (без реєстрації шлюбу), завжди мають бути готові до судового спору на випадок смерті свого чоловіка/дружини, тому що автоматичного підтвердження їхніх відносин немає.
Наведу таку історію з практики. До мене звернулася жінка після смерті чоловіка, з яким вона прожила в цивільному шлюбі понад 10 років. За роки життя в них з’явилася дитина та були сформовані статки, частина з яких була оформлена на померлого (нерухомість, кошти на рахунках тощо). На етапі відкриття спадщини виявилося, що він паралельно мав іншу родину, де шлюб було зареєстровано задовго до знайомства з моєю довірителькою. Заповіту складено не було. У результаті в першій черзі спадкоємців опинилися «офіційна» дружина та її дитина, а також дитина моєї довірительки. Прав на майно в «неофіційної» дружини відповідно до закону не виявилося.
Ще одним напрямом є спадкування бізнесу, де поряд із правами родичів є права співвласників бізнесу. Ця категорія спорів є однією з найскладніших, тому що передбачає не тільки захист інтересів окремої родини, а й величезної структури. Бізнес – це не тільки про майно, а й про людський ресурс, який із ним пов'язаний (власники бізнесу, штат працівників, зобов'язання перед третіми особами тощо).
Тут можна навести радше загальну картину із практики, а не окремий кейс. Часто коли у спадщині є бізнес, то родичі померлих співвласників блокували його діяльність (судові спори з арештами майна, знищення ділової репутації, розмивання часток тощо). Іншим сценарієм була недобросовісна поведінка бізнес-партнерів щодо родичів (виведення активів, обмеження доступу до майна, ненадання документів для процедури оформлення спадщини тощо).
Наведені вище приклади ще раз підкреслюють важливість сімейного та спадкового планування. Правильно оформлені сімейні відносини (наприклад, зареєстрований шлюб та шлюбний договір у контексті спадкових відносин), оформлення заповіту та/або використання інших юридичних інструментів, шлюбних договорів тощо значно мінімізують спадкові спори та забезпечують надійний захист як для членів родини, так і для бізнес-партнерів.
— Дедалі більше українців перебувають за кордоном. З якими труднощами вони стикаються під час оформлення спадщини в Україні?
— Такими труднощами можуть бути питання спадкування майна на окупованих територіях, знищене спадкове майно внаслідок війни, пропуск строків на прийняття спадщини, втрата документів на майно та документів, які підтверджують родинні зв’язки між померлим і спадкоємцями тощо. Окремі труднощі можуть виникати, якщо спадкодавець помер за кордоном, оскільки на такі правовідносини додатково поширюватиметься право країни місця смерті.
Найбільш складні випадки, якщо смерть спадкодавця сталася в зоні активних бойових дій, на окупованих територіях тощо. Це пов’язано з тим, що на таких територіях можуть не функціонувати державні органи та медичні установи, що створює перешкоди для отримання документів про факт і дату смерті.
Сам факт перебування спадкоємців за кордоном не є таким складним, як здається, оскільки процедуру оформлення спадщини можна здійснити через представника (адвоката тощо). Тут головним є своєчасність прийняття спадщини.
Законодавство у сфері спадкових відносин постійно оновлювалося під час воєнного стану, тому складнощі скоріше зумовлені місцем смерті спадкодавця та майном, яке зазнало впливу війни.
— Однією з поширених проблем стали пропущені строки прийняття спадщини. Чому це відбувається найчастіше? Чи достатньо чинних механізмів для захисту прав спадкоємців?
— Найчастіше це відбувається через зволікання з оформленням спадщини та необізнаність про смерть спадкодавця. Є різні сімейні ситуації. Може бути, що спадкоємцями є діти від попередніх шлюбів або інші родичі, комунікація з якими була обірвана з різних причин. Може також бути ситуація, коли одні спадкоємці вже прийняли спадщину, а інші дізналися про те, що вона відкрита, пізніше.
Якщо говорити про механізми захисту прав спадкоємців, то їхню достатність можна оцінити виключно, розглядаючи кожну конкретну ситуацію індивідуально. Іноді спадкові справи є багатокомпонентними та пов’язаними з широким колом спадкоємців, судовими спорами під час спадкування, недобросовісною поведінкою спадкоємців, різними юрисдикціями тощо.
Якщо мова про загальне сприйняття захисту прав спадкоємців у контексті строку прийняття спадщини, то, звісно, механізми існують. Закон передбачає загальні (6 місяців із часу відкриття спадщини) та спеціальні (3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття) строки для прийняття спадщини, а також можливість визначення додаткового строку для прийняття спадщини в разі його пропуску.
— Яких змін сьогодні найбільше потребує українське сімейне та спадкове законодавство?
— Хоча зараз активно обговорюється проєкт оновленого Цивільного кодексу України, до якого пропонується включити сімейне законодавство окремою книгою, чинний Сімейний кодекс України є працюючим і цілісним нормативним актом. З точкових змін я б звернула увагу на питання батьківської відповідальності, удосконалення процедури стягнення аліментів на утримання дітей, адаптацію норм до права ЄС та приділила б увагу точковим механізмам при спадкуванні, де фігурує бізнес.
Також, на мій погляд, позитивним ефектом було б запровадження вибору режиму власності подружжя при укладенні шлюбу (спільна сумісна або особиста приватна), якщо пара не укладає шлюбний договір. Це б створило більш захищений майновий аспект шлюбу та позитивно вплинуло б на динаміку судових спорів щодо майна подружжя.
Глобальніших змін потребує правова культура громадян, які могли б бути реалізовані державою через просвітницькі заходи. Знання прав та обов'язків подружжя, в тому числі як батьків, наразі є низькими.
— Що найчастіше дивує клієнтів у процесі розлучення, поділу майна або оформлення спадщини?
— Насправді цих запитань величезна кількість. Для багатьох пар не є очевидним, що майно підлягає поділу на засадах рівності (навіть якщо один із них не працював). Також «сюрпризом» стає те, що бізнес не ділиться між подружжям, а передбачені виключно компенсації для того з пари, хто не є власником бізнесу. Суперечності виникають у сприйнятті рівності не тільки у правах, а й в обов’язках щодо виховання та утримання дитини, де часто вся відповідальність очікується від одного з батьків.
Окремими болісними справами щодо захисту прав дітей є міжкордонні спори, в яких для батьків іноді стає «новиною», що не можна в односторонньому порядку просто вивезти дитину за кордон на постійне проживання без отримання згоди іншого з батьків.
Якщо говорити про спадкові відносини, то, як я уже згадувала вище, це питання спадкування цивільним чоловіком/дружиною (четверта черга спадкування) та спадкування бізнесу. До речі, не всі також знають про обов'язкові частки у спадкуванні. Наприклад, малолітні та неповнолітні діти, а також непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Це далеко не вичерпний перелік.
— Який міф про сімейне чи спадкове право ви б хотіли спростувати?
— Міф про те, що шлюбний договір вбиває любов. Насправді шлюбний договір – це документ, яким юридично закріплено розмову двох дорослих, відповідальних людей, які планують своє майбутнє та відповідально ставляться до наслідків шлюбу.
Також це про міф, що до сімейного радника потрібно звертатися вже на етапі, «коли все погано», а не завчасно. Насправді наша взаємодія з клієнтом часто про превенцію, вирішення поточних юридичних питань, а також про план на випадок кризи, з варіантами виходу з неї так, щоб зберегти себе і свій ресурс – юридично та часто психологічно.
Сімейний адвокат – це не лише про розлучення, а й скоріше про юридичні поради для сім’ї на усіх етапах її існування.
— Яку пораду ви дали б молодим юристам, які хочуть будувати кар’єру у сфері сімейного та спадкового права?
— Будьте готові одночасно до цікавих справ, безперервного особистісного розвитку, креативного мислення, різноманіття досвіду та бережливого ставлення до людського болю і крихкості відносин.
Без любові до людей та готовності до величезної кількості міжособистісної комунікації вам буде складно допомогти людині із запитом щодо її життя у сімейній сфері.