 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Володимир – кандидат юридичних наук, фахівець з інтелектуальної власності та правозахисник, який займався документуванням злочинів російських загарбників. Але зараз його робоче місце – фронтовий бліндаж, планшет з мапами та пульт від FPV-дрона. Замість звітів про порушення прав людини та узагальнень судової практики – знищені російські окупанти, укріплення та ворожа техніка.
Про те, як юрист стає солдатом, як змінюється поле бою завдяки дронам та про роботу над помилками, яку має виконати українське суспільство, Володимир розповідає в своєму інтерв’ю.
Від правозахисту – до захисту України від загарбників
— Пане Володимире, почнемо з вашого цивільного життя. Які напрямки вас цікавили як юриста, якою була спеціалізація?
— На своїх перших місцях роботи я займався питаннями інтелектуальної власності; свою кандидатську теж захищав по «інтелектуалці».
Потім був відділ вивчення та узагальнення судової практики Вищого господарського суду. Згодом я переорієнтувався на правозахисну діяльність: був співробітником українського офісу Міжнародної правозахисної організації Amnesty International.
— Тобто, по суті, ваша участь в російсько-українській війні почалася в правовій та інформаційній площині?
— Можна і так сказати... Ми з колегами, весь український офіс, брали участь в підготовці звітів про стан прав людини на окупованих росією територіях та про ведення бойових дій проти України вже під час повномасштабного вторгнення.
І влітку 2022 року розгорівся масштабний скандал. Окремі звіти, які підготувала Amnesty International, фактично були зроблені без працівників українського офісу організації, тобто без нашого відома. Вони відверто дискредитували Україну та перекручували події російсько-української війни. І більша частина офісу в результаті цього скандалу просто звільнилася, коли ми побачили, що організація не зважає на нашу думку, не враховує реалії війни й становище нашого суспільства.
— Тоді й почався ваш шлях до війська?
— Насправді, навіть раніше. На початку повномасштабного вторгнення я увійшов до складу одного з київських ДФТГ. До регулярних підрозділів мене не брали через відсутність бойового досвіду. І у вересні 2022 року я, можна сказати, «мобілізувався по знайомству» в 11-й окремий батальйон спецпризначення 112-ї окремої бригади Територіальної оборони у місті Києві. Ми були у складі взводу управління, згодом я перейшов у взвод БПЛА – у його складі брали участь в операціях на Кринках, в інших селах Херсонщини, а потім Запоріжжя.
Там я служив до січня 2025-го. Потім побачив повідомлення командира батальйону «К-2» Кирила Вереса про те, що вони розгортаються в 20-й окремий полк безпілотних систем у складі Сухопутних військ. І ми перевелися до «К-2» удвох із товаришем, з яким від початку служимо разом.
«Я був дотичний до розслідування злочинів росії. Я розумію, проти чого ми воюємо»
— Пане Володимире, ви прийшли в армію з юриспруденції – цивільного фаху, де всі процеси налагоджені, де ризик для життя – умовний. І тут ви опиняєтеся там, де треба вбивати ворогів всіма наявними засобами, ще й винаходити нові. Як ви пройшли цю адаптацію?
— З адаптацією і з мотивацією не було проблем: я ж був дотичний до розслідування злочинів росії на території окупованого Криму, Донеччини та Луганщини. Я розумію, проти чого ми воюємо.
Тому не маю жодного психологічного бар’єру, виконуючи накази на знищення ворога, або передаючи розвідувальні дані іншим, хто це робить. Зрозумійте: я з 2014 року читав просто безкінечну кількість звітів про злочини окупантів. І ми з колегами, працюючи в правозахисній організації, намагалися вплинути на долі людей, яких росія арештовувала.
Не без нашої участі було звільнено з полону Олега Сенцова, Геннадія Афанасьєва, Олександра Кольченка, та ще багатьох українців. І ми ще до 2022 року були особисто знайомі з тими, хто пережив тортури в застінках на окупованих територіях. Тому жодних моральних перепон щодо знищення окупантів в мене не було і немає.
— Чи відчуваєте ви себе зараз «рукою справедливості»?
— Ми, солдати, не відчуваємо такого пафосу. Я скажу так: війна нівелює попереднє цивільне життя людей. Тобто я намагаюся в душі залишатися собою колишнім, і щиро мрію повернутися до цивільного життя і до своєї професії. Але зараз я сприймаю себе не як юриста. Не як вершителя правосуддя. Я просто роблю так, аби моя нація не зникла, аби моя родина жила у спокої.
Я намагаюся слідувати найважливішому для мене філософському постулату, який сформулював драматург і художник Лесь Подерв’янський: «Від'...біться від нас!»
«Зараз класичний FPV без проблем летить на 30-40 кілометрів»
— Повернімося ближче до вашого нинішнього фаху. Як, за вашими спостереженнями, використання дронів змінило поле бою?
— Змінило просто кардинально, як на мій «хлопський розум». У 2022-2023 роках основна робота для нас, тодішніх «мавікістів» – це була розвідка. Наприклад, під час боїв за плацдарми на лівобережжі Херсонщини нам визначили ділянку лісу поблизу Кринок. Сказали: «Очистіть цей ліс від російських гармат і мінометів!» Ми з «мавіками» облітали цей ліс і розвідували, артилерія – зачищала. Тоді почали збирати перші FPV-дрони, і ми їх також коригували їхні удари. Але основна наша робота тоді – розвідка в інтересах артилерії.
Зараз абсолютна більшість роботи наших екіпажів БпЛА передбачає ураження і знищення російської техніки і піхоти за допомогою FPV.
При цьому я в жодному разі не применшую роль артилерії, оскільки це дійсно важлива і надзвичайно важка робота. Але з того, що я бачу, без ударної роботи FPV, без належної розвідки «крилами» (дронами літакового типу – ред.) і «мавіками» ми не зможемо нормально контролювати лінію зіткнення. А без FPV, мені здається, ми би давно вже «посипалися».
— Коли ваш та інші підрозділи безпілотних систем почали масштабувати в рамках ініціативи «Лінії дронів», то була заявлена амбітна ціль: створити зону безумовного знищення (killzone) від «нуля» і до 15 кілометрів у ворожий тил. Як формується ця killzone на вашому напрямку, і як в цій зоні намагаються діяти окупанти?
— В нас, на східному напрямку, вдається ефективно зупиняти просування більшої частини російської техніки. Але, на жаль, поки що ми не сформували ось цю мертву для ворога зону в повній мірі. Так, противник не може під’їхати танками, бронемашинами, автотранспортом до лінії зіткнення ближче, ніж на 15 кілометрів. При тому, що в нас досить напружена ділянка фронту.
Щодо російської піхоти – це трохи важче. Нюанс в тому, що наша ділянка фронту зараз дуже зелена. І ховатися в цих лісах, посадках досить-таки легко. А вибивати ворога з посадок – складно. Тому FPV не можуть показати в цих умовах найвищу ефективність. Чимало роботи по викурюванню ворога з лісу виконують важкі нічні бомбери та «мавіки» зі скидами.
Однак зелені «посадки» все одно допомагають пі...рам (окупантам) у просуванні.
— Поговорімо про те, як прогресують бойові безпілотні технології. Які вже відомі технічні рішення допоможуть зупиняти повзучі російські наступи, про які ви згадували?
— Насправді, платформа FPV, з якою ми активно працюємо, ще не вичерпала можливостей свого вдосконалення. На відміну від того ж «мавіка», використання якого ми вже покращили максимально, витиснувши з нього все, що тільки можна.
FPV вже тривалий час показує себе в бою дуже непогано, і є ще декілька цікавих новацій. Зокрема, ми, як і деякі інші підрозділи, використовуємо дрони-ретратранслятори, які в парі з FPV-камікадзе дозволяють значною мірою нівелювати дію ворожого РЕБ (засобів радіоелектронної боротьби – ред.)
Також ми використовуємо і НРК (наземні роботизовані комплекси – ред.), не лише для підвозу вантажів, але й для знищення ворожої техніки. Тобто якісь невеличкі наземні системи тягнуть на собі міни, якими можна «розбирати» ворожі укриття.
Є й деякі інші розробки, інформацію про які поки хотілося би тримати в таємниці.
— Хто генерує для вас нові технічні рішення?
— В нас у полку сформована власна інженерна служба – окремий інженерний підрозділ. Він займається не лише поточною роботою для обслуговування екіпажів БпЛА, але й має власні розробки. Я не певен, чи можна про більшість із них говорити. Нехай вони будуть таким собі неприємним сюрпризом для ворога.
З того, що можна озвучувати, і про що вже говорять у публічному просторі, є наприклад, способи якісно, «назавжди», знищувати російські гармати. «Птахи Мадяра» (бригада, яка входить до проєкту «Лінія дронів» – ред.) вже викладала відео, як їхній дрон розносить ствол гармати. Після цього її вже не полагодиш!
— А як змінюється дальність ураження?
— Зрештою й класичний, звичайний FPV-дрон, стає дедалі потужнішим і більш далекобійним. Зараз він абсолютно без проблем летить на 30-40 кілометрів. Ще й долаючи різні перешкоди на маршруті. Які, наприклад, унеможливлюють або ускладнюють використання популярних зараз дронів на оптоволокні.
«Якби у 2014-2015 роках росія отримала потужний спротив, то війна би завершилася відновленням українських кордонів»
— Пане Володимире, які головні висновки ви зробили для себе про цю війну?
— Якщо чесно, то маю критичні зауваження до нас усіх як нації, але перш за все до себе самого. Ми занадто розслабилися і довірилися такому поняттю, як «цивілізація», тоді як нам було категорично не можна почуватися в безпеці та вірити росії. Ми понад усе хотіли миру та відчуття комфорту. І це, мабуть, характерно не лише для українців, а й для європейців загалом.
Величезна наша проблема в тому, що у 2014 році мало хто з нас пішов добровольцем до Збройних сил України. Я досі, як і багато моїх побратимів, картаю себе за це. Особливо сильно це відчуваю, коли зустрічаюся з тими, хто починав службу в 2014 році.
Ми в той час безтурботно займалися своїми справами. Хтось був ІТ-вцем, хтось юристом як я, хтось – іншим цивільним фахівцем. І всі ми думали, що наша робота – вкрай важлива для країни! Так, кожен фах важливий, але захист України – це пріоритет.
— Отже, масштабування Збройних сил України – це був найбільший наш виклик у 2014 році?
— Я гадаю, так! Якби ми масово пішли добровольцями тоді – то ще в 2014-2015 роках росія отримала б такий потужний спротив, що війна би завершилася відновленням українських кордонів.
А зараз маємо розплату за нашу недалекоглядність. Ми повинні це визнати, і бути готовими воювати доти, допоки не дійдемо до якихось прийнятних для нас умов. Я не знаю, якими вони будуть: я наразі просто солдат, і не можу прогнозувати перебіг війни. Мені здається, в історичному масштабі найголовніше для нас – зберегтися як нація і держава. В різні історичні періоди Україна мала різні кордони: іноді більші, ніж зараз, іноді – менші. Можливо, на деякий час нам доведеться примиритися з окупацією частини українських територій. Я впевнений, що зрештою ми повернемо все! Виб’ємо пі...рів (окупантів) і зі Сходу, і з Криму... Але зараз маємо розплату за нашу пасивність у 2014 році.
— Повернімося до теми поповнення українського війська зараз. Полк «К-2», в якому ви служите, масштабується і набирає нових людей в рамках ініціативи «Лінія дронів». Що б ви хотіли сказати тим, хто все ще вагається, підписувати контракт чи ні, або ж не може обрати собі підрозділ? Які головні переваги служби в «К-2» ви можете назвати?
— Я можу говорити про підрозділ, в якому служу: в нас просто блискуча інженерна служба! І вона втілює в життя неймовірні, дуже перспективні технічні рішення. Не про всі з них нам поки що варто розповідати.
І ще один позитив: порівняно з моїм попереднім досвідом, у нас значно краще ставлення безпосереднього командування до підлеглих, зокрема до екіпажів FPV-дронів. Ці два моменти дуже надихають і тримають всіх нас тут.
А третє – це якісне забезпечення. Я, правду кажучи, вже забув свій тероборонівський досвід постійного збирання коштів, отримання допомоги від друзів та вкладання значної частини власного заробітку в дрони та інше обладнання.
Забезпечення, технології та адекватне командування – це три «кити», які допомагають нам досягати результатів на фронті.
Що таке «Лінія дронів та як до неї долучитися»
Мотивовані та навчені люди, новітні технології та якісне управління – це те, що дає Україні шанс давати відсіч чисельнішому супротивнику.
Саме на це зорієнтована «Лінія дронів» — ініціатива президента України, яка масштабує досвід найефективніших безпілотних підрозділів, які є у складі Сухопутних військ («К-2», «Ахіллес», «РАРОГ» і «Птахи Мадяра») та Держприкордонслужби («Фенікс»).
Головна мета «Лінії дронів» – захист української піхоти і паралельно створення для окупантів зони безумовного знищення (killzone) на глибину 10−15 кілометрів від лінії зіткнення.
Стати частиною технологічних змін у війську можна на сторінці проєкту, а також в додатках Дія, Армія+ та Резерв+
Для цього треба зробити кілька кроків: обрати військову частину, в якій ви хотіли би служити, визначитися з майбутньою спеціальністю, заповнити анкету і пройти співбесіду та тестування.
«Лінії дронів» потрібні оператори БпЛА різних типів, фахівці наземної групи обслуговування, інженери, дешифрувальники та аналітики.
Рекрутери проєкту супроводжують цивільних кандидатів на всіх етапах: від ТЦК до військової частини. А військовим — допомагають із переведенням або з поверненням із СЗЧ.