 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як цивільний фахівець з логістики знайшов себе у 65 окремій механізованій бригаді «Великий Луг»? Що мотивує військовослужбовців переводитися з тилових підрозділів у піхотні? Як спланувати евакуацію техніки так, щоб ворог не зміг їй завадити?
Про це, а також про військову підготовку, про роботу над зменшенням втрат та місію сержантського корпусу в ЗСУ говорить у своєму інтерв’ю Євген, головний сержант взводу технічного забезпечення 3 механізованого батальйону 65 ОМБр.
Нині, паралельно з виконанням бойових завдань, він здобуває другу (юридичну) вищу освіту. «Після служби сподіваюся стати військовим адвокатом і допомагати побратимам», — ділиться мрією Євген.
«Хлопці, ми ближче до нуля, в нас тут зовсім інша кухня!»
— Пане Євгене, розкажіть, будь ласка, як ви ухвалили для себе рішення приєднатися до війська?
— Я сам — з Київської області. На початку повномасштабного вторгнення я допомагав своїй родині виїхати за кордон. Частина рідних опинилася в моєму рідному селі в окупації: на щастя, їм теж вдалося виїхати. Пішов служити до 65 ОМБр у 2022 році, як і більшість моїх побратимів — за мобілізацією. Але, в принципі, переді мною навіть не виникало питання, приєднуватися до оборони країни, чи ні. Я працював у логістичному відділі великої торговельної компанії, міг отримати бронювання, але відмовився. «Ти і тут, в тилу, дуже важливий» — переконували мене керівники. Кілька разів отримував повістку для уточнення даних. Під час чергового візиту до ТЦК кажу: «Слухайте, давайте вже бойову повістку, бо мої рідні вже кілька разів робили мені проводи!»
Так я мобілізувався саме на свій день народження.
— Коли це сталося?
— 20 квітня 2022 року ми сіли в автобуси, які відвезли нас до підрозділу. Після навчання та злагодження отримав першу посаду: сержант з матеріального забезпечення в евакуаційній роті.
Звідти, вже в березні 2024-го, за власним бажанням перевівся в піхоту. Отримав посаду: головний сержант взводу технічного забезпечення 3-го механізованого батальйону.
— Якими були причини цього рішення?
— Річ у тім, що матеріальне забезпечення в рембаті — це передусім гора паперової роботи, і ти не завжди розумієш, яка від неї користь...
А коли ти працюєш разом з піхотою — це досить важко фізично, але морально тобі набагато легше. Тобі поставили завдання, ти зробив усе, що можеш, і до тебе жодних претензій немає. І зараз бійці, з якими я служив разом у роті забезпечення, охоче переводяться до мене в механізований батальйон. Але я їх попереджаю одразу: «Хлопці, ми ближче до нуля, в нас тут зовсім інша кухня!»
— Які зміни ситуації на полі бою ви бачите, і як вони впливають безпосередньо на вашу роботу?
— Серед моїх обов’язків є виїзди на позиції та евакуація пошкодженої військової техніки. А ще я спілкуюся з хлопцями, які працюють на позиціях постійно, і чию техніку ми витягаємо. І маю сказати, що бойові дії зараз і торік — це зовсім різні речі. Війна стала більш технологічною. Дронів набагато більше, ніж раніше. Російські дрони — це головне зло. Саме через них стало дуже небезпечно заходити на позиції та виходити звідти: на цьому етапі вони завдають найбільших втрат.
— Але ж дрони, зокрема ударні, масово застосовувалися й торік. Що саме змінилося?
— У 2023-2024 роках російські БпЛА атакували переважно вдень, тепловізійних модифікацій у ворога було мало. Зараз їхня робота є цілодобовою, а ще додалися оптоволоконні FPV-дрони, нечутливі до засобів РЕБ (радіоелектронної боротьби — ред.).
Так, ми знаходимо способи з ними боротися, але це непросто.
Панування дронів у небі призвело до того, що контактних (стрілецьких) боїв стало значно менше, принаймні на нашому напрямку. Найбільша загроза — це саме дрони, а не поодинокі російські піхотинці, які прориваються до наших позицій.
Гірше, коли вони проходять по одному і накопичуються. Адже два окупанти — це значно гірше, ніж один. Кілька таких двійок, які вижили – це ціле вороже відділення, яке стає дуже серйозною проблемою.
Евакуація техніки: «Кожна секунда — на вагу золота»
— Пане Євгене, розкажіть, будь ласка, про те, як ви витягаєте пошкоджену техніку.
— По-перше, до того, як ми вирушаємо на евакуацію, обов'язково здійснюється планування. Оцінюються всі ризики. Якщо вони значні — евакуація відкладається. Вирушаємо лише тоді, коли маємо змогу провести операцію без втрат. За такий підхід — величезний респект нашому командуванню.
По-друге, навіть у цих умовах кожна секунда — на вагу золота.
Одного вечора мені телефонують: «Друже, треба витягнути гармату!». Ворог виявив позицію артилеристів-суміжників і влучив по ній. На щастя, минулося без людських втрат. Але причіпна артилерійська установка отримала пошкодження і потребувала ремонту. Позиції нашої «арти» — це не «нуль», однак ризик є високим через дрони та вогонь артилерії противника.
Зазвичай в таких випадках ми чекаємо негоди чи туману. Але погода трималася сонячна, як на зло.
— І як вам в цих умовах вдалося виконати завдання?
— Звісно, там був елемент везіння, без нього на війні ніяк. Але головне — операція була комплексною і продуманою, з налагодженою взаємодією між підрозділами. Окупанти полюють за нашими евакуаційними групами. Тож ми обрали такий час, коли ворог найменше цього очікував.
На нашій евакуаційній машині працював якісний купольний РЕБ. А від оптоволоконних та інших дронів, стійких до РЕБ, нас прикривав бригадний дивізіон ППО. Під час операції до нас не долетів жоден російський БпЛА.
Попри «закрите» над нами небо, ми не зволікали. Я не пригадую, коли ще мені доводилося так бігати!.. Щойно зачепили артилерійську установку, як наш водій «дав по газах» і потягнув її на максимальній швидкості, аж закурило... Після влучання покришки на гарматі згоріли, тож волочили її як є, на ободах, поки не проїхали зону найбільшого ризику. Обслуга гармати і частина евакуаційної команди розосередилася і відходила по одному, дотримуючись дистанції, щоб ворог не вдарив по скупченню. Окупанти спробували задіяти свою артилерію: зробили чотири залпи, але дещо запізнилися й ні в кого не влучили.
— Наскільки часто здійснюєте евакуацію техніки з поля бою?
— Зараз така евакуація, приклад якої я розповів, радше виняток, ніж правило. По-перше, техніка поблизу лінії зіткнення використовується значно рідше. По-друге, евакуювати потрібно з розумом, з оцінкою ризиків для особового складу. Росіяни, підбивши нашу техніку, спеціально чекають приїзду евакуаційної групи, щоб вдарити ще й по ній. В них вже все підготовлено, наведено і пристріляно. Якщо цього не врахувати — будуть жертви. Тому підбираємо момент, щоб ворог або не міг побачити евакуацію, або не встигав оперативно на неї зреагувати.
Екосистема, що повертає техніку в бій
— Ви самі ремонтуєте те, що евакуювали?
— Якщо є така технічна можливість. Зараз ремонтуємо переважно автомобілі. Артилерію чи бронетехніку з «нуля» — значно рідше.
Відновлення техніки — це ціла екосистема. Якщо не обійтися дрібним поточним ремонтом, то передаємо «пацієнта» в ремонтно-відновлювальний батальйон нашої бригади. Він відповідає за більш складні ремонти. Якщо проблема дуже складна — є вищі щаблі: підприємства та майстерні глибоко в тилу. Входимо з ними у взаємодію, а логістика в нас вже відпрацьована.
— Маєте якісь цікаві кейси відновлювальних робіт?
— Їх дуже багато, всі й не запам’ятаєш. Бувають масштабні роботи з корпусами автотехніки. Буває, що своїми силами повертаємо бронемашину в стрій. А ще ми сміялися над москалями, коли вони почали ставити на свою техніку решітки-«мангали». Зараз вони виявилися досить ефективним захистом проти дронів, і ми масово монтуємо решітки на автотранспорт. Маємо цікаві технічні рішення для захисту коліс.
Характер війни змінюється, техніка еволюціонує і життя саме підказує нам нововведення. Найважливіші з них стосуються протидії дронам противника. Конкретику знають лише ті, кому це потрібно, а інших воно не стосується. Але якщо вам цікаво працювати в цьому напрямку — приходьте служити до нас у підрозділ, і тоді я все розповім (усміхається).
«Неможливо позбутися страху, але ми навчилися його контролювати»
— Давайте трохи про ваші емоції поговоримо. Що ви відчуваєте, коли вирушаєте на евакуаційне або інше завдання в зоні бойових дій?
— Я направду не знаю, як воно відбувається в інших. Мені — страшно, але лише доти, доки ми не сіли в машину і не рушили. Розумієш: все, почали працювати! Концентруєшся на тому, що треба зробити, як вберегти себе і прикрити побратимів. І тоді страх відступає.
Потім вже, коли повертаєшся в безпечне місце, сідаєш у затінку, п’єш каву, ця бойова зосередженість тебе «відпускає». Але ще деякий час адреналін дає про себе знати: відчуваєш то хвилювання, то якісь веселощі...
Мій шкільний вчитель колись казав: не боїться лише божевільний. Майже в кожної людини є страх. В когось він виражається більше, в когось менше. Просто страх треба брати під контроль. І ми з хлопцями навчилися його контролювати.
— Ви стикалися з тим, що когось із бійців страх просто паралізує? Як ви даєте цьому раду?
— Буває, що когось просто «клинить». Чув від побратимів: зайшли на позицію, починається бойова робота, стрілянина чи вибухи... І когось страх паралізує настільки, що він не може вести вогонь. Тоді бійці саджають його в траншеї чи норі й доручають набивати магазини. Боєць виконує просту рутинну задачу і заспокоюється.
...Наша бригада брала участь у літньому контрнаступі у 2023-му, спільно з 47 ОМБр. І, хлопці пригадують, що в певні моменти боялися навіть голову підняти з траншеї. Тоді один з них брав автомат, підіймав його над головою і робив пару пострілів «по сомалійськи» в напрямку загрози. І далі ставало легше: знаходив у собі сили визирнути і зробити коротку чергу прицільно. І далі виконувати завдання. Хлопці поступово подолали свій страх. І все було нормально. З тих пекельних боїв за село Роботине їхнє відділення вийшло без жодного загиблого.
— Пане Євгене, повернімося до ваших обов’язків. Крім евакуаційних робіт, які ще завдання ви виконуєте?
— Окрім евакуації техніки, ми проводимо її поточний ремонт. Переважно це автотранспорт, але трапляється лагодити бронетехніку та інші засоби. Складні ремонти та відновлення техніки після значних пошкоджень роблять інші підрозділи, глибше в тилу... І, на жаль, паперову роботу ніхто не скасовував. Щоправда, її стало менше, коли обіг інформації в межах бригади на понад 90% перейшов в електронний формат. А ще, як головний сержант взводу, я відповідаю за роботу з особовим складом.
Навчання, аналіз і досвід: як 65 ОМБр мінімізує втрати
— Пане Євгене, війна — це завжди втрати. Однак зараз в 65 ОМБр вони порівняно невеликі, й за останній рік суттєво зменшились.
— Так і є, і це одна з переваг служби в нашій бригаді.
— Як вдалося досягти цього?
— Перша і головна причина, на мою думку — це постійне навчання, удосконалення, підготовка. День при дні.
Друге — це зворотній зв’язок. Після кожного виконаного завдання — виходимо і робимо обговорення, аналізуємо помилки, щоб їх не повторювати. І це загальна практика в нашому підрозділі.
Третє — командування теж дивиться на виконання всіх наших завдань і аналізує загальну ситуацію та всі ризики для майбутніх операцій. І тут додається фактор досвіду: бригада з 2022 року воює на одному напрямку, який ми досконало знаємо. Це дуже полегшує планування.
Четверте — матеріальне і технічне забезпечення.
— До речі, як вирішуєте питання із забезпеченням?
— В принципі, завжди хотілося б мати все і побільше. Але в нас наявні всі основні засоби: від дронів та комплектуючих до транспорту та інструментів. В цьому напрямку ведеться робота і з волонтерами, і з державою, і з усіма, хто готовий допомогти нам покращувати матеріально-технічну базу. Від знайомих в різних підрозділах бригади знаю, що в них забезпечення також на непоганому рівні.
Матеріальна база дуже впливає на нашу безпеку. Візьмемо приклад: група для виконання місії отримує один дрон «Мавік», який прикриває нас з неба, слідкує за супротивником, робить розвідку, і, при потребі, може зупинити ворожу групу скидом. Ти бачиш обстановку навколо твоєї групи, і це дуже гарно впливає на перебіг місії. Так само сприяє безпечній та ефективній роботі наявність РЕБ на транспорті. Тут є нюанси: чи цей РЕБ працює на конкретний діапазон частот, чи він «криє» різні діапазони? Всі матеріальні засоби — це важливі складові успішної роботи. Якщо щось одне відсутнє або не працює — то буде великий сум...
«Сержант — це носій досвіду і сполучна ланка між солдатами та офіцерами»
— Поговоримо про поповнення бригади особовим складом і про передачу новобранцям бойового досвіду.
— Головна складність у тому, що нас, які прийшли у бригаду в 2022 році, не так вже й багато. Хтось перевівся, хтось списався через поранення чи хвороби; були, на жаль, і загиблі... Втім, залишається невеликий надійний кадровий кістяк, який ділиться досвідом з новоприбулими.
— І тут ми повертаємося до теми навчання.
— Мобілізований або контрактник, який приходить до нас служити, базову загальновійськову підготовку (БЗВП — ред.) проходить саме у нас, всередині бригади. Фахову підготовку частина бійців отримує в нас, частина — в навчальних центрах та в організаціях, з якими ми співпрацюємо. Це залежить від конкретного військового фаху.
І тут є важливий момент психологічної адаптації: новобранці живуть в нашому підрозділі, поруч із досвідченими воїнами, які ходять на бойові завдання. Хлопці діляться досвідом одне з одним. Рекрут може сказати інструктору: «Ми тут почули від пацанів про таку й таку бойову ситуацію. Можна ми завтра відпрацюємо її на навчанні?»
Ми маємо умови, в яких злагодження підрозділу починається вже на етапі БЗВП.
— Пане Євгене, ви як головний сержант, опікуєтеся, зокрема, військовою підготовкою в батальйоні. А можемо поглянути ширше? Як ви оцінюєте роль сержантського корпусу в цій війні? Наскільки вона є важливою? Адже раніше, до початку війни в 2014 році, сержантів у війську часто недооцінювали як клас...
— Я вважаю, що якби не було в нас цього сержантського прошарку, нам зараз було би дуже важко давати відсіч росіянам. Сержант — це носій армійського досвіду. При цьому він живе разом з бійцями, спілкується з ними та добре знає кожну людину. Хороший сержант має вивчити характер кожного бійця в своєму підрозділі, щоб уявляти його поведінку в тій чи іншій ситуації. Має знати про навички військовослужбовця, про те, що він любить робити і вміє найкраще. Наприклад, якщо в підрозділі є класний автомеханік, я його оператором БпЛА не поставлю. Хорошого медика не відправлю працювати на кухню, і навпаки.
Ці знання роблять сержанта сполучною ланкою між солдатським і офіцерським складом. Адже і з тими, і з тими він спілкується на рівних, допомагаючи при цьому і офіцерам, і солдатам. І тим, й іншим без сержанта було би вкрай важко.
— Знаєте, донедавна в арміях західних держав був такий стереотипний образ: «дріл-сержант». Це такий абсолютно лютий дядько, який постійно горлає, всіх карає, пресує і цькує, щоб змусити військовослужбовців навчатися, виконувати завдання, щоб зрештою натренувати їхню психіку. Наскільки це явище присутнє зараз в українській армії?
— До кожної людини потрібен свій індивідуальний підхід. Кожен сержант, який працює з особовим складом, має трохи знати про психологію спілкування.
І тут, знову ж, все залежить від людини, з якою взаємодієш. З цим бійцем я спілкуюся так, з іншим — трохи інакше. Хтось найкраще розуміє, коли з ним поводяться м’якше. А хтось показує найліпший результат, коли йому нормально так «напхають». А з усіма взаємодіяти у стилі «дріл-сержанта» — ні, це так не працює!
Якщо хтось, хто надивився західних фільмів про лютих сержантів, прибуде до нас в район виконання завдань і спробує так спілкуватися з особовим складом — я би подивився, що з цього вийде (усміхається). Нічого хорошого, якщо коротко.
Знайти себе в 65 ОМБр: які люди потрібні бригаді
— Кажуть, що армія — це зріз суспільства. Що можете розповісти про своїх побратимів? Хто ті люди, які прийшли служити в 65 ОМБр?
— В нас у батальйоні купа різних спеціалістів. Є ті, хто служить майже за своїм цивільним фахом. Є ті, хто знайшли для себе новий напрям, і він їм сподобався. Один з побратимів — лікар за фахом: такі люди у війську на вагу золота. Хтось був логістом, як і я. Один хлопець був вчителем музики, але змінив свій фах та «інструмент», і зараз дуже влучно стріляє. Інший був кухарем до війни, але його зацікавили дрони. Зараз – літає. Нашого заступника комбата на позивний «Іспанець» добре знають на фронті. Менш відомим є той факт, що він багато років жив в Іспанії, і сам повернувся сюди, щоб захищати Україну.
Власне, наші люди дуже різні. Але кожен перелаштовується під військове життя і знаходить себе. Я, до прикладу, був абсолютно цивільною людиною. А зараз, кажуть знайомі, дуже змінився за ці роки. Взагалі, армія допомагає нам розкрити нові якості і стати кращою версією себе. До прикладу, в нашій бригаді — сотні різних вакансій. Дізнатися про них більше і знайти собі оптимальне місце служби можна в рекрутинговому центрі 65 ОМБр (тел.: (068) 704-43-12 і (093) 397-55-76) Нам потрібні всі: люди різного фаху, віку та життєвого досвіду. Кожному знайдеться гідне застосування. Головне, що має бути в людини — це бажання приносити користь і захищати країну.
І головний момент: тут ви будете займатися тим, до чого найбільше схильні, що найкраще вмієте і любите. Моя історія це підтверджує. Але це лише один із багатьох прикладів.
— Ви, маючи за плечима понад три роки війни, думали про те, як вона завершиться? Що ми, українці, маємо робити для наближення перемоги над агресором?
— Головна моя думка: не можна, щоб цю війну тягнула на собі обмежена кількість людей. Так, ми любимо Україну, ми робимо все, що можемо. Але ж нас надовго не вистачить. Через багато років на війні людині стає важко не лише фізично, а й морально. В нас є родини, які ми рідко бачимо. Наше суспільство має бути готовим замінювати тих, хто зараз у війську. Це було би справедливо. Але, приїжджаючи в тилові міста, я не помічаю, щоб більшість цивільних розуміли цю просту істину.
— Пане Євгене, давайте поговоримо про майбутнє. Які плани маєте на час після перемоги?
— Зараз говорити про це трохи зарано. Але десь у глибині душі я лишаюся цивільною людиною. І, думаю, я зможу спокійно повернутися до цивільного життя, коли ми дамо відсіч російським загарбникам. Зараз я починаю заочне навчання на юридичному факультеті Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Це буде вже друга моя вища освіта. І сподіваюся, що й воєнний досвід стане мені в пригоді. Бо я хотів би бути військовим адвокатом і допомагати побратимам. Тут у бригаді я добре засвоїв одну річ: і в армії, і в цивільному житті ти сам довго не протягнеш. Треба допомагати іншим та отримувати таку допомогу, треба одне одного «прикривати».
Матеріал підготовлений за сприяння
Рекрутингового центру 65 ОМБр.
Тел.: 068) 704-43-12, (093) 397-55-76