Справи у сфері національної безпеки формують нову практику. Кваліфікація за держзрадою дедалі частіше впливає на бізнес-процеси та управління активами. Про ці зміни та їхні наслідки для ринку розповідає Ігор АНДРЄЄВ, керуючий партнер АО KAIZEN.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Ми бачимо, що кримінальне право дедалі більше політизується. Як ви це відчуваєте на практиці?
— Якщо говорити відверто, політизація кримінального права сьогодні — це вже не питання дискусії, а практики. Вона не завжди очевидна на рівні норм, але дуже добре відчувається на рівні їх застосування.
У реальних кейсах це проявляється через розширене, інколи навіть доволі вільне тлумачення складів злочинів, насамперед у сфері злочинів проти основ національної безпеки. Паралельно ми бачимо зниження стандарту обґрунтованості підозри на старті процесу — достатньо мінімального фактичного матеріалу, щоб запустити механізм кримінального переслідування з усіма його наслідками.
Ключове питання полягає в тому, що кримінальний процес починає виконувати не лише функцію правосуддя, а й впливу. І саме тут виникає ризик втрати балансу між публічним інтересом і правами особи. Європейський суд з прав людини у своїй практиці прямо наголошує: навіть у чутливих категоріях справ держава не має права використовувати кримінальне переслідування поза межами його правової природи. І коли цей баланс порушується, це завжди має довгострокові наслідки для всієї системи.
— Якщо говорити про наслідки політизації, один із найпомітніших — різке зростання проваджень щодо державної зради. Як ви поясните цю динаміку?
— Зростання кількості проваджень за ст. 111 КК України, безумовно, має об’єктивне підґрунтя — країна живе в умовах війни, і загрози національній безпеці є не теоретичними, а цілком реальними. Це природно, що держава реагує, і реагує жорстко.
Але поряд із цим ми бачимо і менш очевидну тенденцію — поступове розширення сфери застосування цієї статті. Межа між державною зрадою та суміжними складами, передусім колабораційною діяльністю, на практиці інколи стає досить умовною.
На практиці це виглядає так: на старті обирається більш тяжка кваліфікація, яка дає ширші процесуальні інструменти — від підслідності до можливості застосування запобіжних заходів і арештів. І лише потім, уже під час розслідування або судового розгляду, відбувається корекція. Тобто кваліфікація іноді використовується не лише як результат правової оцінки, а як елемент тактики.
— Як часто сьогодні стаття про державну зраду використовується у справах проти бізнесу?
— Говорити про масовість, мабуть, було б перебільшенням. Але тенденція є, і вона вже помітна.
Найчастіше такі справи виникають у контексті зв’язків із контрагентами з рф або рб, діяльності на тимчасово окупованих територіях або операцій, які можуть бути кваліфіковані як такі, що мають значення для обороноздатності чи безпеки.
Проблема в іншому. Бізнес-рішення, які приймалися в умовах однієї реальності, сьогодні оцінюються в зовсім іншій. І ця ретроспективна оцінка часто відбувається вже крізь призму кримінального права. У результаті виникає дуже небезпечна тенденція — криміналізація господарської діяльності постфактум.
— Що відбувається з компанією або активами після того, як відкрито справу за статтею про держзраду?
— Після відкриття такого провадження для бізнесу фактично починається криза, і вона не так юридична, як операційна.
Арешти майна за ст. 170 КПК України, блокування рахунків, обшуки, вилучення техніки і документів — усе це відбувається доволі швидко. І ключовим тут є навіть не сам факт застосування цих заходів, а їхній масштаб та інтенсивність.
На практиці це означає, що компанія може втратити керованість бізнесом буквально за кілька днів. І що важливо, це відбувається без встановлення вини. Тобто процесуальні інструменти починають виконувати функцію санкції. І саме це, на мою думку, є одним із найчутливіших питань у цій категорії справ.
— Які типові порушення прав сторони захисту трапляються у таких справах?
— Ці порушення, на жаль, досить типові й повторювані. Це і формальні підозри, які не містять достатнього опису фактичних обставин, і арешти майна без належного обґрунтування ризиків, і обмеження доступу до матеріалів.
Окремо варто сказати про фактор секретності. Він часто використовується як універсальний аргумент для обмеження процесуальних прав захисту. Проблема в тому, що межа між реальною необхідністю захисту державної таємниці і зручним інструментом для звуження прав сторони захисту іноді є дуже тонкою.
Водночас і національна практика, і підходи ЄСПЛ є доволі чіткими: навіть у справах, пов’язаних із національною безпекою, право на захист не може бути декларативним.
— Чи бачите ви ознаки системності або певних замовних кейсів?
— Я б не поспішав із категоричними оцінками на кшталт «замовні справи». Але те, що ми бачимо, це ознаки селективності.
Вона проявляється у концентрації уваги на певних секторах, повторюваності процесуальних рішень, схожості сценаріїв розвитку справ. І саме ця повторюваність створює відчуття системності.
Це не обов’язково означає наявність єдиного центру прийняття рішень. Але це точно означає, що правозастосування стає менш індивідуалізованим і більш шаблонним.
— Чи достатньо підстави для відкриття таких справ?
— Формально — так. Фактично — ні.
Модель, закладена у ст. 214 КПК України, передбачає швидкий запуск кримінального провадження. Але вона не передбачає ефективного механізму попереднього відсіву слабких або сумнівних кейсів.
У результаті провадження може бути відкрито навіть за мінімальної фактичної бази. І далі вже сторона захисту змушена витрачати час і ресурси, щоб довести очевидне — відсутність складу злочину. Це перевертає логіку процесу: замість того, щоб держава доводила обґрунтованість переслідування, захист змушений доводити його безпідставність.
— Чи потрібні додаткові процесуальні фільтри або зміни до законодавства?
— Безумовно, так. І це питання вже давно назріло.
Йдеться не про ускладнення роботи правоохоронних органів, а про встановлення більш чітких правил гри. Зокрема, про підвищення стандарту обґрунтування на ранніх стадіях, посилення ролі судового контролю до моменту істотного втручання у права особи чи бізнесу, а також про чітке розмежування складів злочинів.
Ключова ідея проста: фільтр має працювати до того, як починаються серйозні наслідки, а не після.
— Чи є приклади, коли адвокати змогли довести відсутність складу злочину й зняти обвинувачення у «зраді»?
— Так, такі приклади є, і їх стає більше, хоча вони не завжди публічні.
Як правило, захист будується навколо двох ключових елементів — відсутності прямого умислу на шкоду державі та доведенні господарського характеру дій. Верховний Суд у своїй практиці доволі чітко наголошує: сама собою взаємодія з іноземною стороною ще не означає державну зраду. Має бути доведена спрямованість на заподіяння шкоди.
І саме на цьому часто ламаються обвинувачення.
— Чи є механізми швидкого розблокування активів та поновлення ділової репутації?
— Формально — так. Практично — це складний і тривалий процес.
Скасування арештів, оскарження рішень, відшкодування шкоди — всі ці інструменти існують. Але вони не працюють швидко. А бізнес живе швидкістю.
У результаті ми маємо ситуацію, коли юридичне відновлення можливе, але економічні й репутаційні втрати вже відбулися. І це, мабуть, один із найбільш болючих аспектів.
— Які наслідки може мати ця практика для інвестиційного клімату України?
— Для інвестора ключове — передбачуваність. Не лише норм, а практики їх застосування.
Якщо є ризик, що господарське рішення через певний час може отримати кримінально-правову оцінку, а активи можуть бути заблоковані без вироку суду, це створює додатковий рівень ризику.
Це не означає, що інвестиції зупиняться. Але це означає, що вони стають дорожчими й обережнішими. І це вже питання не лише права, а й економіки.
— Що ви порадите бізнесу як запобіжник від подібних ризиків?
— Сьогодні бізнес має мислити не тільки категоріями прибутковості, а й кримінально-правових ризиків.
Це означає реальний, а не формальний Due Diligence контрагентів, контроль за санкційними ризиками, фіксацію економічної логіки кожної суттєвої операції. Але головне — це проактивність.
У таких справах виграє той, хто підготовлений до проблеми до того, як вона виникла. Тому кримінально-правовий аудит і залучення адвоката на етапі планування — це вже не рекомендація, а елемент базової бізнес-гігієни.