Крах «Родовід Банку» став однією з найгучніших подій у фінансово-банківському секторі України. Через 15 років після початку розслідування головне запитання залишається відкритим: чому обвинувальний вирок не призвів до покарання? Про перебіг справи, роботу суду та висновки для органів досудового розслідування і прокуратури розповіла юридична радниця Transparency International Ukraine, координаторка платформи «ВАКС вирішив» Оксана Копійчук.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— На початку червня в колонці для «Економічної правди» ви писали про рішення ВАКС у справі «Родовід Банку» щодо пана Єгоренка. Чому ця справа є знаковою? Чим вона відрізняється від інших подібних справ?
— Ця справа наочно демонструє, що встановлення вини не завжди супроводжується реальним покаранням. Вироком ВАКС від квітня 2026 року Дмитра Єгоренка було визнано винним у службовому підробленні та пособництві у заволодінні понад 18 млн грн і призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. Втім, цим же вироком його було звільнено від відбування покарання у зв'язку зі спливом строків давності.
На відміну від багатьох інших справ, де провадження закривається за строками давності ще до вироку, у цій справі обвинувачений скористався своїм процесуальним правом і заперечував проти такого закриття, наполягаючи на розгляді по суті — щоб довести свою невинуватість. За таких обставин суд був зобов'язаний провести повний судовий розгляд і надати вичерпну правову оцінку всім зібраним доказам та аргументам сторін.
Ще один важливий момент — ця справа є лише частиною значно більшої історії «Родовід Банку». Паралельно розглядається справа щодо розкрадання понад 300 млн грн, а загалом ідеться про сотні мільйонів гривень збитків державному банку (справа Шепелєва — ред).
— Наразі справа перебуває на розгляді Апеляційної палати ВАКС, однак ми бачимо, що судові засідання неодноразово переносяться. Як ви оцінюєте такі темпи розгляду справи?
— Перенесення засідань, особливо на початкових етапах апеляційного розгляду, нерідко зумовлені необхідністю вирішити низку обов'язкових процесуальних питань. Суд має пересвідчитися у належному повідомленні учасників, розглянути клопотання сторін, забезпечити повноцінну дистанційну участь обвинуваченого. Усе це необхідно для якісного, об'єктивного та всебічного розгляду справи. Водночас надзвичайно важливо, щоб такі процесуальні паузи залишалися інструментом забезпечення справедливості, а не перетворювалися на засіб затягування процесу. Перенесення засідань саме по собі ще не дозволяє робити висновок про неефективність суду — завжди варто оцінювати підстави та частоту таких перенесень.
— Поговорімо про справу «Родовід Банку» з процесуального погляду. Які проблеми в роботі слідства, прокуратури та суду, на вашу думку, вона виявила?
— Справу розслідували щонайменше три різні органи: у 2010 році її розпочала СБУ, у 2015–2018 роках провадження вела Головна військова прокуратура, і лише наприкінці 2019 року матеріали передали до НАБУ. Кожна така передача може викликати запитання щодо якості переданих доказів та ефективності процесуального керівництва розслідуванням. Ба більше, нові слідчі групи змушені «з нуля» вивчати вже зібрані матеріали великого обсягу, щоб якісно продовжувати розслідування.
Протягом досудового розслідування провадження зупинялося та відновлювалося щонайменше вісім разів — переважно у зв'язку з розшуком підозрюваних чи направленням запитів про міжнародно-правову допомогу.
Але все ж залишається питання, чому справа так довго рухалася до судового розгляду і чи можна було зробити цей процес ефективнішим.
Ризик спливу строків давності також повʼязаний із неефективним регулюванням цього інституту в чинному КК України. Зараз виконання дій у порядку міжнародної допомоги не зупиняє перебігу строків давності.
— Які процесуальні труднощі найбільше вплинули на перебіг справи?
— Складно виокремити якийсь один фактор. Але перше, що спадає на думку, — це переховування та розшук обвинуваченого, оскільки Єгоренко перебував у розшуку з 2018 року та під заочним арештом з 2019 року.
Варто згадати й тривале досудове розслідування, неодноразове його зупинення та відновлення, а також зміну органів, які його здійснювали.
— Для суспільства розгляд справи протягом 10–15 років виглядає як ознака неефективності судової системи. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою?
— Я б тут розділила два моменти. Сам розгляд у суді першої інстанції тривав із січня 2024 року до квітня 2026-го, тобто трохи більше двох років. Водночас від моменту вчинення кримінального правопорушення минуло близько 15 років. Тому говорити, що саме суд розглядав справу 15 років, некоректно. При цьому від початку розслідування до вироку суду першої інстанції справді минуло приблизно 15 років. І це вже системна проблема, тому що за такий час можуть спливти строки давності, докази можуть втрачати актуальність, а суспільний запит на справедливість залишатися без відповіді.
Тому я б сказала так: проблема не в тому, що конкретно ВАКС розглядав справу 15 років. Проблема в тому, що на різних етапах уся система кримінальної юстиції не пріоритизувала цю справу у свій період часу, відтак розслідування тривало досить довго.
— Крах «Родовід Банку» став однією з найгучніших подій у фінансово-банківському секторі. Пану Єгоренку ухвалили обвинувальний вирок. Чи можна вважати його ефективним результатом правосуддя, якщо рішення було ухвалене через багато років після самих подій?
— Це складне питання. З одного боку, ми маємо обвинувальний вирок: суд визнав Єгоренка винним і призначив 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. З іншого боку, суд звільнив його від відбування покарання через сплив строків давності. Тобто фактичного покарання немає.
Тому назвати цей результат повністю ефективним складно. Правосуддя не обмежується встановленням вини — важливо, щоб рішення мало реальні наслідки. При цьому важливо зазначити, що сам Єгоренко не наполягав на закритті справи через строки давності й хотів, щоб суд розглянув обвинувачення по суті.
— Якщо говорити не лише про справу «Родовід Банку», а й про інші тривалі економічні провадження, на якому етапі найчастіше виникають затримки — під час досудового розслідування, передання справи до суду чи вже судового розгляду?
— Якщо говорити саме про цю справу, то найбільша затримка виникла на етапі досудового розслідування.
Водночас я б не робила на підставі лише однієї справи висновок, що саме досудове розслідування завжди є головним джерелом затримок. У складних економічних провадженнях проблеми можуть виникати на різних етапах: від збору й аналізу великого масиву фінансових документів та проведення експертиз до судового дослідження доказів.
У самій справі «Родовід Банку» це добре видно: окреме провадження щодо понад 300 млн грн уже кілька років розглядається ВАКС і наразі все ще перебуває на етапі дослідження доказів.
Крім цього, в окремих справах ВАКС, які ми моніторимо, ми спостерігаємо дії сторони захисту, які можуть призводити до затягування процесу, зокрема систематичні неявки та інші засоби.
— Наскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство пристосоване до розслідування складних і масштабних економічних справ?
— На етапах розслідування та розгляду складних і масштабних економічних справ може виникати чимало проблем — від ефективності проведення обшуків (про які фігуранти можуть довідатися заздалегідь через «зливи» з реєстру судових рішень) до якості експертних досліджень (тиск на експертів, їх підкуп, зволікання з експертизами). Є й чимало інших нюансів, які досить ґрунтовно описані в Комплексному стратегічному плані реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023–2027 роки, а також у Дорожній карті з питань верховенства права.
Але одна частина — це якість законодавства, а інша — якість його застосування. Адже одні й ті самі норми можуть бути використані як для правомірного та ефективного збору доказів, так і для тиску на бізнес чи інших осіб. З позитивного — у справах НАБУ та САП ми не фіксували випадків неправомірного тиску на сторону захисту чи інших осіб, щодо яких проводили процесуальні дії. На відміну від них, інші правоохоронні органи не гребували можливістю застосовувати неналежний вплив на працівників НАБУ, коли відбувались масові обшуки та затримання 21 липня 2025 року. Про це є окремі дослідження правозахисників.
— Чи впливають настільки тривалі процеси на довіру суспільства до судової системи? Чи бачите ви ризик, що суспільство починає сприймати довготривалі антикорупційні справи як нескінченний процес без фіналу?
— Так, для суспільства важливий не лише сам вирок, а й розумний строк розгляду справи. Коли процес триває роками, виникає закономірне питання: чи буде взагалі фінал?
Водночас не варто говорити, що всі антикорупційні справи тривають десятиліттями. Є чимало проваджень, де від початку розслідування до набрання вироком законної сили минає лише кілька років.
Справа «Родовід Банку» є прикладом тривалого процесу: Єгоренка визнали винним, але звільнили від покарання через сплив строків давності, а справа щодо понад 300 млн грн досі розглядається судом першої інстанції. Такі випадки можуть формувати у суспільства відчуття, що правосуддя не має кінця і зрозумілого результату, а це безпосередньо впливає на довіру до системи.
— Які висновки зі справи «Родовід Банку» мають зробити органи досудового розслідування, прокуратура та суди?
— Перший і найочевидніший висновок — про ціну передачі між різними органами. За 14 років розслідування справу вели щонайменше три органи. Тому важливо, щоб органи суворо дотримуватися вимог законодавства про підслідність і забезпечували швидку передачу матеріалів до НАБУ, коли для цього є законні підстави. Наразі чіткої процедури й строків такої передачі, а також відповідальності за їх недотримання законодавчо не врегульовано — і це саме те, що варто виправити.
Другий висновок стосується самого досудового розслідування. Провадження щонайменше вісім разів зупиняли та відновлювали. Складні економічні справи потребують пріоритизації та безперервного процесуального супроводу.
Третій висновок — для суду й системи загалом. Сама справа Єгоренка у ВАКС розглядалася по суті трохи більше двох років, і це прийнятний строк. Основна проблема виникла раніше — вся система кримінальної юстиції не змогла пріоритизувати справу на попередніх етапах настільки, щоб довести її до вироку, поки не спливли строки давності за частиною епізодів. Це системна, а не персональна проблема, і відповідальність за неї не можна перекладати лише на останню ланку, яка отримала справу вже з тягарем упущеного часу.
— Що потрібно змінити на рівні законодавства або підзаконного регулювання, щоб складні економічні справи не тривали десятиліттями?
— Тут не варто шукати одну універсальну зміну — потрібен комплексний підхід, що охоплює щонайменше три напрями.
Перший — інститут строків давності. Проста «арифметична» позиція «продовжити строки» не вирішує проблему сама по собі. Подовжити можна практично нескінченно, а обвинувачений і надалі формально залишатиметься «під загрозою», що суперечить і самій логіці інституту давності, і стандартам ЄСПЛ щодо розумного строку. Точковіше рішення — розширити підстави для зупинення й переривання перебігу строків давності та узгодити їх із підставами для зупинення кримінального провадження за КПК. Наразі ці два переліки не збігаються: наприклад, направлення запиту про міжнародну правову допомогу зупиняє провадження, але не зупиняє строк давності, хоча саме МПД у справах із транскордонним виведенням активів може забирати роки. Законопроєктів, які б повністю врегулювали ці питання, в парламенті досі немає.
Другий напрям — чітка регламентація процедури й строків передачі проваджень між органами досудового розслідування, включно з відповідальністю посадовців за порушення підслідності чи невиконання рішень про витребування справи. Відповідна норма запланована Дорожньою картою з питань верховенства права, але з дедлайном аж у IV кварталі 2027 року — і це невиправдано віддалений строк для зміни, яка не потребує значних аналітичних ресурсів.
Третій напрям, який часто залишається поза увагою в дискусії саме про тривалість розгляду, — виконання вже ухвалених рішень. Формальний обвинувальний вирок і навіть конфіскація майна судом мало важать, якщо реалізація арештованих активів роками не відбувається. Без публічної, уніфікованої статистики виконання вироків у частині конфіскації — а її наразі немає — годі говорити про реальну ефективність навіть тих справ, які дійшли до вироку вчасно.
— Що має бути головним показником ефективності таких справ для держави — обвинувальний вирок, фактичне відшкодування збитків чи формування практики, яка зменшує ризик подібних злочинів у майбутньому?
— Я б не протиставляла ці показники — ефективне правосуддя має давати комплексний результат, і справа «Родовід Банку» якраз добре показує, чому жоден з цих показників окремо не є достатнім. Обвинувальний вирок щодо Єгоренка є, але без реального покарання, оскільки строки давності спливли. Формально це «розкрита» справа зі статистичної точки зору, але для держави й суспільства це не виглядає як результат. Сотні мільйонів гривень збитків від розкрадання банку після його переходу в державну власність досі не повернуто, а провадження щодо головного фігуранта — Шепелева — і 300 мільйонів гривень триває вже понад чотири роки. Тож є ризик, що до 2029 року у цій справі також спливуть строки давності.
Якщо орієнтуватися лише на кількість вироків, можна отримати формально успішну статистику, яка не дає жодного відчутного ефекту ні для бюджету, ні для запобігання подібним схемам у майбутньому. Якщо ж орієнтуватися лише на суми фактично поверненого майна, можна недооцінити випадки, коли покарання і встановлення вини самі по собі мають превентивне і суспільне значення — навіть без негайного відшкодування, яке за складними транскордонними схемами може розтягуватися на роки судових процедур з реалізації активів.
Тому я б сказала, що показником має бути поєднання трьох речей одночасно: вирок, ухвалений у розумний строк (а не через 15 років після події); реальне, а не лише задеклароване виконання рішення — включно з конфіскацією і поверненням активів; і, нарешті, формування судової та слідчої практики, яка усуває системні причини — на кшталт неузгодженості підстав для зупинення провадження і строків давності чи відсутності чіткої процедури передачі справ між органами, які й перетворили «Родовід Банк» на процес без визначеного фіналу.