Дефіцит суддівських кадрів лишається одним із найгостріших викликів для системи правосуддя і його масштаб зростає: кількість вакансій у судах першої інстанції за останній час збільшилася з 1700 до 1919. Сам конкурс, оголошений свого часу на 1200 посад, Вища рада правосуддя згодом розширила, а перевірку майже 3000 практичних робіт комісія завершує.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Сергій Чумак – член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та секретар Першої палати – став гостем публічного інтерв’ю партнера-засновника VB Partners Дениса Бугая в межах XIII Західноукраїнського юридичного форуму Асоціації правників України.
Співрозмовники говорили про те, як Комісія надолужує наслідки майже чотирирічної паузи у своїй роботі, коли завершаться конкурси до апеляційних судів, чому на вакансії суддів, помічників і секретарів бракує кандидатів, наскільки суб’єктивним є оцінювання та чи здатен штучний інтелект замінити суддю або члена ВККСУ.
— Останнього року помітна нарощена активність ВККСУ: ситуація з дефіцитом кадрів нарешті зрушила з місця. Як пройшов цей рік, які пріоритети та завдання на найближчу перспективу?
— Комісії по суті не було три роки й вісім місяців – усі процедури стояли, і саме через цей простій утворилася величезна кількість вакансій. Ми як із тим поїздом, що відходить, а ми біжимо за ним – дистанція скорочується, але наздогнати наслідки тієї паузи досі не вдається.
Лише приблизно через два роки Комісія вийшла на повноцінні потужності: напрацювала базу тестових і практичних завдань, закупила дві черги когнітивних тестів і тепер проводить їх самостійно, не звертаючись до стороннього комерційного монополіста, як було раніше.
Першим завданням було завершити те, що не встиг попередній склад, – добір до першої інстанції, оголошений ще у 2017 році. Його ми закрили у 2024-му. Головним напрямом стала апеляція: конкурс оголосили 14 вересня 2023 року, а торік видали перші рекомендації в господарській та адміністративній спеціалізаціях – 42 кандидати в адміністративну та 55 у господарську.
Спершу ми завершили першу чергу – невеликі суди, де подекуди працювало по 4–10 суддів і неможливо було сформувати навіть колегії. Далі перейшли до так званих судів-мільйонників: у червні завершили Одесу. Останні дві співбесіди до Львівського апеляційного суду у колегії призначені на 30 червня, а сподіваємось завершити його уже в липні, і очікуємо, що до кінця року Львівська апеляція отримає 28 нових суддів. У липні плануємо закрити Дніпро (23 вакантні посади) та Харків (47). Дещо пізніше буде Київ: там 93 кандидати, проведено вже 53 співбесіди, лишилося близько 40 – колегія планує завершити їх до кінця літа.
— Тобто ключова задача на найближчі пів року – завершити добір до апеляцій?
— Так, і також працюємо над тим, щоб за можливості оголосити новий конкурс до апеляційних адміністративних судів. Навантаження там найбільше в країні: за квартал, де умовно 90 днів, одному судді для розгляду справ у середньому потрібно понад 500 днів. У розрахунку на рік, це означає, що навіть без нових надходжень треба працювати близько шести років.
До осені плануємо завершити «суди-мільйонники» й перейти до третьої черги – Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Черкаси. Першим з третьої черги починаємо Рівне, потім – Полтава. Паралельно Комісія планує проводити співбесіди в конкурсі до місцевих судів.
— Які ключові складнощі та зміни потрібні, щоб процес став ефективнішим?
— Основна проблема та сама, з якої я почав, – три роки й вісім місяців Комісія не працювала, і всі процедури стояли. Попри надмірні зусилля, наздогнати ці наслідки досі не вдається.
Що ж до змін, то я неодноразово казав: варто десь зупинитися й нарешті попрацювати без чергових змін. Кожна з них породжує нові проблеми, а ті, своєю чергою, – нову відтермінованість у часі.
— На форумі є представники Офісу Президента. Можливо, є потреби, які варто озвучити?
— Потреба одна – кадри. Рекомендації комісія надає, ВРП їх направляє. Чекаємо указів Президента про призначення.
— Як загалом подолати кадровий дефіцит судової системи – не лише серед суддів, а й серед помічників і секретарів?
— Юристів у нас багато, а дефіцит водночас великий – і простої відповіді тут немає. Але якщо Комісія завершить розпочаті процедури, а це загалом близько 2488 вакансій з урахуванням усіх спеціалізацій, і прийде хоча б дві тисячі нових суддів, дефіцит буде знівельований практично по всіх спеціалізаціях та інстанціях.
— Що потрібно, щоб на конкурси подавалося більше правників? Адже чим ширше коло кандидатів, тим вищі шанси отримати якісного й мотивованого суддю.
— Поки що конкурси невеликі. На київську апеляцію – 45 вакансій і 93 кандидати, частина з яких уже припинила участь; фактично це півтора претендента на місце. У Харкові – 62 кандидати на 47 посад, у Дніпрі – 45 на 23, у Львові було 55 на 28. Тобто реальної конкуренції бракує.
Чому не йдуть? Питання комплексне. Передусім це обмеження, які накладаються на суддю: не кожен готовий залишити вільне життя й бути постійно під контролем суспільства. Це нормально, але людина зі звичним вільним життям відчуває це як проблему.
Окрема історія – помічники й секретарі. Тут передусім ідеться про фінанси: зарплата в 13–20 тисяч у Києві, Дніпрі чи Одесі не приваблює сильних юристів. Раніше посада помічника була сходинкою до суддівського крісла, тепер усі в рівних умовах. Ба більше: коли працюєш зранку до ночі, не лишається часу готуватися до тестів – тож помічники нерідко опиняються в гіршій ситуації, ніж ті, хто в апараті не працював.
— Коли сильний, визнаний фахівець за результатами співбесіди отримує несподівано низький бал, а слабший кандидат опиняється у верхній частині списку. Чи варто за таких умов узагалі подаватися на конкурс?
— Коли нинішня Комісія прийшла, одним із перших завдань було саме мінімізувати дискрецію. Нагадаю: у попередньому складі ВККСУ лише близько 210 балів з тисячі давав іспит, а решта – співбесіда, тобто фактично повна дискреція Комісії. Зараз дискреція на співбесіді – 100 балів, і кожне зняття має бути вмотивованим та зафіксованим у положенні.
Водночас погоджуся, що ознаки суб’єктивності є завжди – від цього нікуди не подітися.
— Окрема гаряча тема – і в Україні, і за кордоном – штучний інтелект. Як суддя і член ВККСУ, який ухвалює рішення щодо кандидатів, скажіть: чи може штучний інтелект замінити суддю? І, можливо, простіше: чи може він замінити члена Комісії?
— Деякі члени Комісії експериментували з відкритими даними, що наявні у ВККСУ. Наприклад, якщо завантажити відкриту частину співбесіди, висновки ГРД, доступні реєстри, інструмент здатен підказати слабкі місця: зокрема те, що звучало на співбесіді, але не знайшло відображення в самому рішенні. Те, на що інспектору можливо потрібно декілька днів, штучний інтелект опрацьовує за лічені хвилини.
А от провести співбесіду – відчути, як саме людина відповідає, наскільки вона щира, вловити контекст розмови та обставин – він навряд чи зможе. Тому остаточну, людську оцінку має давати людина, і замінити члена ВККСУ штучний інтелект, переконаний, не здатен.
— На завершення особисте. Ким вам приємніше працювати: суддею чи членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України?
— У квітні виповнилося 30 років, як я в професії; суддею я з 2004 року – тобто 19 років до того, як став членом ВККСУ. З роками певний інтерес згасає: відкриваєш справу й уже наперед розумієш, до чого йдеться. Суддя вирішує конкретний спір, а посада члена Комісії дозволяє братися за глобальні питання, які ти бачив зсередини, працюючи суддею. Цей досвід дає змогу дивитися на проблему ширше.
Сьогодні мені подобається те, чим я займаюся. Хочеться вірити, що нові судді, яких Комісія рекомендує, сформують той корпус, яким країна пишатиметься.