Відмова Апеляційного суду Парижа у видачі українського підприємця — перше рішення, де ключовими стали не воєнні ризики, а системні загрози праву на справедливий суд. За словами радниці VB Partners Лілії КУЗНЕЦЬ, рішення підкреслило необхідність реального судового контролю та недопущення процесуального свавілля з боку правоохоронців — ці критерії французький суд визнав визначальними.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
VB Partners супроводжувала провадження спільно із французькими адвокатами Zimeray&Finelle Avocats. Під час XII Конференції з кримінального права та процесу АПУ партнерка Джессіка ФІНЕЛЛЬ представила аналіз рішення: суд оцінив не лише контекст воєнного стану, а й відступ України від зобов’язань за ст. 6 Конвенції, зміни до КПК та порушення права на захист у конкретному провадженні НАБУ.
У бліці для «Юридичної Газети» Джессіка пояснила, як французькі суди підходять до запитів з України та що держава має врахувати в екстрадиційних справах.
— Пані Фінелль, як би ви охарактеризували підхід французьких судів до екстрадиційних запитів України у 2023–2025 роках? Які критерії мають вирішальне значення?
— Французькі суди демонструють дуже уважний підхід до екстрадиційних запитів України. Стверджувати про формування певної сталої практики складно, тому що кожна справа оцінюється індивідуально.
Наприклад, у 2023 році Апеляційний суд м. Шамбері відмовив у екстрадиції нашого клієнта, українського підприємця, в Україну. Тоді підставами відмови стали ризики порушення права на справедливий суд та безпекові ризики у зв’язку з війною. За результатом апеляційного перегляду Кримінальна палата Верховного Суду Франції залишила рішення без змін.
З огляду на те, що у Франції не прецедентна система права, надалі суди Франції неодноразово задовольняли запити української сторони.
А в жовтні 2025 року Апеляційний суд Парижа відмовив у екстрадиції того самого клієнта, тобто це фактично друга відмова у його видачі за запитом України. Водночас раніше цей самий суд задовольняв запити України про екстрадицію.
Загалом все залежить від двох факторів: фактичних обставин у конкретному кримінальному провадженні; надійності та правдивості позиції та гарантій, наданих Україною. І це основна зона уваги захисту в екстрадиційних кейсах.
Читайте також: «Франція відмовила у екстрадиції українського підприємця. Аналіз судового рішення».
— Чим цей кейс українського підприємця відрізняється від попередніх справ, у яких Франція відмовляла через безпекові ризики?
— Французький суд відмовив у видачі не через ризики, пов’язані з війною або умовами тримання під вартою (Суд вважав зайвим розглядати цей аргумент відповідно до ст. 3 Конвенції з огляду на те, що аргумент про погрози порушення ст. 6 був доведений), а через системні загрози праву на справедливий суд.
Суд Парижа дослідив:
● характер і вплив відступу України від зобов’язань за ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд);
● суть змін до КПК України, які застосовуються на всій території України, а не на окупованих росією територіях, як стверджував український уряд, внесених через війну, що розширили повноваження прокуратури та звузили сферу судового контролю;
● відсутність гарантії того, що справа клієнта буде розглянута протягом розумного строку, зважаючи на триваючі бойові дії, навіть у районі Києва.
Саме така комплексна оцінка — і провадження, і контексту — зробила цю справу винятковою.
— Чи потрібно очікувати на позицію Верховного Суду у цій справі?
— Ні, тому що французький прокурор відмовився від апеляційного оскарження. Це сильне підтвердження того, що мотивування суду було визнано юридично обґрунтованим і добре виваженим. Отже, рішення набрало законної сили.