Із заступником міністра юстиції Андрієм Гайченком ми зустрілися у перший день після локдауну. Він ховає обличчя за маскою, але не ховає свої думки та емоції з приводу такої чутливої теми, як Державна виконавча служба, яку він очолює. Досить сказати, що перше слово, яке він сказав при відповіді на перше ж запитання «ЮГ», було «негідники»…
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— СБУ останнім часом досить регулярно інформує про затримання державних виконавців на вимаганні чи отриманні хабарів. Наприклад, у Київській області двоє осіб, за попередніми даними, вимагали гроші від мешканки столиці, а за це гарантували ненакладення арешту за придбані земельну ділянку та приватний будинок за борговими зобов’язаннями. Хто винен, що винне і що робити?
— Негідники!.. Працівники СБУ повідомили, що є така ситуація. У таких випадках я завжди кажу: «Повне зелене світло!» СБУ спрацювала, на мій погляд, на відмінно. Ми всіляко будемо підтримувати слідство, надамо всі необхідні документи, і я особисто дуже зрадію, коли ці особи, якщо їх вину буде доведено в суді, понесуть справедливе покарання.
Звісно, система налічує майже 10 тис. осіб, невисокі зарплати, є певна спокуса десь щось «підзаробити»… Та з самого початку роботи на цій посаді я дав «вводну»: ми не «витягаємо» тих, кого ловимо на корупції, у нас немає «своїх». Не беріть хабарі — у вас є можливість отримувати винагороду. У когось більше (в департаменті державної виконавчої служби), у когось менше (в області), у когось зовсім низького рівня, але ви повинні працювати за свою зарплату або написати заяву та звільнитися, кріпосних у нас немає.
— А яка зарплата у виконавців?
— Середня зарплата, якщо не враховувати винагороду, «чистими» залежно від регіону становить від 5,5 тис. до 7,5 тис. грн. Зарплата маленька, у Києві та інших містах-мільйонниках трішки вища, але виконавці ще можуть отримувати близько 2% від стягнутих сум. Враховуючи, що ДВС зараз поступилася приватним виконавцям у стягненні серйозних сум заборгованості, на стягненні штрафів та аліментів багато винагороди, звичайно, не виходить, але щось заробити можна. Особливо це стосується великих міст, де великі аліменти та високий обсяг штрафів.
Є й інший важливий меседж: у Facebook я дуже жорстко виклав своє розуміння ситуації та нагадав про персональну відповідальність усіх без винятку. Якщо ти керівник, а твій працівник бере хабар, ти або з ним заодно, або не контролюєш ситуацію. Ми дещо лімітовані трудовим законодавством, але маючи таке законне право, пропонуємо керівнику в такому випадку звільнитися. Це загальне правило для всіх, і воно працює — люди звільняються. Таким чином, у нас в системі керівник несе відповідальність за своїх працівників. Що ми можемо ще зробити, поки така заробітна плата? Тільки одне — не покривати та максимально транслювати подібні випадки.
— У системі виконання судових рішень є низка проблем, які тягнуться з року в рік і не вирішуються. Чому? Не вистачає політичної волі? Лобізм? Брак фінансування? Чи неузгодженість дій державних органів?
— Політична воля є, фінансування немає. Найголовніша проблема, повторюся — низькі зарплати. Інша — незадовільне матеріально-технічне забезпечення. Третя проблема, точніше, ситуація, з якою ми зіткнулися, — це коли всі виконавчі провадження, які потенційно можуть стати джерелом винагороди для державних виконавців, перекочували до приватних. ДВС поступово стає службою, яка виконує ті категорії рішень, які не хочуть або не можуть виконувати приватні виконавці. Стягнення штрафів та аліментів — непопулярні та складні категорії. Взагалі робота державного виконавця дуже складна. Уявіть собі, як відібрати дитину від матері до батька чи навпаки: дитина кричить, плаче, приїжджає поліція… І це все — за ту мізерну зарплату, ще й на своєму авто, і бензин треба купувати за свої гроші або зі стягувачем їдеш на виконання.
Політична воля є, дуже багато речей робиться. Проблема в тому, що, можливо, вони недостатньо висвітлюються. Якщо взяти ДВС 2 роки тому і зараз — це дві абсолютно різні системи. Найголовніше — цифри на табло: за минулий рік рівень фактичного виконання виконавчих документів у нас збільшився з 26% до 31%. Це +33% порівняно з 2019 р. Враховуючи карантин та інші чинники, ми на третину збільшили рівень виконання. Це дуже багато, я не пам’ятаю, щоб колись були такі стрибки.
В ідеалі, якщо з космосу до нас прилетить корабель з грошима, ми всім зробимо нормальні зарплати і відремонтуємо всі приміщення. Але… Ще є недобросовісна конкуренція з боку лобістських груп, скажемо так. Діяльність приватних виконавців обросла певними легендами, одна з яких каже, що частину з тих 10%, які вони стягують з боржника, вони потім віддають стягувачу або представнику стягувача. Наприклад, начальник юридичної служби банку, за цими легендами, отримує «відкат» від приватного виконавця… ДВС тут неконкурентна, нам немає з чого платити ці «відкати». Отже, якщо на цьому космічному кораблі прилетять ще й рівні умови, окрім грошей на зарплати, ці питання будуть вирішені вже завтра. Якщо ж говорити не про космічні речі, а про реальні, то ми постійно шліфуємо свою діяльність, запроваджуємо нові продукти, нові можливості, нові інструменти в реєстрах, алгоритми взаємодії, протоколи, спільні з іншими відомствами…
— Що включає запланована оптимізація ДВС? Вона зумовлена економічними чинниками?
— Оптимізація буде включати скорочення певної кількості співробітників, і за рахунок цього ми плануємо підвищити зарплати тим, хто залишиться. Іншої реальної можливості це зробити наразі не маємо. В чому це буде полягати? Україна змінюється, змінюється кількість людей у населених пунктах, районах, відбувається міграція населення. Змінюється і карта промислових центрів та підприємств. Одні банкрутують, інші змінюють форму, треті утворюються. Подекуди ми бачимо неефективні відділи ДВС, де працюють 1–2 людини, умовно кажучи, начальник і виконавець, а виконавчих проваджень стільки, що їх могла б супроводжувати одна людина, знаходячись у іншому місті. Але при цьому ми платимо комуналку, забезпечуємо відділ комп’ютерною технікою, папером, логістикою тощо. Однак ми маємо зберегти критерій доступності для населення. Навіть якщо це 10 виконавчих проваджень на якийсь віддалений район, його жителі повинні мати можливість звернутися до виконавця. Ми хочемо встановити баланс, коли це буде не дуже далеко і досить ефективно.
Оптимізація буде проведена, якщо буде виділено відповідне фінансування на виплати працівникам, які будуть скорочуватися. Якщо цього фінансування не буде, ми опинимось у ситуації, коли розраховуватимемось з людьми, які скорочуються, за рахунок надбавок та премій тих, хто працюють. На мій погляд, це несправедливо. Ми чекаємо на якесь збалансоване фінансове рішення цього питання. Загалом близько 20–30% відділів можуть бути приєднані, реорганізовані, злиті. Це не пов’язано з адміністративною реформою щодо укрупнення районів — це пов’язано з реальністю, якій ми маємо відповідати. Ми не прив’язуємось до реформи саме в тому вигляді, в якому вона є, бо повинні зберегти якість послуг, пов’язаних з реальною кількістю людей, підприємств, проваджень, стягувачів.
— А щодо приватних виконавців?
— Теж дуже багато зроблено. У нас вже чесні іспити, ми виключили з переліку тестових завдань для приватних виконавців близько 400 питань (це 20%), які взагалі не мали правильної відповіді. Іспити на сьогодні здаються абсолютно чесно, відкрито, і ми хочемо підтримувати цю професію, бо бачимо в ній майбутнє. Зауважу: я би не плутав розвиток професії з певним станом речей, пов’язаних з системними порушеннями законодавства з боку певних приватних виконавців. Я бачу перспективи у цій професії і буду її розвивати, поки знаходжуся на своїй посаді, але в чесному, правильному конкурентному середовищі, виключивши можливість порушення законодавства, особливо системних .
— Які зміни відбулися протягом минулого року в сфері регулювання виконавчої служби? Якою була їх ефективність? Що планували, але не встигли реалізувати? Чи відчули бізнес і юристи ці зміни на практиці?
— Що таке виконавче провадження? У ньому є дві сторони. Одна завжди незадоволена, бо з неї щось стягнули, друга часто незадоволена, бо на її користь стягнули не все або стягнули повільно. Якщо у випадку з поліцією є злодій, якого вона затримує, і це боротьба світлого з темним, то в частині виконання судових рішень про стягнення чи відібрання дитини у кожної сторони є своя правда. Кожна сторона вважає себе світлою частиною історії, і отримати за таких умов якісь позитивні фідбеки — утопія. Ми завжди на вістрі цього конфлікту, завжди знаходимось у середовищі негативних відгуків, але вони викликані самою природою цієї роботи. Звісно, тут важливо відфільтрувати негативний фон від конструктивних зауважень. З останніми ми працюємо, аналізуємо та робимо висновки. Це стосується фідбеку на ринку. Наскільки я знаю, по ньому абсолютно нормальні відгуки серед фахівців, які стикаються з нашою роботою, принаймні, я не чув саме конструктивної критики про те, що ми щось робимо не так.
Скажімо, є історія про те, що люди не могли додзвонитися до державних виконавців, оскільки скасовано прийоми через карантин. Але ж ми повинні діяти у спосіб, встановлений законом (ст. 19 Конституції України). Не встановлено законом про виконавче провадження такої опції, як надання консультацій по телефону. Ми намагаємось десь балансувати, бо маємо надати послугу, але водночас повинні запобігти історіям, коли дзвонить особа і голосом стягувача вивідує на користь іншої сторони дані, які заборонено розголошувати, бо вони є таємницею виконавчого провадження. Ми чуємо на цю тему негатив, але є передбачений законом шлях. Він полягає у написанні заяви, на які ми завжди відповідаємо.
Стосовно здобутків 2020 р. По-перше, ми пережили карантин з підйомом. Ми виходимо в цифру, це наш головний шлях. На фоні цього намагаємося ліквідувати корупційні схеми як у ДВС, так і серед приватних виконавців. Усе це разом веде до зростання рівня ефективності.
7 банків ми підключили до системи автоматичного арешту коштів, але поки що бачимо супротив у цьому напрямі. Як вирішується питання виконання судових рішень? У першу чергу, треба скасувати мораторії, бо якщо ми живемо в Європі, то повинні жити в парадигмі, коли судові рішення виконуються, а у нас сьогодні понад 10 мораторіїв по підприємствах, які у переліку великої приватизації, які не підлягають приватизації або підлягають якомусь виду приватизації, по валютних позичальниках тощо. І немає що стягувати! Це за умови, що є рішення суду про стягнення мільярдних сум!
— Що робити?
— Перше — скасувати мораторії, друге — підключити всі банки до системи автоматичного арешту коштів. Найбільше джерело корупції та затягувань — паперовий обмін з банками. Лише 7 банків підключилися до системи, незважаючи на те, що в мене кожного тижня перемовини з НБУ. Нацбанк може оптимізувати нормативне регулювання таким чином, щоб банки підключилися до системи автоматичного арешту післязавтра, але він цього не робить, тому що це не на користь банків. У останніх є клієнти, які всі в боргах, яким вигідно, щоб рішення на папері приходило не відразу.
Умовно кажучи, вони граються з рахунками: провадження відкрито, арешти накладені, постанова є в реєстрі, але поки вона на папері йде до банку, вони просто платять за якусь послугу на якусь іншу компанію. Крім того, поки цей документ іде на папері, нічого не заважає працівнику банку, поки в нього на столі лежить постанова, написати ще й SMS клієнту: «Є півгодини, щоб вивести кошти». Чи цікаво це для банків? Так, цікаво, є конкурентна перевага перед тими, хто перейшов на систему автоматичного блокування рахунків. Чому від Нацбанку я не відчуваю підтримки? Мабуть, на це є причини. Відверто скажу: на сьогоднішній день я не відчуваю підтримки з боку державних інституцій.
— У тому числі з боку Верховної Ради? Що слід змінити у сфері законодавчого регулювання? Чи є підтримка цих ініціатив?
— Будь-який антонім слова «підтримка» підійде для відповіді на це запитання. Але навіть на фоні мораторіїв виконано 31% рішень замість 25%. І я «знімаю капелюх» перед кожним працівником виконавчої служби, який чесно працює з ранку до ночі. Але…
Розумію, чому Верховна Рада нас не підтримує. Якщо всі все розуміють, слід просто залишатися в цій системі та працювати. Або звільнятися з неї. Поки що я не пройшов ту психологічну межу, щоб написати заяву про звільнення через те, що не скасували мораторії, тому я це приймаю і працюю по цим правилам.
А ситуація така: абсолютно здорові підприємства, у яких формально нічого немає, включають себе то в один список, що підлягає мораторію, то в інший. Таким чином зупиняється виконавче провадження. Арешти формально не знімаються з рахунків, але при зупиненому виконавчому провадженні вони спокійно відкривають рахунки в інших банках. Та у нас провадження зупинене, і ми не можемо нічого з цим вдіяти. Ось так усі граються, за цим усім стоять великі кошти, великі інтереси. Я не кажу про заангажованість депутатів — мені ці факти невідомі, але бачу, що сьогодні зняття мораторіїв не на порядку денному, і це для мене великий біль…
— Чи допоможе вгамувати цей біль подальша цифровізація процедур примусового виконання рішень?
— «Вихід у цифру» — це скорочення витрат часу, можливість оптимізувати систему, відсутність прив’язки до паперового документообігу, уникнення корупційної складової, бо якщо ти натискаєш на кнопку, і система все робить сама, менше шансів, що хтось, як ті хлопці, з яких ми почали розмову, піде і попросить хабар. Це єдиний, безальтернативний шлях, який підтвердив свою ефективність та по якому ми будемо йти.
— Асоціація приватних виконавців у грудні минулого року оприлюднила резолюцію, в якій звинувачує Мін’юст у відомчому тиску на спільноту та обмеженні права на професію. Чи не суперечить це анонсованим планам реформування? Чи дійсно дисциплінарна практика стосовно приватних виконавців сьогодні є непродуманою, вибірковою? Чи знаходиться Мін’юст у стані конфлікту з приватними виконавцями?
— Я би не сказав, що з приватними виконавцями у нас конфліктна ситуація. У нас є конфлікти з деякими приватними виконавцями, які системно порушують норми чинного законодавства і не хочуть нести за це відповідальність. На жаль, сталося так, що до професії приходять різні люди, і якщо повертатися до тих легенд, які ходять по ринку, приватні виконавці, які до нашої каденції вступили в цю професію, — майже всі вихідці з ДВС, і всі колись здавали певну частину свого заробітку в певні каси. Взамін дисциплінарна комісія не реагувала на їх порушення, і всі жили у мирі та злагоді. А коли прийшла наша команда, перше, що ми зробили — публічно заявили, що ніякого хабарництва та ніяких зборів не допустимо. Спершу спільнота дуже зраділа, але через кілька місяців виявився і зворотний бік: не можна робити що завгодно і не нести за це відповідальність. І це були абсолютно системні порушення.
У системі виконання рішень працюють юристи, а це люди, хитрі на вигадку, і в деяких ситуаціях ця хитрість суперечить закону. І коли люди побачили, що все працює по-чесному, деякі приватні виконавці, які хочуть повернутися до попередньої системи роботи, почали певні атаки. На сьогоднішній день це лобі з боку певних груп осіб, які колись були пов’язані з попередніми складами Мін’юсту. І коли ми закриваємо корупційні лазівки для викрадення активів, позбавлення боржника або стягувача певних прав, звісно, це викликає супротив. Але тут у нас принципова позиція: все по закону! І це, як бачимо, не всім подобається.
Взагалі прийняттю тієї самої резолюції передувала одна історія: дисциплінарна комісія притягнула до відповідальності приватного виконавця, і саме після цього виникла та резолюція. Чому у ній пишуть про 80% скасованих рішень, коли насправді їх 10,1%? Тобто 10,1% рішень дисциплінарної комісії скасовані судом. У нас вся статистика є, треба писати конкретні дані.
Та резолюція — це такий собі емоційний жест після того, як була зупинена діяльність одного з приватних виконавців. У ній чомусь ніхто не пише, що на тій дисциплінарній комісії було 4 (!) подання по цьому приватному виконавцю, що він до цього вже декілька разів притягався до більш м’яких видів відповідальності, таких як попередження і догана. Можливо, це привід закликати до об’єктивності? Якщо ми кажемо про спільноту, вона має бути об’єктивною. Наразі ж Асоціація представляє собою баланс лобістських інтересів певних груп приватних виконавців. Вони так збалансовано прийняли рішення, обрали керівництво, якому зараз, вочевидь, треба бути хорошим для тих, хто їм надав таку можливість, а це, повторюся, декілька лобістських груп, інтереси яких, до того ж, взаємовиключні…
— Наприклад…
— Скажімо, є київська група, яка хоче стягувати по всій Україні, а є не київські групи, які, навпаки, борються з цим. Асоціації відверто складно втримувати баланс інтересів. Я їх, звичайно, не виправдовую, але, повірте, дещо розумію.
Насправді, якщо прибрати емоції, все виглядає просто: є правовий цивілізований конфлікт, який полягає у тому, що одні особи хочуть працювати, порушуючи законодавство, і не нести за це відповідальність, а Мін’юст як регулятор зобов’язаний забезпечити дотримання законності. Все просто. Але на підставі того, що є інтерес (і не один), виникає певна емоційна турбулентність, яка іноді виплескується в подібних документах та заявах, у ЗМІ тощо.
Взагалі треба розуміти, що спільнота приватних виконавців неоднорідна, поділена на певні групи за інтересами. Навіть не виключаю, що хтось на когось може написати скаргу з підробленим підписом. Нам намагаються нав’язати і схему уникнення відповідальності — направляють від імені скаржника заяву про відкликання скарги і на цій підставі вимагають закрити провадження. Але з нами цей номер не проходить (посміхається — ред.). Це ніби хтось викликав поліцію на місце скоєння злочину, а після того, як поліцейські виявили там труп та затримали підозрюваного, на номер 102 надійшло б прохання скасувати виклик поліції і на цій підставі усіх відпустити.
Хочу наголосити: коли у нас виникають сумніви щодо справжності підписів на документах, ми повідомляємо про це Національну поліцію. Наша ж справа — перевірити наявність чи відсутність факту порушення, і якщо факт встановлено, чи вже під час перевірки приватний виконавець порушує закон, відмовляючись давати пояснення, дисциплінарна комісія ухвалює відповідне рішення.
В історії, що передувала резолюції, ми притягли до відповідальності приватного виконавця саме за те, що він нас не допустив на перевірку, прикриваючись відкликом скарги. Це взагалі не питання приватного виконавця — вирішувати, чи є у Мін’юсту повноваження проводити перевірку. Якщо у сторони виконавчого провадження можна взяти заяву про відклик скарги (хай вона навіть справжня), показувати її в Мін’юсті і не допускати до перевірки, так ми дуже далеко зайдемо...
— Як усім у нових умовах досягти миру і злагоди?
— Зараз немає уніфікованої формули ефективності дій виконавців. Якщо приватники ділять кількість проваджень на суму отриманих грошей і отримують показник ефективності, то це абсолютно не відповідає дійсності, оскільки вони не враховують кількість соціально важливих проваджень тощо. Формально вони не мають права не взяти якесь провадження, але реальна ситуація така, що здати приватному виконавцю документ, який він не хоче приймати до виконання, надзвичайно складно. Легше здати такий матеріал у виконавчу службу, ніж ходити й оскаржувати дії приватного виконавця по неприйняттю. Якби ми, у Мін’юсті, були нечесними людьми, то могли б самі згенерувати такий потік документів, що мало б не здалося, а потім притягувати виконавців-порушників до відповідальності. Проте це не наші методи.
Так, сухі цифри — за приватниками. Середнє провадження у них за 2019 р. — 420 тис. грн, а у державного виконавця — 14,5 тис. грн. Але за стягнутими сумами та кількістю виконаних документів кожен державний виконавець в середньому виконав у 5 разів більше, ніж приватний! Тож якщо ми говоримо про резолюцію, слід врахувати всі показники: не тільки кількість стягнутих грошей за певний період, а й кількість виконаних виконавчих проваджень, у т.ч. за категоріями. Звісно, банківський борг стягнути легше, ніж відібрати дитину, а такого приватні виконавці не виконують. Навіть по аліментах у них одиниці проваджень. Тому я би закликав не маніпулювати цифрами, співпрацювати та працювати згідно чинного законодавства, тоді не буде ніяких проблем, резолюцій тощо.
— Якщо говорити про реформу, чи можна створити ефективну систему оцінки роботи приватних виконавців, щоб унеможливити ситуацію вибору справ?
— Приватні виконавці — це юристи, їх дуже складно змусити. Можна розробити будь-яку резолюцію, будь-який порядок. Закон і так передбачає обов’язок приватного виконавця приймати до виконання всі документи, та у якості експерименту спробуйте написати заяву про стягнення аліментів рандомному приватному виконавцю, і подивитесь, коли отримаєте відповідь і яку.
— Але ж Мін’юст у планах на цей рік анонсував подальше реформування інституту приватних виконавців, обіцяє збільшити їх кількість та продовжити спрощення доступу до професії...
— Спрощення доступу до професії не має на увазі полегшення іспиту. Я не хочу допустити, що особа, у якої є повноваження арештувати майно, ініціювати обмеження виїзду за кордон або списати всі кошти з рахунку, мала занадто легкий доступ до професії. Це має бути складний іспит, який є на сьогодні.
Що таке у нашій парадигмі спрощення доступу до професії? Це забезпечення рівних умов, існування конкуренції. Чому до нас частково було знищено доступ до професії? Був такий момент, коли в Києві було майже 90 приватних виконавців, а на всю Україну — 200! Чому такий перекіс? Київські приватні виконавці (або ті, хто за ними стоїть) обійшли великі підприємства і банки і створили схему, яка на той момент була законною, поки ми її не врегулювали. Вона полягала в тому, що стягнення по боржниках з усієї України можна проводити за місцезнаходженням майна, а саме за місцезнаходженням грошей на банківських рахунках, тобто у Києві, оскільки юридичні особи майже всіх банків зареєстровані в столиці. Таким чином, провадження відкривались не по місцю проживання боржника, де він має певні права та може приїхати та з’ясувати певні питання. Ніде не було передбачено обов’язок стягувача надавати докази знаходження цих коштів, досить було просто про це написати в заяві. Поки ми це не врегулювали — на сьогодні для цього потрібно надати докази.
Як би це мало працювати? У Києві є банк, він має філії в областях. Залежно від місця перебування боржника, подається запит на виконання до приватного виконавця. Це забезпечує баланс інтересів стягувача і боржника, бо у останнього також є свої права, він повинен мати можливість хоча б приїхати.
Ця схема частково вбила професію у всіх інших регіонах, крім Києва, оскільки не було сенсу туди йти, все виконувалось у столиці. Ось це і є спрощення доступу: ми жорстко наполягаємо на забезпеченні принципу територіальності, поки він встановлений законом, і за його порушення основна маса відключень приватних виконавців, тому що вони продовжують діяти по старій схемі. Рік тому ми написали інструкцію, і я публічно сказав: не грайтеся, будемо реагувати. Але і до цього часу знаходяться «діячі», які настільки хочуть заробити, що відкривають провадження всупереч принципу територіальності.
— Якщо поставлена мета збільшити кількість приватних виконавців, не відформатувавши систему, чи не буде наслідком якраз те, що вони ще більше будуть розхитувати ситуацію, і ми перейдемо до ще більш вибіркового виконання рішень?
— Впевнений, як тільки екзамен став гарантовано чесним, кількість порядних людей у цій професії почала збільшуватися. Ситуація, яку ми зараз маємо, в певній мірі є відображенням нашого суспільства. Яку систему не візьми, завжди хтось намагається щось вивернути, пройтись по межі закону тощо. Інститут приватних виконавців — відображення нашого суспільства, але сам інститут я вважаю перспективним. Скажімо так: Асоціація приватних виконавців — це все одно її керівництво, яке обирають. Як тільки ті, кого обирають, не будуть відноситися до кількох групок, а це буде дійсно розгалужена спільнота, ми будемо отримувати більш збалансовані результати. На сьогоднішній день я дуже багато знаю про те, як проводилися останні вибори керівництва АПВУ, там було дуже багато цікавого. Але це шлях, який ми повинні пройти, нічого ніколи не діставалося просто так. Приватні виконавці ефективні і класно працюють, а те, що серед них є бажаючі порушувати закон — це відшліфується. Все хороше завжди йде через певні помилки.
— А як з цим у інших країнах? Чи є якась ідеальна схема, яка могла б підійти Україні?
— На мій погляд, ідеальна схема — змішана система виконання рішень, де будуть ДВС і приватні виконавці. Це буде максимально лібералізовано, певних надчутливих категорій виконання ставатиме все менше. З розвитком інституту приватного виконавця держава буде їм віддавати все більше повноважень, але як гарант забезпечення законності саме з боку держави буде залишатися ДВС, яка буде альтернативою приватному виконанню і гарантом стовідсоткового забезпечення законності у найчутливіших категоріях виконання.
— Таким чином, сучасна виконавча служба — це…
— Максимальний вихід у цифру, скасування мораторіїв, приєднання всіх банків до системи автоматичного арешту коштів як етап виходу в цифру. Повірте, як тільки буде натискатися кнопка, і всі банки будуть арештовувати всі рахунки, ми значно підвищимо рівень виконання. У нас немає електронної взаємодії з банками, зараз ми з НБУ потроху проводимо дуже складні переговори, впроваджується електронний виконавчий документ.
Як відбувається на сьогоднішній день? — Арешт по аліментах автоматично накладається у тих банках, що підключилися, а от залишки по рахунках ми повинні по нормативним документам НБУ запитувати та отримувати на паперових носіях. Потім беремо паперову платіжку, несемо її в казначейство, ставимо штамп і веземо її в банк. Це ж нонсенс! Мене дивує, що цей процес якось заворушився лише після особистого втручання нового голови Нацбанку, і найближчим часом, гадаю, ми дійдемо до якогось результату.
— Повертаючись до підтримки з боку державних інституцій, є ж законопроект №3609. Яка його доля?
— На сьогоднішній день проєкт закону №3609 щодо системних змін у виконавчому провадженні, який був поданий Кабміном по ініціативі Мін’юсту 8 місяців тому, й досі не прийнятий Верховною Радою. Натомість розглядаються альтернативні законопроекти, депутатами виробляється спільна позиція. Ми не бачимо необхідності змінювати взятий курс, наша позиція — законопроект №3609. Поясню просто: якщо нам довіряють і нас призначили на ці посади, ми як орган, який відповідає за формування державної політики у цій сфері, ініціюємо прийнятні для нас зміни. Альтернативні проєкти, на думку Мін’юсту, не забезпечать баланс інтересів, вони в основному відображають інтереси приватних виконавців всупереч інтересам держави та нерідко інтересам боржників та стягувачів. Але це відповідальність народних депутатів.
— Які ще «державні» причини невиконання рішень?
— Дуже складно стягнути щось з людини, у якої формально нічого немає. У нас по документах усі голі-босі, що не заважає їм їздити на дорогих автомобілях. Відсутність можливості стягувати з державних органів теж є причиною невиконання рішень. Якщо, наприклад, виходить рішення суду зобов’язати Пенсійний фонд виплатити особі пенсію в певній сумі, ми робимо одну вимогу, другу, а потім робимо подання на відкриття кримінального провадження і закриваємо виконавче провадження у зв’язку з неможливістю його виконати. Кримінальне провадження ж не розслідується. Всі стягнення з державних органів мають відбуватися через казначейство, а в ньому черга. Ця державна система балансів та противаг працює недосконало, але ми на неї впливаємо у межах наших можливостей. Наш законопроект передбачає можливість не накладати два штрафи і закривати провадження, а штрафувати стільки, скільки потрібно. Якби начальнику Пенсійного фонду прийшли 10 штрафів по 10 тис. грн, він би, гадаю, подумав, що слід не відписуватися, а щось робити.
— Що треба зробити для підвищення якості проведення судових експертиз в Україні та приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів? Які зміни плануються у цьому напрямі?
— Багато що вже зроблено. Я вважаю, що дуже важливо на фоні змін не втратити існуючу систему, яка є досить ефективною. Систему судової експертизи можна багато критикувати, дійсно, є неідеальні випадки роботи, але в основному ця система працює досить якісно. Вона надчутлива та пов’язана з людськими долями, кримінальними провадженнями. Що ми вже зробили? Йдемо курсом нівелювання можливостей для зловживань. Вже передали функції дисциплінарної та кваліфікаційної комісій по державних експертах з науково-дослідних інститутів до Міністерства юстиції, працюють центральна кваліфікаційно-дисциплінарна комісія, дисциплінарна та кваліфікаційна палати.
Як було раніше? Уявімо, що є корумпований керівник інституту судових експертиз. Приходить експертиза, він викликає певного експерта і каже: «Роби так». Експерт питає: «А якщо прийде скарга?» Керівник відповідає: «У мене комісія, я напишу, що немає порушень». У відповідь на відмову експерта працювати таким чином він погрожує не продовжити йому строк дії свідоцтва. Тепер жоден директор інституту не може гарантувати своєму експерту, що скарга, яка прийде до Мін’юсту, буде відписана, бо вона розглядається колегіальним органом — комісією, у якої є постійний та змінний склад фахівців саме тієї спеціальності з інших інститутів. Серед інститутів є певна конкуренція, тому вже не домовишся. Чи може директор заблокувати продовження дії свідоцтва експерта? Може хіба що не дати характеристику.
Ми зараз дошліфовуємо цю систему, але у нас головна проблема та головний біль — зарплата експертів. Експерт, який вершить долі людей та володіє спеціальними, часто унікальними знаннями в галузях балістики, психології, залізничного транспорту, ліфтового господарства чи ветеринарії, отримує неконкурентно низьку зарплату, що, в свою чергу, створює відсутність конкуренції на його місце. У нас є інститут експертиз інтелектуальної власності, в якому працюють ІТ-спеціалісти. Виникає питання: як висококваліфікованого ІТ-спеціаліста «заманити» на зарплату 20 тис. грн? Там сидять хлопці десятиліттями, але конкуренція ускладнена низькими зарплатами. Тому ми хочемо підвищити зарплати експертам, щоб це стало більш престижно. Для людини, яка вершить долі, середня зарплата 15–18 тис. грн у місті-мільйоннику — це недостатньо.
По суті, що таке експертиза? Вона може або дати зелене світло кримінальному провадженню, або заблокувати його. Наша мета — зробити так, щоб експерти цим не зловживали. Треба змінювати дуже багато законів, але в ідеалі ми бачимо таку знеособлену систему судової експертизи, де в єдине вікно буде здаватися матеріал на експертизу, він буде розподілятися автоматично не між експертами в інституті, а між інститутами Мін’юсту, і там вже навіть ніхто не буде знати, чию експертизу він робить, вона має бути відповідним чином знеособлена. Але ми маємо реалії, в яких можемо цього прагнути і йти до цього, але коли зможемо це зробити, забезпечивши відповідні зміни до законодавства, і чи забезпечимо взагалі, сказати складно.
Окрім цих проблем, треба назвати застаріле обладнання або взагалі його відсутність, брак приміщень належної якості в деяких інститутах. Але посеред цієї бідності ми маємо справжнє багатство — колективи судових експертів, високопрофесійних людей, які в цих обставинах на цьому обладнанні видають такі висновки і творять такі речі, що я їм аплодую. Я пишаюся кожним з них і підтримуватиму, скільки зможу.