12 грудня 2024 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «Борзих проти України» (№11575/24), що стосувалася заборони носіння георгіївської стрічки в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «Суд: Якщо винуватець ДТП самовільно залишив місце пригоди, у страховика виникає право регресу до страхувальника»
Про це повідомляє пресслужба Мін'юсту.
Дана заборона була частиною заходів, спрямованих на боротьбу з пропагандою символіки російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну.
Заявник, колишній військовий офіцер, скаржився на порушення прав за статтями 8, 10 і 14 Конвенції, стверджуючи, що стрічка символізувала його сімейну військову історію. Він зазначав, що через заборону більше не міг публічно носити стрічку на День Перемоги. Проте ЄСПЛ наголосив, що заявника ніколи не притягували до відповідальності за носіння стрічки.
ЄСПЛ дослідив як загальний контекст справи, так і відповідне законодавство України, яким поступово було запроваджено таку заборону. Зокрема ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09.04.2015, статтю 173-3 КУПАП, ЗУ «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» та ЗУ «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну», який визначає використання символіки військового вторгнення як окремий вид пропаганди.
Суд також врахував, що георгіївська стрічка стала символом російської військової агресії, активно використовувалася озброєними угрупованнями в Донецькій і Луганській областях, а після вторгнення 2022 року – російськими збройними силами.
ЄСПЛ звернув увагу на те, що в інших країнах Європи (Естонії, Латвії, Литві, Польщі) та сусідніх державах, таких як Молдова, заборона подібної символіки також запроваджувалася для захисту національної безпеки. Натомість у росії з 2005 року георгіївська стрічка набуває нового значення як символ «військової слави», що підсилюється сучасним російським законодавством.
Суд дійшов висновку, що за обставин цієї справи заявник може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення статті 10 і що мало місце втручання в його право згідно з цим положенням. Водночас, таке втручання було «передбачено законом», а заявник не стверджував, що відповідні законодавчі положення були недоступними або нечіткими.
ЄСПЛ підтвердив, що заборона георгіївської стрічки в Україні є виправданою у зв’язку із її сучасним символічним значенням та роллю в агресії проти України. Рішення демонструє підтримку заходів, спрямованих на захист суверенітету й безпеки держав у контексті військових конфліктів.
З огляду вказане, ЄСПЛ зазначив, що не має підстав ставити під сумнів важливість і щирість зусиль українського уряду щодо вирішення проблеми сучасних викликів державній безпеці, спричинених військовим конфліктом.
Суд також зазначає, що заборона георгіївської стрічки, встановлена новим законодавством, не є виключною і допускає досить широкий спектр винятків. Зокрема, використання георгіївської стрічки може вважатися правомірним, якщо вона присутня на державних нагородах і військових відзнаках до 1991 року.
У підсумку, ЄСПЛ визнав, що втручання відповідало вимозі нагальної суспільної потреби і що немає жодних ознак того, що держава перевищила межі свого розсуду. Таким чином, скарга за статтею 10 Конвенції визнана явно необґрунтованою.
Також суд відхилив скарги на порушення права на приватне життя (стаття 8) та дискримінацію (стаття 14), зазначивши, що заборона стосується всіх осіб в Україні незалежно від їхнього етнічного походження. Крім того, заявник не довів, що оскаржувана заборона спричинила йому душевні страждання чи мала такий вплив на його приватне життя, щоб спричинити втручання в його приватне життя за змістом статті 8 Конвенції.