Якщо відповідач добровільно задовольнив позовні вимоги вже після звернення позивача до суду, позивач має право на повне відшкодування понесених судових витрат за рахунок відповідача. Про це повідомив Верховний Суд.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "ВП ВС пояснила, коли рішення загальних зборів товариства є правочином"
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював висновки щодо застосування ст. 142 ЦПК України під час розподілу судових витрат.
У справах, які переглядав суд касаційної інстанції, провадження були закриті у зв’язку з відмовою позивачів від позову. Причиною стало те, що відповідачі задовольнили позовні вимоги вже після подання позовів до суду.
Вирішуючи питання судових витрат, суди попередніх інстанцій стягнули з відповідачів на користь позивачів 50% сплаченого судового збору. Інші 50% судового збору було компенсовано позивачам за рахунок держави. КЦС ВС визнав такий підхід помилковим. Суд скасував рішення в частині повернення позивачам 50% судового збору з державного бюджету та збільшив суму судового збору, яка підлягає стягненню з кожного відповідача на користь позивача.
У Верховному Суді нагадали, що за ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до ухвалення рішення судом першої інстанції, відмови позивача від позову або визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору. Якщо таких домовленостей сторони досягли за результатами медіації, повертається 60% судового збору, сплаченого при поданні позову.
Водночас ч. 3 ст. 142 ЦПК України передбачає спеціальне правило. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог через те, що відповідач задовольнив їх після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним витрат із відповідача.
КЦС ВС зазначив, що ця норма є спеціальною процесуальною нормою, яка уточнює правові наслідки відмови позивача від позову. Вона застосовується у випадках, коли позивач відмовляється від позову саме через добровільне задоволення вимог відповідачем після звернення до суду. У таких справах загальна норма про повернення частини судового збору з бюджету не застосовується.
Оскільки позивачі відмовилися від вимог у зв’язку з добровільною сплатою заборгованості після пред’явлення позову, КЦС ВС дійшов висновку, що судовий збір має бути стягнутий із відповідачів у повному обсязі.
У Верховному Суді також роз’яснили, що розподіл судових витрат є імперативним обов’язком суду. Суд має здійснити належний розподіл як за заявою учасника справи, так і з власної ініціативи. Такий підхід забезпечує захист майнових інтересів позивача, який був змушений звернутися до суду для захисту свого права, а також запобігає безпідставному покладенню витрат на державний бюджет.
Постанова КЦС ВС від 5 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25.
Постанова КЦС ВС від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25.