Заперечення позичальника про те, що грошові кошти насправді не були ним одержані від позикодавця, здійснюється у формі обґрунтованого заперечення, і тягар доведення цієї обставини покладений саме на позичальника. Такого висновку дійшла Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду, розглядаючи справу про стягнення боргу за договором позики.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "САП просить стягнути в дохід держави понад 6,8 млн грн активів голови райсуду на Вінниччині"
Судді вказали, що висновок експерта про те, що підпис на розписці виконаний «ймовірно не позичальником», не є достатнім доказом неотримання коштів, оскільки він не має заздалегідь встановленої сили, не змінює балансу доказів у справі та не спростовує факт передачі грошей.
Деталі справи
Позивач вимагав стягнути з відповідача 25 тисяч доларів США на підставі власноруч написаної боргової розписки. Натомість відповідач заперечував факт отримання грошей та заявляв, що не підписував документ. Під час розгляду справи дві почеркознавчі експертизи встановили, що підпис у розписці виконаний "ймовірно не відповідачем". Однак Верховний Суд наголосив: такий висновок сам по собі не є беззаперечним доказом неотримання коштів.
Суд першої інстанції відмовив у позові, вважаючи факт укладання договору позики недоведеним.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й частково задовольняючи позов, виходив із того, що висновок експерта про ймовірність виконання підпису не позичальником не має вирішального значення для вирішення справи, оскільки не дає категоричної відповіді на поставлене експерту запитання та не змінює балансу доказів. Крім того, наявність оригіналу розписки в позивача, згідно зі ст. 545 ЦК України, свідчить про невиконання боржником свого зобов’язання з повернення боргу.
ОП КЦС ВС погодилася з апеляційним судом і з метою забезпечення єдності судової практики зробила такі правові висновки:
"Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Оскільки договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передачі коштів, саме на позичальника покладається тягар доведення того, що він насправді не одержував грошей від позикодавця.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є лише замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.
Заперечення – це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов’язаною перед суб’єктом вимоги. Так, заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Натомість ексцепція стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність)".
ОП КЦС ВС роз’яснила, що тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані, лежить саме на позичальнику. Коли боргова розписка складена позичальником власноруч, він має спростувати не лише належність підпису, а й факт самого виконання документа та отримання грошей за допомогою беззаперечних доказів.
Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо значення експертного дослідження, ОП КЦС ВС вказала, що висновок про «ймовірність» виконання у розписці підпису іншою особою не підтверджує і не спростовує факт отримання позики. Такий висновок відповідає лише на питання щодо автентичності підпису, але не змінює балансу доказів у справі. Перебування боргового документа у кредитора свідчить про невиконання боржником зобов’язання.
ОП КЦС ВС виснувала: якщо позичальник не надав категоричних доказів підробки підпису або безпідставності вимог кредитора, презумпція укладення договору позики залишається неспростованою, а наявність оригіналу розписки в позивача є достатнім підтвердженням існування боргового зобов’язання.
За результатами розгляду касаційну скаргу відповідача було залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
З постановою ОП КЦС ВС від 6 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24) можна ознайомитися за посиланням.