Верховний Суд опублікував огляд практики Суду справедливості Європейського Союзу за червень 2025 року. Про це повідомили у Суді.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "ВС опублікував огляд актуальної судової практики КГС ВС за серпень 2025 року"
Як зазначається, було розглянуто резонансну справу GR REAL (C-351/23), що стосувалася застосування Директиви 93/13/ЄЕС про несправедливі умови у споживчих договорах у поєднанні зі статтями 7 і 47 Хартії основоположних прав ЄС.
Справа стосувалася двох споживачів зі Словаччини, які уклали кредитний договір, забезпечений іпотекою на їхнє сімейне житло. Загальні умови договору передбачали дострокове погашення в разі прострочення платежу. Через затримку сплати банк оголосив кредит таким, що підлягав негайному поверненню, і вимагав сплати всієї суми. Він також ініціював позасудове стягнення й продаж житла з аукціону.
"Попри позов і клопотання споживачів про зупинення стягнення будинок було реалізовано на аукціоні, а компанія GR REAL стала новим власником. Коли споживачі відмовилися виселитися, компанія подала позов про виселення, а споживачі оскаржили передачу права власності, посилаючись на несправедливі умови кредитного договору", — йдеться в повідомленні.
Національний суд поставив перед Судом справедливості ЄС два питання:
1) чи відповідає вимозі прозорості пункт кредитного договору про прискорення виконання, який попри включення до загальних умов договору не був доведений до відома відповідачів;
2) чи користується переможець аукціону, який знав про судове провадження щодо дійсності цього пункту договору, абсолютним захистом, чи, з огляду на активні дії відповідачів – споживачів, які намагалися захистити себе від примусового виконання, такий захист є обмеженим.
Суд справедливості ЄС дійшов висновку про те, що статті 6(1) і 7(1) Директиви Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови споживчих договорів у поєднанні зі статтями 7 та 47 Хартії основоположних прав Європейського Союзу мають тлумачитися так, що вони поширюються на судові провадження, в яких, по-перше, компанія – переможець аукціону з продажу майна, відчуженого в межах позасудового стягнення на предмет іпотеки, який надав споживач і який є його сімейним будинком, подала позов про виселення цього споживача, і, по-друге, споживач через зустрічний позов оскаржив законність передачі права власності переможцю аукціону, до того ж така передача відбулася попри незавершене на той час судове провадження, в якому розглядалося питання про зупинення стягнення на предмет іпотеки через несправедливі умови договору, і переможець аукціону був обізнаний про таку обставину.
На думку суддів, це застосовується тією мірою, в якій на момент відповідного продажу існували підтверджувальні докази існування потенційно несправедливих умов і що споживач скористався засобами правового захисту, якими, як можна було б розумно очікувати, скористався б пересічний споживач, з метою домогтися судового перегляду умов договору.
Суд справедливості ЄС підтвердив, що національне законодавство не може дозволяти позасудове звернення стягнення на житло споживача (предмет іпотеки), якщо:
- ще триває судове провадження про тимчасові заходи для зупинення такого виконання;
- є докази того, що договірна умова, на якій базується стягнення, може бути несправедливою;
- закон не передбачає жодної можливості для судового скасування такого виконання саме через наявність несправедливих умов.