Асоціація правників України провела вже III Конференцію з антикорупційного права, яка стала професійним майданчиком для обговорення сучасних викликів у сфері протидії корупції, практики застосування антикорупційного законодавства та судової практики у відповідних справах.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Захід об’єднав суддів, адвокатів, представників антикорупційних органів і юридичного бізнесу для фахової дискусії щодо розвитку антикорупційної системи України, ефективності досудового розслідування, судового розгляду та євроінтеграційних змін у законодавстві.
Під час відкриття події, Микола Стеценко, Президент Асоціації правників України, керуючий партнер AVELLUM, підкреслив, що Конференція вже втретє стає професійним майданчиком для обговорення ключових викликів антикорупційного права, аналізу практичних кейсів та обміну досвідом між представниками різних юридичних професій.
«Боротьба з корупцією та етичні стандарти ведення бізнесу є основою правовладдя і постійним пріоритетом діяльності Асоціації правників України», — зазначив Президент АПУ.
Він відзначив, що довіра до правника базується передусім на чесності та професійній доброчесності, а АПУ прагне залишатися впливовою професійною платформою, що об’єднує юристів, бізнес, державні інституції, суддів та експертне середовище для розвитку правової системи та просування реформ.
До учасників заходу також звернувся Станіслав Борис, голова Комітету АПУ з кримінального та кримінально-процесуального права, керуючий партнер АО «Відар», який подякував присутнім за участь у конференції та наголосив на важливості спільної роботи юридичної спільноти задля розвитку правової держави.
Крім того, Станіслав закликав колег долучатися до діяльності Комітету АПУ з кримінального та кримінально-процесуального права, зокрема у форматі партнерства: «Ми не зупиняємося лише на конференціях — після них продовжуємо працювати над проблемними питаннями в межах Комітету та маємо можливість звертатися до законодавця з відповідними ініціативами». За його словами, така робота покликана сприяти системним змінам у правовій сфері та формуванню незалежних і сильних судових інституцій в Україні.
Розпочали конференцію з keynote interview про ключові виклики та тренди практики Вищого антикорупційного суду. Спікером виступив Андрій Никифоров, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, а інтерв’юером розмови був Денис Бугай, член Правління Асоціації правників України, партнер-засновник VB Partners.
Адвокат подякував суддям ВАКС за відкритість до професійного діалогу з юридичною спільнотою: «Ми дуже цінуємо цю відкритість і готовність спілкуватися як про загальні питання, так і про конкретні правові проблеми. Для нас це дуже цінно».
У межах інтерв’ю учасники обговорили навантаження на суддів ВАКС та ключові статистичні показники роботи суду. За словами Дениса Бугая, протягом року до суду надійшло 157 обвинувальних актів, що становить у середньому 5–6 справ на одного суддю.
Коментуючи ці дані, Андрій Никифоров наголосив, що антикорупційні провадження відрізняються значною складністю та великою кількістю учасників процесу. Він пояснив: «Кожен такий обвинувальний акт передбачає велику кількість учасників, зазвичай це кілька обвинувачених, до п’яти захисників, прокурори. Матеріали справ доволі об’ємні, тому й обсяг роботи є значним».
Окрему увагу під час розмови приділили питанням кадрового забезпечення суду. Суддя поділився, що очікується збільшення кількості суддів ВАКС, однак це може створити нові організаційні виклики. «Головна проблема, яка постане, — це питання приміщення. Його фактично немає, і поки що немає чіткого бачення, як це питання буде вирішено», — зазначив Андрій Никифоров. Він також звернув увагу на труднощі з формуванням колегій суддів, зокрема через участь окремих суддів у провадженнях на стадії досудового розслідування, що ускладнює призначення справ до розгляду.
Під час розмови також обговорили організаційні труднощі розгляду складних антикорупційних проваджень. На переконання пана Андрія, окремі справи привертають значну суспільну увагу і можуть розглядатися колегіями, сформованими із суддів різних складів, що ускладнює планування судових засідань. Він зазначив, що попри значне навантаження, робота апарату суду загалом забезпечує належну організацію процесу.
«На тому, як оформлюються справи і матеріали, у нас проблем з точки зору апарату не виникає. І я вдячний керівнику апарату, який вирішує ці питання», — зазначив він.
Окрему увагу під час інтерв’ю приділили навантаженню на слідчих суддів ВАКС. За словами Дениса Бугая, протягом року до суду надійшло понад 11 тисяч клопотань, скарг і заяв, значна частина яких була розглянута. Коментуючи дискусію щодо високого відсотка задоволених клопотань сторони обвинувачення, Андрій Никифоров наголосив на складності таких процесуальних рішень та необхідності оцінки кожної справи індивідуально.
Водночас суддя-спікер висловив власну позицію щодо застосування запобіжних заходів у корупційних провадженнях: «Я завжди вважав і досі вважаю, що такі злочини, як корупційні чи економічні, передусім мають бути економічно невигідними. Тому моя позиція більше схиляється до застосування застави, ніж до тримання під вартою, коли для цього є достатні підстави», — зазначив він.
Під час обговорення також порушили питання розміру застави у корупційних провадженнях. Суддя звернув увагу, що чинні норми Кримінального процесуального кодексу щодо визначення розміру застави залишаються незмінними вже тривалий час, тоді як суспільні та економічні умови суттєво змінилися. Учасники дискусії погодилися, що рішення щодо запобіжних заходів мають ухвалюватися з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
Досудове слідство у корупційних справах: що впливає на результат у суді
На початку першої сесії модератор Андрій Фортуненко, партнер AVELLUM, зазначив, що сесія присвячена питанням досудового слідства у корупційних справах та об’єднала представників різних сторін кримінального процесу. Він навіть пожартував: «У нас сьогодні такий склад учасників, що ми, в принципі, якусь із справ можемо хоч зараз розглянути — є всі представники для цього».
Під час свого виступу Олександр Абакумов, керівник підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, окреслив основні тенденції досудового розслідування у корупційних провадженнях, зокрема у сфері оборонних закупівель. Він наголосив, що питання балансу між інтересами досудового розслідування та національною безпекою часто формулюється некоректно, адже розслідування корупції в оборонній сфері безпосередньо пов’язане із захистом держави.
«Теза щодо балансу між досудовим розслідуванням і національною безпекою є дещо хибною, тому що корупція в оборонному секторі сама по собі є загрозою національній безпеці», — зазначив він.
Спікер також звернув увагу на кадрові виклики, з якими стикаються антикорупційні органи під час розслідування таких справ: «Ми зараз стикаємося з тим, що дуже складно знайти досвідчених людей, які розуміють специфіку оборонного ринку, закупівель у цій сфері та те, як працюють ці процеси».
Окремо він підкреслив, що розслідування у цій сфері часто мають міжнародний характер, оскільки оборонні закупівлі здійснюються в різних юрисдикціях.
У свою чергу Віктор Ногачевський, суддя Вищого антикорупційного суду, представив погляд слідчого судді на проблемні аспекти досудового розслідування, зокрема питання продовження строків у об’єднаних кримінальних провадженнях, відомих у професійній спільноті як так звані «правки Лозового».
На початку виступу він звернув увагу на важливість врахування позиції сторони захисту ще на етапі досудового розслідування. «Я завжди раджу стороні обвинувачення перед тим, як повідомляти особі про підозру, вислухати версію сторони захисту. Інколи практика показує, що це дозволяє перевірити певні обставини ще на етапі досудового розслідування», — зазначив суддя.
Суддя також зупинився на історії змін до кримінального процесуального законодавства, які запровадили судовий контроль за продовженням строків досудового розслідування. Згідно з цими змінами, після певного строку рішення про продовження розслідування має ухвалюватися слідчим суддею, що фактично посилило судовий контроль у цій сфері. При цьому застосування цих норм на практиці викликало значні дискусії, зокрема у випадках об’єднання кримінальних проваджень. «Практика була абсолютно різна, у тому числі й на рівні Верховного Суду: одні колегії закривали провадження, інші займали протилежну позицію», — підкреслив він.
Спробою унормувати підходи стало рішення об’єднаної палати Верховного Суду, ухвалене у жовтні 2022 року, яке мало на меті сформувати єдину практику застосування відповідних процесуальних норм.
Під час дискусії Станіслав Пелюк, партнер MORIS, зосередився на практичних аспектах застосування запобіжних заходів та окремих проблемах доказування у кримінальних провадженнях. Адвокат висловив позицію щодо розміру застав у справах, які розглядає Вищий антикорупційний суд: «Я переконаний, що у провадженнях, які не пов’язані з надзвичайно великими сумами, застава, яку визначає ВАКС, загалом є помірною і вкладається в межі розумності».
Спікер також звернув увагу на дискусії навколо застосування положень статті 49 Кримінального кодексу України щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Він зауважив, що відповідне питання може зазнати змін у найближчій перспективі у зв’язку з конституційним поданням Верховного Суду щодо окремих положень кримінального процесуального законодавства.
Окремо Станіслав Пелюк наголосив на складності доведення суб’єктивної сторони злочину у корупційних провадженнях, особливо у випадках, коли події відбувалися ще до реєстрації кримінального провадження і слідство має обмежені можливості для збору доказів. Крім того, він звернув увагу на важливість конструктивної комунікації між стороною захисту та стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування. «Коли захист комунікує з детективами і прокурорами, бере участь у процесуальних зустрічах, забезпечує надання необхідних документів і сприяє встановленню обставин справи, це може допомогти ефективніше з’ясувати факти у кримінальному провадженні», — підкреслив адвокат.
Продовжуючи виступ, пан Станіслав також звернув увагу на практичні аспекти застосування інституту допустимості доказів у кримінальному процесі. За його словами, питання недопустимості доказів зазвичай розглядається як інструмент сторони захисту, однак такі докази можуть використовуватися на користь підозрюваного або обвинуваченого.
«Інститут допустимості доказів передусім спрямований на запобігання порушенню державою прав та інтересів людини. Конституція України прямо говорить, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом», — наголосив він. При цьому ці обмеження стосуються саме сторони обвинувачення, тоді як сторона захисту може використовувати такі матеріали для підтвердження невинуватості свого клієнта.
Наступний спікер Микола Карась, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, приділив увагу проблемним питанням проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальних провадженнях.
В свою чергу модератор Андрій Фортуненко, звернув увагу на актуальність цієї теми, зокрема з огляду на нещодавні виправдувальні вироки у справах, де ключову роль відігравали матеріали НСРД.
Під час виступу Микола Карась також прокоментував питання можливості закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування: «Глобально проблеми в цьому немає, адже така можливість передбачена законом».
Окремо спікер зупинився на проблематиці провокації злочину під час проведення негласних слідчих дій. «Якщо особа заявляє про наявність провокації, суд повинен провести відповідний тест перевірки, застосовуючи матеріальний і процесуальний критерії», — пояснив він.
Прокурор розповів, що матеріальний критерій передбачає оцінку того, чи не створювали правоохоронні органи штучну ситуацію для формування злочинного наміру. Йдеться про випадки, коли правоохоронні органи або особи, які діяли за їхнім дорученням, не обмежилися пасивним спостереженням, а здійснювали вплив на особу, фактично провокуючи її на вчинення кримінального правопорушення, яке вона інакше не вчинила б».
Микола Карась також звернув увагу на питання так званих «серійних заявників». «Немає універсального підходу до визначення провокації або оцінки так званих серійних заявників — у кожному випадку потрібно аналізувати бекграунд і обставини звернення», — зауважив спікер.
У дискусії також взяв участь Євген Грушовець, партнер Ario Law Firm, який звернув увагу на практичні аспекти розслідування корупційних проваджень у сфері національної безпеки та оборони. Коментуючи дискусію щодо заявників у кримінальних провадженнях, він зазначив, що подібні ситуації часто пов’язані із практичними потребами бізнесу. «Це історія про те, що бізнес шукає свої гроші: коли роботи виконані, а кошти не повертаються, виникають відповідні конфлікти і звернення до правоохоронних органів», — зазначив він.
Основну частину виступу Євген Грушовець присвятив особливостям розслідування кримінальних проваджень у сфері оборони. «Питання оборони — це питання виживання України як держави і захисту військовослужбовців», — наголосив він.
Пан Євген підкреслив, що розслідування у цій сфері не може бути виключною відповідальністю одного антикорупційного органу. Окремо він звернув увагу на ризики для оборонної промисловості, зокрема у випадках, коли слідчі дії можуть впливати на роботу підприємств оборонного сектору. Під час розслідування таких справ важливо враховувати необхідність боротьби з корупцією та водночас не створювати перешкод для діяльності підприємств, що працюють на потреби оборони.
Євроінтеграційні зміни в антикорупційному законодавстві
Володимир Петраковський, модератор другої сесії, викладач права Києво-Могилянської академії та Київської школи економіки, зауважив, що євроінтеграційні зміни у сфері антикорупційної політики безпосередньо впливатимуть на юридичну практику та роботу з клієнтами. Він зазначив, що для практикуючих юристів важливо розуміти, як саме відбувається процес євроінтеграції, за якою логікою рухається Україна та чого очікувати від майбутніх змін у сфері запобігання та протидії корупції. «Змін буде багато, особливо в контексті не лише запобігання, але й протидії корупції. Це безпосередньо буде впливати на ваших клієнтів, на вашу практику», — зауважив він.
Модератор підкреслив, що імплементація європейських стандартів сприятиме інтеграції України до правового простору Європейського Союзу та розширенню інструментів захисту інтересів клієнтів.
Олександр Сидєльніков, керівник компоненту Підтримка антикорупційних органів Антикорупційної ініціативи ЄС, відповідаючи на запитання про те, навіщо Україні членство в Європейському Союзі, наголосив, що йдеться передусім про підвищення якості життя та функціонування справедливих правил у суспільстві. За його словами, однією з ключових переваг членства в ЄС є доступ до розвиненої системи захисту прав людини та до спільного європейського правового простору.
У свою чергу Євген Крапивін, керівник напряму Лабораторії законодавчих ініціатив, зазначив, що інтеграція до Європейського Союзу є логічним продовженням розвитку української правової системи. Він звернув увагу на історичну спорідненість українського законодавства з європейською правовою традицією. «Ми просто інтегруємося в ту правову сім’ю, до якої завжди належали», — зауважив спікер.
За словами Євгена Крапивіна, українське процесуальне та матеріальне право значною мірою сформоване під впливом європейських правових систем: «Наше процесуальне законодавство, матеріальне право — це Цивільний кодекс французького і німецького законодавства початку — середини ХІХ століття».
Керівник підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Євген Токарь, підкреслив, що з точки зору правоохоронної діяльності євроінтеграція відкриває нові можливості для міжнародної співпраці та підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. За словами спікера, інтеграція до європейського простору дозволяє налагодити швидший обмін інформацією та ефективнішу координацію між правоохоронними органами різних країн. Він навів приклад роботи європейських антикорупційних інституцій, де правоохоронці можуть оперативно взаємодіяти в межах одного кримінального провадження.
«Прокурори можуть одночасно проводити заходи в усіх країнах Європейського Союзу і обмінюватися інформацією в той же день — це одне кримінальне провадження», — зазначив Євген Токарь. На його думку, для України це означає підвищення рівня безпеки та ефективності правоохоронної системи.
Володимир Петраковський зауважив, що одним із елементів стратегічного підходу Європейського Союзу до розширення є антикорупційний мейнстримінг, який фактично пронизує процес євроінтеграції України.
Олександр Сидєльніков пояснив, що антикорупційний мейнстримінг є складовою оновленої методології розширення Європейського Союзу, запровадженої у 2020 році. За словами спікера, ЄС оцінює не лише діяльність спеціалізованих антикорупційних органів, а й здатність держави системно протидіяти корупції в різних сферах. «ЄС хоче побачити, чи є в цій країні корупція і чи є достатні механізми, щоб протидіяти корупції на системному рівні», — пояснив спікер. Він підкреслив, що йдеться про інтеграцію антикорупційних підходів у різні сфери суспільного життя, де мають виявлятися та усуватися корупційні ризики.
Роль звіту Європейської Комісії про розширення у процесі євроінтеграції України, пояснив учасникам Євген Крапивін. За його словами, цей документ є щорічною оцінкою прогресу країн-кандидатів у наближенні до стандартів ЄС. Спікер звернув увагу, що у цих сферах не завжди існують жорсткі вимоги на рівні директив ЄС, а значною мірою йдеться про стандарти та практики, які сформувалися у праві Європейського Союзу.
Водночас, за словами пана Євгена, поряд із офіційним звітом Єврокомісії готується і так званий тіньовий звіт, над яким працює коаліція громадських організацій, експертів і професійних спільнот.
За словами експерта, така практика є поширеною серед країн, які проходили шлях вступу до Європейського Союзу. Він навів приклад Хорватії, де коаліція громадських організацій готувала подібні звіти протягом багатьох років. Водночас, як зауважив спікер, оцінки громадянського суспільства значною мірою співпадають з офіційними оцінками держави. «Наша оцінка приблизно на 80% збігається з урядовою», — підсумував Євген Крапивін.
Євген Токарь, зазначив, що дорожня карта у межах переговорного процесу з ЄС містить окремий блок, спрямований на посилення інституційної спроможності антикорупційних органів. «Ми дуже раді, що там не просто є заходи про НАБУ і САП, там є цілий підрозділ, який присвячений саме посиленню нашої інституційної спроможності та вдосконаленню нашої роботи», — зауважив він.
До того ж спікер підкреслив, що робота антикорупційних органів у країнах із високим рівнем корупції завжди супроводжується викликами: «Жодна країна, в якій є істотний рівень корупції, антикорупційні інституції, які таргетують високопосадову корупцію, не будуть почуватися комфортно. Тому що високопосадова корупція — це і є представники влади, у тому числі впливові політичні особи». За його словами, важливою складовою дорожньої карти є встановлення чітких критеріїв, які підтримують незалежність антикорупційних органів.
Case-study. Міжнародне правове співробітництво та екстрадиція
Лілія Кузнець, радниця VB Partners, зосередилася на практиці міжнародного правового співробітництва та екстрадиції у справах, пов’язаних з антикорупційними розслідуваннями.
Вона представила результати дослідження команди VB Partners, у якому проаналізовано тенденції міжнародної правової допомоги та екстрадиційних процедур, а також систематизовано відповідну практику та статистику. «Міжнародне співробітництво НАБУ демонструє високий рівень ефективності. Це підтверджується і висновками незалежного аудиту, і статистикою запитів про міжнародну правову допомогу»,— зауважила доповідачка.
За її словами, одним із ключових інструментів міжнародної взаємодії є запити про міжнародну правову допомогу, завдяки яким детективи отримують інформацію з іноземних юрисдикцій, проводять процесуальні дії за кордоном та встановлюють корпоративні зв’язки компаній і ланцюги фінансових операцій. Це дозволяє викривати схеми легалізації коштів і фіксувати операції, що здійснюються поза межами України.
Лілія Кузнець звернула увагу на кілька важливих тенденцій у міжнародній співпраці НАБУ. По-перше, значно розширилася географія співробітництва — запити надсилаються до різних юрисдикцій світу, включно з країнами Африки, Азії та пострадянського простору. По-друге, суттєво зросла швидкість їх виконання, якщо раніше міжнародні доручення могли виконуватися роками, то нині відповіді іноземних юрисдикцій часто надходять протягом кількох місяців.
Адвокатка також зазначила, що на ефективність міжнародної співпраці вплинули і євроінтеграційні процеси, зокрема отримання Україною статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу, а також підвищена увага міжнародних партнерів до підтримки України після початку повномасштабної війни. «Важливу роль відіграють і внутрішні фактори, зокрема особливості правового статусу НАБУ. Бюро є єдиним правоохоронним органом України, який може безпосередньо направляти запити про міжнародну правову допомогу компетентним органам іноземних держав, без направлення такого запиту через Генерального прокурора. Це значно спрощує та пришвидшує міжнародну комунікацію», — зазначила спікерка.
Крім того, вона звернула увагу, що детективи НАБУ вже успішно отримують дані, зокрема, з Кіпру, Об’єднаних Арабських Еміратів та Гонконгу, що раніше було значно складніше. Серед альтернативних інструментів міжнародної взаємодії вона також назвала меморандуми про співпрацю між антикорупційними органами різних держав. Такі документи дозволяють обмінюватися інформацією швидше, зокрема через прямі канали комунікації між інституціями, без складних бюрократичних процедур.
Окрему частину виступу Лілія Кузнець присвятила екстрадиції підозрюваних у справах НАБУ. За її словами, за весь період діяльності Бюро до України було екстрадовано дев’ять осіб. Після початку повномасштабного вторгнення практика екстрадиції тимчасово ускладнилася. У 2022–2023 роках, попри окремі позитивні рішення, іноземні держави доволі часто відмовляли у видачі підозрюваних. У цей період до України було екстрадовано дві особи — зокрема з Литви та Словаччини. Серед причин відмов іноземні суди називали ризики, пов’язані з війною, питання забезпечення права на справедливий суд, зміни кримінального процесуального законодавства під час воєнного стану, а також сумніви щодо умов тримання осіб під вартою.
Водночас у 2024–2025 роках тенденція почала змінюватися. За цей період у кримінальних провадженнях НАБУ до України було екстрадовано п’ять осіб, зокрема з Німеччини, Шотландії та Болгарії. За словами адвокатки, однією з причин зміни підходу іноземних судів стало надання Україною додаткових гарантій щодо умов тримання осіб під вартою та забезпечення їхньої безпеки.
Окремо пані Лілія звернула увагу на судову практику європейських держав щодо екстрадиції до України. Вона зазначила, що попри загальну тенденцію до відновлення екстрадицій після початку повномасштабної війни, позиція іноземних судів не є сталою і значною мірою залежить від обставин конкретної справи. Як приклад вона навела рішення Апеляційного суду Парижа, який відмовив в екстрадиції українського підприємця у межах кримінального провадження НАБУ. Ключовим аргументом французького суду стала не сама війна, а сумніви щодо можливості забезпечити право особи на справедливий суд.
Суд дійшов висновку, що сторона, яка ініціювала екстрадицію, не змогла гарантувати, що особа постане перед судом, здатним забезпечити базові процесуальні гарантії та належний захист прав людини. Екстрадиційний процес у цій справі тривав понад рік і супроводжувався низкою судових засідань та запитами додаткових гарантій від української сторони.
Підсумовуючи, спікерка зазначила, що цей кейс демонструє: європейські суди оцінюють питання екстрадиції передусім через призму конкретного кримінального провадження та реального дотримання процесуальних прав особи.
Запит суспільства VS право на захист
Під час публічної дискусії «Запит суспільства VS право на захист» учасники обговорили вплив публічності та медійного висвітлення кримінальних проваджень на правосуддя. Модератор дискусії, Станіслав Борис, керуючий партнер АО «Відар», звернув увагу на те, що інформаційний контекст навколо справ дедалі більше впливає на сприйняття правосуддя.
Він зауважив, що інформаційна війна також формує міжнародний наратив про Україну, зокрема поширюючи тезу про високий рівень корупції, що, на його думку, позначається і на інвестиційному кліматі, і на політичних рішеннях щодо підтримки України.
Інна Сердюкова, суддя-спікер Вищого антикорупційного суду, наголосила, що для суду поняття «запиту суспільства» не може бути визначальним, оскільки це суперечить самій природі правосуддя. За її словами, судді мають залишатися поза політичними процесами та ухвалювати рішення виключно на основі закону і доказів.
Водночас суддя звернула увагу, що судова практика Вищого антикорупційного суду демонструє прагнення зберігати баланс між суспільними очікуваннями та принципами справедливого суду: «Ми намагаємося зберігати об’єктивність і судити справедливо, не зважаючи на заклики, що треба всіх садити без розбору».
Вона також зауважила, що публічні заяви сторін процесу та поширення інформації про результати негласних слідчих дій можуть створювати додатковий тиск на суд і викликати питання щодо дотримання презумпції невинуватості. «Говорити про те, що цього тиску немає з боку суспільства, — це як заперечувати закони фізики», — підсумувала суддя.
Журналістка-розслідувачка Любов Величко, наголосила, що головне завдання журналістського розслідування — не встановити винуватість особи, а з’ясувати та показати, що насправді відбувається. За її словами, журналіст повинен максимально використовувати доступні інструменти для збору інформації та формування цілісної картини подій, однак водночас уникати емоційних оцінок або припущень. Вона також підкреслила, що кожен її матеріал перед публікацією проходить юридичну перевірку, аби мінімізувати можливі правові ризики.
Окремо журналістка звернула увагу на питання відповідальності медіа. За її словами, журналісти вже несуть як репутаційну, так і юридичну відповідальність за зміст своїх матеріалів. «Коли журналіст ставить під матеріалом своє ім’я і прізвище, це означає, що він відповідає за зміст цього матеріалу», — наголосила вона.
Пані Любов додала, що у разі поширення неправдивої інформації особа може звернутися до суду із позовом про захист честі та гідності або подати скаргу до Комісії журналістської етики, яка розглядає такі випадки.
Назар Кульчицький, голова АО «Назар Кульчицький та партнери», звернув увагу на вплив медійного тиску на кримінальні провадження, зокрема у справах про корупцію. За його словами, інформаційні кампанії часто формують негативний суспільний фон щодо особи ще до початку судового розгляду. «Фактично створюється фон, завдяки якому особа швидше буде вважатися злочинцем усіма, ніж справа буде спокійно й об’єктивно розглядатися», — зазначив він.
Адвокат зауважив, що подібні інформаційні хвилі можуть виникати ще до вручення підозри і впливати на сприйняття справи суспільством. Це робиться для того, щоб підготувати підґрунтя суспільної ненависті вже до того моменту, коли буде вирішено вручати повідомлення про підозру».
Він також наголосив на важливості розмежування між питанням презумпції невинуватості та цивільно-правовими механізмами захисту честі, гідності та ділової репутації. Водночас пан Назар звернув увагу, що значно більші ризики для справедливого судового розгляду виникають тоді, коли порушення презумпції невинуватості допускають представники влади. «Яка ймовірність того, що слідство буде об’єктивним, якщо на пресконференції Президент, Генеральний прокурор і Міністр внутрішніх справ називають людину винною у вчиненні злочину?» — зауважив доповідач.
За його словами, подібні ситуації можуть ставити під сумнів об’єктивність подальшого розслідування і впливати на сприйняття справи як суспільством, так і учасниками процесу.
Судова практика
Під час третьої сесії, присвяченої судовій практиці, модераторка, радниця юридичної групи LCF Анастасія Діденко, відкриваючи дискусію, зазначила, що одним із ключових питань є визначення межі між допустимою процесуальною поведінкою сторін та зловживанням процесуальними механізмами.
«Ми розуміємо, що є різне бачення між тим, як діють і вчиняють адвокати, і між тим, як розцінюють їх судді. Тому хотіла би запитати саме вас, пане Маркіяне, які процесуальні зловживання ви зазвичай бачите і як ви оцінюєте участь захисників у режимі відеоконференції», — звернулася вона до судді Вищого антикорупційного суду Маркіяна Галабали.
Відповідаючи на запитання, суддя ВАКС зазначив, що питання дистанційної участі сторін у судовому процесі значною мірою пов’язане зі змінами, які відбулися в практиці правозастосування останніми роками. За його словами, активне використання відеоконференцзв’язку в судових засіданнях почалося під час пандемії COVID.
«Я повернусь в 2019 рік — початок 2020 року, коли почалися ізоляційні часи. Саме тоді етапами почала поширюватися практика використання відеоконференцзв’язку в судових засіданнях. Це був вимушений крок, і, слава Богу, наша держава справилася з цим викликом. Ми завдяки ВКЗ ефективно працювали, суди ефективно працювали, так само працювала система органів державної влади», — зазначив суддя.
Окрему увагу суддя приділив ситуаціям, коли підозрюваний або обвинувачений перебуває за межами України, але бере участь у судовому засіданні через відеоконференцію. У таких випадках перед судом постає складна дилема: з одного боку, особа може брати участь у процесі та реалізовувати своє право на захист, а з іншого — держава має обмежені можливості впливу на таку особу.
Водночас пан Маркіян звернув увагу на проблеми функціонування механізмів міжнародної правової допомоги. «На превеликий жаль, система міжнародної правової допомоги є вкрай неефективною. Я буквально минулого тижня слухав скаргу захисника на постанову про зупинення досуд