10 жовтня 2025 року в Києві відбулися XII міжнародні арбітражні читання пам'яті академіка І.Г. Побірченка на тему: «Україна як місце арбітражу. Сучасний вимір ефективності», організовані ICAC та UMAC.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На початку заходу з вітальними словами виступив Микола Селівон, голова ICAC та UMAC при ТПП України. Він зазначив, що проведенням, зокрема, таких заходів під час війни Україна демонструє не лише свою дієвість, а й проарбітражну юрисдикцію: «Ми також хотіли продемонструвати, що готові до відбудови України на новому рівні – економічному, політичному та соціальному. А також готуємо підґрунтя, щоб сюди прийшли інвестиції. Є посил для інвесторів: тут їхні інвестиції будуть захищені, зокрема шляхом арбітражу».
Президент ТПП України Геннадій Чижиков вказав, що європейські партнери відзначають активну діяльність ICAC, а сила України полягає не лише в хоробрості, а в умінні думати про майбутнє: «Україна й надалі привертатиме увагу всього світу. Всі чекають на те, коли завершиться війна й розпочнеться процес відбудови. Тут питання інвестицій буде дуже важливим, на часі. Ми зараз працюємо, зокрема, з Верховною Радою, щоб одним із майданчиків у нашій країні був ICAC, де розглядатимуться інвестиційні справи».
Далі зі спеціальною доповіддю «Державна політика щодо розвитку арбітражу та інших форм ADR в Україні» виступив народний депутат України, голова підкомітету з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини та альтернативного розв’язання спорів Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Роман Бабій. Він вказав, що наразі загалом формується державна політика щодо всіх альтернативних способів вирішення спорів (з урахуванням специфіки кожного з них), тобто цілеспрямована діяльність органів державної влади для вирішення суспільних проблем, реалізації завдань для досягнення певних цілей, які мають те чи інше значення в різних сферах.
«Чи потрібна державна політика у сфері ADR, зокрема арбітражу? Можливо, доцільно не втручатися, не чіпати те, що й так працює? Коли арбітражні інституції працюють самі, регулюють діяльність, а втручання держави лише зашкодить цьому процесу? На моє переконання, на нинішньому етапі розвитку ADR держава має активно допомагати відповідним інституціям. Десь це має відбуватися більшою мірою, десь – меншою, але певне включення державних органів потрібне. Не так давно державна політика щодо ADR була точковою, але ряд тенденцій спонукають підходити до цих питань системніше: це світове підвищення ролі ADR, наші особливості (проблеми в судовій системі, зокрема щодо нестачі кадрів, фінансування, затягнення строків розгляду), євроінтеграційні процеси, а також суспільний запит на швидке, ефективне, зручне та гнучке вирішення конфліктів», – розповів нардеп.
На думку Романа Бабія, ситуація в цьому питанні почала змінюватися після проведення комітетських слухань щодо ADR, які були поштовхом для формування чіткішої політики у сфері ADR.
Питання арбітражу
Першу сесію заходу «Made in Ukraine: арбітражна юрисдикція нового покоління» модерувала Олена Перепелинська, партнерка, голова арбітражної практики ЮФ INTEGRITES; членкиня правління Української Арбітражної Асоціації.
Про критерії вибору юрисдикції як місця арбітражу розповіла Кетрін Роджерс, професорка, Університет Бокконі (Мілан, Італія), Юридична школа Університету Каліфорнії (Сан-Франциско, США), яка виступала онлайн. За її словами, Україна тільки виграє від сучасного бачення місця арбітражу як «юридичної домівки» для арбітражу, а інвестиції у верховенство права та людський капітал є ключем до довгострокового успіху.
Оксана Карел, адвокатка, експертка в галузі арбітражу, розповіла, що Україна пройшла мегашлях у всіх напрямах, зокрема інституційного та нормативної бази: «Без законодавчої, нормативної бази, інституцій, напевно, важко було б уявити арбітраж в Україні. За останні 25 років МКАС розвивався як інституція не лише на українському рівні, а й на регіональному… Але не лише МКАС, адже було становлення Морської арбітражної комісії. Щодо нормативної бази, то, напевно, визначальною для всіх стала судова реформа, яка запрацювала з 2017 року. Відбулася досить значна, але не революційна адаптація українського законодавства до міжнародних норм, а також зміни в процесуальних кодексах, які сприяли розвитку арбітражу та його підтримці. Один з інструментів, який був особливо важливий для мене, – це забезпечення підтримки міжнародного арбітражу».
Окремо вона зазначила, що сьогодні в українській судовій практиці щодо арбітражу спостерігається послідовне підтвердження арбітражної угоди, а також відхід від надмірного формалізму в розгляді справ про визнання та виконання рішень міжнародного арбітражу, що є надзвичайно позитивним моментом для бізнесу, всієї спільноти.
Олександр Друг, партнер Sayenko Kharenko, зазначив, що статистика, яку публікує МКАС щодо арбітражу (зокрема, щодо кількості справ, які кожного року розглядаються), є значною. Порівняно з показниками інституцій у Східній або Центральній Європі, показники МКАС, підкреслив Олександр Друг, вражають.
Також він наголосив, що Україна є місцем для арбітражу не лише для МКАС: «За останні роки були численні приклади, коли тут розглядалися справи за арбітражем регламентами іноземних інституцій. Були справи, які розглядалися за регламентом ЮНСІТРАЛ, це арбітражі ad hoc. І насправді їх немало».
Суд та арбітраж
Другу сесію «Проарбітражний клімат в дії: роль національних судів у підтримці арбітражної інфраструктури в Україні» модерував Костянтин Пільков, суддя Великої Палати Верховного Суду, к.ю.н.
Олена Беляневич, професорка кафедри цивільного права і процесу Донецького національного університету ім. Василя Стуса (м. Вінниця); членкиня Науково-консультативної ради при Верховному Суді, д.ю.н., виступила з темою «Формула успіху України як арбітражної юрисдикції: поважне ставлення національного суду до автономії арбітражу».
Вона вказала, що відносини між арбітражем і національними судами не можуть перебувати в координатах юрисдикційної конкуренції або влади підпорядкування: «Головне, щоб не створювалися штучні перешкоди в доступі до міжнародного комерційного арбітражу (зазвичай це насамперед стосується практики визнання недійсними арбітражних угод або застережень). Також важливим є дотримання гарантії остаточності арбітражного рішення при здійсненні процедур контролю за ними».
Дмитро Гудима, суддя КЦС ВС, к.ю.н., поділився висновками Верховного Суду щодо різних рішень МКАС, зокрема в разі конфлікту положення договорів, підсанкційних кредиторів, відстрочення виконання рішень МКАС тощо.
Наприклад, мова йшла про те, чи можна вважати неукладеною (недійсною) арбітражну угоду, якщо в договорі приєднання її немає, а в підписаній сторонами версії є, але із застереженням сторони, яка встановила умови договору приєднання, що останньому підписаний контракт не може суперечити. Суддя тут навів постанову КЦС ВС від 23.01.2525, справа №824/37/24 (у ЄДРСР №124772675), де вказується наступне:
- відповідно до пункту 2.2 Загальних умов продажу, якщо існує суперечність між положеннями цих умов та іншими письмовими положеннями, які є частиною угод останні мають переважну силу;
- … у [підписаному сторонами] контракті… з урахуванням … Загальних умов продажу … [що були застосовані для договору приєднання], який має перевагу над цими умовами, сторони досягли згоди щодо оспорюваної арбітражної угоди. Тому оскаржене рішення МКАС при ТПП України ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою.
Також він розповів про те, чи можна використовувати процедуру визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС для виведення активів з-під санкцій. У постанові КЦС ВС від 18.12.2024, справа №824/107/23 (у ЄДРСР №12З949060) вказано:
- … учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, заяву про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення) з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів;
- очевидно, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту з метою створення передумов для виведення активів із-під санкцій та/або їх «обходу».
Окремо Дмитро Гудима поділився висновком ВС щодо того, чи можна відстрочити виконання рішення МКАС. Так, у постанові КЦС ВС від 16.01.2025, справа №824/109/22 (у ЄДРСР №12452201З) вказано:
- … положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та положення Глави З Розділу ІХ ЦПК України не передбачають повноваження суду, який розглядає заяву про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, вирішувати питання щодо відстрочення виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу;
- Нью-Йоркська Конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року також не передбачає повноважень суду, який розглядає клопотання про надання дозволу на виконання арбітражного рішення, вирішувати питання про відстрочення виконання саме арбітражного рішення.
Суддя КГС ВС, д.ю.н. Олена Кібенко виступила з темою «Розмежування юрисдикції судів та арбітражу: практика господарських судів та шляхи розвитку». Вона наголосила, що при проарбітражному підході є момент із тим, що господарський суд обмежує свою юрисдикцію на користь арбітражу, тому є два діаметрально протилежні ризики: з одного боку, є обмеження доступу до господарського суду через арбітражне застереження, з іншого – розгляд справи замість міжнародного комерційного арбітражу.
Також вона поділилася судовою практикою щодо арбітражної угоди у процедурах неплатоспроможності та банкрутства:
- проарбітражний підхід: у межах справи про банкрутство гарант (банк) подав позов до принципала (боржник) та бенефіціара (китайська державна корпорація) про визнання недійсним договору надання банківської гарантії, визнання недійсною гарантії та про стягнення збитків з принципала. У результаті ВС залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду через наявність арбітражної угоди (постанова ВС від 23.02.2023 у справі №911/2977/21 (911/З687/21);
- прокредиторський підхід: гонконзька компанія ініціювала процедуру банкрутства щодо українського ТОВ із підстав невиконання кредитного договору, що містив арбітражне застереження; скаржник просив ВС скасувати ухвалені судами рішення та відмовити в заяві компанії про відкриття провадження у справі про банкрутство. У результаті ВС залишив у силі рішення судів, зазначивши, що звернення з такою заявою не є спором за кредитним договором про стягнення заборгованості (постанова ВС від 16.11.2023 у справі Ne914/597/23).
Роман Марченко, адвокат, старший партнер ЮФ «Ілляшев та Партнери», Заслужений юрист України, поділився адвокатським поглядом на судові процеси щодо арбітражу. На його думку, на сьогодні функція єдності судової практики у Верховному Суді та Великій Палаті ВС не виконується належним чином: «Нескінченні відходи від власної практики, підходів ВП ВС, інших палат – це абсолютно неприпустимо в правовій державі – в такій кількості. Для суспільства, бізнесу правова визначеність набагато важливіша, ніж конкретний спір, який сьогодні потрібно чомусь вирішити інакше».
Також він наголосив на проблемі застосування доктрини публічного порядку: «Оця «нормотворчість» Верховного Суду, який використовує цей термін як йому заманеться в кожній конкретній ситуації – це, звісно, біда, про яку говорять уже давно… ».
Повністю захід можна подивитися за посиланням.
Довідково
Академік Г.І. Побірченко (15 листопада 1923 – 6 квітня 2012) – радянський і український правознавець та громадський діяч; доктор юридичних наук, професор; заслужений діяч науки і техніки України, академік Національної академії правових наук України; організатор і почесний президент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
У 1992 році при Торгово-промисловій палаті України створив перший в історії України Міжнародний комерційний арбітражний суд, а в 1994 році – Морську арбітражну комісію, які очолював з дня їх заснування.
Член Всесвітньої федерації міжнародних арбітражних інститутів та Європейської арбітражної групи при Міжнародній торговій палаті. Неодноразово розглядав зовнішньоекономічні спори в міжнародних арбітражних судах багатьох країн, як міжнародний арбітр вищої кваліфікації входив до складу міжнародних арбітражних судів 16 країн. Як іноземний арбітр неодноразово розглядав справи в міжнародних арбітражних судах Австрії, білорусі, російської федерації, Сербії, Словаччини, Швеції, де зміг вирішити майже всі зовнішньоекономічні спори на користь України, захистивши її інтереси на мільярди доларів США.
Автор понад 240 наукових праць, у тому числі 12 монографій.