27 лютого 2026 року в Києві відбулася дискусія «Штучний інтелект у роботі адвоката та судовому процесі: можливості, межі, відповідальність», яку організували Міністерство цифрової трансформації України, Комітет АПУ з ІТ, медіа та захисту персональних даних, Комітет АПУ з кримінального та кримінально-процесуального права та Комітет АПУ з процесуального права.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відкривали захід Вероніка Мильцева, голова Комітету АПУ з ІТ, медіа і захисту персональних даних, Сергій Гришко, голова Комітету АПУ з процесуального права, керуючий АБ Сергія Гришка «Кверітіус Україна», Станіслав Борис, голова Комітету АПУ з кримінального та кримінально-процесуального права, Керуючий партнер АО «Відар», та Ольга Козуб, юристка напрямку ШІ та робототехніки Мінцифри.
Оксана Літвінова, радниця заступника міністра цифрової трансформації, вказала, що штучний інтелект не забере професію в людини. За її словами, ШІ добре виконує роботу щодо певних закономірностей, а все інше – ухвалення рішень, відповідальність, креативне мислення – залишається за людиною.
Вона наголосила, що на сьогодні надзвичайно важливим є розвиток цифрових навичок та цифрової грамотності, а також аналізувати технології, які на сьогодні існують.
Наукова консультантка судді Конституційного Суду України, лекторка Національної школи суддів України, аспірантка, Державна наукова установа «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України» Віра Назарова вказала, що хоча вона й вивчає ШІ, однак у КСУ він не використовується.
«Наприклад, у конституційних скаргах я поки що не стикалася з тим, що там застосовувався ШІ для генерації свого обґрунтування. Якщо ж я викладаю (наприклад, у НШСУ) на цю тему, то й сама маю знати, що може ШІ, чого від нього можна очікувати. Щодо суддів КСУ, то вони працюють із книгами та довіряють перевіреним джерелам інформації. ШІ – не особистість і не суб’єкт. Він не створює, а лише обробляє величезний масив даних і надає результат за вашим промтом», – зазначила вона.
На думку Віри Назарової, ШІ потрібно впроваджувати насамперед у судах першої інстанції, зокрема в апаратах судів: «Судді себе захистять, живі судді точно будуть. У судах першої інстанції потрібно оптимізувати процеси, де будуть впроваджуватися технології ШІ – в канцелярії, при автоматизованому розподілі справ, будь-яких нюансах, які відбуваються в апаратах судів».
Проєктний менеджер напрямку ШІ Мінцифри Олег Дубно нагадав, що Мінцифра у 2024 році опублікувала Білу книгу, яка описує підхід до регулювання ШІ в Україні.
«Насамперед ми розпочинаємо з м’якого регулювання, щоб підготувати бізнес, громадян до впровадження загальнообов’язкового регулювання, оскільки сфера не до кінця наразі є визначеною у світі. Тривають суперечки на рівні цілих юрисдикцій країн, як до цього підійти. Ми бачимо тотально різні підходи: в США це інноваційно, більше покладання на суддівську практику, прецедентне право, розв’язання критичних питань; Велика Британія – фокус на те, що ШІ не є сферою, яка заслуговує на якесь унікальне регулювання, а є сильні секторальні інституції, які мають адаптувати регулювання до цього нового виклику. В ЄС є Регламент щодо ШІ, визначене законодавство, яке наразі вирішило переглянути», – розповів він, додавши, що Україна в цьому напрямі має вичікувальну позицію, рухаючись за допомогою Bottom-up підходу.
Старша юристка Лабораторії цифрової безпеки Тетяна Авдєєва вказала, що дискусія про те, чи варто регулювати ШІ, не є однозначною: «Якби ми могли обмежитися лише загальними положеннями про захист прав людини, то нам не потрібно було б жодного національного закону в цій сфері, тому що могли б просто використовувати Європейську конвенцію з прав людини й взагалі не регулювати медійний ринок, оскільки є загальні заборони, КК України, який забороняє мову ворожнечі, пропаганду війни та інші неприйнятні типи висловлювань. Регулювання технологій потрібне не для того, щоб встановлювати заборони, наприклад, на дискримінацію за будь-якою захищеною ознакою, чи не для того, щоб запобігати використанню персональних даних неправомірно. Воно потрібне для регулювання інфраструктури, встановлення процесуальних процедурних обов’язків для основних суб’єктів».