Семен Ханін: роль судової експертизи в сучасному судочинстві України

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Чи дійсно суд самостійно оцінює докази, якщо ключові обставини справи встановлюються через експертні висновки? І де проходить межа між оцінкою доказів судом та фактичним впливом експерта на результат справи?

Ці питання стали предметом обговорення під час XIV Міжнародного судово-правового форуму, де виступив заслужений юрист України, адвокат, керуючий партнер ЮК «АМБЕР», кандидат економічних наук Семен Ханін. Його доповідь була присвячена ролі судової експертизи в сучасному кримінальному судочинстві та викликам, які постають перед судами під час оцінки експертних висновків.

(фото: «Юридична практика»)

Спікер нагадав, що одним із фундаментальних принципів кримінального процесу є вільна оцінка доказів. Відповідно до КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, а суд зобов'язаний оцінювати кожен доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття процесуального рішення.

Водночас у справах, де вирішальне значення мають спеціальні знання, саме експертний висновок нерідко стає основним джерелом встановлення фактів.

Йдеться, зокрема, про визначення розміру збитків, ідентифікацію осіб за голосом, аналіз фінансово-господарських операцій, дослідження технічних процесів або складних цифрових даних. У таких випадках суд фактично змушений покладатися на висновки фахівців, оскільки самостійна перевірка наукових, технічних чи математичних розрахунків часто виходить за межі професійної підготовки судді.

За словами Семена Ханіна, саме тут виникає фундаментальне питання: наскільки самостійною залишається судова оцінка доказів, якщо ключові фактичні висновки формуються на підставі спеціальних знань, якими суд не володіє.

Окрему увагу спікер приділив фонетичним експертизам. Він зазначив, що сучасні методи аналізу голосу значною мірою базуються на математичних моделях, статистичних алгоритмах та кореляційних розрахунках. Водночас отримані результати свідчать про певний ступінь імовірності збігу характеристик голосу, але не завжди можуть беззаперечно підтверджувати конкретні фактичні обставини.

У зв’язку з цим постає питання реальних можливостей суду перевіряти наукову обґрунтованість таких висновків. Формально суддя зобов’язаний оцінити експертизу як доказ, однак фактично для цього необхідно орієнтуватися в різних галузях науки — від математики та статистики до хімії, біології й інформаційних технологій.

Чинне законодавство передбачає низку механізмів перевірки експертних висновків, серед яких допит експерта в суді, призначення додаткових, повторних, комісійних або комплексних експертиз. Однак навіть ці інструменти не завжди дозволяють усунути суперечності між різними дослідженнями або забезпечити однозначне встановлення обставин справи.

(фото: «Юридична практика»)

На практиці нерідко виникають ситуації, коли до матеріалів провадження долучається кілька експертних висновків із різними або навіть взаємовиключними результатами. Особливо гостро ця проблема проявляється в економічних кримінальних провадженнях, де різні експерти можуть по-різному оцінювати одні й ті самі фінансові показники та доходити протилежних висновків щодо наявності збитків, економічної вигоди чи реального фінансового стану підприємства.

У таких умовах перед судом постає складне завдання: обрати, якому саме висновку надати перевагу, за відсутності чітких та універсальних критеріїв для такого вибору.

Окремим викликом залишається забезпечення процесуальної рівності сторін. За словами спікера, сторона захисту не завжди має можливість отримати всі матеріали, необхідні для проведення незалежних досліджень. Відсутність доступу до носіїв інформації чи інших об’єктів експертного дослідження істотно обмежує можливість перевірити правильність висновків, отриманих під час досудового розслідування.

Ще однією системною проблемою є доступність експертних методик. Як зазначив Семен Ханін, учасники процесу нерідко стикаються з ситуацією, коли експертні установи відмовляються надавати методики проведення досліджень, посилаючись на їх службовий або закритий характер.

«Як може бути методика експертизи секретною? Це виглядає як "секретна теорема Піфагора"», — зауважив він.

На переконання спікера, відсутність відкритого доступу до методик суттєво ускладнює перевірку наукової обґрунтованості експертних висновків та створює додаткові ризики для забезпечення принципу змагальності сторін.

Додаткові труднощі породжують і нормативні колізії між Законом України «Про судову експертизу» та окремими підзаконними актами, які по-різному регулюють порядок проведення досліджень та застосування методичних рекомендацій.

Серед інших проблемних аспектів було також названо відсутність уніфікованого механізму оскарження експертних висновків, а також дискусії щодо рівня незалежності експертів, які працюють у структурі правоохоронних органів або виконують дослідження на їх замовлення.

Підсумовуючи виступ, Семен Ханін наголосив на необхідності комплексного перегляду чинної системи судової експертизи. На його переконання, ефективність правосуддя значною мірою залежить від прозорості експертних процедур, відкритості методик, рівності сторін у доступі до доказів та наявності дієвих механізмів перевірки експертних висновків.

«Ми фактично маємо ситуацію, коли формальний процес оцінки доказів не завжди відповідає реальним механізмам прийняття рішень. Це створює правову невизначеність і впливає на передбачуваність правосуддя», — підсумував він.

Саме від вирішення цих питань залежатиме рівень довіри до судових рішень, передбачуваність правозастосовної практики та ефективність судової системи загалом.

(фото: «Юридична практика»)